загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Згадати Все: Життя на пенсії

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Радянська влада обіцяла всім безбідність. Навіть пенсіонерам. Однак, у реальності все було не так райдужно. Якщо, звісно, ти не персональний пенсіонер. Для них і санаторії були, і таке ж персональне забезпечення. Але навіть такі пенсіонери боялися "заслуженого відпочинку" як вогню.

40 років водив Мойсей по пустелі свій народ, щоб померли ті, хто пам'ятає старий лад. І майже стільки ж років від початку заснування СРСР, а саме у 1956 році, був ухвалений перший закон про пенсії.

От ким би ти не був у Совку – чи поважний "номенклатурщик", чи заслужений сталевар із багаторічним досвідом – рано чи пізно до кожного приходила вона – радянська пенсія.

Забуття

пенсія срср
Пенсіонерів за часів СРСР швидко забували і вони залишались наодинці 

Хотіла того людина чи ні, її обов’язково урочисто відправляли на відпочинок, не обов'язково заслужений. А щоб хоч якось підбадьорити пенсіонера, влаштовували цілу церемонію.

Тобто всім колективом збиралися десь в ресторані, говорили красиві, високі слова, а потім раз – і наступало забуття. Телефони замовкали, ніхто не писав, ніхто не заходив у гості. Тобто ти вже не береш участь в процесі побудови світлого майбутнього, значить, ти уже не цікавий нікому,
– згадує Народний артист України Анатолій Матвійчук.

І наче весь світ зупинявся, як тільки в кишені з'являлося пенсійне посвідчення. 

"Морально їм було важко, коли ти затребуваний, коли йдеш на роботу і ніби все здавалося добре, – і тут тобі знаходять заміну. Адже кожен з нас вважає себе незамінним. І коли людина бачить, що приходить молода людина, і загін не помітив заміни бійця, то в цьому плані було важко", – пояснив академік НАН України та колекціонер Гриньов.

Пенсійні розваги

пенсія срср
Пенсіонери полюбляли грати в доміно чи шахи 

Важко було зрозуміти, як жити далі і чим займатися. Адже в країні серпа і молота таким людям місця не знаходилося.

Для них залишалось одне заняття: або грати в доміно біля дому, або у шахи,
– сказав Анатолій Матвійчук.

пенсіонери срсрс
Бабусі любили потеревенити і попліткувати на лавках біля дому

Самі дбали про своє пенсійне дозвілля і жінки. "Вони сідали на лавочках біля під'їздів і дуже уважно слідкували, хто з ким іде, хто коли повертається додому, хто і що несе. Якщо вам треба було щось дізнатися, треба було висмикнути одну з бабусь і просто її розпитати", – додав Анатолій Матвійчук.

Розраду пенсіонерам можна було знайти в маленьких радощах. Як от родина чи свій, персональний "куточок" – десь за містом. І з радістю погледіти за внуками, поки їхні дорослі діти виконують чергову 5-річку. 

пенсіонери срср
Щастило пенсіонерам, які могли побавитись зі своїми онуками

Пенсійні виплати

пенсія срср
Виплати пенсіонерам були дуже різними: хтось жив багато, а хтось – дуже бідно

Збувались пролетарські мрії у тих, кому за життя вдалось стати вагомою партійною персоною. Тоді як життя, так і пенсія були в радість. 

Персональна пенсія пенсіонера місцевого значення – 300 рублів, республіканського значення – рублів 800. У пенсіонера союзного значення пенсія була 1000-1200 рублів. Це дуже великі гроші для радянської людини. Тим більше для пенсіонера,
– зазначив редактор 24 каналу Ігор Чичкань.

Як запевнив Анатолій Матвійчук, для категорії цих людей було відкрито все: спеціальні магазини, санаторії для відпочинку, спеціальні лікарні, поліклініки. Але потрапити в елітний клуб привілейованих пенсіонерів було не так просто. За життя потрібно було стати ледь не народним героєм або успішним кар’єристом.

санаторії срср
Для елітних пенсіонерів союзного значення було відкрито все

Якщо такий собі homo sovieticus ставав для партії кращим другом, то і жити з кожним днем ставало все легше та радісніше. Попри деклароване радянське рівноправ’я, жити добре було дано не всім. Ні звичайної пенсії, ні сил не вистачало на пролетарські розкоші міським роботягам. А якщо ти селянин? Колгоспникам взагалі лише у середині 60-х почали платити які-не-які кошти – 12 рублів! А починаючи з 1985 року ця цифра доросла аж до 40 рублів!

Не те що на подорожі чи на одяг не вистачало, а навіть щоб себе до ладу привести. І здебільшого тим, які ледь не все життя непосильно працювали. А згодом саме так їм віддячувала "країна рівних можливостей". 

"Знаєте моє перше враження за кордоном, коли я побачив пенсіонерів на вулицях, я не повірив своїм очам. Це абсолютно елітарні люди, які надзвичайно зі смаком одягаються, слідкують за своїми нігтиками, зачіскою. Які спілкуються десь в маленьких кафе за кавою, за чаєм, які часто усміхаються, які ходять на вулицях парами", – поділився враження Анатолій Матвійчук.

Підробіток

черги срсрс
Пенсіонери, аби підзаробити, стояли у чергах за гроші

А якщо вже зовсім не сиділось на місці, а в гаманці вітер свище, то приходив час для підробітку.

От у мене брат, наприклад, працював. Люди його просили то мотор полагодити, то ще щось зробити,
– розповіла найстарша модель України Галина Герасимова.

А хто б ще постояв би за дефіцитним товаром, як не бабуся по сусідству. Тому черга з пенсіонерів біля магазинів була не в дивину.

"Вони туди приходили зранку, записувалися. Можна було найняти, вибачте за таке грубе слово, пенсіонера, заплатити йому трошки. Сказати: "Баба Муся ідіть постійте за мене в черзі за київським тортом на Хрещатику в крамниці, я вам відшкодую". І от ці бабульки чесно відстоювали або там за якимось дефіцитним тортом або зранку за молоком з трилітровими бідончиками", – згадує Анатолій Матвійчук.

Та суворе існування на межі із виживанням все одно підкошувало навіть найбільш стійких. І пенсію, в якій доводилось далі виживати, боялись як вогню.

Насправді, мабуть, важко знайти на земній кулі країну, в якій пенсіонери були б настільки щасливими і водночас настільки нещасними людьми, як в Радянському союзі,
– підсумував Анатолій Матвійчук.

 

Джерело:
До списку новин