Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
У гори ходить періодично. Попередній раз на найвищу гору українських Карпат сходив у 80, а скільки всього сходжень зробив на цю вершину – вже й не пригадає.
Про любов до гір, свої плани на наступні походи та секрети витривалості у такому віці розповів Орест Кліщ.
Поговорити з паном Орестом, колишнім викладачем Львівської політехніки, ми домовились у нього вдома. Після короткої прогулянки знаходжу потрібний будинок, на подвір’ї якого порядкує господар – весна надворі. Орест Кліщ дуже дивується, чому ж це нас зацікавила його скромна персона, а я похапцем пояснюю, що піти на Говерлу у 85 – справжній подвиг і що таких сміливців мені та моїм колегам раніше зустрічати не доводилось.
Любов до гір
– Я почав ходити в гори у 1952 році, – починає нашу розмову Орест Кліщ. – Після першого курсу інституту я дістав путівку на Кавказ – там я потрапив в альпіністський табір. Тоді ми піднялися на гору Баксан: хоч там були льодяні скелі і йшли ми зв’язані по двоє, я з задоволенням пройшов той маршрут і був на висоті 4200 метрів – це найвища вершина, на якій я був. Вперше на Говерлу я піднявся у 1955 році.
У пана Ореста є окремий фотоальбом, де зібрані світлини з різних походів
А потім в Політехніці пан Орест випадково познайомився з таким самим затятим туристом, як і сам. Чоловік запросив нашого героя до свого гурту, підкорювати гори разом – незабаром вони зустрілися біля підніжжя гори Піп Іван. З того часу, залюблені у гори приятелі, піднялися не на одну гору, а через 40 років своїх походів навіть видали про це книгу.
Вік – не перепона
– Я не мав з ким іти, бо товариші мої трохи похворіли (та й я перед тим мав проблеми з ногою, але вилікувався). Тоді моя дружина побачила оголошення туристичного бюро, що планується підйом на Говерлу. І я пішов з ними – молодшими за мене на років тридцять людьми. На вершину піднявся рівно за 4 години, якби йшов зі своїми товаришами, то міг би відпочити, а тут треба було не відставати. Я був такий змучений… Вертатися назад було ще важче: сонце припекло, сніг почав танути і було дуже слизько.
На цій світлині нашому герою 80 років і, так, він – на Говерлі
Товариші пана Ореста йтимуть у похід в травні, але він вирішив, що перепочине: влітку, перед підйомом на Говерлу, був у Норвегії, тож почувається трохи виснаженим.
Фото зроблене у горах Норвегії
Згадує також, що у гори раніше любив ходити сам, не боявся і ніколи не потрапляв у прикрі ситуації:
– Йшов так, як я хотів, бо з товаришем вже треба вибирати компромісне рішення. Але зараз вже самому йти мені забороняють.
Зізнається Орест Кліщ, що не так його манять гори, як краєвиди, які відкриваються з вершин. Якби зараз мав можливість, то піднявся б на Кострицю. Краєвиди саме з цієї гори для пана Ореста найулюбленіші.
Секрети та поради
Секрети такої гарної форми у поважному віці досить прості, каже пан Орест. Зізнається, що ніколи не палив та й алкоголь вживає лише у свята, та й кількість його символічна.
– Вікт (харчування – ред.), рух і дух, – продовжує мій співрозмовник, – я, наприклад, на роботу ходив пішки. Зараз кожного року їжджу на озеро Острівне, поки мій товариш ловить рибу – я плаваю, збираю чорниці, гуляю в лісі. Це, знову ж таки, рух.
Пан Орест показує карту, на якій з приятелями позначають підкорені вершини
Перед тим, як йти в черговий похід, пан Орест старанно готується: багато ходить, піднімається на Лису гору або Високий Замок. Туристам радить взувати хороші черевики, обов’язково мати компас і карту – не сподіватися на мобільні телефони.
– Люблю гори більше, ніж кафе, – підсумовує пан Орест.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
