Ще на початку ХХ століття в Україні було близько 800 самобутніх гончарних осередків. Сьогодні практикуючих вітчизняних гончарів назбирається заледве десяток. Відповідно, насамперед постаттю авторки – майстрині з Миколаєва на Львівщині – привертає увагу виставка кераміки «Гончарна пісня Ганни Драголюк», яка 7 травня відкрилася у Музеї етнографії та художнього промислу.
Йдеться про дивовижну жінку, яка цього травня святкуватиме своє 70-ліття. 40 із них вона присвятила активному гончарству: понад три десятиліття керувала Миколаївським керамічним цехом, а коли вдарила чергова економічна криза і цех, здавалося б, помер, то поїхала на роботи до Німеччини та згодом на зароблені гроші його викупила і дала йому нове дихання.
«Я не можу без усіх тих гладущиків, тарілок, горнят, – зізнається Ганна Драголюк. – Для мене гончарити – як дихати. Беру в руки глину і вже не відчуваю, що травмована рука болить, що якісь не найсвітліші думки з приводу тих чи інших ситуацій виникають, що клопоти обступають. Крутиться гончарне коло, слухається моїх рук глина і я живу».
До експозиції виставки у Музеї етнографії та художнього промислу увійшло близько 200 творів Ганни Драголюк, кожен з яких – навіть, здавалося б, найпростіший – свідчить про високий професіоналізм та добірний художній смак майстрині, яка переосмислює традиції та пропонує щось власне. А йдеться про винятково ужиткові речі – чайники, турки для кави, глечики, макітри тощо – виконані як за допомогою звичайного випалу та пізнішого глазурування так і способом «молочного» випалу.
Як розповів куратор виставки, доктор мистецтвознавства Ростислав Шмагало, цей останній спосіб привертає увагу не лише теплим кольором, а й тим, що вироби продовжують зберігати молочний аромат навіть за частого використання через роки. Можливо, справа у тонкому шарі молочної плівки, яка утворюється після спеціального занурення уже раз випаленого виробу у молоко і згодом зафіксованої черговим випалом уже за меншої температури. Але, принаймні, налита у таку керамічну філіжанку свіжозапарена кава приємно лоскотатиме ваш нюх ще й запахом ніжного латте.
«Сьогодні, коли вітчизняний ринок забитий китайською продукцією у сфальшованому етностилі, де навіть відбиток пальців майстра може бути підроблений, – ділиться думками Ростислав Шмагало, – такі майстрині як Ганна Драголюк на вагу золота ще й тому, що роблять екологічно чисту ужиткову кераміку, цілковито безпечну для здоров’я людини. А це насправді велика рідкість. Адже накладаючи їжу у куплений будь-де симпатичний глиняний полумисок, ми реально не знаємо, які хімічні елементи з таблиці Менделєєва поглинемо разом зі стравою. А що стосується виготовленого з місцевих глин посуду Ганни Драголюк, то він має усі необхідні сертифікати і дійсно є нешкідливим».
Варте уваги, що на відкритті виставки поза нагодою почути теплі вітальні слова численних промовців була також можливість побачити, як в реальному часі Ганна Драголюк працює на гончарному колі. Як і те, що творчість майстрині поруч із творчістю її видатних земляків ювеліра Олександра Мірошникова та автора малярства на склі Івана Сколоздри має усі підстави стати візитною карткою районного Миколаєва, аби суттєво підсилити його привабливість для туристів.
Ярина Коваль
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
