Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Чи загрожує Україні втрата томосу?

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Що буде з томосом і ПЦУ?

Розколу в Православній церкві України немає, попри певні розбіжності між ієрархами: такі заяви зробили 14 травня у коментарях Радіо Свобода як предстоятель ПЦУ Епіфаній, так і почесний патріарх ПЦУ Філарет. Напередодні Філарет заявляв про те, що Київський патріархат не ліквідовано й він діятиме надалі, хоча ще перед утворенням ПЦУ Київський патріархат оголосив про саморозпуск. Така позиція церковного діяча вже викликала протести активістів під його резиденцією. Експерти ж попереджають про ризик розколу і про наростання в Українській церкві суперечностей, яким підігрує Кремль.

Більше того, Філарет уже заявив, що вважає помилковим своє рішення висунути Епіфанія на посаду глави ПЦУ.

То чи є все-таки загроза розколу церкви? Та чи є ймовірність, що Україна втратить томос? Ми запитали про це у релігієзнавиці Людмили Філіпович і митрополита ПЦУ Олександра (Драбинка).

Існування Київського патріархату всередині України не порушує томос ПЦУ, заявив почесний патріарх Православної церкви України Філарет. Він хоче керувати церквою в Україні, а за митрополитом Епіфанієм лишає можливість лише представлення церкви за кордоном. Натомість предстоятель ПЦУ Епіфаній наголошує: «Повернення до попередньої структури Київського патріархату означає втрату томосу».

- Пані Філіпович, був тривалий, затяжний, складний процес отримання томосу, з опором із боку Москви. Зрештою, отримали. Відбувся Собор. А тепер виходить, що вже вкотре, не один раз за кілька століть, підтверджуються два українські прислів’я – «Не кажи «Гоп!», поки не перескочиш» (тобто томос можуть відібрати) і «Два українці – три гетьмани» (тільки у цьому разі «два українці – три патріархи»)?

Людмила Філіпович: Те, що відбувається, – це яскраве підтвердження того, що в українському суспільстві є запит на єдність. Але у кожного своє уявлення про єдність. Єдність можна проявляти у попередніх індивідуальних, в персональних оцінках. А єдність іншої частини, яка за Епіфанієм, яка не приїхала на так зване «братське молитовне спілкування» до Філарета, трохи інакша.

Як собі єдність уявляє почесний патріарх? – «Церква – це я». Ніхто не заперечує його особливу роль. Якщо б не він, не було б Київського патріархату. Якби не було Київського патріархату, не було б томосу. Але зараз зовсім інші умови. Не можна зводити ПЦУ лише до Київського патріархату. Це велика перспектива. Але сьогодні це не лише церква Філарета. Це поєднані три частини, де, ясно, церква Філарета складає більшість, але не забуваймо ще про автокефалів, про ті частини Московського патріархату, які добровільно увійшли в це об’єднання. До речі, вони і автокефали категорично виступали проти того, щоб об’єднану церкву очолив патріарх Філарет.

Я розумію, що у нього (Філарета – ред.) немає персонального ліміту часу, а він хоче побачити, Київський патріархат як церкву, яка є рівна іншим патріархатам, буде визнана всією повнотою православ’я. Але ж ми не можемо перескочити певні історичні етапи. Нам була поставлена умова, що маємо повернутися до статусу 1686 року. Що й було зроблено. Він, до речі, доклав максимум зусиль, він відмовився від статусу патріарха.

Ми тут не враховуємо особливості характеру, особливості біографії Філарета, те, що він є продуктом СРСР. Він – абсолютно радянська людина за стилем свого мислення і за стилем свого керування. Автократія, яка притаманна Філарету як сильному релігійному лідерові, на сьогодні не сприймається у нашому суспільстві. Зараз інший стиль і інша епоха наступає. Це колективні рішення, колективне керівництво.

До речі, на жаль, тут Філарет абсолютно правий, що сьогодні ця церква, ПЦУ, не демонструє, що вона готова до такого спільнотного керування життям. Де синодальні відділи? Де постійна робота синоду? Де помісний собор? Пройшло вже 4 місяці!

– Філарет запевняє, що немає загрози втрати томосу. А як ви, пані Філіпович, вважаєте?

Людмила Філіпович: Мене питали: чи заберуть томос? Я сказала: не віддамо. Що, приїдуть і силою відберуть отой документ? Настрої у громадянському і православному суспільстві такі, що томос ми вибороли, його заслужили, а тепер наше завдання – його підтвердити, наповнити змістом і захищати.

Якщо за Епіфанієм хтось і стоїть, то стоять молодечі поривання і бажання змінити ту ситуацію, в якій ця церква перебувала 28 років. Зараз єпархії очолюють молоді. І вони не дуже були позитивні до старих, автократичних методів керування, які були запропоновані. А вони не могли бути іншими, тому що ця церква вийшла з лона московської церкви. Зараз всі налаштовані на те, що треба будувати церкву 21-го століття, яка керується зовсім іншими принципами. Я не дуже приймаю виступ Філарета як прояв особистісних образ. Думаю, що він якось інтуїтивно розуміє, що є якісь небезпеки, є алярм. І він попереджає про це.

Контроль над «касою» колишнього Київського патріархату зберігає Філарет. Він звинувачує Епіфанія, що він не отримує підтримки з інших православних церков. Як мінімум, треба туди поїхати. На який кошт? Те, що зуміє (Епіфаній – ред.) зібрати сьогодні, на те й існує.

Київський патріархат знятий з реєстрації 30 січня Міністерством культури. Закон існує, але його ніхто не збирається виконувати.

– Яка ваша оцінка заяв Філарета? Томос під загрозою, на ваш погляд?

Олександр (Драбинко): Я не думаю, що томос під загрозою. Томос – це документ, котрий засвідчив один раз і назавжди, що в державі Україна постала ПЦУ, незалежність якій дарувала Константинопольська мати-церква, згідно з правами і повноваженнями, які вона на це мала. Ми маємо конституйовану інституцію, яка отримала свій документ. Ніякої загрози цьому документу тими заявами, які сьогодні звучать, або конфліктними ситуаціями, які є, поки ще немає. Взагалі немає такої процедури – відкликання томосу.

Це сукупність спокус. Мабуть, такою фразою можна було б сказати. Там чується і образа, там чується і зрада, там відчувається і порушення якихось обіцянок, буцімто які були, там і надія на якісь інші плани, які, можливо, будувалися людиною. На сьогодні це персоналізована позиція, а не така, яка об’єднувала б загальну, спільну думку.

– Ви як людина, яка служила в УПЦ (МП), як вважаєте, цей конфлікт після заяв Філарета – «хто і на чий млин ллє воду»: сам Філарет чи його опоненти?

Олександр (Драбинко): Коли Філарет був Київським митрополитом, мені здається, якби не було перешкод, які були завдані автокефальному руху, можливо, не було б розколу 1992 року. Ця річка, якби не мала свого часу дамби і перепон, здається, пішла б Україною. І на сьогодні давно вже мали б і томос, і визнання, і спілкування. Ми останнім часом стикнулися з невизнанням. Єльцин (перший президент Росії після розвалу СРСР Борис Єльцин – ред.) казав: та хай беруть стільки тієї незалежності, скільки їм треба. У той час треба було об’єднуватися і робити такий автокефальний поступ, коли було живим духовенство, яке вимушено пішло в автокефальну церкву і в Київський патріархат. Я не думаю, що вони йшли у той час за персоною, яка сьогодні говорить, що вона є «батьком» цієї церкви.

Олександр Лащенко

 

Джерело:
До списку новин