— Свято Вознесіння у нас називають Вшествіє, бо це ж Ісус Христос шествує на небеса, — розповідає 73-річна Любов Сухно із села Вельбівка Гадяцького району на Полтавщині. — Він 40 днів апостолам являвся, ходив із ними і вчив їх. А потом уже зібрав їх на горі, попрощався, а сам пішов на небо. У нас так і кажуть: від Паски до Вшествія можна просто так на дорозі Бога зустріть. Того оце ці 40 днів одне до одного вітаються не "Здрастє", а "Христос воскрес!".
На Вознесіння останній раз печуть паски, малюють крашанки. Вірять, що цей період пращури перебувають на землі. У народі вважали, що від Великодня до Вознесіння двері раю залишаються відчинені, у пеклі не мучать грішних душ, а відпускають на землю.
— Увесь цей час немає ні раю, ні аду — все єдино. А уже на Вшествіє воно позакривається, — додає Любов Сухно.
Душа померлого між Великоднем і Вознесінням, навіть грішника, нібито йде просто до раю.
— Єслі на Паску до Ушестя кто родіця, то святой чоловік, — вважає 70-річна Валентина Бондаренко із села Радогоща Лугинського району на Житомирщині. — Як умірає, то йон всієгда з Богом ходіт, а як послі Ушестя родіця, то уже Бог його судіт.
На Вознесіння на кладовищах поминають померлих. Несуть паску й фарбовані на жовте або зелене яйця. Влаштовують спільну трапезу на спомин душ покійних родичів. На могилах залишають покришені хліб, паску й печиво — для душ померлих, що нібито прилітають сюди у вигляді пташок. За спомин душі цього дня необхідно бідним роздати їжу й подати милостиню.
— На Вшествіє треба обов'язково зробити обід для таких ото обділених, або хворих, або немічних. Не жаднічай, пригости всіх, — радить Любов Сухно.
За народним повір'ям, у ніч на Вознесіння "пересушується золото" — виходять на поверхню землі скарби. Таке золото дається до рук тільки праведникам або тому, хто 40 днів тому відстояв усю великодню службу. Його також може знайти той, хто за своє життя жодного разу не вживав лайливих слів.
— Да сход сонца на Ушестя вєдьми росу збірают. Так гаворят, шо то вани молоко ад коров адбірают. А як сонце вже на Ушестя встає, то вано радуєтса праздніку такому вєлікаму й скаче, як ото м'ячик, туда-сюда, туда-сюда. Я таке сама бачила, — переконує Валентина Бондаренко.
На Волині на Вознесіння "робили Богові дорогу" — розкладали на полі рушник або шматок полотна. Вірили, що по ньому Господь піднімається на небо. Якщо на Вознесіння дощ і веселка на небі — рік буде з травою, врожайний. Якщо ж у це свято не буде дощу — до спекотного літа. Це народне вірування відображене на створеній у ХVІІІ столітті іконі з Волині: Христос возноситься на небеса на веселці, яку підтримують ангели.
На Харківщині до цього свята пекли печиво у вигляді драбинки із сімома сходинками — за кількістю небес. Їх підкидали високо в небо, "щоби було по чому Ісусу вилізти на небо, а пшениця, жито, льон росли високими й сильними". На Поліссі готували налисники та млинці — "Божі онучі". Їх Ісус Христос нібито вдягає, як лаштується в небесну дорогу.
— Це завтра вже Вшестя, дак сьогодні, в середу, печуть, яйця красять, — розповідала 1999-го тоді 87-річна Устиня Курта, переселенка із чорнобильського села Копачі. — Бо на саме Вшестя не печуть, в печі не разводять вагню, шоб пожарю вліті не було. Ще стара Карпіха, сусідка наша, мнє сказала: "Якшо Ушестя, то на столє розстілі бєлого рушнічка, паложі паску й пару яєчок, там пирожка, три рубля чи два — це Богу на дорогу".
У полі закопували "стрілу"-блискавку
На Вознесіння відзначали закінчення весни й початок літа. Дівчата йшли із села в поле. Водили там хороводи й закопували символічну "стрілу". Вона символізувала блискавку. Ховали її на полі в землю, щоби протягом літа не було пожеж.
— Коліс на Ушестя, як у церкві отправиться, после вбіда дівчата взросліє беруться за руки отак, одна за одноєю і йдуть да таким ключем, як ото гуси летят, а потом другіє, а потом треті ідуть, — згадувала Устиня Курта із-під Чорнобиля. — А потом ще три рази обійдуть кругом села, а патом приходять на ринок, а патом звідти ідуть уже в жито і співають "Стрелку":
Лєтєла стрела да уздовж сєла,
Да убіла стрела вдовиного сина.
Да ніхто к тілу нє пріступится.
Пріступилися да трі ластушки,
То не ластушки, а родни матушкі.
Дє маті сидіть — речкі тєкуть,
Дє сестра сидіть — речкі тєкуть,
Дє жона плаче — огні горять.
А патом тую стрієлку там закопують, у житє. Ну, там чи гілку яку, чи, мо, ляльку, вона стрієлкою називалася. А бувало, шо дєвки чи лєнту, чи грєбьонку знімуть із сєбя й закопають. Це шоб гром, молнія не вбіла людіну. І то вже считалося всьо — вєсна закончілася, а лєто почалося. Казалі: "Пішов Христос на небєса, потягнув жита за волоса".
Закопування "стріли"-блискавки мало охороняти людей, посіви й село загалом від грози та грому. Аби блискавка не спалила, а град не вибив урожаю, в четвер на Вознесіння на полях встромляли в землю й гілки освяченої верби.
Олена ЧЕБАНЮК
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
