загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

За плечима у чернівчанки А. Іваницької – 62 роки стажу, а бігає - як 16-річна

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати
Антоніна Іваницька переконана, якщо людина ніколи в бібліотеці не була і не бачила книги, то не буде спеціалістом.
 
Енергійна і цілеспрямована Антоніна Іваницька дасть фору будь-кому з молодих і перспективних!

На нинішньому «БукФесті» поспілкувалися із пані Антоніною. Вона активно роздавала вказівки колегам-бібліотекарям і сама поспішала встигнути зробити все й одразу. Недаремно саме ця жінка колись отримала орден «За заслуги» ІІІ ступеня, здобула звання заслужений працівник культури України і тривалий час очолювала Чернівецьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім. М. Івасюка. На запитання, як же їй вдається залишатися такою моторною і чи має свій унікальний життєвий рецепт, відповідає:

– Дуже просто. З самого дитинства я звикла працювати. На роботу вийшла по направленню з 16 років у Перегінську районну бібліотеку Івано-Франківської області. А до того – допомагала мамі.

– Як так сталося, що фах бібліотекаря супроводжує вас усе життя?

– Я не дуже хотіла бути бібліотекарем. Коли закінчувала заочно кафедру культури, хотіла перейти на юридичний, але не вийшло…

Бібліотекарі-пенсіонери отримують десь по дві тисячі, не більше

– Сьогодні виходити на пенсію страшно?

– Як вам сказати. Не страшно. Такий вік – треба вже вийти на пенсію. Але трішки некомфортно, бо дуже мала пенсія, адже у нас зарплати малі. Бібліотечні працівники усе життя так: фінансування культури відбувається за залишковим принципом. Щодо особисто мене, то маю доплату до пенсії, бо є заслуженим працівником культури і маю великий стаж. Але зазвичай бібліотекарі-пенсіонери отримують десь по дві тисячі, не більше.

– Чи можете собі сьогодні дозволити таку розкіш, як сидіти вдома?

– Ні, не можу. Я звикла. Працюю в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка багато років. І річ у тому що, знаєте, коли вже людина приходить у цю професію, то вона її цілком захоплює. Звісно, життя і обставини змінюються, але я не звикла, як кажуть, скакати з одного на інше. Якось так, в одній сфері залишилася. Коли приїхала в Чернівецьку область, то стала методистом обласної бібліотеки. Рік попрацювала, об’їздила всі райони області, побувала в сільських бібліотеках, міських. І потім мене перевели в Управління культури працювати інспектором по роботі бібліотек. Через 12 років мене перевели сюди, в бібліотеку ім. М. Івасюка, заступником директора. І так потім директором стала, було нелегко працювати у ті важкі часи (перед і при 1990-х), коли не було зарплати, коли скорочували працівників…

– І що тоді допомогло вам витримати такі несправедливі удари долі?

– Знаєте, коли людина потрапляє у біду, вона старається вирватися з неї, знайти якісь шляхи виходу, і це теж дає поштовх, вона мусить вижити, їй треба і колектив зберегти, і шукати, як зарплатою забезпечити, як діяти, щоб не скоротили багато працівників… Поступово переходили на деякий час за свій рахунок, десь на пів ставки, потім поверталися на ставку. Оптимізація, одне слово.

«Стаж дуже великий, аж страшно сказати, стільки не живуть, мабуть»

– Який набули стаж?

– Стаж дуже великий, аж страшно сказати. Стільки не живуть, мабуть (усміхається, – авт.). У мене стаж – 62 роки. З 1957 року я розпочала працювати після училища (7 класів, училища 3 роки і по направленню пішла на роботу).

– Що вам дала робота?

– Робота – це все. Людина практично більше часу проводить на роботі. Як бібліотечний працівник і в сільській бібліотеці працювала, і в районній – кругом люди, люди, люди. Ти потрібна людям, ти повинна йти до людей. Тепер трохи зменшилася відвідуваність бібліотек, менше читають. Тоді більше читали. Але як ти працюєш бібліотекарем у селі, то влітку люди зайняті і ти завжди повинна йти до них – на ферми, у бригади, на поля і навіть подвірні обходи робити. Цим я і займалася свого часу. І це дуже добре, бо ти знайомишся з людьми, люди тебе поважають і потім вони приходять саме до тебе. Є такі працівники у сільській бібліотеці, що важко їм, якщо вони не мають зв’язку з людьми – не тільки з сільрадою чи керівником ОТГ. А треба мати зв’язок з людьми і тоді люди тебе підтримають, бібліотеку підтримають.

Звичайно, книга рятує, навіть є така нова наука – бібліотерапія

– Книга рятувала вас і чи читаєте зараз?

– Звичайно, книга рятує. Знаєте, є така нова наука – бібліотерапія. Тобто це людина читає спеціально підібрану їй книгу, що впливає на її стан здоров’я, на її психіку, на її рівновагу тощо. І в нас є такий, між іншим, блог нашого відділу, називається Бібліотерапія. Ми туди стараємося розміщувати інформацію про нові книги, в яких описується психологія людини, особистісний розвиток, здоров’я тощо.

«Треба бути завжди оптимістом і не падати духом»

– Скажіть, будь ласка, як, на вашу думку, не потонути у безвиході і негативі сьогоднішньому пенсіонеру, коли довкола «все погано»?

– Треба бути завжди оптимістом і не падати духом. Займатися улюбленою справою. Бути активним чи в громадському житті, чи на роботі, чи зрештою, у себе вдома мати якийсь інтерес – садиба, дача, вирощування квітів… Втім, навіть бігати зранку по парку і залишатися активним.

– Чи є у вас хобі?

– Хобі… Так, є! Це дача. Треба бігати на дачу, там, звичайно, урожай не дуже цього року, але таке хобі, що ти маєш туди йти. І знаєте, тут сидиш серед книжок, бачте, ми ж забезпечуємо книгами і всю область, то маємо цілі стоси книг, гори книг. Приходять по програмі державній, ми розподіляємо. А в суботу ти виходиш на свіже повітря на гору Цецино. Повітря там – просто не надихаєшся. І голова не болить.

– Звідки брати радість до життя, щоб у зародку прогнати депресивні настрої?

– Радість повинна бути у тебе в сім’ї, щоб все було в порядку, щоб твої рідні були здорові, щоб твої діти були здорові, щоб тебе поважали, щоб тебе любили. А ти прокидаєшся вранці, подумаєш про них і вже радісніше. Сонце засвітить і ти зовсім по-іншому сприймаєш цей світ.

– Як часто читаєте книги зараз?

– По правді сказати – не дуже часто. Нові книги мусиш прочитати бодай вступ, щоб порекомендувати комусь, щоб записати і віднести по відділах, по галузях. Є дуже цікаві книжки. Ми зараз дуже гарні отримуємо книги прикладного характеру, прикладну літературу у перекладі з іноземних мов. Ця література вчить людей, як бути багатим, як займатися бізнесом і розвивати його, а не дрімати… Також із психології маємо дуже багато книг. Маємо хорошу книгу для країни в цілому про те, чому одні нації пропадають, а інші – виживають. Чому людина падає духом? Треба не заходити в такий стан, але інколи може трапитися що завгодно. І ці книжки дуже хороші, вони допомагають людям.

«Знаєте, зараз читання варто розвивати, піднімати»

– Розкажіть, будь ласка, про «БукФест», наскільки це потрібний захід сьогодні?

– Ми вже традиційно провели другий фестиваль і вважаємо, що такий захід надихає людей читати. Знаєте, зараз читання варто розвивати, піднімати. Колись кожен читав у поїзді, метро, в автобусі, на лавицях. Зараз не так. Хочеться, щоб люди повернулися до книги. До тієї традиційної книги. Бо, я скажу вам, у поїздах зараз читають і електронні книги, це так. Але традиційна книга ніколи не пропаде.

– Як оцінюєте те, що видатки на культуру йдуть за залишковим принципом?

– Ви знаєте, ми так надіялися, що вже не буде залишкового принципу. Кожен рік думаємо: врешті-решт, якось уже до культури мають повернутися. Тепер побачимо. Останніми роками, порівняно з попередніми, нам більше дають грошей на книги, на періодику. Приблизно на 40 відсотків. І це чудово, бо без бібліотеки людина не може жити, бібліотека – це є життя. Тому що як вона може вибитися в люди, завершити навчання і мати якусь професію, коли вона ніколи в бібліотеці не була і не бачила книги. Це не буде спеціаліст. Це просто буде людина неповноцінна.

«Не треба в той гугл навіть дивитися»

– Якщо вам треба знайти якісь рецепти, то звертаєтеся до Інтернету, чи бібліотеки?

– Шукаю в бібліотеці. У нас чудова періодика, там є дуже хороші рецепти, що не треба в той гугл навіть дивитися.

Ольга ШУПЕНЯ

 

Джерело:
До списку новин