Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Український поет Василь Симоненко народився на другий день різдвяних свят – 8-го січня.
Видатний поет і журналіст, своїми текстами він відстоював найкращі людські та українські цінності. Як в епоху 60-их, так і нині, його гострі рядки та лірика не втрачає актуальності.
1. Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
2. Можна прострелити мозок,
Думки ж не вбить!
3. Поезія — це прекрасна мудрість.
4. Не заколисуй ненависті силу.
5. Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.
6. Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя.
7. Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся
І вмреш!
8. Вічна мудрість простої людини
В паляниці звичайній живе.
9. На світі той намудріший, хто найдужче любить життя.
10. Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.
11. Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
12. Запізніле каяття завжди схоже на позерство.
13. Найогидніші очі — порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші душі вельможні,
Найпідліша — брехлива сльоза.
14. В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.
15. Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька.
16. Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому.
17. Можна жить, а можна існувати, Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять!
18. Я — Українець! Ось і вся моя автобіографія!
19. І тільки тих поважають мільйони, Хто поважає мільйони «Я».
“Василь був худющий і кострубатий…Він уперто, насуплено дивився в корінь. Сам він, наче корінь, вийшов з землі, з органічною любов’ю до неї і свого селянського роду”, – писав про нього есеїст Євген Сверстюк.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
