Блоги
Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Необхідне Вам лікування співвідносно з Вашою пенсією становить:

Антивікова медицина може стати для українців реальністю

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Генетична «програма», стиль життя, стан навколишнього середовища, соціальний статус — ці фактори визнано провідними у впливі на тривалість життя людини. Однак сучасні наука й технології додали важелів управління довголіттям.

Сьогодні старість можна «загальмувати» і перевести в режим активного життя ще й за допомогою:

  • •  регенеративної та консьєрж­-медицини;
  • •  біоінженерії;
  • •  генів, які можуть зупинити старіння;
  • •  навіть спеціальних ліків «від старості» тощо.

Чи доступні такі можливості українським громадянам?

Антивікова медицина від самого початку мала суто практичну мету. Певний час її категорично не сприймали, адже вона руйнувала всі канони класичної медицини, обіцяючи довголіття без хвороб, фізичну активність до «межі», що більше скидалося на бізнес-проєкт, ніж на напрямок медицини. І обіцяло непогані прибутки: жінки спокушалися «вічною молодістю і красою», чоловіки — «невичерпною силою». Втім, справжня мета антивікової медицини — берегти здоров’я змолоду, використовуючи всі можливості ранньої діагностики (у тому числі пренатальної), водночас впливаючи на хвороби старості. Сучасні методи допомагають визначити ризики на цих етапах і максимально відтермінувати період «згасання». Єдине «але» — новітні технології подовження тривалості життя дороговартісні, тож не у всіх є шанси скористатися ними, а от бажання жити вічно притаманне всім без винятку. 

Старіння сьогодні — процес керований

Ідея продовження життя впевнено перекочувала зі сторінок фантастичних романів у наукові трактати. Про те, чи вдасться їх якнайшвидше реалізувати на практиці, — наша розмова з академіком НАМН України, директором ДУ «Інститут геронтології імені Д. Ф. Чеботарьова НАМН України», професором Владиславом Безруковим.

-  Можливості людського організму обумовлені генетикою і мають обмежений ресурс?

— За сучасними уявленнями, резервів людини має вистачити в середньому на 120-150 років життя. Коли ж вам на очі потрапляє повідомлення про те, що, мовляв, людський організм розрахований на 38-40 років, майте на увазі: про таке заявляють дослідники, котрі розглядають людину як біологічний об’єкт, завдання якого — залишити по собі «якісне» потомство.

-  Що сучасна наука вкладає в поняття «стратегія подовження життя»? Усі ці методи перевірені і безпечні, особливо в перспективі?

— Сутність стратегії полягає в тому, щоби додавати не роки до життя, а життя — до років, тобто підвищувати його якість. Стратегія має на меті забезпечити людині максимально високий рівень здоров’я з раннього віку і до завершення життя, використовуючи всі доступні засоби діагностики та профілактики. Медики знають, що з роками кількість здоров’я зменшується, якість життя знижується, тобто життєвий ресурс виснажується. Одне із головних завдань стратегії подовження тривалості життя — ректангуляризація, тобто випрямлення кривої виживання. Інакше кажучи, ми досягаємо певного піку здоров’я до 25 років, і воно має зберігатися на цьому рівні з якомога меншим погіршенням. Це потрібно, аби людина довше жила повноцінно і якісно — як фізично, так і (що дуже важливо!) психічно. Психічне здоров’я населення — суттєва проблема не тільки для нашої, а й для інших країн світу. Адже у зв’язку з подовженням тривалості життя, деменція уражує все більше людей на планеті.

-  Наскільки економічний рівень в країні і доступність медичних послуг для населення впливають на тривалість життя?

— Свого часу Володимир Войтенко, керівник нашої лабораторії математичного моделювання, спробував встановити взаємозв’язок між національним доходом, особистим споживанням і тривалістю життя. Порівнювали 40 країн світу. Виявилося, що кожна 1000 дол. національного валового продукту (НВП) на одну людину в рік додає до середньої тривалості життя приблизно півроку. А кожна додаткова 1000 дол. особистого споживання збільшує середню тривалість життя людини на цілий рік!

Від рівня розвитку економіки залежить зокрема і якість медичних послуг. Після того як економічне становище України наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого сторіччя різко погіршилося, середня тривалість життя українців скоротилася на декілька років. Причина — погіршення всіх факторів, які забезпечують рівень здоров’я, якість і тривалість життя, у тому числі пенсійного забезпечення. Останнє не дотягує навіть до показника, який дає змогу зберегти здоров’я в післяпенсійному віці. За офіційними підрахунками, зараз тривалість життя в країні збільшилася, хоча об’єктивних статистичних даних поки нема. Побачимо, що покаже перепис населення. Важливо, аби він був проведений правильно, щоб ми були впевнені в достовірності даних, знали скільки нас і якого ми віку.

-  Як ви оцінюєте консьєрж-­медицину? Чи такий біомоніторинг стану за допомогою різноманітних девайсів не містить загрози гіпердіагностики або помилкових даних?

— Якщо сучасні девайси надають достовірну інформацію про різні параметри стану людини, то я не бачу в цьому шкоди, на відміну від інтерпретації особою, котра їх використовує. Тут багато залежить від психології. Якщо людина зациклена на певних показниках: частоті серцевих скорочень (ЧСС) чи артеріальному тиску — ніякої користі від цих девайсів не буде. Натомість вони здатні контролювати стан здоров’я, а інколи навіть рятувати життя людини. Коли в пацієнта дійсно є проблеми (цук­ровий діабет, аритмія, синдром обструктивного апное під час сну тощо), вони вчасно повідомлять про зміну його стану. І це однаковою мірою стосується осіб різного віку. Просто люди поважного віку, з одного боку, більш схильні перейматися самопочуттям, а з іншого — у них дійсно збільшується кількість проблем зі здоров’ям.

-  Які перспективи для подовження активного життя сьогодні надає регенеративна медицина в Україні? Назвіть найуспішніші напрямки.

— У принципі, регенеративна медицина — дійсно перспективний і затребуваний напрямок, у тому числі й в Україні. З іншого боку, це дороге задоволення, тож марно очікувати, що в Україні — найбіднішій країні Європи — він буде підтриманий на державному рівні та стрімко розвиватиметься. Хоча є чимало цікавих досліджень, результати яких уже застосовують на практиці. Наприклад, такі методи регенеративної медицини, як вирощування культури клітин для відновлення кісткової та інших тканин, використовують в ортопедії і травматології під час лікування в першу чергу бойових травм. Приватні клініки також звернули увагу на ці методи.

Так, регенеративна медицина — дуже затратна, але є люди, які готові платити великі гроші за відновлення, омолодження органів і тканин. Отже, цей напрямок, хоча й повільно, та все ж таки розвивається в нашій країні.

Як організувати таку діяльність, кожен вирішує сам. Для прикладу, Інститут генетичної та регенеративної медицини НАМН України, із яким ми активно співпрацюємо, налагодив роботу з приватними клініками, де втілюються наукові напрацювання. Такий варіант, можливо, й не найефективніший з точки зору впровадження інновацій у медичну практику, але поки маємо, що маємо.

Перспективні розробки є в напрямку регенерації серцевого м’яза, хрящової тканини, шкіри, рогівки ока тощо. Одні дослідження тривають, другі — через матеріальні проблеми відтерміновуються. Труднощі є в усіх дослідницьких інститутах. Проблема ця задавнена. Скажімо, чотири роки тому рівень державного фінансування заробітної платні науковців становив усього 20-25% від потреби. Поступово цей показник зростав і зараз досяг 70-80%, але вітати нас немає з чим, адже це відбулося за рахунок скорочення працівників. А це не тільки питання збереження колективу в цілому й молодих науковців зокрема, а й проведення наукових досліджень.

Крім того, дослідження дороговартістні, тож деякі наукові ідеї, без перебільшення, проривного революційного рівня, доводиться відкладати. Наприклад, в експериментах на дрозофілах ми продемонстрували, що поєднання гіпоксії і гіперкапнії сприяє підвищенню життєздатності та збільшенню тривалості життя.

Більше того, дослідження на щурах показали, що цей метод ефективний при лікуванні не тільки експериментального цукрового діабету, а й деяких пухлин. Але для його впровадження в практичну діяльність слід провести масштабніші дослідження. Наразі в нашій клініці ми вже отримали перші позитивні результати застосування цього методу при метаболічному синдромі.

-  Ваш інститут активно займався розробкою геропротекторів. Яких успіхів досягнуто? Яке місце вони, на вашу думку, повинні посісти в сучасній медицині?

— Свого часу клініцисти й експериментатори — співробітники нашого інституту наголошували, що застосування геропротекторів здатне пригальмувати процес старіння, а відтак і розвиток вікової патології. Тому, починаючи лікування наших пацієнтів звичайними ліками, обов’язково додавали геропротектори. Перелік препаратів цього класу дуже великий — від вітамінних комплексів і мікроелементів до специфічних пептидів тощо. Я назвав лише декілька, а їх набагато більше. Наприк­лад, у якості геропротекторів розглядають і антиоксиданти. І це зрозуміло, тому що одна із теорій старіння пов’язує цей процес з розвитком автоінтоксикації продуктами окислення — активними формами кисню, які поєднуються з біологічно активними молекулами, дезактивуючи ферменти, медіатори тощо. А активні форми кисню утворюються в мітохондріях клітин в процесі звичайного дихання людини.

-  Окремий аспект — так звані хвороби старості. Чи можна їх уникнути за допомогою профілактики або лікування? Що включає антивікова медицина в світі і в Україні?

— Деякі хронічні захворювання, що виникають у другій половині життя людини, дійсно заведено називати хворобами похилого віку. До них відносять атеросклероз, гіпертонічну хворобу, ішемічну хворобу серця, хронічну ішемію мозку, хронічне обструктивне захворювання легень (патологія, що виникає на тлі вікового ущільнення легеневої тканини), онкологічні захворювання, остеопороз, нейродегенеративні захворювання (хвороби Альцгеймера та Паркінсона). До цього переліку потрібно додати метаболічний синдром, цукровий діабет 2-го типу й автоімунні захворювання. Існує навіть термін «імунне старіння» (immune senescence), основним механізмом якого вважають прозапальний тип стану імунної системи внаслідок вікових змін. Тобто з віком організм усе частіше на певні под­разники відповідає запаленням.

Основою розвитку хвороби Паркінсона більшість дослідників вважають порушення обміну медіаторів у тих ділянках головного мозку, котрі відповідають за моторику. А от щодо хвороби Альцгеймера, то сьогодні вивчають тео­рію, згідно з якою вона є проявом підвищеної схильності до запалення через більшу уразливість гематоенцефалічного бар’єра, котрий захищає головний мозок від різноманітних інфекцій, мікробів тощо. Одним із наслідків цього є утворення бляшок та інших накопичень, які згодом призводять до загибелі клітин мозку.

Крім того, нині все більше вчених схиляються до думки, що паркінсонізм — це розвиток запалення в ділянках головного мозку, які відповідають за регуляцію руху й тонкої моторики.

Профілактика цих явищ полягає у відтермінуванні початку розвитку процесів старіння. Це можна робити по-різному, але найкраще поєднувати здоровий спосіб життя, застосування геропротекторів і тренування когнітивних функцій. Відомо, що в людей, які займаються розумовою працею, хвороба Альцгеймера розвивається на декілька років пізніше.

Крім того, зараз за допомогою біохімічних, імунологічних і генетичних досліджень можна відслідкувати початок розвитку процесу ще до того, як з’являться перші ознаки патології. Для того аби така рання діагностика сприяла реальним змінам, потрібно, щоби всі ці дослідження були доступними для широкого загалу. Так і буде, адже, наприклад, розшифровка геному людини колись коштувала мільйони, нині — набагато менше, і буде ще дешевшати. Ці дослідження активно використовують для визначення ризиків розвитку остеопорозу, цукрового діабету 2-го типу, паркінсонізму тощо. В нашому інституті також виконують такі дослідження. Щоправда, лише для обмеженої кількості людей. Останнє, знову ж таки, пов’язано з недостатнім фінансуванням.

-  А що лікарям робити із пацієнтами, у яких виявлено таку загрозу?

— Знаючи про такий ризик, ген ми, звичайно ж, не замінимо, але в разі розвитку захворювання в терапії зможемо застосувати фармакогенетику, тобто лікування буде персоналізованим. Фармакогенетика — напрямок, який зараз доволі стрімко розвивається. Адже активність різних генів спричиняє різну відповідь організму на лікування. Персоналізована фармакогенетика здатна розв’язати цю проблему ефективніше. Бо гени в нас, можливо, і однакові, але алелі (модифікації/форми стану гена) — різні. Один із парадоксів генетики полягає в наявності великої кількості модифікацій генів, які відповідають за довголіття, навіть формують його, але водночас можуть обумовлювати і схильність до певних захворювань.

Є ще один цікавий аспект. У довгожителів (90 років+) довжина теломер більша (щоправда, не з’ясовано, якою вона була протягом усього їхнього життя). Не така, як у молодому віці, проте більша, аніж у 60-70-річних людей. Але активність теломерази вища не тільки в довгожителів, а й в онкологічних хворих. Відомо також, що швидкість клубочкової фільтрації, яка зазвичай з віком знижується у звичайних людей, у довгожителів залишається досить високою.

Отже, чи можемо ми уникнути вікової патології? Повністю — навряд чи. Адже, зрештою, довгожителі помирають не від довголіття, не від прожитих років. З цього приводу дуже влучно висловлювався мій вчитель, відомий український вчений-геронтолог Володимир Веніамінович Фролькіс: «Старіння лише підводить людину до прірви, куди скидають її хвороби…». І, дійсно, у будь-якому дослідженні обов’язково з’ясується, що причиною смерті довгожителя була або серцево-легенева недостатність, або серцево-судинна патологія. Тож зовсім уникнути вікової патології неможливо, проте її можна відтермінувати. А в майбутньому, сподіватимемося, людина навіть наприкінці життя матиме достойний рівень здоров’я й активності.  

Тетяна СТАСЕНКО,

Наталія КИРИЛЕНКО

 

До списку новин