загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Свічка пам’яті жертвам голодомору не згасне у наших серцях

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

У скорботний День пам’яті жертв голодоморів Всеукраїнська асоціація пенсіонерів приєднується до жалоби мільйонів українців та громадян інших країн, які з болем у серцях, смутком у душах та зі сльозами на очах поминають жертв голодоморів та політичних репресій в Україні.

Таких чорних сторінок не мала історія жодної держави. А Україна пережила їх аж три. Три великих голодомори: 1921-1923рр., 1932-1933рр. та 1946-1947рр.

·                     1 Голодомор в Україні в 1921—1923 роках

·                     2 Голодомор в Україні в 1932—1933 роках

У наших серцях ніколи не згасне свічка памяті про тебе, багатомільйонний скривджений народе, штучно виморений на своїй землі. Наші сльози вимолять у Бога тобі Царства Небесного. А всій Україні на теперішні та прийдешні віки – щастя і долі, миру і процвітання, захищеності тих прошарків суспільства, які найбільше цього потребують.

Саме ми, Всеукраїнська асоціація пенсіонерів,  покликані перед Богом і українським народом захищати і берегти людей літнього віку та всіх, хто свідомо вважає себе українцями. Ми з вами. І лише разом – ми сила. І ми ніколи не дозволимо, аби на нашій землі повторилась така страшна трагедія. Бо все – у наших руках.

 Ціна хліба

                (памяті жертв голодомору)

Як в неділеньку святую сяду до обіду,

То з пекучим щемом в серці я згадаю діда.

Того діда, що учив нас, як на світі жити,

Як хліб Божий шанувати, як життю радіти.

Згадує: як був маленький – не було що їсти,

А боліло тіло всеньке, що не можна й сісти.

І як в матері благали: "Мамо, дай нам хліба!

Бо й забули вже давненько, що таке обідать".

Бідна мати ледь волоче за ногою ногу

І збирається кудись це, у якусь дорогу.

Каже дітям: "Хліба хочте? Зараз хліб вам буде!

Зробимо, як роблять теє наші усі люде".

Вже надвечір піч готова і тріщить десь комин,

А в кутку у вязці їжа: лобода, мов полин.

І пече нам мама хліба із зернят жолуддя,

Та такий твердий, як камінь, знаний усім людям.

"Слава Богу! Є що їсти! Їжте, мої діти!

Чим вас завтра годувати? Як вас доглядіти?"

...Отак їли, що попало, аби була сила,

От так мати нас святая як могла зростила.

Свята мати! Боже правий, за що така доля,

Що багата Україна – а на ній недоля?

За зерня в груди стріляють маленьку дитину,

А у яму викидають всю її родину.

...Тихо в хаті, лиш скорботно знову я зітхаю,

Бо ціну святого хліба я вже справді знаю.

Хліб цілую і у жменю останню крихтину

Підібрати після себе вчу й свою дитину.

  

До списку новин