Колонка автора:

ПАСІОНАРІЇ: В РЕВОЛЮЦІЇ І МИРНОМУ ЖИТТІ

Сучасна наука прийшла до висновку, що люди, які йдуть у владу, як правило, мають специфічну особисту патологію - жагу до влади. Хоч ці люди володіють певною харизмою, проте дуже часто вони нарциси, егоцентричні.

 

Звісно, з точки зору інтересів країни, було б дуже добре, якби державою кермували люди статечні, мудрі, системні, безкорисливі.

 

Але, на жаль, як правило, у політику потрапляють люди з іншими рисами характеру: прагненням домінувати над іншими, здатністю до інтриг, підступу, обману. І з цим нічого не вдієш!

 

Зовсім інша історія із пасіонаріями. До пори до часу – це звичайні люди, зі звичайними рисами характеру, які нічим не вирізняються у повсякденному житті. Але в період буремних подій, в епоху перемін, на зламі історій у них пробуджується пасіонарність, а часто і суперпасіонарність.

 

Ідеї таких людей готові розділити сотні тисяч громадян, підтримати їх боротьбу із несправедливістю. Такі люди здатні до особистої самопожертви. У них зовсім відсутній егоїзм, жага до збагачення. Інтереси загалу – народу, нації чи іншої спільноти – у них домінують над особистими. Часто-густо на благо суспільного добробуту приноситься в жертву і особисте життя.

 

Але все змінюється, коли пасіонарії приходять до влади…

 

Як приклад, подивимось на діяльність Максиміліана Франсуа Марі Ісидор де Робесп'єра. Був собі простим юристом, а вже потім, щоправда, літератором і політиком. Прийшовши до влади – не впорався із керуванням. Розпочав терор і репресії проти незгодних. Зрештою, все для вождя якобінців закінчилося погано: його стратили...

 

Подія уже 20 століття.

 

Життя Ернесто Че Гевари… Команданте Кубинської революції – найвища відзнака за внесок у перемогу над Батистою. Суперхаризма… «Я не знав менш егоїстичної людини, – розповідав його товариш Рафаель. – Якщо в нього був один кусочок солодкої картоплини, він готовий був віддати її своїм товаришам».

 

Можна відверто сказати, що робота в державних органах, мяко кажучи, в Че не дуже вдавалася.

 

Загальновідомими стали його слова: "Після революції працюють не революціонери. ЇЇ здійснюють технократи і бюрократи. А вони - контрреволюціонери".

 

І коли, перебуваючи на посту голови національного банку своєї країни чи на інших посадах, у нього щось не вдавалося (а таке бувало часто), то, за словами сестри Фіделя Кастро, "для Че Гевари не мали значення ні суд, ні розслідування: він одразу починав розстрілювати..."

 

Че також закінчив погано... А революція на Кубі втрималася здебільшого завдяки підтримці СРСР.

 

А тепер згуртуємо і перелічимо усі факти (крім того, є ще  десятки ненаведених), щоб виділити спільні загальні моменти в діяльності пасіонаріїв під час революцій і після їх перемог:

1. Участь у революції;

2. Прихід до влади;

3. Нездатність домовитися з іншими політичними силами, невміння налагодити нормальну роботу держави;

4. Розвязування терору: або/і початок громадянської війни; або/і втрата влади, а то й життя;

5. Прихід до влади контрреволюції.

 

...У 2004 році ми, Богу дякувати, обминули пункт 4…

 

Сьогодні не буду озвучувати різні конспірологічні версії стосовно приналежності «Правого сектора» до тих чи інших політичних сил як всередині країни, так і за її межами: свічку не тримав, не знаю…

 

Але нездатність сформувати чітку дієву і зрозумілу програму призвела до низьких результатів на попередніх виборах. Заяви Яроша про те, що він воїн, а не політик, не сприяли притоку симпатій виборців. Неучасть у нинішніх  місцевих виборах – ще одна помилка.

 

Але є значно більша біда – нездатність активу пасіонаріїв Майдану (в тому числі теперішніх керівників добровольчих батальйонів) домовитися про спільні дії (політичні!!!). Все це посприяло їхній роздробленості і розсмоктуванню у різні політичні сили.

 

Сьогодні є десятки тисяч суперпасіонарних особистостей, які не тільки добилися перемоги на Майдані, але й ціною власного добробуту, здоров’я, а то й життя, першими прийняли удар московської навали і дали державі час сформувати регулярні армійські підрозділи.

 

У мирному житті їм зараз буде важко знайти самих себе. Адже, як сказав мій знайомий, один із керівників добровольчого загону: «Там (на фронті) ми знаємо, де є ворог, а де свої. А на "гражданці" нам важко розібратися».

 

Мені сподобалася ідея створення на базі добровольчих загонів такого собі аналогу французького "Іноземного легіону":

http://hvylya.net/analytics/politics/ukrainskiy-legion-ili-kak-revolyutsii-ne-dat-pozhrat-svoih-detey.html

 

Без реального інкорпорування добровольців в існуючу державну систему Україна матиме потенційну ймовірність постійного існування анархічних вогнищ, отаманщини.

 

Одночасно ЗАСТЕРІГАЄМО керівництво держави від одної лише думки штучного повторення "Іловайська-2"  з метою знищення добровольчих батальйонів.

 

…У 30-ті роки ХХ століття Гітлер віддав наказ знищити усіх психічнохворих. Через декілька років їх кількість відновилася до попередньої. Аналогічно і з пасіонаріями. Потреба захисту Вітчизни покликала їх на передову. Адже наступні, які прийдуть після них, можуть виявитися більш «буйними» і з відсутнім бажанням домовлятися.

 

Закликаю також усіх тих, хто боровся на Майдані (у Києві чи на місцях), іти в політику, в органи влади і брати відповідальність за майбутнє України. Тільки поєднавши зусилля – знизу (активу громадянського суспільства) і зверху (нинішньої влади)  – ми зможемо почати впевнено рухатися вперед. І не тими повільними темпами, якими зараз влада проводить реформи, а тими, які потрібні Україні, аби не залишитися на узбіччі історії.

 

Дзебак Владимир
Блоги
Все блоги
Колонка автора
Все колонки авторов
Петиции ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробности Подать заявку
Опрос
Необходимое Вам лечение относительно Вашей пенсией составляет: