Колонка автора:

До статті Богдана Данилишина "Чи доживуть пенсіонери до 2050 року?"

Задоволення пенсійної потреби - це природна функція: старі люди були, є і будуть, бо люди старіють. Інше питання - чия це функція: суспільства чи держави? Історично виправданою є відповідь - суспільства. Бо пенсія "від держави" - це нововведення останніх десятиліть і ще нічого не дає підстав твердити, що воно вдале: скрізь, де є пенсія "від держави", існують величезні суспільні та економічні проблеми. В СРСР пенсія "від держави" була введена у 1965 році. За час нормального продуктивного життя одного покоління - через 35 років - уже не було ні самої тієї держави, яка взяла на себе цю функцію (відібравши її у суспільства разом з грішми, призначеними на її забезпечення), ні самих тих грошей. На дворі був 2000-й рік... А ще через 8 років Інститут Демографії НАН України дослідив, що 60% 20-літніх українців не доживуть до пенсії (тоді ще й вік не був піднятий...). Відтак стоїть питання: на що саме ці люди будуть відкладати 1/3 надбань свого життя і праці?

А що платять (фінансують) саме вони, а не їх роботодавці, - хай не викликає ні в кого жодного сумніву: роботодавець не має для цього притаманного джерела у структурі вартості його продукції чи послуг. Джерелом є лише заробітна плата найманих працівників. А роботодавець, свідомо чи не свідомо але "згідно вимог законодавства", відділяє від неї частину, яку перераховує у пенсійний фонд. Іншу частину після оподаткування податком на доходи фізичних осіб він виплачує працівникові. Політики та урядовці про це не говорять. Їх більше влаштовує "версія", що внески у пенсійний фонд платить роботодавець. Лише на стадії глибокого статистичного опрацювання та макроекономічних узагальнень це "шило вилазить з мішка"(с) і у таблицях "витрати-випуск" ці дві категорії належним чином таки об'єднуються в одну і речі називаються своїми іменами: заробітна плата найманих працівників складається з оплати праці та єдиного соціального внеску загальною сумою. Це дозволяє політикам та урядовцям на весь голос заявляти, що додана вартість в Україні перерозподіляється на 41 чи на 44 відсотки. І приховувати за цим (часто навіть від самих себе) реальну величину перерозподілу легально реалізованої праці. Бо суть перерозподілу така: одні заробляють, - інші споживають.

Наступне питання, яке випливає з першого: яка саме структурна одиниця суспільства є носієм функції задоволення пенсійної потреби в суспільстві? Історично відповідь також відома: це сім'я та родина. Саме на цьому рівні суспільної побудови найбільш природно та адекватно реалізовується зв'язок поколінь. І не у демагогічний, а у практичний спосіб. Цей зв'язок тісно пов'язаний не просто з життям перестарілої людини, а з розвитком сім'ї та родини в організаційному та фінансовому аспектах. Лише сім'я та родина у стані визначити пріоритети для вчасного використання тих коштів з поточного заробітку, які, будучи не відібраними на термін 35 років для "забезпечення" пенсійної потреби державою, можуть бути використані (інвестовані) сім'єю та родиною в нематеріальні активи (здоров'я, освіта, кваліфікація) чи в матеріальні активи виробничого характеру (акції, земля), чи у фінансові (гроші, банківські вкладення, золото...). В будь-якому випадку таке використання  коштів  збільшує можливості сім'ї та родини, що, практично, є її інвестиціями у забезпечення пенсійної потреби перестарілих осіб - її членів. Але при тому вони створюють приватну власність і забезпечують, з одного боку, - розвиток сім'ї та родини та підняття їх статусу в суспільстві, а відтак - і розвиток самого суспільства, а з другого - укріплення сімейних та родинних зв'язків, що є умовою укріплення суспільства в самій його основі, збереження ідентичності та суб'єктності.

А ще одна грань цього "суспільного діаманта" -  взаємодія пенсійних внесків у державні (читай - "солідарні") пенсійні фонди з податками: їх сукупна дія встановлює поглиблений перерозподіл основного і невід'ємного економічного ресурсу суспільства - реалізованої в економіці суспільно-корисної праці, і як наслідок - порушення її приватного характеру. Сьогодні сукупна дія податків та внесків встановлює перерозподіл легально реалізованої в економіці праці на рівні 141%. Тобто, поточного легального джерела фінансування як для державних бюджетів різних рівнів, так і для фондів суспільного споживання, в тому числі й пенсійного, а також — для самих сімейних бюджетів не існує. І це є причиною численних проблем як економіки, так і суспільства України.

А ще понад 100 років тому доведено, що гранична максимальна межа такого перерозподілу становить 32%. От до цієї межі і треба прямувати в економіці та в суспільстві, фінансуючи набутий "солідарний" пенсійний стаж але поступово та послідовно повертаючи функцію забезпечення пенсійної потреби від держави її природному носієві - сім'ї та родині. І при тому перерозподіл праці треба "помістити" в нормальні межі "вже сьогодні". 

А держава повинна надати суспільству належний інструментарій для такого забезпечення його пенсійної потреби та подбати, щоб він (інструментарій) належно працював. З цією метою була розроблена та обґрунтована
Альтернативна Концепція пенсійної реформи від "Малого Кола".


Володимир Щербина,

м. Львів,

Товариство "Мале Коло".


Щербина Владимир

загрузка...
Блоги
Дзебак Владимир Дзебак Владимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Все блоги
Колонка автора
Все колонки авторов
Петиции ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробности Подать заявку
Опрос
Придерживаетесь ли Вы правил карантина?