Порадіймо за вітчизняне!
Є боротьба за долю України,
все решта — то велике мискоборство.
Ліна Костенко.
Про патріотизм пересічного українця чимало було дискусій. Одні вважають, що він майже втрачений, інші, навпаки, переконані, що наші громадяни – справжні патріоти своєї Вітчизни.
Нещодавно мені довелося пережити стрес від величезної помилки наших державників, які у запалі того, що велика поетеса України Ліна Костенко назвала «мискоборством», викинули на вітер мільярди гривень, закупивши корейські електропоїзди компанії «Хюндай» (див. на сайті www.uarp.org публікацію І знову ці кляті прохюндаї!.). Що це була саме помилка, визнали і Президент Янукович, і прем’єр-міністр Азаров. Громадська думка трохи різкіша: адже справа тут не лише в тім, що величезні кошти з державної казни витрачені на поїзди, котрі щоразу ламаються. Набагато серйозніші наслідки «мискоборства» в нехтуванні державних інтересів, в ігноруванні вітчизняного виробництва, що зрештою свідчить про відсутність патріотизму у державних чиновників, уповноважених проводити тендерні закупки та підписувати контракти. Ми тут не будемо наполягати на злочинному характері «мискоборства». Поговоримо про патріотизм.
Пам’ятаю, як я пишався своєю країною, коли їздив чудовим експресом за маршрутом Київ – Харків. То був потяг вітчизняного виробництва, дітище машинобудівників Крюківського вагонобудівного заводу. Затишні, комфортні вагони, безшумний рух при високій швидкості, доступна ціна квитка. І прибуття на кінцеву станцію з точністю до секунд! Чесне слово – хотілося писати вірші на честь славних крюківських майстрів!.. Щоправда, оригінальними крюківськими розробками були лише вагони експресу, а локомотив крюківці поставили за рахунок модернізації закордонного зразка. Та все ж у результаті пасажири отримали якісний транспортний засіб. І повною несподіванкою була заміна нашого експреса корейською електричкою, де і вартість проїзду набагато вища, і неминучі стреси від аварій, і запізнення на …кілька годин!..
Та ось нарешті й радісна новина: Крюківський завод випустив новий вітчизняний експрес, який, за оцінкою прем’єра Азарова, «не кращий і не гірший, ніж корейський». Щодо першої частини оцінки («не кращий») поки що утримаємось від коментарів, але особисто мене «гріє» те, що він – наш, український! Мене радує те, що Крюківський завод також налагодив випуск і поїздів для нашого метрополітену, і вантажних вагонів, напіввагонів, вагонів-цистерн. Сьогодні це багатопрофільне підприємство з повним циклом – від генерованої конструкторської ідеї до виготовлення готової продукції. Завод став центром розробки найсучасніших технологій, завдяки чому займає провідні позиції не тільки в Україні, але й далеко за її межами.
Прибічники підтримки вітчизняного виробника розуміють, що необхідний для цього патріотизм має не тільки моральний, але й економічний ефект. Адже замовляти вітчизняні вироби – значить забезпечувати робочі місця, давати своїм співвітчизникам можливість заробляти. А відрахування від свого виробництва – це податки, це надходження в бюджет, це пенсії пенсіонерам і зарплати бюджетникам.
Пригадую, як під час перебування в Єкатеринбурзі в 2000 році пройшов по продуктових магазинах і здивувався, коли побачив на вітринах олію з Іспанії та Угорщини, м’ясні та молочні вироби з Аргентини та Бразилії, цукор з Куби. З України – майже нічого!.. Ну, як тут можна було повірити в щирість висловлювань керівників Російської Федерації про те, що вони прагнуть розвивати та поглиблювати економічні відносини з Україною! Чого варті красиві слова та посмішки їхніх політиків, коли на прес-конференціях вони запевняють про свою прихильність до «взаємновигідного співробітництва» і водночас ухиляються від коментування злощасної «сирної війни» проти наших виробників?..
Україна може пишатися своїм літакобудуванням. Особливо відомі в світі наші уславлені «суперважковози», зокрема Ан-70. Але, пригадаймо, скільки разів поважні представники НАТО, політики різних країн висловлювали думки про закупку наших велетнів, а потім виявлялося, що парламенти та уряди не схвалювали подібної ідеї, оскільки не бачили можливості сприяти іншій державі у створенні робочих місць, тоді як у них самих наявні проблеми безробіття!
Наші пасажирські літаки для регіональних авіаперевезень теж отримують високі оцінки експертів. Але коли справа доходить до іноземних інвестицій, то тут результати набагато скромніші.
Колись Черчілль сказав, що у Британії немає постійних ворогів і постійних друзів, а є постійні інтереси. Тож і нам уже час подбати про інтереси. Але не тих «мискоборців», котрі хапаються за закордонні контракти, ігноруючи вітчизняних виробників! Треба нарешті нам усім стати справжніми патріотами України, дбати про українське, купувати українське, розвивати українську науку. Порадіймо успіхам наших творців ракет, літаків, суперкомп’ютерів, танків, морських траулерів, кораблів-амфібій, нарешті вітчизняного шоколаду! Або вітчизняних ковдр і перин, які у нас з задоволенням купують канадці, італійці, данці, китайці, японці.
Нам є чим пишатися. І слід покінчити з однобоким висвітленням у ЗМІ українського життя. Безумовно, ми маємо купу проблем в усіх сферах суспільного буття. Але ж маємо й здобутки, незаперечні досягнення. Про них мають знати наші співвітчизники! Хто чув, скажімо, про СКІТ, про участь українських учених та інженерів у створенні та експлуатації знаменитого на весь світ колайдера?
СКІТ – це найпотужніший комп'ютер в Україні. Створили його ще у 2002 році фахівці Інституту кібернетики НАН України. Цей суперкомп’ютер використовується там, де є необхідність у надскладних обчисленнях. Цей комплекс обслуговує понад 40 груп користувачів, які розв’язують задачі, пов’язані з адронним колайдером, ризиками техногенного втручання, з математичним моделюванням стану різних секторів економіки держави, ефективним використанням енергетичних ресурсів та підвищення енергетичної безпеки, захисту інформації у комп’ютерно-телекомунікаційних системах, обороноздатності держави.
Головний конструктор комплексу СКІТ Анатолій Якуба поставив завдання – досягти швидкості роботи до гігабіта в секунду. Це було сказано тоді, коли реальними були швидкості в 50-100 разів менше. І ось, щоб якісно підвищити ефективність роботи українських фахівців у роботах по колайдеру, була поставлена надскладна задача. А торік директор інституту академік Іван Васильович Сергієнко у своїй статті заявив, що навіть після ряду вдосконалень СКІТ-3 завантажений «під саму зав’язку», і, якщо ми не хочемо безнадійно відставати від інших країн, навіть у межах СНД, про це слід подбати (перш за все - фінансово). І справді заявлена потужність СКІТ-3 не дає змоги потрапити до світового рейтингу ТОП-500. Проте У тій же статті Іван Васильович наголошує: якщо все буде зроблено й СКІТ-3 перетвориться на СКІТ-4, Інститут кібернетики НАНУ зможе вийти на 40-55 місце в TОП-500 у світі та на 2 – 3 місце в TОП-50 у СНД. Вчені, додає академік Сергієнко, вже попереджали: щоб країна й надалі могла конкурувати в цій царині з іншими, СКІТ у черговий раз треба модернізувати.
Крига скресла! 15 жовтня 2012 року на конференції було анонсовано, що в Інституті кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України суперкомп'ютерний комплекс СКІТ було розширено новим GPU-кластером СКІТ-4. Він удвічі потужніший за СКІТ-3, при цьому менший за розмірами та має вдвічі менше енергоспоживання. Винахід українських учених та інженерів викликав справжню сенсацію: наш СКІТ (станом на листопад минулого року) в сотні разів перевищує за продуктивністю лідера рейтингу ТОП-500, суперкомп'ютер із США Titan.
Україна – одна із світових лідерів у космічній галузі. У виробничих лабораторіях київського акціонерного товариства "ЕЛМІЗ" виготовляють унікальний прилад - "Курс" . Аналогів йому не знайти ні в Європі, ні в Азії. Все це завдяки талановитим і висококваліфікованим українським спеціалістам та новітнім технологіям.
Більш як півстоліття працюють фахівці славетного підприємства «Хартрон», які були й залишаються незаперечними авторитетами у створенні систем управління в космосі й на Землі.
Практично жодна радянська (а пізніше – українська) ракета не здійснювала політ без застосування розробок «Хартрону». Всі атомні електростанції України застосовують унікальне обладнання автоматизованих систем управління з маркою «Хартрон» та його дочірніх підприємств. І не лише в Україні.
Наприклад, системи, розроблені «Вестроном», чудово зарекомендували себе в Росії, Вірменії, Чехії, Болгарії, Іраку, Швеції, США, Іспанії.
Всесвітньо відома компанія «Вестінгауз» цінує високий професіоналізм постачальника систем управління – ТОВ «Вестрон».
Повертаючись до інформації про наш вітчизняний залізничний експрес, зауважимо, що НВО «Хартрон-експрес ЛТД» за угодою з Укрзалізницею став основним розробником і постачальником систем автоматизованого управління та електрообладнання для капітального ремонту наявного вагонного парку рухомого складу для пасажирських перевезень, а також для комплектування пасажирських вагонів, що будуються на Крюківському заводі.
Незаперечним авторитетом у світі користуються українські астрономи. Одного з них – Клима Чурюмова – Американський біографічний інститут (м. Релей, штат Північна Кароліна) визнав Людиною ХХ століття. Нині Клим Іванович очолює Київський планетарій (один з найбільших в Європі; другий такий є лише в Петербурзі) і мріє знайти мецената, щоб придбати більш досконале цейсівське обладнання, для чого потрібно мати щонайменше 10 мільйонів долларів.
На колись відкриту Чурюмовим комету-астероїд, названу його іменем, наступного року має сісти космічний зонд, що запущений у 2004 році за проектом «Розетта». Вартість цього проекту – півтора мільярда євро. Порівняйте: десять мільйонів долларів і півтора мільярда євро! Здавалося б, який сенс витрачати такі скажені гроші на якусь там комету? Але ж людству потрібні знання про світ!.. Чурюмов у планетарії (який, до речі, належить товариству «Знання») мріє про заміну старого обладнання, яке працює вже півстоліття. І навіть не просить у держави необхідні для цього 10 мільйонів – розраховує на меценатів. І так – усе своє свідоме життя! Не лише він – усі його колеги в світі науки, маючи значний інтелектуальний потенціал, змушені випрошувати, вишукувати кошти на прилади, на реактиви, на обладнання, на наукову періодику. Дехто не витримав – поїхав за кордон…
Свій зонд на комету відправило Європейське космічне агентство. Вперше за історію космічних польотів зонд має сісти на комету, яка водночас летить у Сонячній системі зі швидкістью 135 тисяч кілометрів за годину. Проект має допомогти вченим дізнатися більше про виникнення Всесвіту та появу життя на Землі. Оскільки в експедицію до Алмаатинської обсерваторії (де й було зроблено відкриття) Чурюмов узяв молодого астронома Світлану Герасименко, то космічне тіло назвали: комета Чурюмов-Герасименко.
– Чому ЄКА обрало саме цю комету? – запитали Чурюмова.
– Спочатку планувалася інша. Вже готувались до запуску, але на старті виникли неполадки, тоді проект узагалі закрили. А після довгих дебатів обрали цю комету і почали підготовку до місії. Чому саме її? Бо на неї можна було чітко потрапити. Потрібна була періодична комета, тобто та, що періодично повертається до навколоземного простору. У 2004 році таких було відомо близько двохсот, але підійшла лише одна. У тому ж році ми були на космодромі Куру і спостерігали за запуском. Проект розрахований на 10 років польоту. Вже вісім років космічний об’єкт летить до нашої комети. Через два роки буде найцікавіше – апарат «Філі» сяде на ядро комети. Такого ще ніколи не було в історії людства!..
Чи міг Чурюмов виїхати за кордон? Звичайно, міг. Адже пропозицій і запрошень престижних іноземних обсерваторій та університетів було багато. Та він має свою гордість, бо любить свою Батьківщину.
– Чому не поїхав? – посміхається Клим Іванович. – Мені й тут усього вистачає. Це раніше було справді складно, особливо в 90-х роках минулого століття. і я знаю багатьох, хто тоді виїхав за рубіж. Звичайно, там умови чудові. Я багато працював за кордоном і знаю, про що кажу... Поїхати подивитись — це завжди "так". Але все одно треба бути патріотом…
Олег КРАВЧЕНКО.