DER BLOCK DES VERFASSERS:

ДЕ Ж ВАША ЩИРІСТЬ, ПАНЕ ПУТІН?

На Форумі прочитав інформацію: "ПУТИН НАПОМНИЛ, ЧТО ЗА КИЕВ СРАЖАЛИСЬ ПРЕДСТАВИТЕЛИ ВСЕХ РЕСПУБЛИК СССР".

Там, зокрема, написано: "В ходе битвы за Киев, ставшей одним из решающих боев Великой Отечественной войны, героически сражались русские, украинцы и представители всех республик Советского Союза. Об этом говорится в поздравлении президента Российской Федерации Владимира Путина Президенту Украины Виктору Януковичу и всему народу Украины с 70-летием освобождения Киева от немецко-фашистских захватчиков, опубликованном на сайте главы Российского государства.

«Отмечая этот юбилей, мы отдаем дань уважения и признательности нашим отцам и дедам, которые ценой неимоверных жертв отстояли родную землю и завоевали для нас право на свободную и мирную жизнь. Наш моральный долг – чтить их память, свято беречь завещанные ими традиции дружбы и взаимовыручки, всеми силами укреплять сложившиеся веками связи между Россией и Украиной», - подчеркнул Путин".

НУ, ЩО Ж, ПАНЕ ПУТІН, ВСЕ ЦЕ – ПРАВИЛЬНІ СЛОВА, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ТЕЖ ВІДДАЄ ДАНИНУ ПОВАГИ ДО НАШИХ БАТЬКІВ І ДІДІВ, ЯКІ ПРОЛИВАЛИ КРОВ У ТІЙ ЖОРСТОКІЙ ВІЙНІ. МИ СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД ПАМ’ЯТТЮ ТИХ СОТЕНЬ ТИСЯЧ ЗАГИБЛИХ, ЯКІ ВИЗВОЛЯЛИ КИЇВ, ПЕРЕД ПАМ’ЯТТЮ МІЛЬЙОНІВ СОЛДАТ І ОФІЦЕРІВ, ПАРТИЗАНІВ І ПАРТИЗАНОК, ВІДДАВШИХ ЖИТТЯ  У ВІЙНІ З ПОЛЧИЩАМИ ГІТЛЕРА, ВІРНИХ СИНІВ І ДОЧОК БАГАТОНАЦІОНАЛЬНОГО КОЛИШНЬОГО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ .

ВИ, ПАНЕ ПУТІН, ПІДКРЕСЛЮЄТЕ, ЩО У ВИЗВОЛЕННІ КИЄВА РАЗОМ З УКРАЇНЦЯМИ БРАЛИ УЧАСТЬ ПРЕДСТАВНИКИ ВСІХ РЕСПУБЛІК СРСР. ТАК, ЦЕ СПРАВДІ НЕЗАПЕРЕЧНИЙ ФАКТ. І МИ СХИЛЯЄМО ГОЛОВИ ПЕРЕД УСІМА ЗАГИБЛИМИ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ЯКОЇ ВОНИ БУЛИ НАЦІОНАЛЬНОСТІ, АЛЕ ВИ МУСИТЕ ВИЗНАТИ, ЩО У ВИЗВОЛЕННІ РОСІЇ, БІЛОРУСІЇ, МОЛДАВІЇ, ГРУЗІЇ, АЗЕРБАЙДЖАНУ, РЕСПУБЛІК ПРИБАЛТИКИ БРАЛИ УЧАСТЬ МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІВ! ЦЕ ТЕЖ – НЕЗАПЕРЕЧНИЙ ФАКТ! МІЛЬЙОНИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗАГИНУЛИ В ТІЙ ВІЙНІ… МІЛЬЙОНИ!!!  

То  як же це у вас, пане Путін, повернувся язик, коли ви 16 грудня 2010 року, будучи головою уряду Російської Федерації, в прямому ефірі ПРИВСЕЛЮДНО сказали, що Росія і без України могла б перемогти в тій війні ?! Чи можна після цього вірити в вашу щирість?..

Цитую Вас, пане Путін: 

"По поводу наших отношений с Украиной… Я позволю с вами не согласиться, когда вы сейчас сказали, что если бы мы были разделены, мы не победили бы в войне. Мы все равно бы победили, потому что мы страна победителей". Долучаючи журналістів і широку публіку до власних знань історії, ви стверджували, що, статистика часів Другої світової нібито свідчить, що найбільші втрати понесла саме Росія — понад 70%: Продовжую цитувати: "Это значит, что война выиграна, не хочу никого обижать, за счет индустриальных ресурсов РФ. Это исторический факт, это все в документах".

Цими своїми словами ви образили пам’ять українців, які билися з гітлерівськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни, образили мільйони тих, хто загинув на окупованих територіях, тих, хто разом з заводами були евакуйовані на Урал, у Сибір, у Середню Азію і там самовіддано працювали, випускаючи танки, літаки, гармати, снаряди, бомби, патрони – все необхідне для перемоги над нацизмом.

Мій батько, українець Олексій Кравченко, бився з гітлерівцями під Старою Русою (тобто захищав Росію), він забезпечував мінування та розмінування підступів до знаменитої «Дороги Життя», якою підтримувався зв’язок з блокадним Ленінградом (захищав Росію!), а після госпіталю брав участь у штурмі Кенігсберга, Данцига, у визволенні Польщі. Навіть після Дня Перемоги він ще добивав залишки нацистських гарнізонів на острові Рюген (на півночі Німеччини).

Тож, якщо вірити вам, мій батько і мільйони інших українців даремно визволяли Росію та Польщу?!  Даремно проливали кров, добиваючи гітлерівських вояків у Німеччині?!

По-вашому виходить, що мій брат, українець Сашко Кравченко, офіцер Червоної Армії, весною 1945 року загинув у боротьбі з нацистами даремно?! Це ж, якщо вас послухати, то мій дядько, українець Михайло Кучма, учасник Сталінградської битви, по-вашому, даремно загинув у боях за визволення Харкова під Прохорівкою?!

Мої дядьки, четверо батькових братів – Степан, Василь, Іван та Григорій Кравченки даремно проливали кров і повернулися з фронтів інвалідами?!

Ви образили їх, пане президент Росії! Ви образили мільйони громадян України! Ви образили всіх моїх родичів, образили особисто мене, дитя війни. Та клята, страшна війна вкрала моє дитинство, назавжди залишила в пам’яті страшні нескінченні дні і ночі, проведені в погребі, в якому до самого визволення довелося жити мені, моїм дідові й бабусі, мамі, тіткам, моїм двоюрідним братові і сестрі. На відміну від вас, пане Путін, наша родина ніколи не поділяли людей на «головну» і «другосортну» нації. Незважаючи на смертельну загрозу для всіх нас, дідусь, бабуся і їх діти (в тому числі моя мама) прийняли непросте рішення – сховати в погребі єврейку з малесенькою дитиною… У них почуття інтернаціональної єдності було справжнє, на відміну від вашого… І тому я не вірю у вашу щирість!

Ваш самовпевнений цинізм настільки став несподіваним навіть для ваших прихильників! Багатьом з них просто не вірилося, що лідер такої великої держави міг ось таке бовкнути! А на багатьох сайтах в Інтернеті громадяни Росії в своїх коментарях рішуче засуджували сказане вами і висловлювали жаль, що до цього поважали вас! Були й такі, хто писав: «Та не міг він такого сказати!». Розумієте, пане Путін? Свідомим і порядним громадянам Російської Федерації соромно за вас!.. То що ж тоді казати про громадян України, яких так безпардонно ображає лідер сусідньої (сподіваюсь, все ще братської!) держави!..

Не виключаю, що й тепер знайдуться користувачі Інтернету, які, прочитавши цю мою публікацію, піддадуть сумніву об’єктивність автора, скажуть, що «такого не було, такого він (Путін) не казав». Тому більш добросовісним і допитливим читачам раджу зайти в Інтернет за таким посиланням: //ru.tsn.ua/ukrayina/putin-rossiya-vyigrala-by-velikuyu-otechestvennuyu-voynu-i-bez-ukrainy.html 

Сумну статистику Другої світової війни, як і історію України, неможливо читати «без брому». Серед колишніх республік Союзу РСР, а також держав світу, що були втягнуті в ту страшну війну, Україна зазнала найбільших матеріальних і соціальних втрат. Безпосередні матеріальні збитки, завдані фашистськими окупантами та їх сателітами народному господарству Української РСР, становили 285 млрд. крб. у цінах 1940 p., або майже 42% усіх втрат, завданих тодішньому Союзу РСР. Ця сума в 5 разів перевищувала видатки УРСР на спорудження нових підприємств, залізниць, об'єктів енергетики, МТС тощо впродовж трьох довоєнних п'ятирічок. Уся сума збитків, яких зазнали народне господарство і населення України, сягнула майже 1200 млрд. крб.

Гітлерівські полчища перетворили на руїни 714 міст і селищ, понад 28 тисяч сіл, без даху над головою залишилося понад 10 млн. чоловік. Доля  Хатині (Білорусія), чеського Лідіце, українських Кортелісів (Волинь), Раски (Київщина), які були вщент спалені разом з їхніми жителями, спіткала (за неповними даними) 259 сіл України. Точніші підрахунки засвідчують, що таких сіл більше, бо, скажімо, на Чернігівщині їх виявилося 51, на Волині — 97, Сумщині — 128, Рівненщині — 176.
Окупанти вивезли
з України до Німеччини або спожили 7,5 мільйона голів великої рогатої худоби, 3,3 мільйона коней, понад 9,3 мільйона свиней, 7,3 мільйона овець і кіз, майже 60 мільйонів голів домашньої птиці. А ще – понад 17 мільйонів тонн зерна.

За роки війни німецько-фашистські загарбники зруйнували в Україні 15 тис. промислових підприємств, майже 33 тис. шкіл, середніх і вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, понад 18 тис. установ охорони здоров'я. Із музеїв УРСР вивезено близько 40 тис. картин, експонатів, інших художніх цінностей.

Проте найтрагічніші соціальні втрати — загибель людей у боях з ворогом, розстріляне, вивезене на каторжні роботи до фашистської Німеччини мирне населення. З часу закінчення Другої світової війни минуло більш як півстоліття, але точних відомостей про людські втрати України у воєнному вогнищі немає.

В. Молотов на засіданні Паризької мирної конференції 8 серпня 1946 р. повідомив, що втрати СРСР в період війни становлять 7 млн. чоловік. У листі до прем'єр-міністра Швеції 5 листопада 1961 p. M. Хрущов називає 20 мільйонів радянських людей. Л. Брежнєв у доповіді з нагоди 20-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні в травні 1965 р. говорив про загибель понад 20 млн. співвітчизників. М.Горбачов у доповіді на честь 40-річчя перемоги називає 27 млн. чоловік.

Насправді, як свідчать ретельні підрахунки на основі різних джерел, людські втрати значно більші. Так, населення Української РСР в 1940 p., як свідчить офіційна державна статистика, становило 41,3 млн. чоловік. На 1 січня 1945 р. в Україні зареєстровано 27,3 млн. чоловік. Різниця становить 13, 9 млн. чол. Евакуйованих з України на Схід було близько 4 – 4,5 млн. чол. Отже, можна вважати, що в роки Другої світової війни тільки Україна втратила понад 9 мільйонів. Наголошуємо, що сказане стосується прямих втрат. Водночас внаслідок війни багато громадян України померло в госпіталях після поранень пізніше, підірвалося на мінах під час розмінування об'єктів і територій, пропало без вісти, зокрема в невеликих партизанських групах і навіть загонах, у полоні, в концентраційних таборах ГУЛАГу тощо.

Спробуємо подивитися на все це з іншої точки зору. Ще 1986 року в Парижі було видано книгу «Націонал-соціалістична Німеччина й Україна». 1993 року її переклали українською й видали під назвою «Україна і Німеччина у Другій світовій війні». Її автор – уродженець Львівщини, професор Сорбонського університету Володимир Косик. Це видання не втратило своєї актуальності й досі. На відміну від бази наукових досліджень радянських істориків, В. Косик широко використав архіви Третього рейху. А всім відомо, як скрупульозно підраховували гітлерівці  все: і свої здобутки, і свої втрати. Тому варто ознайомитися з опублікованими у згаданій книзі даними.

Автор переконливо доводить, що найбільший тягар війни 

на собі винесла Україна. За його даними, вона втратила 8 мільйонів чоловік, тобто майже кожну п'яту людину, яка жила тоді на території України, або до 45 відсотків загальних втрат СРСР.

Або ще один красномовний факт. Усього німці депортували з радянських територій 2,8 мільйона чоловік. Із України до Німеччини як робочу силу було вивезено 2,2 мільйона чоловік або майже 80 відсотків від усіх депортованих з території СРСР!

Не слід забувати, що німецько-фашистським загарбникам вдалося окупувати лише 17% території Російської Федеративної Соціалістичної Республіки з населенням у 27 мільйонів чол. А ось Україну – всю, з усим її населенням! Тож цілком слушно професор Сорбони робить висновок: «Імперська Росія просто прикрилась Україною, коли Гітлер мав намір знищити СРСР. Звідси — такі великі людські та матеріальні втрати України, які не можна порівняти з російськими чи німецькими».

Ви, пане Путін, щось там говорите про якісь 70 процентів «індустріальних ресурсів РФ». Але ви забули порахувати матеріальні ресурси, які перемістили з України на Схід  (Урал, Поволжя, Сибір, Далекий Схід). До речі, їх так ніколи й не повернули в Україну!.. Складно рахувати, чиї це матеріальні ресурси. Та ви безапеляційно зявили , що найбільші втрати припали на Російську Федерацію.

Що ж, мабуть, перебування при владі дає декому право на висловлювання незаперечних «істин». Незаперечних не тому, що вони правдиві, а тому що так сказав САМ Путін!.. Вам, Володимире Володимировичу, звісно, не доводиться непокоїтися, що громадяни Російської Федерації можуть поставити під сумнів вашу «арифметику». Як свідчить досвід російських ЗМІ, заперечувати САМОМУ Путіну – вже прирівнюється до подвигу.

Та хіба тільки російські ЗМІ уникають будь-якої критики Путіна! Навіть багатьом у Державній думі не соромно підлещуватися та вдаватися до славослів’я на адресу президента РФ. Мабуть, вас, пане Путін, не дістає алергія, коли на концертних сценах лунає створений по-холопському вірнопідданий шлягер «А в чистом поле система «Град», за нами Путин и Сталинград»… Ну, аж ніяк не хочеться підспівувати російській передвиборній пропаганді, для якої важлива не історична пам’ять про героїв вікопомної битви, а прихильність людини, котра народилася через десятиліття після неї.

В Україні нормальним людям післявоєнного покоління і на думку не спадає асоціювати Сталінград і всю ту, вже далеку війну, з… Путіним!.. У нашій пам’яті – мільйони тих, хто власними життями жертвували і під Сталінградом, і на Курській дузі, і в боях за Київ, Одесу, Севастополь, у Корсунь-Шевченківській битві і на всіх тих численних фронтах від Білого до Чорного морів. І хоч пан Путін вирішив ігнорувати роль України в Другій світовій війні, він не зможе заперечити існування 1-го Українського, 2-го Українського, 3-го Українського, 4-го Українського… Додамо до цього, що українці воювали й на всіх інших фронтах. Воювали самовіддано, мужньо, відважно.

Ні в кого не може бути сумніву в тому, який великий вклад у перемогу над гітлерівською Німеччиною та її союзниками внесла Російська Федерація. Але при цьому треба бути абсолютним невігласом і в історії, і в військовій справі, щоб заперечувати не менш вагомий вклад в перемогу, який належить українському народу, Україні.

Ніхто не може заперечити такий очевидний факт, що в розробці та плануванні воєнно-стратегічних операцій, а головне – в забезпеченні перемог у ході Другої світової війни, у командуванні полками, дивізіями, корпусами, арміями, фронтами, штабами найважливішими постатями були народжені в Україні воєначальники Семен Тимошенко, Андрій Єрьоменко, Іван Черняховський, Михайло Кирпонос, Родіон Малиновський, Кирило Москаленко, Павло Рибалко, Юрій Бордзіловський, Василь Вознюк, Андрій Кравченко, Олексій Бурдейний, Віктор Болятко, Іван Волкотрубенко, Євген Горбатюк, Павло Гудзь, Пилип Жмаченко, Олексій Катрич, Іван Мороз, Олександр Мироненко, Юрій Науменко, Прокіп Романенко, Павло Батицький, Петро Кошовий, Володимир Толубко, Яков Федоренко, Віктор Харченко, Сергій Руденко, Володимир Судець та багато інших.

Для тих, хто погано знає історію, наводжу ось такий факт: останню крапку в Другій світовій війні було поставлено українцем генерал-лейтенантом Кузьмою Дерев’янком, коли 2 вересня 1945 року він на палубі лінкора «Міссурі», що стояв у Токійській затоці, він від імені СРСР підписав Акт капітуляції Японії. Повноваження Кузьмі Миколайовичу були надані Верховним Головнокомандувачем Сталіним.

За завданням уряду СРСР Дерев’янко побував у Хіросімі та Нагасакі всього через кілька днів після атомного бомбардування цих японських міст. Ризикуючи власним здоров’ям, Кузьма Миколайович обійшов вздовж і поперек радіоактивні руїни, занотовуючи та фотографуючи побачене. Звіт про побачене разом з фотографіями отримав високу оцінку як радянського керівництва, так і групи радянських учених-атомників під керівництвом Курчатова. А Дерев’янко у січні 1946 року був призначений представником СРСР в Союзній раді в Токіо. Рада, до якої, крім Дерев'янка, входили генерал Д. Макартур (США), представники Китаю і Великобританії, контролювала здійснення умов капітуляції і все післявоєнне життя Японії. Радіоактивне опромінення призвело до тяжкої хвороби генерала, і він передчасно, в 50 років помер. Через багато років указом Президента України Кузьмі Миколайовичу Дерев’янку було присвоєне звання Героя України посмертно.

Україна зробила винятково важливий внесок у перемогу держав антигітлерівської коаліції. Із  7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Радянської армії, 2,5 млн. одержали громадяни України. Це вам, пане Путін, про щось говорить?..

Орден Богдана ХмельницькогоДо речі, про ордени та медалі. Президія Верховної Ради СРСР Указом від 10 жовтня 1943 року «Про запровадження Ордена Богдана Хмельницького I, II та III степеня» ухвалила Статут та описання цього Ордена, в якому, зокрема, зазначено: «Знак ордена Богдана Хмельницкого I степени изготовляется из золота и представляет собой изображение выпуклой пятиконечной звезды, поверхность которой выполнена в виде расходящихся лучей. Середина звезды представляет собой золотой круг, окаймленный серебряным фигурным ободком. В центре круга золотое рельефное погрудное изображение Богдана Хмельницкого с булавой в правой руке. В верхней части круга по краю надпись на украинском языке «Богдан Хмельницький». Хотілося б звернути увагу пана Путіна на те, що за всю історію СРСР це був перший орден, на якому зроблено напис українською мовою.

Була ідея також заснувати медаль «За визволення України», Медаль «За визволення України»навіть були підготовлені описання та статут цієї нагороди, В архівах зберігся лист секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова від 25 березня 1944 р. № 01536/т  Й. Сталіну з пропозицією про затвердження спеціальної медалі «За визволення України». Цю ідею Хрущову підказав лист від 02.06.1944 р. майора Нечаєва, котрий зазначав, що “дуже багато бійців у зв’язку із визволенням України на щось очікують”, і пропонував встановити медаль “За визволення України”. До листа він додав навіть проект такої нагороди. Та Сталін, мабуть, вирішив, що тоді не вистачить металу, щоб нагородити всіх солдатів і офіцерів, які брали участь у визволенні України. І цю ідею втілити в життя так і не вдалося.

Єдиними в колишньому СРСР партизанами - двічі Героями Радянського Союзу стали легендарні ватажки українських партизанів Сидір Ковпак (уродженець Котельви на Полтавщині) та дніпропетровець Олексій Федоров. Найпершим партизаном - Героєм Радянського Союзу став запорожець Федір Павловський. Уродженець Вінницької області лейтенант Червоної Армії, учасник французького Руху Опору  Василь Порик став національним героєм Франції.

З чотирьох воїнів, які водночас отримали і звання Героїв Радянського Союзу , і повних кавалерів ордена Слави, двоє – українці! Це черкащанин  І.Г.Драченко та херсонець П.Х.Дубинда. Сумчанин капітан Олексій Берест разом з М.Кантарія та О.Єгоровим підняв Прапор Перемоги над Рейхстагом.

Людмила Павличенко стала найкращим снайпером жінкою в історіїНайкращим снайпером Великої Вітчизняної війни була Людмила Павличенко, на рахунку якої 309 вбитих фашистів, в тому числі 36 ворожих снайперів! Герой Радянського Союзу Людмила ПавлівнаПавличенко народилася в Білій Церкві на Київщині, працювала на київському заводі «Арсенал» і добровольцем пішла на фронт. Ми пишаємося і цим визнаним героєм, і мільйонами інших жінок України, які неймовірний тягар війни винесли на своїх плечах!

І нарешті останнє. Багатьох громадян колишнього Радянського Союзу цікавило питання членства України та Білорусії в ООН водночас із тим, коли членом ООН був СРСР. Відповісти на питання, чому це було так, для багатьох було дуже складно. Тим більше, що Російська Федерація до 1991 року не була членом ООН! Серед засновників Організації Об’єднаних Націй і перших членів ООН – Українська і Білоруська РСР. А ось РРСФР такою не була! З чого б це, га?.. А відповідь проста: такий особливий статус УРСР та БРСР міжнародне співтовариство надало нарівні з СРСР з дуже поважної причини: бо народи України та Білорусії зазнали найбільших людських і матеріальних втрат у Другій світовій війні.

І тут пану Путіну нічим крити – ніхто не повірить!..

Олег КРАВЧЕНКО,

ветеран праці.

 

Kravchenko Oleg

загрузка...
Blogs
Dziobak Volodymyr Dziobak Volodymyr РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Alle Blogs
DER BLOCK DES VERFASSERS
Alle Spalten author
Anträge der USU
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Details Vorschläge unterbreiten
Umfrage
{}