ПРИВИД ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ ЧВАЛАЄ УКРАЇНОЮ
З усіх реформ, які нібито здійснюються в Україні, ми маємо змогу побачити лише реформу поліції, та й то – лише малесеньку її частину – створення патрульної служби. Інших реформ суспільство виявити не може. Влада щось там реформує, про щось сигналізує, але те, що вона називає реформами, насправді лише декларації.
Ось нам повідомляють, що в 2018 році почнеться пенсійна реформа. Як часто ми це чуємо!.. І в 2001-му році збиралися провести цю реформу, і в 2003-му… Тоді, пам’ятаю, в газеті «50 плюс» була опублікована карикатура. Перед телевізором сидять двоє стареньких, і чоловік каже дружині: «Дванадцять років про реформи говорять, але не показують». Тепер ми можемо сказати: «Чверть століття про реформи говорять, але не показують». Бо нічого ж показати!..
Закон про пенсійну реформу мав би розпочатись із обмеження кратності між максимальною та мінімальною пенсіями в Україні. Якщо в наш час для судді Конституційного суду встановлюється пенсія в 200 тисяч гривень, а середня пенсія по країні – 1828 гривень (середня! Навіть не мінімальна!), то про яку соціальну державу можна говорити?! А відповідно до Конституції (Стаття 1) Україна – соціальна держава! Ми не збираємось ліквідувати таку божевільну кратність – більш як у 100 разів?! Тоді, вибачайте, панове реформатори, позатикайте свої роти та мовчіть! Без зменшення кратності зі 100 до 5-7 разів жодні ваші гучні заяви не варті й копійки!
І не вважайте народ бидлом. Бо тільки бидлу можна впарювати такі «аргументи»:
- Якщо судді або державному чиновнику не встановити високу зарплату чи пенсію, то він братиме хабарі.
- А при високих доходах, - хочу запитати, - він їх не бере?..
Як свідчить практика, чим більше чиновник, суддя чи прокурор має, тим швидше зростають його апетити. Палаци суддів, прокурорів, міністрів, чинуш коштують стільки, що там йому вже навіть кратності 100 замало – там йому подавай кратність у кілька тисяч, а то й мільйонів!
Отже, зауважимо: справжню реформу пенсійної системи треба починати з обмеження кратності між мінімальною та максимальною пенсіями до 5, максимум – до 7 разів.
Чи потрібна пенсійна реформа?
Відповім так: соціально орієнтована, соціально справедлива, виважена, продумана – потрібна.
А те, що зарозумілий та самовпевнений екс-віце-прем’єр, колишній перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу Тігіпко називав пенсійною реформою, не тільки не потрібне, але й шкідливе, бо фактично лише приспало пильність наших урядів, які вже ніби й повірили, що пенсійну реформу проведено. Ні! Реформування системи пенсійного забезпечення потрібно починати не з пенсійного віку. Тим більше в країні, в якій тривалість життя (особливо чоловіків) невблаганно скорочується.
Є таке поняття, як індекс людського розвитку. Він загалом розраховується на базі трьох головних вимірів рівня розвитку тієї чи іншої країни: 1) довге та здорове життя; 2) доступ до якісної освіти; 3) гідний рівень життя. На першому місці серед 187 країн світу стоїть Норвегія (Дані ООН за 2014 рік.). До першої п’ятірки також увійшли Австралія, Швейцарія, Нідерланди та США. А де Україна? Тоді, у 2014 році, вона посіла 83-тє місце. Тепер, після знекровлення російсько-українською війною, після втрати Криму та частини Донбасу, мабуть, десь на 101-му (свіжішої статистики поки що не маємо).
І ось наш рідний уряд вирішив, як і раніше, розпочати не повномасштабну пенсійну реформу (і, слава богу, що не розпочне, бо для такої реформи треба, як мінімум, мати розроблену стратегію, чітко виписану концепцію реформування, етапи, передумови реформи тощо), а тільки один елемент реформи – впровадити особові накопичувальні рахунки працівників.
З 2003-го року 2-й рівень реформи впроваджувати Україна не змогла: згідно з законом про обов’язкове державне пенсійне страхування його впровадження неможливе при дефіциті Пенсійного фонду. Тоді – не могла, а тепер, коли дефіцит виріс майже в 5 разів, виявляється, можливо!..
Алхіміки намагалися свинець перетворити на золото. Наші урядовці задумали зробити все навпаки, ввівши сумнівну новацію, котра може затримати реформу системи пенсійного забезпечення ще на чверть століття. Планують: із січня 2018-го року додаткові 2% від зарплати співробітника роботодавець буде перераховувати на його особистий пенсійний рахунок. Щорічно протягом п'яти років відрахування роботодавця стануть збільшуватися на 1% (в 2019-му - 3%, в 2020-м - 4%, в 2023-му – 7%. Такі відрахування стануть обов'язковими для тих, кому менше 35 років. А для старшого покоління – добровільними.
УВАГА! Громадянам, яким 35 років і більше, держава нічого не обіцяє взагалі!..
Але що ж обіцяють тим, хто молодший за 35 років? Після досягнення пенсійного віку очікується, що пенсія буде складатися на 60% з солідарної системи, 30% з – особистих рахунків і 10% – з недержавних пенсійних фондів (НПФ). Що ж воно таке, оте НПФ?
Поділюсь особистим гірким досвідом. Повіривши в красиві обіцянки одного з керівників одного з НПФ (близько 60% дивідендів від вкладеної суми), я в 2005 році купив облігацію за 11 тисяч гривень. Сьогодні від тих грошей залишився пшик!..
Цілком імовірно, що й всі майбутні пенсіонери від НПФ отримають стільки, як оце я. Більше того! Придуманий чиновниками Накопичувальний пенсійний фонд (теж НПФ!) має розв’язати проблему зберігання коштів за рахунок вкладання коштів у облігації внутрішньої державної позики!.. Цю «сміливу» думку висловив віце-прем’єр Розенко. Щось мені підказує, що фокус з ОВДП – це експромт наших урядовців, які експериментують з таким розрахунком, що коли їхній строк повноважень скінчиться, ймовірні ризики ляжуть на плечі наступних урядів. Зате замість «поганого ПФ», дефіцит якого росте мов на дріжжах, їхній НПФ (не плутати з іншим, недержавним НПФ!) буде захищений від інфляції за допомогою ОВДП.
Авантюра?.. Час покаже, але ж так усе хитро закручено!.. А ось ці всі зарозумілі виверти якраз і викликають сумнів.
На 30% з особистих рахунків розраховувати також не слід. Чому? Та через те, що з вас почнуть вираховувати реальні гроші одразу, а що станеться з тими грошима на особистому рахунку через сорок років, одному Богу відомо. Бо то – «довгі гроші». Інфляція, шахраї, крадії… Тим більше, що в нашій державі жоден уряд не несе відповідальності за діяльність попередніх. Тож коли Вам повідомлять при виході на пенсію, що на вашому рахунку всього лише тисяча гривень, можна з впевненістю сказати, що уряд при цьому «вмиє руки». Вам у кращому разі поспівчувають, але пояснять, що за час, що з вас відраховували на особистий рахунок, змінилося тридцять урядів і сім президентів. Винних не знайдеш! Залишиться лише позиватися через суд, який у нас, як відомо, найдемократичніший у світі.
Намагаючись переконати суспільство в тому, що збільшення пенсійного віку дасть змогу істотно зменшити дефіцит Пенсійного фонду, красномовний Тігіпко, як той мавр (зробив свою справу – може піти геть), пішов з уряду. Про його старість можна не турбуватись – йому вистачить тих кільканадцять мільярдів гривень, які він заробив «непосильною працею». А нинішні реформатори придумали інший спосіб розв’язання проблеми дефіциту Пенсійного фонду – відмінити вище згадане положення закону про обов’язкове державне пенсійне страхування – про неможливість впровадження 2-го рівня пенсійної реформи при дефіциті Пенсійного фонду! Ну, це все одно, що проігнорувати дорожній знак небезпеки і продовжувати їхати в прірву!
Всеукраїнська асоціація пенсіонерів кільком урядам пропонувала вислухати пропозиції щодо розв’язання проблеми дефіциту Пенсійного фонду. У відповідь – повна байдужість пихатих чинуш. Вони не бажають бодай вислухати нас. А час іде, втрачається дорогоцінний час. Тож у нас дуже великий сумнів щодо впровадження оголошених урядовцями заходів з пенсійної реформи вже з 2018 року. Тим більше, що в законодавчому забезпеченні задуманого ними ще належить дуже багато зробити, не кажучи вже про розробку та затвердження підзаконних актів.
Олег КРАВЧЕНКО,
ветеран праці.