Колонка автора:

РОЗРИВ ШАБЛОНІВ (або ПОРА Б ВЖЕ ВІДРІЗАТИ ПУПОВИНУ)

Коли моєму синові було 3 роки, ми любили з ним гуляти в Маріїнському парку. Там гарні дерева, хороший мікроклімат, відносна чистота і було багато дитячих атракціонів. На півтори-дві години ми завжди там мали заняття. Малий бавився на атракціонах, а я у цей час любив спокійно посидіти на лавочці і просто подумати про життя.

 

В один із погожих теплих вихідних, у жовтні 2004, ми якось особливо довго затрималися там. АНДРІЙ по декілька разів проходив кожний атракціон, переїздив на усіх машинках. Радості в сина не було меж! Домовилися про наступний наш похід. Але якось різко похолодало, а потім і несподівано прийшла зима. Тому наступний наш похід відбувся аж у кінці квітня 2005 року.

 

Знали б ви, яким жорстоким розчаруванням для сина він виявився. Син просто… виріс. Він підходив до кожного атракціону і з жалем розумів, що він його переріс. Всі дітки були набагато меншими від нього. А в машинки взагалі неможливо було навіть поміститись…

 

Усі ми, кому за сорок, народилися і сформувалися в СРСР. Там нас вчили, що ми будуємо світле майбутнє. А для цього треба допомагати старшим людям, як Тимур і його команда, захищати свою батьківщину, як піонери-герої, ставати на захист один одного, як мушкетери в Олександра Дюми, і багато-багато чого іншого.

 

Довгий час ми так і намагалися робити та вели себе відповідним чином. Але настав 1991 рік. Спочатку трагедія розпаду великої країни... Для багатьох СРСР стала як сурогатна мати, яка підписала контракт, щоб отримати гроші за народження чужої дитини. Народжені СРСР, ми були виплекані нашою рідною Україною. Спільною по духу, по минулому, сучасному і майбутньому! З її піснями, казками і самим повітрям.

 

А сурогатна мати ставала все дедалі більш чужою, байдужою, холодною до народжених дітей своїх. У силу певних обставин вона перетворилася на подобу Снігової Королеви, яка намагається посіяти в серцях своїх дітей скалки байдужості до чужого життя, ненависті до інших людей, і, безумство, до їх майбутнього.

 

Майже миттєво змінилася і загальна парадигма: від колективного виховання, від загальнодержавної власності, від патерналіського ставлення держави до кожної особи – ми враз зіткнулися з диким оскалом капіталізму, з первісним накопиченням капіталу.

 

Частина із нашого покоління, не маючи сил боротися із реальною дійсністю, виїхала в інші країни. Вони з величезним здивуванням побачили, що там, за кордоном, уже давно прийнято багато чого з того, про що ми ТУТ тільки-но мріяли.

 

Інша частина створила свої маленькі острівки стабільності, в яких і замкнулася.

 

А ще була й інша. Посумувавши певний час за радісним минулим, ця частина нашого покоління була вимушена прийняти нові правила гри, щоб забезпечувати власні сім’ї. Маючи по декілька вищих освіт і відповідну фахову підготовку, це-таки виявилося можливим. Тому ми вирішили не просто розпочати власний бізнес, а захотіли спробувати внести туди все хороше, чого нас вчили в минулому. Та ми не були готові до «кидків» і «віджимів бізнесу», до порушення взятих зобовязань, до «наїздів – від просто бандитів до бандитів у пагонах». Ми вирішили просто працювати, але виявилися неготові до хабарів і керівників, призначених на посади не за здібностями, а за місцем народження.

 

Але найстрашніше те, що й досі ще є значна частина людей, яка живе мріями і реаліями отих минулих часів. Вони не сприйняли нових обставин життя, вони, як і Кай, продовжують складати уламки імперської картини Снігової Королеви, носячи в серці скалки байдужості і відстороненості.

 

А ми, як мій син в Маріїнському парку, ще й досі продовжуємо до певної міри бути розгубленими, ще й досі не оговталися від змін. Але ми знову і знову намагаємося практичними діями змінити наш світ на краще, у відповідності з тим, чого нас навчили в минулому.

 

Саме тому багато із нас були на першому, і майже всі - на ДРУГОМУ МАЙДАНІ ГІДНОСТІ. Саме тому частина із нас пішла на фронт, а частина стала волонтерами. Саме тому інші почали з подвійною силою працювати, щоб допомогти і першим, і другим. Адже для усіх нас Україна – рідна мати. Це поняття для нас не абстрактне, а цілком конкретне. Це Батьківщина. Наша і наших дітей! Іншої у нас просто немає. Ми хочемо нарешті змінити нашу країну на краще. Побудувати суспільство, де не на словах, а на ділі цінуються доброта і щирість, повага до всіх людей, незалежно від віри, віку і кольору шкіри. Де взаємоповага і взаємодопомога – фундаментальні цінності, а особистість стоїть вище від держави. Де над нами усіма – лише Бог і Україна.

 

Дзебак Владимир

загрузка...
Блоги
Дзебак Владимир Дзебак Владимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Все блоги
Колонка автора
Все колонки авторов
Петиции ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробности Подать заявку
Опрос
Придерживаетесь ли Вы правил карантина?