Колонка автора:

ПОБИТА СВОБОДА СЛОВА






Ось і недавно суспільство дізналося про черговий злочин проти журналістів. По-звірячому побита Тетяна Чорновіл. Влада намагається все це неподобство видати за дрібні хуліганські витівки, нібито не пов’язані з політикою. В інтернет запускаються «качки», спрямовані на те, щоб перекласти відповідальність то на опозицію, якій потрібен привід для чергових критичних випадів проти влади, то на саму постраждалу, якій нібито заманулося попіаритися. Ну, чим не гоголівська «унтер-офіцерська вдова»?! Прогнозую, що в кращому випадку все буде розкрито, як «бытовуха». В гіршому – як розборки у світі бізнесу. В ще гіршому – як спланована опозицією акція. І в жодному разі серед злочинців не фігуруватимуть особи, пов’язані з владою.

Співчуваю колезі Тетяні Чорновіл! Гадаю, що при переломі носа і струсі мозку менш за все вона думала про владу та опозицію!..







Нам, журналістам, свого часу красиво підіграв мій однофамілець, колишній міністр внутрішніх справ, який так щиро завіряв нас, що міліція зробить усе, аби захистити журналістів (навіть пообіцяв видати для самооборони пістолети!), він красиво нам посміхався і багатьом зумів так запаморочити мізки, що й донині мої колеги й досі вірять у недоторканність працівників мас-медіа.

//www.youtube.com/watch?v=IjJ0P_-UNjQ&feature=share&list=UU-wWyFdk_txbZV8FKEk0V8A&index=3

А ще ж до того в Україні діє (точніше – залишається чинним) Закон, відповідно до якого особи, які перешкоджають роботі журналістів, можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності. Ось усі ці фактори, а ще декларування президентом і премєр-міністром начебто гарантованої в нашій державі свободи слова – все  це разом позбавило багатьох із нас пильності, знищило іммунітет до вірогідного насильства.

Тож комусь, може, навіть і вигідно відволікти громадську думку від факту побиття 45 (сорока п’яти) журналістів в ніч на 30 листопада 2013 року, від побиття 1 грудня, перевівши «стрілки»; на факт побиття Тетяни Чорновіл. Цифра 45 фігурувала в заявах активістів майдану. А ось члени Правління Національної спілки журналістів України по Українському радіо називали вдвічі більшу цифру!.. Я ж  переконаний, що і 90 побитих, і 45 побитих журналістів, і навіть одна побита Тетяна Чорновіл – це  ганьба для наших правоохоронних органів. Як повідомляла «Телекритика», Валерій Гарагуц, журналіст із Дніпропетровська, який був затриманий 1 грудня і пролежав на граніті біля Адміністрації Президента кілька годин, дав свідчення адвокатові про знущання «беркутівців» над мітингувальниками. За його словами, вони фотографувались, ставлячи ногу на голову непритомних затриманих, які не отримували в цей час необхідної медичної допомоги. Наразі його було заарештовано за рішенням суду на два місяці «за підозрою в організації масових заворушень».





Журналіст інтернет-видання і газети ВО «Свобода» Володимир Тищенко зміг зняти побиття спецпризначенцями тих мітингувальників, яких було затримано біля Адміністрації Президента 1 грудня. Про це повідомляв Socportal.info.Згадане інтернет-видання опубліковало свідчення журналіста, який випадково опинився по той бік кордону разом із бійцями спецзагону «Беркут».

 

Цю ж історію пан Тищенко підтвердив у коментарі «Телекритиці».«1 грудня близько 18 години я, як і інші журналісти, стояв біля Адміністрації Президента і знімав на відео протистояння пікетників і "Беркута". Раптом під ногами у одного чоловіка, швидше за все він є журналістом, оскільки також стояв поруч зі мною і тримав у руках камеру, вибухнула димова граната. Він упав на землю, я намагався привести його до тями, але людина була без свідомості. Через кілька секунд "Беркут" пішов у наступ, а я відтягнув непритомного до будівлі, щоб його не затоптали. "Беркут" пробіг повз нас, і так я залишився з іншого боку «фронту», – розповів В.Тищенко.«Минуло хвилин 5, а чоловік не приходив до тями, тому я звернувся до міліціонерів, щоб ті допомогли мені донести його до "швидкої", що стояла біля самого входу в адміністрацію. "Швидка" поїхала, я не сів у неї, а залишився»,пригадує журналіст. Після цього Володимир Тищенко став свідком жорстокого побиття затриманих, яке він назвав «тортурами».Щоб не викликати підозри у беркутівців, він накинув капюшон і, ставши біля стінки, тримав біля вуха мобілку, роблячи вигляд, нібито комусь доповідає російською мовою. «А на інший телефон, –  розповідає Володимир, – який ледь визирав із кишені, я знімав ці тортури. Покидьки, вони ж називають себе "Беркутом", жахливо били людей, які нічого не робили, просто лежали на граніті. У одного чоловіка міліціонер знайшов якийсь клаптик паперу, засунув йому прямо в рота і плюнув йому в обличчя».




Страшно читати про ці злочини влади проти народу, проти журналістів, проти свободи слова. Ще страшніше бачити відеосвідчення , де прославлений «Беркут» постав в «усій своїй красі»…В тій бійні дісталося й бійцям «Беркута». В даному разі вони стали знаряддям насильства у руках влади, виконували накази своїх командирів (читай – влади!). Влада свідомо проігнорувала конституційне право громадян на пікетування, демонстрації та мітинги. Влада не могла не знати, що на місці тих подій будуть і журналісти, які, так само, як і міліція, виконували свою роботу. Тож командири «Беркута» зобов’язані були перед введенням своїх підрозділів у дію попередити про незаконність та кримінальну відповідальність за перешкоджання роботі журналістів. Але ж не дали!.. Більше того, офіцери міліції, які були поруч і спостерігали за розгоном демонстрантів, ніяким чином не прореагували на звіряче побиття кореспондентів преси, радіо та телебачення.

Наші співвітчизники не вірять недолугим спробам влади видати систематичні злочини проти свободи слова за «окремі прикрі випадки». Таких, «окремих» стає дедалі більше, репресії проти журналістів мають тенденцію до посилення, і, щоб якось приховати власне обличчя, влада використовує для побиття журналістів навіть кримінальний елемент, всіляких майстрів кікбоксингу, яких міліція називає «спортсменами», а в народі називають «тітушками».






Ось як, наприклад,  розповідалось в матеріалі, опублікованому в №20 журналу «Кореспондент» від 24 травня 2013 року «Бригади «спортсменів» стають ударною силою провладної політсили»: «Агресивний молодий хлопець у чорному спортивному костюмі Adidas, який спочатку демонструє "бій з тінню", а потім справді б'є – в обличчя, по руках, по мобільному телефону і фотокамері, – і те саме роблять ще кілька схожих на нього "спортсменів". Так почалося вуличне знайомство кореспондента «5-го Каналу» Ольги Сніцарчук і фотокора газети «Коммерсантъ» Влада Соделя з бритоголовими "антифашистами" з Білої Церкви, промислового центру за 80 км на південь від Києва. Міцні хлопці побили журналістів не в глухому підворітті, а в центрі столиці, на вулиці Великій Житомирській, під прицілами фотокамер, за кілька кроків від численних правоохоронців. Сталося це 18 травня 2013 року, в день проведення в Києві двох мітингів – опозиційного «Вставай, Україно!» й "антифашистського", організованого Партією регіонів. Останню акцію й охороняли "спортсмени" – кілька десятків міцних молодих хлопців, частина з яких пізніше влаштувала бійку з прихильниками праворадикального ВО «Свобода». Під час неї і напали на журналістів, які знімали те, що відбувається. Представників медіа, які опинилися в центрі подій, вразила пасивність міліції – правоохоронці не поспішали відтісняти агресивних "антифашистів" від побитих працівників ЗМІ, дозволили вільно залишити зону конфлікту і пізніше, як кажуть очевидці, супроводили до однієї зі станцій метрополітену. Щодалі – то дужче: незважаючи на численні фотосвідчення, МВС не могло встановити особи нападників. Хоча за кілька годин журналісти своїми силами впізнали "антифашистів", визначивши і місце, звідки вони прибули, – Біла Церква, і спортивний клуб, де вони займалися, – «Будо», розташований в одній з будівель місцевого міськвідділу міліції (!!!), і навіть адреси та прізвища тих, хто безпосередньо брав участь у нападі на Сніцарчук і Соделя» (кінець цитати).

Отже, на злочини проти свободи слова влада йде свідомо, нагло, демонстративно, жорстоко! З часів загибелі Георгія Гонгадзе українська журналістика ще не бачила такого звірячого оскалу владних сил.

За версією влади, викликаний прокуратурою на допит (у справі Гонгадзе) колишній очільник МВС Юрій Кравченко покінчив життя самогубством. Правда, мені ніяк не вдається повірити, що Юрій Федорович, розтрощивши собі пострілом половину обличчя, ще спромігся зробити й другий – «контрольний» (!!!) постріл у власну голову!.. Але... хай уже буде так... Не будемо позбавляти покійного генерала офіцерської честі!..

Якщо влада не збрехала про самогубство Юрія Кравченка, то хоча б мала б раз і назавжди заборонити всім своїм беркутам, яструбам, пантерам, ягуарам і тиграм бодай пальцем доторкнутися до журналістів, до їх фото- та відеокамер. Це вона (влада) в законі записала, а в реальному житті – закриває  очі на факти перешкоджання роботі журналістів. Ось тут – і  справді ганьба владі!!!

Я не закликаю міністра Захарченка повторити подвиг покійного Юрія Кравченка. Бог з Вами, пане Захарченко, Бог розсудить... Але я, ветеран української журналістики, заявляю: мені соромно за Вас, за всю вашу рать, яка по-звірячому била моїх колег кийками, кулаками й ногами, била лежачих, трощила відеокамери, фотоапарати, волокла непритомних журналістів по бруківці та ще й при цьому продовжувала бити їх, скривавлених, неозброєних, беззахисних...

 

Та запамятайте, панове можновладці: хоч у нас немає пістолетів і кийків, ми все ж таки озброєні. І наша зброя – СЛОВО !..

Олег КРАВЧЕНКО,

ветеран праці,

член Національної спілки журналістів України

==================================================================


Операция "Чорновол". 4 версии одного нападения
//inpress.ua/ru/politics/22575-operatsiya-chornovol-4-versii-odnogo-napadeniya

 

 

Кравченко Олег

загрузка...
Блоги
Дзебак Владимир Дзебак Владимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Все блоги
Колонка автора
Все колонки авторов
Петиции ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробности Подать заявку
Опрос
Придерживаетесь ли Вы правил карантина?