Що таке комунізація реалізованої праці?
Довідка: комуна (громадська) — форма спільного життя людей, заснована на усуспільненні майна і праці всіх її членів (//uk.wikipedia.org/).
Важливо розрізняти реалізовану суспільно-корисну працю та усуспільнену (комунізовану). Суспільно-корисна праця - це така праця, корисність якої суспільство визнало шляхом оплати товарів і послуг, в які вона втілена. Така праця має приватний характер: результат її реалізації у вигляді грошових коштів належить тій особі, яка її вклала в товар чи послугу. Комунізована ж праця - це та частина реалізованої (тобто - оплаченої) суспільно-корисної праці, яка належить не особі, а громаді або її частині.
Часто люди сприймають пенсію, як щось "від держави", нібито це держава якось заробляє на пенсію для своїх громадян, а не самі ж люди, тільки не для себе, а для інших. Щоб формувати пенсійний фонд, "вигадано" на перший погляд дуже простий механізм: запропоновано в собівартість "вставити" якусь частину коштів для перерахування у пенсійний фонд. Її розмір прив'язано до зарплати. Людям кажуть, що це - на їх пенсії в майбутньому. Але не кажуть, що людина може до пенсії не дожити, або недовго нею користуватися. А якщо платить роботодавець, то це працівника, нібито й не стосується. Принаймні, працівник цим питанням практично не цікавиться, не має ні інформації, ані можливостей впливу.
Вказаний механізм приховує від суспільства реальне джерело фінансування пенсійного фонду, яким є фактично реалізована суспільно-корисна праця тих працівників, які беруть участь у створенні потрібних товарів чи послуг. Бо, незалежно від розміру нарахувань на заробітну плату, роботодавець не має джерела фінансування для виплат за цими зобов'язаннями. В нього нема іншого шляху, окрім як розділити потенційно можливу суму заробітної плати на дві частини: одну - для виплати на руки працівникові, іншу - для перерахування в пенсійний фонд. Таким чином, та частина, яка призначена для пенсійного фонду, юридично відділяється від доходів працівника. В такий спосіб значна частина праці комунізується (усуспільнюється) і після цього вона працівникові вже не належить. Сьогодні це більше третини реалізованої за життя праці. А після смерті громадянина (працівника) родина не може її успадкувати. Не кажучи вже про те, що зароблені кошти потрібні і сім'ї, і родині працівника для використання у відповідності з їх власними поточними пріоритетами. Адже ці кошти можуть (і повинні) бути використаними тими, хто їх заробив, на поточне набуття нематеріальних (здоров'я, освіта) чи матеріальних активів (засоби виробництва, земля, акції підприємств). Набуті активи покликані приносити сім'ї та родині поточні матеріальні вигоди. Розмір таких вигод можна оцінити за помірною ставкою відсотків і переконатися, що за час активного творчого життя (приблизно за 35 років) сім'я з двох осіб через комунізацію втрачає більше 3 (трьох) мільйонів гривень. Жоден солідарний пенсійний фонд не у стані забезпечити такої суспільної ефективності.
Фактично, внески в солідарну пенсійну систему становлять завуальовану форму податку з невизначеним цільовим призначенням, на який до того ж "накручуються" інші податки, як от ПДВ. Але джерелом оплати цих коштів, а також і податків, є не що інше, як заробітна плата, зароблена в реальному секторі економіки.
Важливо наголосити на негативній ролі податків, які "накручуються" на солідарні пенсійні внески. У зв'язку з тим, що працівник може до пенсії не дожити, або нетривалий час скористатися державними пенсійними нагромадженнями, в економіці утворюється великий масив квазізобов'язань. Вони є цілком реальними зобов'язаннями, які протягом життя працівника ретельно виконуються усім суспільством, оплачуються ним, облікуються, їх адмініструють, затрачаючи ще якусь частину вилученої праці..., а у випадку смерті працівника виявляється, що то була марна праця цілого суспільства протягом такого великого проміжку часу. Треба постійно пам'ятати про те, що згідно оприлюднених у 2008 році результатів досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України 60% двадцятилітніх українців не доживуть до пенсії. Проте, вони будуть залучені до суспільно-корисної праці, понад третина якої буде комунізована і не стане надбанням ні тих людей, ні їх родин.
Пенсія ”від держави” за будь яких умов є набагато меншою і більш проблематичною, ніж пенсія, забезпечена з приватних джерел фінансування, а солідарна” система пенсійного фонду є шкідливою як для економіки, так і для суспільства України: вона практично зв’язує суспільний ресурс праці, робить суспільство неефективним і нищить його, руйнуючи традиційні зв’язки на рівні сім’ї та родини, бо в цих умовах утворення та успадкування приватної власності від реалізованої в економіці праці стає неможливим. Кожен вимушений "дбати лише за себе" і кожне нове покоління в цьому процесі "починає з нуля".
Викладене вище жодною мірою не означає, що ми повинні ставити перед собою завдання відмовитися від зобов’язань держави перед тими громадянами, які в тій чи іншій мірі мають солідарний пенсійний стаж. Солідарна пенсійна система повинна бути поступово і послідовно згорнута протягом того часу, наскільки довго в Україні люди живуть на пенсії. Це ті самі 35 років. А утворення нового солідарного пенсійного стажу треба припинити негайно і для всіх вікових категорій працівників.
Про це повинна потурбуватися держава, переслідуючи при цьому інтерес використання приватних пенсійних заощаджень як інвестиційного ресурсу. А для фінансування залишку солідарної пенсійної потреби в суспільстві до рівня постійної залишкової потреби повинні бути визначені джерела покриття, відмінні від заробітної плати працюючих. На внески працюючих повинні нараховуватися відсотки за помірною ставкою, а нагромаджений, але не використаний працівником його приватний пенсійний фонд повинен успадковуватися правонаступниками.
Саме такі цілі переслідує Альтернативна Концепція пенсійної реформи від Товариства "Мале Коло".
Володимир Щербина,
м. Львів,
Товариство "Мале Коло".