РIЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ
архиєпископа Харківського і Полтавського ІГОРЯ
всечесному священству й побожним мирянам
Харківсько-Полтавської єпархії
Української Автокефальної Православної Церкви
Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Ось, нарешті, й лишилася позаду виснажлива дорога Святої Родини з галилейського містечка Назарет до Вифлеєму. Літній тесля Йосип з його Пречистою Обручницею Марією замиловано схилилися над яслами, з яких уперше голосно сповіщає про себе світові новонароджений Месія. Молитовно єднаючись із ними в цю неповторну різдвяну ніч, пригадаймо: аби дістатися до вифлеємського вертепу, Йосип і його юна супутниця мали залишити свою домівку та пішки подолати понад півтораста кілометрів пустельними шляхами Палестини. Тихий упорядкований світ ремісничого повсякдення вони змінили на сповнену небезпек дорогу в невідомість. Надавала ж сенсу цій дорозі віра в здійснення Ісаїного пророцтва: «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог» (Мт. 1:23).
Євангельська оповідь не дає підстав думати, нібито Пречиста Діва та Йосип Обручник керувалися необхідністю бути у Давидовому місті під час пологів. Вони були певні в іншому: Господь, з чиєї ласки Марія має народити, їх не залишить. Ця віра зміцнювала їх, захищала від сумнівів і розгублености. А ще вони вірили одне одному. Саме тому Йосип не прирік Марію на жорстоке покарання, дізнавшись про її вагітність. Через це й Марія, хоч не мусила з’являтися на перепис, вирушила вдалину разом із Йосипом, покладаючись на його дбайливу опіку.
Кожен із нас торує свою життєву дорогу. І визнаємó ми це чи не визнаємó, в кінці цієї дороги на нас чекає зустріч із Господом, воплочення Котрого ми нині вшановуємо. Успішно здолати шлях ми можемо за однієї умови: коли маємо віру. Віру в Бога, що на нас чекає, і довіру до супутників, до спільноти, в складі котрої ми здійснюємо життєву мандрівку.
Втрата цієї віри неминуче заведе нас на манівці, занурить у трясовину криз, оберне на заляканих істот, що маскують свої психологічні комплекси позірною самовпевненістю. Утопічні моделі майбутнього без Бога загрожують катастрофою – чи то йдеться про комуністичний міф, чи про проєкти об’єднаної ліберальними ідеями Європи, чи про еґоцентричні наміри підкорити світ власній волі. Взаємна підозрілість унеможливлює рух уперед, підмінює його імітацією реформ і нещадним суперництвом у змаганні за позірний пріоритет.
Христос приходить у світ не для того, аби очолити суспільний рух, стати його формальним лідером, земним царем. Він тут, аби йти разом із нами, серед нас. Нам же Він залишає вибір: або долучитися до Нього, або шукати власних маршрутів, поза євангельськими орієнтирами. Єднання ж бо з Христом вимагає не лише віри в Нього - в реальність Різдва і Воскресіння, у відкупительну силу Господніх страждань і майбутнє Небесне Царство. Ми гуртуємося в Церкву як у спільноту людей, здатних довіряти одне одному, шанувати гідність іншого, поступатися власним пріоритетом задля загального добра, здатних любити й прощати. Саме в цьому непроминуща суспільна сила та значущість Церкви – Христової громади, готової долати дорогу в майбутнє і вказувати цю дорогу людському загалові.
Пречиста Діва і праведний Йосип ідуть у Вифлеєм, аби дати нам взірець гідного й неухильного руху до єдиної певної мети людського життя – до зустрічі з Богом. Ось бо Його Єдинородний Син простягає до нас дитячі рученята з ясел, запрошуючи не лякатися, вірити і у взаємному порозумінні сміливо йти вперед, через усі життєві випробування назустріч народженому Спасителеві світу.
Христос народжується! – Славіте Його!
† Ігор, архиєпископ Харківський і Полтавський
м.Харків
Різдво Христове 2016/ 2017 року