Проповідь архиєпископа Ігоря (Ісіченка) на Вхід Господній у Єрусалим
Дорогі брати і сестри!
Ще за 1250 років до того, як Христос прийшов над Йордан, над цією річкою стали багатотисячні натовпи Мойсеєвого народу. Вони вже попрощалися зі своїм вождем і пророком, і на чолі їх стояв Мойсеїв наступник – 85-річний Ісус Навин. Обіцяна земля манила. Після сорокарічних мандрів пустелею вона здавалася суцільною щедрою оазою, що тече молоком і медом. Але жорстокі й сильні народи Ханаану лякали Авраамових нащадків. Вони йшли додому, в землю, обіцяну їхнім предкам, – але дім замешкували вже інші й не збиралися ним поступатися. Йордан, відділяючи народ Авраама від його землі, виглядав останнім, священним рубежем між випробуваннями пустелею та Обіцяною Землею.
І ось Сам Господь перетворює перехід через Йордан на чудо. Повновода під час жнив палестинська річка зупиняється, щойно священики, несучи ковчег завіту, занурили ноги в її воду. Увесь народ перейшов Йордан по сухому, як колись Червоне море. Страх перед майбутнім Господь тамує демонструванням непереможної сили народу, що перебуває під Його опікою. Символічний рубіж стає знаком надії, джерелом віри в майбутню перемогу над противником.
Учора на вечірні ми слухали в церквах уривок зі старозавітної книги Ісуса Навина, «паремію», де розповідається про цей перехід. А сьогодні і на утрені, і на великому освяченні води перед читанням Євангелія радісно виголошуються слова 113-го псалма: «Море побачило і побігло, Йордан повернув назад». Ми знов і знов постаємо перед величною правдою Божої всемогутности: Творець неба і землі, який встановив фундаментальні закони світобудови, цілком спроможний міняти їх на Свій розгляд або й нехтувати ними.
Та раптом тут, на Йордані, де вже залунала проповідь Йоана Предтечі, з’являється скромний і непомітний галилеянин. Йоан мав Його за родича: мати Єлизавета, що походила з Ааронового племені, була споріднена з Пресвятою Дівою. Але єдина зустріч Йоана з Ісусом відбулася ще до їхнього народження. І вже тоді Йоан, відчувши в лоні матері прихід втіленого Слова, затріпотів на знак своїх радощів. Після цього ж їм ніколи не доводилося зустрітися.
Що ж відчув у своїй душі Йоан, коли, слідом за іншими прибульцями, незнаний галилеянин став спускатися до річки? Лише власний містичний досвід міг би нам це підказати. Господь дає Свої знаки в спосіб, відмінний від звичайного людського спілкування. Він промовляє до нашого серця так, що духовно обдарована людина відразу пізнає, Хто говорить до неї. І яким же мало бути зворушення Іоана, коли він відчув: ось наближається Той, задля Кого він здійснює своє служіння, предтечею, тобто попередником, Кого він є. Як схвильовано Йоан намагається спинити Його: «Я повинен хреститись від Тебе, і чи Тобі йти до мене?»
Годі, однак, спинити волю Провидіння. «Допусти це тепер, бо так годиться нам виповнити усю правду», – зауважує Ісус Йоанові. Стається те, що мало розкрити сенс чуда, вчиненого за Ісуса Навина. Йордан знов виявляється рубежем. Священним рубежем між країною рабства гріху – і обіцяною країною спасіння, Небесним Царством, до котрого веде відкуплене людство його Спаситель.
Кожен учасник богоявленських богослужінь має нагоду увійти разом із Христом до цієї очищувальної води. Адже кожному з нас, хто питиме освячену Йорданську воду, кого торкнуться її краплини, хто сам окроплюватиме свою оселю, також опиняється на священному рубежі. Ми дістаємо – може, востаннє в житті, – шанс залишити гріховне життя й перейти до Обіцяного краю свободи. Свободи в Христі. Духовний сенс нашого дотику до освяченої богоявленської води – великої агіасми, як її називають у Церкві, – готовність іти за Христом, долаючи Йордан і звільняючи своє життя від ганебних наслідків нашої людської недосконалості. Омити свою душу від гріха.
А на підтвердження певності нашої дороги над Йорданом лунає: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» У звуках Божого слова, у 30-річному Ісусі, який входить до річки, у явленні Духа Святого в вигляді голуба нам являється Пресвята Тройця, засвідчуючи: саме Христос, Син Божий, відкриває нам дорогу до спасіння. Іти за Ним – означає жити за Євангелієм, перетворити любов до Бога і ближнього на головні засади нашої поведінки, невпинно вчитися мистецтва віри й вправлятися в молитві. Іти за Христом – означає бути в Церкві, бо саме вона і є тією Обіцяною землею, початком Небесного Царства на землі, котра відкривається нам за очищувальними струменями Йордану.
«Так годиться нам виповнити усю правду», – промовляє до нас Христос. Хай же приклад Його безмежної покори волі Отця, любови до творіння й жертовної готовности допомогти ближньому стануть нам щоденним взірцем на нашій життєвій дорозі. Амінь.