Висока духовність – крицеве здоров’я нації

Багато людей розуміють, що для щастя, крім матеріального, потрібне і щось духовне. Але що ж таке духовність? Одні визначають духовність як відданість моральним і релігійним цінностям, інші – як «духовну», інтелектуальну природу людини, прагнення до досконалості. Який би сенс не вміщувався в це поняття, так чи інакше багато хто прагне до духовного.

Як люди намагаються набути істинної духовності?

Практично кожна релігія стверджує, що знає правильний шлях до її досягнення. Однак цих шляхів майже стільки ж, скільки самих релігій. Тільки ведуть чи ні ці релігії до істинної духовності? І чи є взагалі релігії, що до неї ведуть?

Багато людей відповіли би на ці запитання негативно. Вони вважають, що бути духовним – означає вірити в якогось бога або божество, не належачи ні до якої релігії. Є й ті, для кого духовність полягає не в релігійності, а у прагненні до внутрішньої гармонії та пошуку сенсу життя. Згідно їхніх думок, тим, хто прагне до духовності, взагалі не потрібна релігія. Треба просто пізнавати самого себе, свій внутрішній світ.

В одній книзі з цього приводу говориться: «Істинна духовність – це щось усередині тебе самого. Це те, як ти проявляєш любов до світу та оточуючих людей, як ти відчуваєш їх і як взаємодієш із ними. Їх неможливо знайти у будь-якій церкві або релігійному вченні». Як ми бачимо, уявлення людей про духовність сильно відрізняються. Багато книг заявляють, що вказують шлях до духовності, але, прочитавши їх, людина часто залишається незадоволеною і тільки більше заплутується. Мабуть, з цього моменту чи в подібній ситуації людина у пошуках духовності починає замислюватися, чи правильно вона живе. Починається переосмислення свого та взагалі нашого людського життя-буття.

Одне тільки зрозуміло: людям, які щиро вірять у щось святе, зокрема у Бога, живеться значно легше ніж усім іншим. Такі особистості, як правило, здоровіші та довше живуть. Чому? Мабуть, тому що у них значно менше стресових навантажень на нервову систему. Якщо трапляється щось драматичне або навіть трагічне, то вони тут же кожного разу моляться, будучи впевнені у тому, що їм Бог допоможе вирішити проблему або позбутися якихось негараздів.

Варто зауважити, що у більшості країн світу вище керівництво держави є представниками домінуючих національних релігій. Воно, окрім своїх владних повноважень, своєю релігійною належністю віросповіданню, духовним статусом на духовній основі об'єднує більшість громадян своїх країн у єдине суспільство. Іншими словами, керівник держави (припустимо, президент) фактично є духовним лідером – адже він задає ідеологію суспільства. Поговоримо про храми, тобто про спеціальні споруди, котрі призначені для організації та проведення культових заходів. У Києві та інших великих містах подібних споруд багато. A по селах – мало або зовсім немає. Це, мабуть, також шкодить об'єднуючому процесу в суспільстві: у місті – розпорошує парафіян, а в селі – відсутня можливість їх об'єднати. Окрім того, як у містах, так і за їхніми межами живуть, працюють і хочуть молитися багато віруючих різних вір. Будувати ж для усіх релігій, конфесій, парафій, сект тощо храми або молитовні нераціонально, тому просто нереально. Це витратно і знову ж таки буде розпорошувати суспільство, а не об'єднувати. За кордоном, у деяких країнах, практикують в одних і тих же храмах виконувати, проводити заходи усім бажаючим віруючим, незалежно від їхнього віросповідання, чим збільшують ефективність використання культових споруд і покращують взаємовідносини між віруючими – представниками різних релігійних поглядів, принципів і напрямків вірувань. Цей факт заслуговує на увагу і втілення його суті у духовне життя й нашого народу. На наш погляд, усі найкращі храми мають бути державною власністю під охороною держави, тим більше, коли вони використовуються ще й як музейні споруди. Культові заходи та обряди у цих храмах мають відбуватися лише ті, котрі не роз’єднують владу та народ. А, навпаки, об’єднують тих та інших у єдине суспільство.

На жаль, не відійшла ще в минуле ганебна традиція до прославлення одних і намагання спаплюжити інших. Це загрожує загостренням непростих і надзвичайно болючих для нашої країни питань, що матиме вкрай негативні наслідки для всього суспільства. Враховуючи те, що суспільство в нас багатонаціональне і полікультурне, намагання протиставити одних українців іншим призводить до його роз’єднання замість об’єднання.

Психологічне розвантаження як одна зі складових духовності має суттєве значення для людського здоров’я і дієздатності. Одним словом, духовний стан людини є домінуючим у житті та діяльності абсолютної більшості нормальних цивілізованих людей. По крайній мірі, для українців духовність – це головне і святе. І невипадково духовенство в основу своєї релігійної діяльності залучило, а то й привласнило, духовність.

До речі, Україна за рівнем духовності народу займає одне з перших місць у Європі. А це можливе лише тоді, якщо опанувати як одним із найефективніших факторів всенародною єдиною духовністю. Іншого нам не дано. Багатство народу, його високий добробут прийдуть лише через єдність народу. А єдність, в наших умовах, можлива тільки за допомогою духовності. Маючи єдину духовність, будемо мати єдність народу та монолітну державу. Тому не дивно, що у деяких країнах світу, в тому числі й в Європі, вже сьогодні є єдині храми, в яких моляться віруючі будь-якої парафії, конфесії або релігії. Отже, будемо вважати потужним об’єднуючим фактором єдину всенародну Духовність!

У кожній людині є все, що їй потрібно, щоб жити найкращим чином і зуміти створити собі хороше життя та успішно самореалізуватися. Людська мудрість як раз у тому й полягає, щоби спромогтися все це усвідомити та правильно реалізувати. Більш освічені люди, звичайно, добре розуміють, що у кожної людини є достатньо ресурсів, щоб задовольнити всі свої потреби та бажання. Тим більше, коли мова йде про базисні та фізіологічні потреби. Але, на жаль, люди часто не до кінця розуміють, які ж насправді їхні істинні потреби. Тоді вони починають орієнтуватися не на факти реальності, а, скажімо, на моду, чужу думку та спосіб життя привабливих для них людей і головуючу в суспільстві ідеологію. Мудрість полягає в тому, щоб уміти відокремити істинні наші потреби від нав’язаних нам кимось зі сторони.

Тому кожен український громадянин духовно та фізично має бути здоровим, освіченим і патріотичним. А також щиро, віддано й свідомо любити землю, на якій він народився або живе. Досягти цього можна лише при повсякденному плеканні високої духовності у середовищі, в якому ми живемо і діємо, та у суспільстві в цілому. При цьому наша духовність лише тоді буде чогось варта, коли вона спонукає кожного з нас цивілізовано творити та діяти на високому професійному рівні на благо національної ідеї – розбудови держави, державотворення України. Тільки коли кожний громадянин країни зрозуміє, усвідомить це, тільки тоді, мабуть, відбудеться прозріння багатьох із нас у тому, що висока духовність і моральність є основою крицевого здоров’я нації.

Петро Підлубний, Станіслав Смірін