Як хто посіє в юності, так пожне в старості (Г.Сковорода)

Життя людини, наче широкий лан. Але що на ньому ви­росте?  Чи  буде він укритий золотим колоссям жита, чи по­росте будяками? Ким стане людина? Це залежить від того, що буде в неї закладено з дитинства. Як зернятко, посіяне батьками, буде зростати в юності, такі плоди й отримає лю­дина у зрілості.

Всі люди народжуються однаковими. У кожного з нас від народження закладаються почуття добра, поваги до інших, основи знань. Але не кожна людина, досягши юності, здатна й надалі розвивати в собі ці почуття й збагачувати свої знан­ня. Одні наполегливо йдуть до своєї мети, використовуючи й помножуючи те, що закладалося в них у дитинстві. А інші, не бажаючи нічого робити, марно втрачають навіть те, що дали батьки.

Життя людини схоже на селянську працю: чи посіє селя­нин навесні жито і буде взимку їсти хліб, чи не зробить нічо­го, і тоді його поле поросте бур'янами і не буде чого зібрати восени. Так і кожен із нас: якщо в юності ми робимо добрі справи, то й в старості до нас приходять мудрість і повага, якщо ж проявляємо егоїзм і неповагу до інших, то й у старо­сті на нас чекають самотність і забуття.

Тож чим виросте зернятко дій, посіяне нами в юності, коли ми досягнемо зрілого віку, залежить тільки від нас, від наших справ, цілеспрямованості і саме наших зусиль.