Не обманюйтесь

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (Гал. 6:7)

 

Наступила осінь. В цей час, за доброю євангельською тра­дицією, народ Божий готується до Свята Жнив. В помісних церквах проходитимуть Богослужіння, під час яких ми будемо складати подяку Нашому Отцю Небесному за всі благословіння, якими Він наділив нас за минулий рік. Наші поля прибрані, урожай надійно схований в коморах. Можливо, не все нам вдалося, не все добре вродило, але Господь благословив нас набагато більше, ніж ми того заслуговуємо.

 

Це свято існує не тільки для того, щоб ми дякували за плоди, що вродилися на наших полях. В це свято ми підбиваємо підсумки нашого духовного життя. Адже є ще й другі плоди, набагато важливіші, ніж вищезгадані. Плоди вічні, що йдуть перед нами до Царства Небесного, – це плоди нашого нового життя в Ісусі Христі.  

 

Зараз, живучи в цьому безбожному світі, нам, християнам, дуже важливо знову і знову звертати увагу на те, які плоди приносимо ми в своєму житті. Адже від цього залежить не тільки наше життя з Ісусом, але й спасіння тих, що не покоряються істині. Ми покликані Богом бути світлом для світу (1 Петр. 2:9-10; Еф. 2:8-10).

 

Сьогодні я хочу нагадати нам про один закон, який діє не тільки на наших полях та огородах, але й в нашому духовному житті. Це той закон, котрий відповідає за наше плодоношення. Це закон «сіяння-жнив». Тобто: що сіє людина, те вона й пожинає. 

 

Я думаю, що це відомо всім. І автор цих рядків не планує доводити Вам, що цей закон діє в нашому житті. Я тільки хочу нагадати читачам деякі важливі істини, які пов’язані з цим законом.

 

Отже, коли ми сіємо, то:

 

• Рано чи пізно ми пожнемо посіяне. Адже з надією на врожай виходить на працю сіяч.

• Пожнемо тільки те, що сіємо. Я ще ніколи не чув, щоб людина садила картоплю, а зібрала пшеницю.

• Пожнемо набагато більше, ніж сіяли. Для чого сіяти, якщо урожай не буде більшим за посіяне?

 

Такі прості та знайомі істини. Ну, що в них може бути нового? Здається, нічого. Але якщо ми перенесемо ці істини в духовну площину, то, можливо, наша думка зміниться – і ми візьмемо для себе багато корисного.

 

Вірю я в це, чи ні, але кожну мить мого життя я щось сію. Практично все моє життя – це сіяння. Словом, вчинком чи думкою – я сію. І дуже важливо, що я сію. Адже рано чи пізно я маю пожинати плоди мого посіву. І плодів буде набагато більше, ніж я сіяв. І якими будуть ці плоди, залежить від того, що я сію.

 

Для того, щоб краще зрозуміти ці істини, давайте глянемо на один приклад з Старого Заповіту. В книзі Буття з 25 глави описується життя патріарха Якова, котрий став родоначальником єврейського народу. В його житті стався один випадок, наслідки якого ми бачимо майже протягом всього його життя. Яків посіяв. І хоча це негативний випадок, але він дуже гарно розкриває перед нами, як вищезгадані істини закону «сіяння-жнив» проявляються в нашому житті.

 

Народне прислів’я вчить, що краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. Надіюся, що ми навчимося бути уважними та слідкувати за тим, що ми сіємо в своєму житті. Нехай допоможе нам в цьому Господь.

 

А зараз давайте глянемо ближче на життя Якова. Біблія каже:

 

«І сталося, що зостарівсь Ісак, і затемнились очі йому, і він не бачив. І покликав він старшого сина свого Ісава, і промовив до нього: Мій сину! А той відказав йому: Ось я! І промовив до нього Ісак: Оце я зостарівся, не знаю дня смерти своєї... А тепер візьми знаряддя своє, сагайдака свого й лука свого, та й вийди на поле, і злови мені здобич мисливську. І зготуй мені наїдок смачний, як я люблю, і принеси мені, і нехай я з’їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру. А Ревека чула, як говорив Ісак до Ісава, сина свого. І пішов Ісав на поле, щоб зловити й принести здобич мисливську. А Ревека сказала Якову, синові своєму, говорячи: Ось я чула, як твій батько казав до Ісава, брата твого, говорячи: Принеси но здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, нехай з’їм, і поблагословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю своєю. А тепер, сину мій, послухай мого голосу, те, що я розкажу тобі. Іди до отари, і візьми мені звідти двоє добрих козлят, а я їх приготую, як наїдок смачний для батька твого, як він любить. І принесеш батькові своєму, і буде він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю». (Буття 27 розділ).

 

Ми бачимо, що Яків слухається поради матері та обманює старого батька. Це не просто обман, але й зневага до батька. Чи думав він в той час, що його вчинок був дуже «якісним» насінням, що в майбутньому принесе дуже великий урожай? Думаю, що ні. Зараз йому потрібно тікати. Адже його розлючений брат шукає помсти. Ні, зараз Яків не думає за свій вчинок. Про нього він згадає трішки пізніше.

 

Отже, що далі?

 

Яків пішов в далеку країну, де знайшов родину своєї матері. Його радо зустріли, і Яків залишається жити в них. Працює та живе. Але тут сталося те, що зазвичай стається з молодими та одинокими людьми. Яків закохався в дочку Лавана. І закохався так сильно, що готовий був за неї працювати сім років (в ті часи було прийнято женихам платити викуп батькам за дружину). І Лаван згоджується. Я думаю, що радості Якова не було меж. О, який він щасливий. Нарешті найгарніша дівчина стане його дружиною. 

 

Але що сталося? Чому на другий день після весілля Яків сумний? Адже він має радіти.

 

Ми читаємо: «І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно? Скажи ж мені, яка плата тобі? А в Лавана було дві дочки: ім’я старшій Лія, а ім’я молодшій Рахіль. Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду. І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою. І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною! І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів. І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду! І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину. І сталося ввечері, і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся. А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю. А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Нащо ж обманив ти мене? А Лаван відказав: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою» (Буття 29:15-26).

 

Лаван обманув Якова. Що це, як не перший врожай брехні Якова?

 

Але це тільки початок. Починаючи з цього моменту, в житті нашого героя ми можемо бачити все більше та більше неправди, що чиниться не ним, а якраз навпаки, проти нього. Давайте коротко глянемо на декотрі із них:

 

• Лаван постійно обманює Якова, занижуючи його платню (Буття 31:16).

• Рахіль викрадає ідолів свого батька, чим ставить під загрозу життя свого чоловіка (Буття 31:19-55). Яків не знав про це, Рахіль йому збрехала.

• Два сини Якова, Сімеон та Левій, винищують всіх чоловіків, жителів Сихема. Цим самим вони зневажили добре ім’я свого батька (Буття 34).

• Сини Якова живуть недостойним життям (Буття 37:2б).

• Мабуть, найбільший та найтяжчий плід – брехня про смерть улюбленого сина Йосипа (Буття 37).

 

Бідний Яків. Мені від усього серця шкода його. Але цього могло й не бути. Брехня є гріхом. Навіть якщо вона використовується для того, щоб дістати благословіння.

 

Отже погляньмо ще раз. Яків обманює батька, тобто сіє брехню. Через деякий час ця брехня починає приносити урожай. Яків пожинає також брехню. І не одну, а багато. Отже, як ми бачимо, і в духовному житті закон «сіяння та жнив» діє. І діє він за вищезгаданими принципами:

 

• Якщо сіємо, то обов’язково будемо жати.

• Пожнемо тільки те, що сіємо. 

• Пожнемо набагато більше, ніж сіяли. 

 

Отже, як ми бачимо на прикладі Якова, дуже важливо, що ми сіємо. Адже ці принципи діють і тоді, коли ми в своєму житті сіємо добро. І це втішає. Виходить, і наші добрі вчинки можуть приносити плід. Апостол Павло, продовжуючи далі почату тему, закликає нас сіяти добро, пам’ятаючи про те, що в свій час ми пожнемо посіяне.

 

 «Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Гал. 6:8-10).

 

Прекрасним прикладом для нас служить наш Господь Ісус Христос. Адже це про Нього сказано:

 

«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Фил. 2:6-11).

 

Син Божий сіяв навколо Себе тільки одно добро. Якщо ми називаємося Його послідовниками, то нам теж потрібно це робити. Більш того, Він сам обіцяв допомагати в цьому. Тільки нам потрібно бути дуже уважними, щоб почути Його голос, який спонукає нас до добрих вчинків.

 

 «Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо страхом і тремтінням виконуйте своє спасіння. Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю. Робіть усе без нарікання та сумніву, щоб були ви бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі, додержуючи слово життя на похвалу мені в день Христа, що я біг не надармо, що я працював не надармо» (Фил. 2:12-16).

 

Любі друзі, дорогі брати та сестри! Що ми сіємо сьогодні? А що ми жнемо? Чи задумовуємося ми над тим, що, може, сьогоднішні наші негаразди, хвороби, недостачі та інші проблеми – це просто наслідки нашого невдалого посіву? А чи бачимо ми добрі наслідки нашого послуху, нашої довіри Господу?

 

Нехай Господь благословить Ваше насіння, ниву та жнива.

 

Не сій, брате, вітер, бо бурю пожнеш,

В небесну Країну тоді не ввійдеш.

Нехай твоє серце та твої уста,

Хвалитимуть завжди Ісуса Христа!

 

Валентин Негро