Життя з віри

«Віра без діл мертва»

(Якова 2, 26)

 

У часі військових вправ полковник роздер плащ і велів покликати кравця. Коли той прийшов, він, показуючи роздертий плащ, сказав: «Скоро направ мені його». Вояк усміхнувся і відповів: «Пане полковнику, думаю, що сталося непорозуміння. Я не кравець, але моє прізвище – Кравець, я ж столяр». Той вояк не мав нічого спільного з професією кравця, він називався Кравець.

 

Якщо християнин не має живої віри і в житті не керується християнською вірою, то він тільки називається християнином. Про такого християнина сказано в Книзі Одкровення: «Знаю твої діла; що ім’я носиш, ніби живий, а мертвий ти» (3,1). Мрець не має в собі життя: у нього є очі, але він не бачить, вуха, але не чує, ноги, але не ходить, руки, але вони закостеніли, серце, але воно не б’ється. Мертвець не живе, не є людиною. Про християнина, який не живе по-християнськи, Святе Письмо говорить: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26).

 

Імена багатьох людей, охрищених в ім’я Ісуса Христа, записані в метричних книгах, але їхнє життя не є християнським. Такі люди – мерці, неспосібні заслужити на вічне життя, а це жалюгідний стан. Тільки назва «християнин» нікого не спасла і ніколи не спасе. Ісус Христос не буде судити людину за метрикою, а за ділами з віри. Не метрична книга, а книга добрих діл вирішує вічну судьбу кожного.

 

Євангелисти записали дивну подію з життя Ісуса Христа. Наступного дня після торжественного в’їзду до Єрусалиму, в Квітну Неділю, Ісус Христос повертався з міста і зголоднів. Край дороги росла смоковниця. Спаситель підійшов до того дерева, але не побачив на ньому жодного плода, бо, як свідчить євангелист Марко, «ще не була пора смоков» (11, 13). Христос голосно промовив:«Нехай ніхто повіки не споживає плоду з тебе!» (11, 14). «І негайно же смоковниця всохла» (Мт. 21, 19). Христос прокляв дерево – і воно відразу всохло. Чому Спаситель зробив це? Адже дерево не провинилося і, крім того, євангелист підкреслює, що тоді не була пора на її плоди. Христос учинив це для нас. Бо дерево – це кожний і кожна з нас, плоди – це добрі діла – добре життя з віри. Спаситель бажає бачити в нас плоди доброго, праведного, християнського життя. Якщо християнин переступає Божі заповіді, живе в гріхах, то він стає нещасним деревом без плодів, таку людину чекає строгий суд на порозі вічности.

 

Дехто каже: «Я вірю в Ісуса Христа і належу до Його Церкви». Це добре й похвально, але чи та віра в Ісуса Христа проявляється у щоденному житті? Чи той християнин старається пізнавати Бога, щиро любити Його?

 

Є християни, що кажуть: «Я вірю в Євангелію». Приємно почути такі слова. Але чи ті християни стараються жити так, як навчає Христова Євангелія? Апостол Яків закликає: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи» (1, 22).

 

Інші християни кажуть: «Я вірю у вічне життя». Чудово! Але чи вони збирають заслуги на вічне життя? Чи збирають собі скарб на Небі? Часом можна почути: «Я вірю, що Бог є усюди і все бачить». Але чи той християнин пам’ятає цю правду віри тоді, коли вибирає зло замість добра? Є християни, які вірять, що спасіння душі – найважливіше на землі, бо Ісус Христос помер за спасіння душ людських. Але чи в щоденному житті спасіння душі є в тих християн на першому місці? Дехто каже: «Я знаю, що Ісус Христос помер за мене на хресті – з любови до мене». Це євангельські слова. Але чи той християнин у щоденному житті старається віддячити Христові за Його безконечну любов?

 

Ми могли б так переходити різні правди віри, запитуючи себе, чи наша віра проявляється у житті. Це дуже важлива правда, бо «всяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і в огонь кидають», – каже Христос (Мт. 7, 19). Ми повинні жити вірою.

 

Протестантський міністр, перебуваючи в Москві з групою туристів, спитав провідницю екскурсії, що означає червона зірка з п’ятьма раменами. Комуністка гордо відповіла: «П’ять рамен – це п’ять континентів світу. Червоний колір символізує кров, яка має бути проллята, щоб поширити комуністичну ідею на п’ять континентів». Шалені слова з уст фанатички-комуністки! Ми знаємо, скільки лиха заподіяли комуністи-безвірки і скільки невинної крови пролляли терором, насиллям і ненавистю!

 

Один студент совєтського московського університету при розмові з американським туристом чванився: «Ви, християни, кажете, що позискаєте світ для Христа; за п’ятдесят років ми зробили більше, ніж ви за дві тисячі літ. А знаєте чому? У вас немає запалу, а ми його маємо. Побачите, що переможемо». Та комуністи не перемогли, бо сили пекла не подолають Христового царства на землі. Але скільки лиха заподіяли безбожники в XX столітті! Нам, християнам, треба запалу, одушевлення, аби змагатися за Христову правду. «Царство Небесне здобувається силою», - каже Христос Господь (Мт. 11, 12).

 

У 1969 році вулицями китайського Пекіну в лавах ішло сотні тисяч молодих комуністів, викрикуючи: «Без пролиття крови не буде революції!» Це диявольська система. Ми, християни, маємо правду, маємо світло Євангелії, маємо небесну науку, але в нас замало ревности, одушевлення, і тому комуністична брехня, облуда і темрява поневолили сотні мільйонів людей. Ісус Христос із болем серця мовив: «Діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла» (Лк. 16, 8). Ми маємо бути сіллю землі й світлом світу (Мт. 5, 13-14). Апостол Павло постійно пригадував християнським громадам, що вони повинні бути зразком праведного життя. Добрий приклад притягає душі до добра, до Бога.

 

Одного разу до короля Олександра Великого привели вояка, який утікав із фронтової лінії. «Як ти називаєшся?» - спитав король, і почув відповідь: «Олександр». Обурений монарх закричав: «Або зміни ім’я, або будь героєм і не нанось ганьби моєму імені!» Наш Божественний Спаситель міг би сказати до мільйонів християн: «Або не називайте себе християнами – моїми учнями, або змініть життя – свої вчинки... Будьте практикуючими християнами, не наносьте ганьби моїй Євангелії, моїй правді, моїй Церкві, моєму імені!»

 

У нашій країні дозволено свобідно визнавати християнську віру і зберігати Божі заповіді. Тож живімо так, щоб нехристияни могли подивляти християнську віру, кажучи: «Вони справді є гідними учнями Христа Господа». Амінь.

 

Єпископ Іннокентій

ЛОТОЦЬКИЙ ЧСВВ.