Життя сучасних пенсіонерів: навчання і танці. Фото, відео

Сучасні українські пенсіонери ще не дотягують до європейських "колег" за матеріальним становищем і свободою пересування по світу, але вже є цілком прогресивними за інтересами та світоглядом.

 

"Я, может, только жить начинаю – на пенсию перехожу"

(почтальон Печкин)

 

Часи, коли в похилому віці лишалося тільки глядіти правнуків і теревенити з сусідами на лавочці, давно минули.

 

Сучасні українські пенсіонери ще не дотягують до європейських "колег" за матеріальним становищем і свободою пересування по світу, але вже є цілком прогресивними за інтересами та світоглядом.

 

Вони мають одну значну перевагу перед молодими – наявність вільного часу. І навіть середньостатистична бабуся з мізерною пенсією сьогодні має всі шанси знайти себе в житті.

 

Сивочолі студенти

 

Останніми роками в різних містах України почали відкриватися так звані Університети третього віку, які пропонують безкоштовне навчання для пенсіонерів за широким колом напрямків - від комп’ютерної грамотності та користування інтернетом до психології, історії й іноземних мов.

 

Ця мода прийшла до нас із Європи, де подібні навчальні заклади досить популярні. Скажімо, у німецькому Франкфурті-на-Майні в Університеті третього віку навчається 3,5 тисячі пенсіонерів. До речі,київський "побратим" не дуже від нього відстає, нараховуючи близько 3 тисяч "студентів".

 

http://youtu.be/yxZ-o1l1Va4

 

В Україні в таких Університетах викладають здебільшого волонтери, серед яких є і професійні викладачі, і просто люди, що мають відповідну освіту та навички, й навіть студенти вузів. Вступ відбувається без іспитів, а наприкінці навчання не видається диплома. Але в такому віці диплом уже, як правило, й не потрібен, бо навчатися йдуть "для душі". 

 

"Я вивчаю комп’ютерну техніку в київському Університеті третього віку, там є ще природознавчий, психологічний, літературний та інші факультети. Кожен себе знаходить, як хоче. Ми разом з іншими пенсіонерами відвідуємо й інші заходи, окрім навчання", - розповіла "Українській правді. Життя" 67-річна Тетяна Сергіївна.

 

Осучаснення через мистецтво

 

Окрім системної освіти, існують і короткочасні цікаві проекти. Скажімо, у Києві другий рік поспіль проходять безкоштовні лекції для пенсіонерів з історії мистецтва ХХ століття.

 

Цьогорічний курс, що проводиться мистецькою організацією "Культурний проект" у партнерстві з Медичним центром доктора Бубновського, розпочався 14 лютого.

 

Раз на два тижні по четвергах у Будинку архітектора людям поважного віку читає лекції професор НПУ імені Драгоманова, доктор філософських наук Галина Мєднікова.

 

Цикл складається з 10 лекцій – 5 у весняному семестрі і 5 в осінньому. Теми деяких лекцій: "Культура рубежу століть. Символізм. Модерн. Сецессіон"; "Живописне формоутворення кубізму. Футуризм – нове світовідчуття нових людей. Сюрреалізм"; "Поп-арт: найрадикальніший експеримент мистецтва середини ХХ століття. Новий реалізм. Гіперреалізм".

 

Звичайно, непідготовленого пенсіонера такі терміни можуть налякати, але матеріал подається настільки цікаво, захоплююче, з необхідними ілюстраціями й поясненнями, що в результаті все стає зрозумілим. У цьому кореспондент "Української правди. Життя" переконалася на власні очі.

 

Слухачі, деяким з яких уже близько 80, уважно спостерігають за слайдами на великому екрані. Деякі щось занотовують.

77-річний Іван Іванович має цілу компанію друзів-однолітків, з якими відвідує ці лекції, а також різноманітні музеї та виставки.

 

"Нам цікаво познайомитися з кращими зразками світового мистецтва. Коли ми працювали, на це не було часу – були зайняті домашніми справами, на роботі, а зараз ми маємо таку можливість", - зазначає він.

 

Двоюрідні сестри Валентина, Світлана й Олена також зібрали навколо себе компанію однодумців. "Ми втрьох були на першій лекції, нам дуже сподобалося, і ми залучили ще людей. Тепер нас уже семеро", - розповідають натхненні, молоді душею жінки, чий біологічний вік складає вже 67-75 років. 

 

А 67-річний пан Володимир прийшов на подібну лекцію вперше і один.

 

"А що ж мені, горілку пити? По дівчатах бігати вже не можу. Тому я мушу цікавитися тим, що для мене доступно", - іронізує він. 

 

Викладач курсу Галина Мєднікова називає пенсіонерів вдячною аудиторією. "Як правило, ті пенсіонери, які до нас ходять, мають хороший рівень освіти, отриманий ще за радянських часів. Деякі з них подорожують, у них є свої уподобання в мистецтві, і вони з задоволенням розширюють свій горизонт", - говорить професор.

 

Вона пояснює, що саме історія мистецтва ХХ століття була обрана організаторами курсу через те, що вона найменш зрозуміла людям старшого покоління.

 

"Класичне мистецтво нам викладали і в школі, і для його розуміння не потрібно ніяких зусиль. ХХ сторіччя – це складна мова, це маніфестарне мистецтво, новий світогляд. В культурі ХХ сторіччя треба багато пояснювати для того, щоб було зрозуміло", - говорить Галина Сергіївна.

 

Засновник "Культурного проекту" Наталія Жеваго розповідає, що ідея курсу для пенсіонерів виникла близько трьох років тому, коли організація створила лекторій для дітей, також уже проходили лекції з мистецтва для дорослих. "Ми зрозуміли, що у нас є одна неохоплена вікова категорія", - говорить вона.

 

За словами пані Наталі, минулорічний курс для пенсіонерів був дуже успішним, і зала для лекцій не вміщувала всіх бажаючих їх прослухати. Тому організатори вирішили цього року продовжити традицію.

 

"Пенсіонерам хочеться бути сучасними, молодшими, мати теми для спілкування зі своїми дітьми і онуками. Ми подумали, що в цьому їм може допомогти розуміння мистецтва ХХ сторіччя", - говорить вона.

 

Взагалі, засновник "Культурного проекту" відзначає зростання попиту на мистецтво в суспільстві. "Зараз з'явилася певна мода на це. Але я не дуже вірю в моду", - говорить вона, пояснюючи популярність мистецтва внутрішньою потребою людей у культурі.

 

До речі, більшість музеїв пропонують для пенсіонерів пільговий, а іноді й зовсім безкоштовний вхід.

 

Скажімо, у Києві до "Мамаєвої слободи" по понеділках та вівторках за пенсійними посвідченнями вхід безкоштовний, до музею Івана Гончара у будь-які дні – 3 грн., до Національного художнього музею, Національного музею імені Тараса Шевченка, Музею сучасного мистецтва – 5 грн., до музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків – 10 грн.

 

Кожен сам коваль свого щастя

 

А є пенсіонери, які взагалі не чекають, поки для них хтось щось організує.

 

Скажімо, в Києві просто в переході на метро Театральна щотижня по вихідних відбуваються своєрідні вечорниці для людей похилого віку.

 

http://youtu.be/P2LRFVVfviw

http://youtu.be/sE8wdtZIhK4

http://youtu.be/hAlZC7UII0k

Близько 200 святково вдягнутих, радісних дідусів та бабусь зустрічаються, танцюють, спілкуються і, стверджують очевидці, нерідко знаходять тут своє кохання.

 

Тому, можливо, навіть коли на серці самотньо, в кишені порожньо, а за вікном холодно – це ще не привід опускати руки. А раптом життя тільки починається?

У публікації використанов фото Гліба Гораніча, Reuters