Як музей робить із відвідувача людину

Насолодитися шедеврами, згідно з дослідженнями, найчастіше приходять не «лірики», а «фізики»

В рамках арт-форуму ART KYIV contemporary 2012 в столичному Мистецькому арсеналі відбувся семінар, присвячений інформальній (не плутати з інфернальним) освіті в художніх музеях. Провели його історик мистецтва, психолог Державного Ермітажу (Санкт-Петербург) і психолог, викладач консалтингової групи ФОІЛ (Москва) Наталія Рождественська. Йшлося про російський досвід, проте багато що цілком актуально і для України.«Коментарі» зібрали найцікавіші факти: хто і для чого приходить нині в музеї, як навчають твори мистецтва і чи програє музей, якщо піде на повідку у бажань публіки.

Про сучасне мистецтво

Особливість сучасного мистецтва в тому, що його стимул невизначений. Простіше кажучи, глядач не думає про власні відчуття, а намагається знайти сенс у творі. А значить, цілісність сприйняття порушується. Не знаходячи аналогій, глядач починає проявляти тривогу, і в цьому випадку хтось повинен прийти на допомогу. Такий посередник повинен не тільки допомогти зрозуміти, але і пояснити естетичну, філософську складову побаченого.

Відвідувачі часто сприймають не експозицію, а екскурсовода. І чим вище його оцінюють, тим вища оцінка і самої експозиції. Причому ідеальний екскурсовод повинен подавати інформацію емоційно, але не перевантажувати нею відвідувача. Адже мистецтво - це комунікація, діалог художника з глядачем. І те, яким буде цей діалог, залежить від того, як впливає твір і як в силу психологічних особливостей його сприймає глядач.

А те, що твір мистецтва впливає на глядача, очевидно. У 1966 році в Ермітажі був знятий фільм «Погляньте на обличчя»: біля «Мадонни Літи» Леонардо да Вінчі була встановлена ​​камера, яка протягом двох тижнів фіксувала обличчя відвідувачів, що приходили до неї. У фільмі видно, як виявляється спонтанна реакція людини на інформацію, що міститься у творі мистецтва, адже коли глядач не може виразити відчуття словами, говорять його міміка, поза, рухи.

http://youtu.be/MHpNqFesi3Q

 Не так давно в Ермітажі вирішили перевірити, наскільки відрізняється сприйняття творів мистецтва відвідувачами і працівниками музею. Виявилося, що відмінностей, в принципі, немає: ті, хто вперше прийшов у музей, і співробітники, які пропрацювали в ньому багато років, реагують на шедеври однаково. До речі, коли учасників попросили назвати твір, що найбільше сподобався, то най-най була названа скульптура «Амур і Психея» Канова Антоніо. Її можна назвати таблеткою від усіх хвороб: після її перегляду нормалізується кількість серцевих скорочень, приходять у рівновагу всі реакції. Тобто до неї можна приходити, щоб поправити здоров´я.

Про освіту довжиною в життя

Музей - це ланка безперервного навчання, яке ми отримуємо протягом всього життя. Формально ми вчимося в школі, університеті, інформально - на курсах, майстер-класах. Неформальне навчання - це те, що відбувається з нами неусвідомлено. І в цьому контексті образотворче мистецтво унікальне.

Про важливість простору

Найчастіше музеї воліють робити стандартні вузькоспрямовані програми, оскільки існує думка, що музей не повинен іти на повідку у публіки. Великі установи зазвичай практикують дидактичний підхід, пропонуючи оглядові та тематичні екскурсії. Тут музей виступає в ролі викладача, а значить, зростає роль ведучого програми. В Ермітажі, наприклад, дуже серйозно підходить до освіти екскурсоводів: щоб людина могла вести групу, вона повинна закінчити річний семінар, пройшовши перед цим конкурсний відбір. Та ще й здати підготовлену екскурсію комісії. Буває, що з першого разу не здають.

Ще один підхід - активне навчання або навчання, як дослідження. У цьому випадку розробляються спецпрограми для студентів, працівників музеїв або, наприклад, для дітей. В Ермітажі досі існує така форма, як шкільні гуртки.

Крім того, великі музеї все активніше використовують мультимедійні технології, що дає можливість створювати віртуальні експозиції, вести обговорення он-лайн, у соцмережах. Завдяки таким програмам є шанс, що віртуальний відвідувач музею перетвориться на відвідувача реального.

Про портрет відвідувача музею

Нещодавно в Ермітажі вирішили з´ясувати, хто є їхніми відвідувачем. Результатом дослідження стала розробка методики, за якою можна оцінювати вплив мистецтва на людину. Її використовують, щоб зрозуміти, наскільки правильно будується освітня програма.

Виявилося, що в більшості випадків середньостатистичний відвідувач музею це людина віком до 40 років, у 70% випадків жінки. Найчастіше в музей приходять люди з технічною та економічною освітою. У цього відвідувача середній рівень доходу, він - житель великого міста РФ, приходить у музей із сім´єю або друзями, і при цьому не перший раз.

Умовно відвідувачів можна умовно розділити на дві групи. Молоді люди віком 18-30 років, як правило, приходять у компанії. Їм цікаві активні програми, оскільки для них музей - особливий організм, закрите співтовариство. Їм цікаво дізнатися, як усе працює зсередини.

Друга група - люди старші за 40 років. Вони, як правило, приходять із сім´єю і їм головне, щоб програма була жива, не дуже тривала і цікава для всіх членів сім´ї.

Щодо мотивації, то 36% - це люди, які усвідомлюють, що їм дійсно це потрібно. Дуже багато тих, хто ходить за звичкою, тому що батьки колись водили. Крім того, відвідування музеїв потрібно для підвищення статусу в суспільстві: людина має бути культурною і освіченою.

В Ермітажі припускали, що до них прийде людина, для якої основною цінністю є традиція. Але прийшли ті, для кого головне - самостійність.

Про важливість персонального підходу

Якщо людина приходить сама, вона планує провести в музеї години чотири. Якщо йде на якусь програму, то розраховує на 1,5-2,5 години максимум. Причому більшість людей воліє купувати квитки у касах, а не в інтернеті. При цьому студенти хочуть, щоб квитки були доступні у вузах, а туристи - в касах по місту.

Джерело фото: Ермітаж