Задоволення в роботі - задоволення в житті

Мільйони людей щоденно йдуть пекти хліб, працювати в полі, біля мартена, на будівництві, в установах, дослідних інститу­тах, підприємствах торгівлі, ткати полотно, лікувати хворих, учити і вчитись. І так без кінця і краю. Одні йдуть через необхідність, за звичкою, інші — не можуть дочекатися, доки знову візьмуться до своєї роботи. І хоча багато хто з нас не задумується, наскільки важлива праця його рук чи голови, проте від праці кожного залежить, щоб не зупинилося життя на землі.

Людина не може без праці. Завдяки їй вона відокремила­ся від світу тварин, до праці вона пристосована, праця є умовою її існування.

Може звідси випливає, що люди працюють, аби прожити? Аж ніяк, бо це справедливо лише доти, доки людина працює для забезпечення свого існування. Як тільки вона переступає цю межу, вона прагне більшого — щоб праця приносила їй задоволення. Досягти цього, як свідчать численні дослідження в багатьох країнах світу, набагато важче, складніше, ніж, ска­жімо, мати якомога вищу зарплату. Тут у кожного на перше місце виступають різні інші вимоги (які протягом життя можуть мінятися): реалізувати в праці свої можливості, здо­бути певну оцінку, суспільне становище, мати можливість фахового зростання чи прояву власної ініціативи, жити в зла­годі зі своїми колегами по роботі, мати здібного, хорошого керівника тощо.

Щасливі ті люди, для яких праця стала їх захопленням, радістю і гордістю, які працюють не тільки заради грошей, а насамперед заради задоволення від того, що їм щось вдалося, заради тієї особливої тремтливої напруги, яка супроводить їх­ні досліди і проекти. І хоч вони знають, що не завжди і не в усьому їм поталанить, вони вміють багато чим жертвувати заради своєї праці.

Той, кому цікаво працювати, як правило, має і кращі наслідки, він відчуває задоволення і щастя. Радість від праці часто відчувають і люди, які виконують просту, фізично важку, інколи стерео­типну роботу. Може, кому доводилося чути роз­мови в гурті будівельників гребель, нових масивів, мостів. Через свою роботу їм нерідко доводиться кочувати з місця на місце, але з яким запалом розповідають вони іншим, новачкам про свою роботу, про ті свої шосейні дороги, мости, греблі! Швачка з фабрики готового одягу, напевно, від­чуває гордість, побачивши на вулиці жінок у красивих модних пальтах, до яких вона, можливо, пришивала тільки рукава, один за одним, день у день. А тракторист хіба не пишається гарно зораним ланом на порізаному вибалками пагорбі?.. Прав­ду кажуть молодим мудрі старі люди: «Будь-яка робота гарна і принесе радість, якщо її добре виконувати».

Буває й така робота, як, скажімо, у художника Куталека, широко відо­мого своїми веселими, сповненими фантазії дерев'яними фігурками. «Моє щастя,— каже він,— у тому, що я мушу гратися не тільки тоді, коли маю час, а що я не маю часу, бо мушу гратися».

Звичайно, ще довго не буде можливості, щоб праця стала для кожного розвагою і грою, але важливо, щоб робота давала людині задоволення — задоволення від того, що праця якісно виконана, що вона потрібна і корисна для інших і є часткою праці всього великого колективу — суспільства. Усвідомлення того, що наша праця потрібна іншим, що на нас покладаються і рахуються з нами, служить великим стимулом у роботі.

Соціалістичне суспільство, розуміючи значення всіх цих факторів, прагне, щоб праця збагачувалася все новими елемен­тами творчості, щоб дедалі менше ставало фізично важкої і одноманітної роботи, щоб всебічно поліпшувалися умови праці та життя, культура і здоров'я людей, підвищувалась їх роль в управлінні суспільством.