Як вилікувати душу?

- Може, я й не за адресою, але більш не маю до кого звернутися,- молода жінка несміливо переступила поріг редакційного кабінету. - Так мені тяжко, сама не знаю, що зі мною коїться, ні сон, ні робота не беруть, нічим займатись не хочеться. Удома кажуть, що це «з жиру», ніхто не розуміє, яка то біда...

Голос відвідувачки тремтів від розпачу. Трав'яний чай і обіцянка зберегти анонімність трохи заспокоїли жінку, і вона розповіла свою історію, яка видалася нам повчальною для багатьох
     
Оксана КРАВЧЕНКО

     
Оксана (ім'я змінене) п'ять років тому вийшла заміж. Закінчила педучилище, але в рідному селі місця у школі нема. Чоловік сказав, щоб сиділа вдома, він усім забезпечить: земля є, техніку для обробітку має, є і хазяйство та будинок. Оксані заздрили, що відхопила такого нареченого, не п'є, голову на плечах має, одинак у батьків.

- Певне, з тих заздрощів і почалися мої проблеми.Вже на другий рік сімейного життя стало мене щось мучити. Вночі не можу заснути, вранці через силу встаю, веду дитину в садочок, а самій хочеться закритися в хаті, сховатися від усіх. Цілими днями, буває, лежу, бо все болить, ні на що нема сили. Часом здається, що мені - сто років, а не двадцять сім. У поліклініці в районі була багато разів, діагнози ставили різні, один з них - важка форма депресії. Але до психіатра я не хочу йти, у селі скажуть - «ненормальна». Може підкажете, до кого в Луцьку можна звернутися приватно,- питала Оксана, бліда, змучена, з погаслим поглядом, зізнаючись, що рідні вже возили її до різних цілителів і ворожок, але марно.

Депресія - хвороба далеко не рідкісна, просто проявляється вона по-різному. Хтось може справитись самотужки, а комусь вкрай необхідна допомога. За статистикою, від депресії у важкій формі страждає до п'яти відсотків дорослого населення, з них дві третини - жінки. У них психіка більш чутлива, а стресів сьогодні - хоч відбавляй.

- Колись я писала про відділення неврозів обласної психлікарні. Серед його пацієнтів - переважно освічені люди з тонкою душевною організацією, які зрозуміли, що без допомоги спеціалістів боротися з недугою їм не під силу. І нікого сьогодні це не дивує, не лякає,- намагаюсь переконати жінку.

- Я у стаціонар не ляжу. Краще - у петлю. Чоловік покине, ще й дитину відбере, бо скаже, що я - психічно хвора. Він уже й так нарікає, сердиться, - потерпає молода матір.

Важко судити, з чим пов'язана така заляканість, які сімейні обставини склалися у цій зовні благополучній родині. Але навіть коротке спілкування з жінкою переконувало, що фахова допомога їй вкрай потрібна. Ми домовились про консультацію з лікарем-психіатром, але, як згодом з'ясувалося, наша відвідувачка на прийом до нього не з'явилася.

Досі тривожно за цю жінку. Відомо, що від п'яти до п'ятнадцяти відсотків хворих з депресією закінчують життя самогубством. Лікарі заспокоюють, якщо людина відважується звернутися до когось за допомогою, здатна говорити про свою проблему - це добра ознака, значить, стан її не суїцидальний. Але хіба нормально, що через дрімучий страх перед психіатричною службою тривалий час страждає і сама Оксана, і її дитина, і вся родина?

На жаль, упередженість стосовно психіатрії в Україні залишається дуже поширеною. Це за кордоном прийнято користуватися послугами психоаналітиків, психотерапевтів. У нас хворі уникають візиту до психлікарні, а лікарі загальної практики часто не вміють розпізнавати ці стани, адже депресії іноді протікають «замасковано», під виглядом різних соматичних захворювань. От і буває, що людина роками ходить до дільничного терапевта, її скеровують то до невролога, то до кардіолога чи іншого спеціаліста, тим часом, як хворому потрібна допомога психіатра.

Нині вважають, що причин виникнення депресії є кілька: генетичні дефекти, вади внутрішньоутробного розвитку, патогенні впливи чинників зовнішнього середовища. Відомо, що недуга особливо прогресує восени, коли короткий світловий день, часто стоїть похмура дощова погода. Тоді й загострюються страждання таких хворих, як Оксана. І все ж, за оцінками спеціалістів, понад 70 відсотків «депресивних людей» ніколи не звертаються за кваліфікованою допомогою, хоча недуга піддається лікуванню. Хтось намагається прогнати тривогу й сум алкоголем, хтось ковтає жменями заспокійливі і снодійні препарати, підбирає антидепресанти на свій розсуд. Але самолікування завжди небезпечне. Тим більше, коли йдеться про душу.