Чи можна православним зустрічати Новий рік?

Уже за традицією, в ніч з 31 грудня на 1 січня ми відзначаємо Новий рік, який з дитинства для кожного з нас є казковим святом. У ці дні ми вітаємо один одного словами «З Новим роком, з Новим щастям!». Однак останнім часом сімейне свято Нового року все більше перетворюється на «свято подарунків і телевізора». Разом із тим святкування Нового року – з його обов’язковими застіллям, маскарадом, шампанським, салатом олів’є та Дідом Морозом – припадає на останні, найсуворіші дні Різдвяного посту.

 

Напередодні Нового 2014-го року про його «православність» і «світськість» розповідає в новому відеоблозі «Православія в Україні» Прес-секретар Предстоятеля УПЦ протоієрей Георгій Коваленко.

 

Отже, чи можна віруючих вітати з Новим роком, і чи святкують православні це свято?

 

Як зустрічати Новий рік тим, хто постує, і що це за «нічне новорічне богослужіння»?

 

Чи зникне колись це свято, чи навпаки – набуде іншого змісту?

 

Як Новий рік може поєднуватись із Різдвом Христовим? Та чому ми так радіємо в ніч з 31 грудня на 1 січня?

 

Чому ялинка є різдвяною, а не новорічною, і про що свідчать зірка, кульки та цукерки на ній?

 

А також – про Христа, свт. Миколая, Снігуроньку та Діда Мороза та про традицію підбивати підсумки наприкінці року, що минає.

 

Текст бесіди читайте нижче.

http://youtu.be/FUqWayjG89E

Чи можна православним святкувати Новий рік?

 

– Вітаємо глядачів відеоблогу «Православіє  в Україні». В нас у гостях речник Української Православної Церкви протоієрей Георгій Коваленко. Говоримо ми з ним сьогодні про Новий рік.

 

Вітаю, отче!

 

– Вітаю!

 

– Отче, можна Вас привітати з Новим роком, чи Православна Церква не відзначає це свято?

 

– А чому не можна? Навпаки. Загалом, віруючі люди мають більше свят, ніж не віруючі. У нас є і державні, і народні, і церковні свята.

 

Новий рік не є церковним святом, але кожна людина має пам’ятати, що ми входимо в новий рік нової ери. А якщо дотримуватись церковної традиції, то – в новий рік від Різдва Христового, адже наше літочислення йде саме від Різдва Христового.

 

Тому, я думаю, Новий рік для нас також свято, хоча ми ще перебуваємо у площині Різдвяного посту, і це, так би мовити, додає певних особливостей нашому святкуванню Нового року. Тобто, православні християни святкують Новий рік.

 

Про «новорічну» нічну Літургію та пісне олів’є

 

– А як зустрічати Новий рік тим, хто постує?

– По-перше, є така благочестива традиція «новорічної» нічної Літургії.

 

Я особисто звершую службу тільки тоді, коли Новий рік припадає з суботи на неділю, таки чином підкреслюючи значення цієї ночі для віруючої людини.

 

Православні люди збираються новорічної ночі в храмі і дякують Богові за той рік, який прожили, дякують за ті благодіяння, за ті випробування, які були в цьому році, та просять благословення на Новий рік. Це така добра благочестива християнська традиція. До речі, щороку все більше й більше храмів служать уночі, і все більше й більше людей у такий спосіб відзначають Новий рік, який починається.

 

З іншого боку, святкування Нового року є сімейною традицією. Всі ми народжені ще за радянських часів, і Новий рік був найулюбленішим святом нашого дитинства. Думаю, для наших дітей ця казка не має закінчуватися. Сьогодні ми також збираємося родиною за новорічним столом, який, щоправда, пісний, але це святковий стіл – на ньому є і шампанське, і олів’є, що також є пісним. Гадаю, дотримування такої традиції нікому не нашкодить.

 

Чому ми радіємо в ніч з 31 грудня на 1 січня та в ніч з 6 на 7 січня?

 

– Ви сказали, що Новий рік – це родинна традиція. Для нас і наших батьків це був дійсно час святковий, казковий, радісний, і вітали тоді один одного словами «З Новим роком! З новим щастям!» А зараз, на жаль, мусимо визнати, що Новий рік – "свято маркетологів, подарунків, акційних знижок і телевізора". Як Ви вважаєте, це свято зникне колись, чи, можливо, якось зміниться, набуде нового змісту?

 

– Мені б хотілося, щоб воно поєдналося з Різдвом Христовим. Не дуже зрозуміло, чому і що саме ми маємо святкувати в ніч з 31 грудня на 1 січня? З іншого боку, цікаво, що саме 1 січня Церква відзначає день пам’яті святого мученика Воніфатія. Це той святий, якому ми молимося за людей, що страждають від пияцтва, блуду.

 

На жаль, ті традиції святкувань, які, як Ви кажете, підтримують маркетологи та різні шоумени, багато в чому суперечать християнському способу життя. Коли я кажу, що ми відзначаємо Новий рік, це не значить, що ми його святкуємо так само, як нам пропонують святкувати його на ТБ: так, що на ранок не згадати, що було звечора, або прокинутись на роботі (ми зараз бачимо таку рекламу), або виправити все якоюсь цілющою водою… На жаль, ті традиції, які поширюються, суперечать і суспільній моралі, і християнському благочестю.

 

Але мені, все ж таки, здається, що християнам варто не інших засуджувати, а власний приклад показувати. Чим більше в нас буде християн, тим більш значущим для нас буде свято Різдва, а не Нового року.

 

Мені підказали мої діти, піднявши таке питання: «Ми не розуміємо, чому всі так радіють на Новий рік?». Я усвідомив, що так само не розумію, що такого сталося в ніч з 31 грудня на 1 січня, щоб так святкувати і радіти. Я розумію, що сталося на Різдво Христове, розумію, що саме святкувати, чому радіти.

 

Тому думаю, що Новий рік так само відрізняється від Різдва, як Дід Мороз – від Христа Спасителя. Тобто в прикладі з Новим роком ми маємо казку, а в прикладі з Різдвом – справжню духовну реальність. Людина має визначитися, у що вона вірить: у Бога чи Діда Мороза? Хто людині реально допомагає в житті – Христос чи міфологічний персонаж, який має право на існування у просторі казки?

 

Так, не треба у дітей відбирати казки, але потрібно розділяти. Дід Мороз – це новорічний казковий персонаж, а Христос – реальний. Дід Мороз, фактично, є казковою зимою, бо він уособлює собою мороз, який нам розмальовує вікна. Більше того, у такій казковій формі ми розповідаємо дітям про природу, про свята, а казки також виховують дитину. А коли ми святкуємо Різдво, то святкуємо Народження Христа Спасителя, Богонемовляти, святкуємо втілення Бога.

 

Це – різні свята, і кожна людина має усвідомлювати, що саме вона святкує. Тоді в нас в одному просторі спокійно поруч «уживатимуться» і святитель Миколай, і Новий рік, і Різдво Христове. Просто буде усвідомлення того, що це свята різної величини, різної значимості.

 

Казкові Дід Мороз і Снігуронька — реальні Христос і свт. Миколай: у чому антагонізм?

 

– Отче, не секрет, що християни намагаються дивитися на світ антагонізмами – або від Бога, або від диявола. Часто так трапляється, що і Діда Мороза, і Снігуроньку, й якихось інших казкових персонажів сприймають як тих, хто не від Бога. Як православним християнам ставитися до цих казкових персонажів?

 

– Церква воцерковлювала культуру, тобто не знищувала культуру народу, до якого приходила. Натомість могла дати дохристиянським святам християнський сенс.

 

Якщо говорити про Діда Мороза, то він має залишитися в казці. Дитина до певного віку живе казкою, і нічого поганого, що ми читатимемо їй казки або розповідати про казкового Діда Мороза.

 

Святий Миколай – це реальний святий, і ми не маємо його перетворювати на сучасного Діда Мороза, на Санта Клауса з реклами напоїв з тими якостями, що не відповідають реальному історичному персонажу – єпископу Мир Лікійських.

 

Тому, мені здається, антагонізм виникає там, де немає інших аргументів. А у християн є аргументи і розуміння культури, казок та їх місця, і розуміння реальності духовного життя.

Наприклад, візьмемо ялинку – це насправді різдвяний «персонаж», а не новорічний. Просто за радянських часів відбулося перенесення на Новий рік багатьох різдвяних традицій. Нехай вони залишаться, але ми маємо розуміти, що ялинка – різдвяна. Чому?

 

Тому що її зелений колір – це колір вічного життя, прикраси на ялинці – це доброчинна традиція, коли багатші люди на міських площах ставили ялинки і приносили одяг, цукерки, їжу тощо для нужденних. А зірка на ялинці – це не «кремлівська» чи якась ще зірка, це різдвяна зірка. Адже вона є символом Різдва.

 

Думаю, що коли ми це зрозуміємо, то все в нас буде на своїх місцях, адже християнство сповідує віру з розумінням. Господь каже, що «розумної хочу віри», а наша віра має бути розумною, і наше святкування має бути розумним.

 

Які підсумки треба підбивати наприкінці року, що минає?

 

– Наостанок. Наприкінці року, що минає, традиційно люди підбивають підсумки, споглядають, як вони прожили минулий рік. А що може свідчити про те, що рік був прожитий не марно і закінчується він на оптимістичній ноті?

 

– Народне прислів’я говорить, що все, що не дається Богом, – все на краще. Християни завжди говорять словами Іоанна Златоуста: «Слава Богу за все!» Ми розуміємо, що все, що Господь нам дає, дає для того, аби ми йшли шляхом спасіння, для того, щоб спасти нашу безсмертну душу.

 

Якщо ми говоримо про минулий рік, то людині завжди є, за що подякувати Богові, за що в Бога попросити пробачення, чим пишатися, за чим сумувати. Треба аналізувати своє життя. Як щодня у вечірніх молитвах ми аналізуємо свій прожитий день, просимо у Бога пробачення за гріхи, так і коли закінчується цей рік, ми маємо проаналізувати його і попросити пробачення в Бога.

 

Бесіду вела Юлія Комінко