Проповіді на свято Вознесіння Господнього

Проповідь Владики Ігоря на свято Вознесіння ГНІХ

Життя Ісуса Христа на землі швидко добігло кінця. Спаситель помер на хресті молодим чоловіком, а потім воскрес і з`являвся апостолам та іншим особам на землі ще сорок днів. Вартувало б пізнати відчуття й сприйняття особами раптової з’яви Спасителя серед них, які ставалися свідками його приходу. Господь приходив до апостолів, про дещо навчав, а сорокового дня мав з ними зустріч і вони запитували про відбудову царства Ізраїлеві. А він відповідав їм, що це не «їхня справа», тобто не бажав, щоб вони займалися політикою та зайвою журбою. Спаситель мав для них інше завдання – щоб вони свідчили про нього всюди «аж до краю землі». Учні були дуже просякнуті мирським духом. Мимо попереднього перебування з ним, а потім зустрічей з Сином Божим, який приходив до них в дивний спосіб після воскресіння, їх цікавило їхнє забезпечення, а можливо й певні посади в уряді відбудованого Ізраїлю. Невідомо на що вони розраховували, але можемо побачити, що духовно вони були дуже кволі – журилися політичним та матеріальним життям, а Христос увесь час, не знеохочуючись, вказує їм на потребу духовного середника у їхньому житті. Це може видаватись дивним, бо вони маючи за вчителя Бога були настільки наївними та обмеженими – турбувалися за матеріальний достаток та спокійне безтурботне життя.

В розмові учнів зі Спасителем та в роздумах про Ізраїль, Юдею, Самарію й увесь світ наблизилися до гори Оливної, з котрої Спаситель став підніматися вгору поблагословивши їх. Мабуть до цього часу він жодного разу в такий спосіб не віддалявся від них, просто виходив з дому чи зникав, з`являвшись їм після воскресіння. А тепер піднісся вгору на очах своїх учнів, - не знаємо чи вони зрозуміли, що він більше не буде з ними спілкуватися в спосіб, як було до цього часу. «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога» (Мр 16,19). Його вже не було видно, а вони задивлені стояли дивлячись у небо. Господь провадив їх на гору – Він є тим, Хто веде людину до своїх висот та вказує, що прямування людини в духовному зрості немає меж. Так стоячи вони і не завважили, як біля них з`явилися два мужі у білій одежі, які звернули їм увагу, що стояти і дивитися, навіть у небо, для людини замало, - цього не вистачає, щоб стати його мешканцем. Вони повинні бути діяльними свідками, а не бездільними особами. Стояти на місці небезпечно, тому вони почули такі слова: «Чого стоїте, дивлячись…». Бездіяльно стояли робітники, яких ніхто не винайняв на роботу, але це не сподобалося господареві. І він, хоч вже була пізня одинадцята година, послав їх у свій виноградник працювати, як довідуємося із притчі, котру розповів Ісус Христос (пор. Мт 20,6). Виявилося, що й тоді можна багато зробити, а ще більше отримати.

Апостоли з радістю повернулися в Єрусалим, поклонившись Господеві. Тут вони перебували у храмі, де прославляли Господа Бога та очікували його обітниці – зіслання Святого Духа.

Спаситель підготовляв учнів до свого відходу, до розставання з ним в такий спосіб, що появлявся, а потім залишав їх. Таким чином утверджував й переконував їх, що Він про них пам’ятає та ними піклується. Господь закликає всіх людей до постійного піднесення духа, до духовного зросту, до перебування з ним нашим гідним християнським життям. І ми можемо й повинні це чинити через зріст у Божій любові, через вірність Його Заповідям й охочим прийняттям Його Волі. Творець про усіх нас пам’ятає й ніким не гордує: «Він піднімає нужденного з пороху вгору, підносить бідного з грязі, щоб його з князями посадити і дати у спадщину престол слави, бо Господні – землі основи, і він на них світ поставив» (1 Сам 2,8). Погляньмо на наше духовне життя і біймося його застою та дякуймо Божим ангелам, які перестерігають нас в цьому через звернення до апостолів, щоб "не стояли". Не радіймо тільки з того, що ми учні Христові, бо не існує запевнення вічного добра християнам, якщо їхнє життя, духовно бездіяльне, зупинилося й не рухається вперед, тобто коли занедбується освячення своєї душі. Вважаю, що ми всі маємо намір стати мешканцями неба, а до нього потрібно прямувати через постійний зріст у Господній любові. Просімо Святого Духа, щоб зрушив наше життя й утверджував на праведному шляху, допомагав нам відриватися від землі, не бути людьми, які поза туземним життям не бачать нічого. Ставаймося все більше Божими дітьми, єднаймося постійно у дусі з Богом!

Жити і бачити не вистачить для спасіння – потрібно усім своїм життям, своїми мислями, почуттями, словами та ділами, усім своїм єством активно прославляти Бога. Господь незабаром прийде забрати нас у другий світ. Чи ми духовно готові до цього важливого акту? Чи наше життя як християн спрямоване вгору, відзначається досконалістю та святістю? Апостоли увесь час думали про земне царство, а Господь вказує їм на Царство небесне. Глядімо, може й ми до цього часу ще подібні до апостолів такого рівня, що думаємо тільки за вигідне життя на землі, трудимося тільки в цьому напрямку, а до Царства небесного не готуємося або заспокоюємо себе невластивим думанням – що маємо час у нашій старості цим зайнятися. «Яку безбожний має надію, коли молиться, коли підносить душу свою до Бога?» (Іов 27,8), - запитується праведник. Але ми тут забуваємо, що не у нашій владі розпоряджатися тим, чого не посідаємо. Хто з нас знає вік свого життя? А навіть, коли б і довелось дізнатись, то хто гарантує для себе позитивну зміну, якщо привикне до байдужості або буде одягнений в негативний стан?

Апостоли стояли; ангели вказували їм, що стояння і шукання основи на землі не є запевненням вічної радості. Колись старозавітні люди мріяли про збудування вежі й утвердження свого імені та слави на землі. Вершок вежі мав сягнути неба, але гордість їхнього духа принесла шкоду їм та усім людям (пор. Бут 11,4). Тут і тепер, поки живемо, стараймося, щоб місце праці, молитви, терпіння й радості стали для нас пізнанням та виконанням волі Бога. На землі потрібно старатися про зріст в любові до Господа Бога та ближнього, а стояння на місці користі не приносить, бо це дармування і втрата часу. Хай короткий час нашого життя буде використаний нами для кращого виконання Господньої Волі, для освячення нашої душі та збудування ближнього! Можливо й до кінця цього року комусь із нас вже прийдеться зустрітися із Господом віч-на-віч, - підготовляймося всі щиро до цієї зустрічі. Хай Божа Матір допоможе нам прийняти кожне слово, що походить із Господньої волі, щоб ми стали учасниками вічного щастя.

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський УГКЦ

м. Золочів