Що потрібно зробити, щоб була гарна талія?

Олена - моя стара подружка, ще зі студентських часів. Її енергії можна позаздрити, вона, напевно, навіть уві сні робить що-небудь корисне. Але її прямолінійність іноді навіть дратує. Завдяки нашій давню дружбу Лена може дозволити сказати найнеприємніші слова, а останнім часом її зациклився на моїй "стрункості".

 

Як тільки ми зустрічаємося, починається довга розмова про дієти, про фітнес, про тренажери, а я цього дуже не люблю, неспортивний я людина. От якщо б з'їсти якусь таблетку - і скинути кілограми, не напружуючись, це я розумію.

 

- Ленусик, давай не будемо, про це, посваримося адже, - попросила подружку і з ще більшою ретельністю взялася за торт, в той Тоді як Ленка по ковточку сьорбав мінеральну воду.

 

Так - це задоволення, якого не можна позбавляти жінку, а то вона озверевает - в цьому я переконана. Але стрункої бути все-таки хотілося. Погодьтеся слово, необережно сказане, може змінити багато чого. Ленка сказала: "живіт обвис", - і всю дорогу від кафе до будинку її фраза невідступно переслідувала мене. Як тільки я прийшла додому, відразу ж підійшла до дзеркала. Критичним поглядом оглянула себе з голови до ніг. Ну, начебто, й непогано виглядаю, хоча живіт, звичайно, добре б підтягнути. Я встала боком до дзеркала і, що є сили, втягнула живіт в себе.

 

Так славненько вийшло , відразу талія схудла. Розслабивши м'язи живота, глянула ще раз - опудало сьогодення і справді живіт відвислий. А якби ще й жир з талії прибрати - вийшла б модельна фігура. А мій Ігор все частіше вирячився в усі очі, якщо по телевізору показують гарну панночку, навіть я це помічаю.

 

- Яська, ти, що це робиш?

Я здригнулася від несподіванки.

- Ой, Ігоречек, - зніяковіла, - а я ось біля дзеркала питаю: "Я ль на світі всіх миліше?"

- Ну і що воно тобі відповідає? - Ігор сів на маленький чорненький пуфик і знизу лукаво поглядав на мене.

- Що "є на світі ще миліше, і якщо не підеш в тренажерний зал, то буде ще гірше".

Ігор схопився і підхопив мене на руки , я задригав ногами:

- Відпусти зараз же.

- Дзеркало бреше, Яська. Ти краще за всіх,

- Ігор обережно опустив мене.

Я поправила розпатлане волосся:

- Ігорьок, а ти сьогодні раніше?

- Ні, Яська. У мене відрядження. Завтра виїжджаю в шість нуль-нуль до Харкова.

Від несподіванки я присіла на той самий чорненький пуфик.

- Надовго, Ігорко?

- На двох тижнів.

- А що ж я буду робити? Алінка у мами, а я одна?

- Відпочинеш від нас, сил наберешся.

- Та не хочу я відпочивати. А не можна було відмовитися?

- Не можна, Ясенька. Це дуже важлива поїздка для мене, поїду освоювати нову програму.

 

З будь-якої ситуації потрібно отримувати користь, і я, залишившись одна, вирішила спробувати скинути парочку кілограмів, але так, щоб без насильства над собою.

 

Насамперед зателефонувала Оленці , щоб вона порадила пристойний спортивний клуб.

 

- Нарешті дійшло до тебе! - Зраділа подружка, і продиктувала адресу.

 

На наступний день я о десятій ранку підходила до клубу. У дверях зіткнулася з худенькою дівчиною, повернулась і проводила поглядом тоненький силует. Невже я теж зможу бути такою?

 

Після декількох формальностей біля столу усміхненою дівчини, сплати в касу чотирьохсот п'яти гривень, я отримала картку, за допомогою якої змогла пройти всередину, туди, де стояли монстри-тренажери і трохи задушливий запах людських тіл. Мені відразу підібрали дівчину-тренера. Граючи ямочками на щоках, вона підводила мене то до одного, то до іншого тренажеру і розповідала, як і що мені робити.

 

Всі ці - на "низькому блоці", "тяги", "жими" звучали по-чужому, а коли мова зайшла про дієту, то мені майже погано стало. Але раз вирішила - так вирішила, буду досягати результату. У перший раз я позаймалася не дуже довго, але після занять з'явилося важке почуття втоми. Я зайшла в магазин, щоб купити зелений чай і мінералку. Увечері їсти не буду - вирішила я, поп'ю мінералку і все.

 

Є хотілося так , що зводило вилиці, але я мужньо терпіла, заради плоского живота я повинна була перенести всі негоди стійко. Ігорко приїде - мене не впізнає.

 

Наступний тиждень я збільшувала навантаження в тренажерному залі і зменшувала кількість їжі - поступово, але планомірно. Ніколи не відчувала в собі сили відмовитися від цукерок і тістечок. А тут, після тренувань, як рукою зняло любов до солодкого. Виходило, що для того, щоб чогось досягти, мені потрібно всього-на-всього домашніх своїх розігнати і зосередитися на собі. У суботу ми сиділи з Оленкою все в тому ж кафе і, сьорбаючи мінералку, мило розмовляли:

 

- Скільки в тебе за тиждень пішло? - Цікавилася подружка.

- Всього два кіло. А сил я витратила неміряно.

- Ну, це нормально, Яся. Коли швидко худнеш, з'являються розтяжки і обвисла шкіра. А для тебе - тільки поступово. А як тяга до їжі?

- Спочатку готова була на стінку лізти, а зараз - трохи краще, - сумно промовила я.

- Молодець. Так тримати - і місяця через три ти себе не дізнаєшся!

- Через скільки? - Обурилася я.

- Через три-чотири місяці, - знущально посміхнулася Олена.

- Та ти з глузду з'їхала. Я не зможу так довго триматися.

- А триматися потрібно все життя!

- Все життя без смачненького? - З жахом запитала я.

- Звичайно. Якщо кинеш все це - набереш ще більшу вагу, ніж у тебе був.

- Так, перспективи не з кращих. Треба буде подумати - а чи потрібно мені це?

- Задоволення, подруга, відчувають від того, що виглядають чудово, а не від того, що живіт набивають.

 

Ти ж - жінка!

 

Другий тиждень своїх тренувань я почала з посиленою голодування і посиленого фізичного навантаження. Чоловік повинен ось-ось приїхати, а мій план гарненько схуднути провалюється. Всього-то два кілограми за тиждень! Другий тиждень мала стати вирішальною. У мені прокинувся азарт, який підганяв мої старання - більше тренуватися, менше є.

 

Перші три дні посилених тренувань і голодування пройшли на ура, я помітно схудла, пострункішала. Але тренер, дивлячись на мене, хитала головою:

 

- Что-то з вами не те, Яна. Я думаю, вам потрібно зменшити навантаження.

- Ні, я чудово себе почуваю, - бадьоренько відповідала я.

 

Але в четвер я прийшла після тренування додому і відчула дивну нудоту в тілі і простий дзвін у вухах. Підійшла до холодильника, взяла пляшку мінералки без газу і хлюпнула в стакан. Після двох ковтків занудило ще більше. Я вирішила трохи полежати, навалилася така слабкість, що я рук підняти не могла. Побрела до дивана і знесилено лягла. Пролежавши так десь з годину, спробувала піднятися - це мені вдалося насилу, боліла голова. Знову попленталася до холодильника: що там у мене є на обід? Знежирений йогурт. Неохоче з'їла порцію йогурту. Поступово прийшла до тями, стало трохи краще. Але слабкість залишалася, я знову лягла на диван. Нічого не хотілося - ні дивитися телевізор, ні читати книгу, ні Тим більше - займатися домашньою роботою. Я злякалася - зі мною щось не так, але вирішила, що ранок вечора мудріший, і вже якщо і вранці буде так недобре, то, можливо, здамся лікаря. Вранці я відчула себе краще і почала збиратися у фітнес-клуб.

 

Подивилася в дзеркало - і злякалася : під очима сині кола, колір обличчя - нездорово-блідий. Може, я захворіла? Але чому? Я була впевнена, що звичайне голодування не повинно так швидко привести до такого результату. Може не варто йти сьогодні на тренування? - Подумала я, і тут же одернула себе - ні, стільки часу ходила, і тепер кинути? З фітнес-залу мене забрала швидка. Майже відразу на тренуванні у мене закрутилася голова, і в очах потемніло, а потім я занурилася в чорну імлу. Прокинулась в лікарні.

 

- Що зі мною було? - Запитала сусідку по палаті, молоду дівчину, яка лежала під крапельницею.

- Не знаю. Але раз ви в кардіології, значить, щось із серцем.

 

Через півгодини я дізналася, що привезли мене з тиском 200/120. Мама з Алінкою прибігли відразу й метушилися навколо мене. Потім прийшла Леночка:

 

- Яся, ти дура, - насамперед повідомила мені подружка. - Хто ж так робить? Перетреніровка - це як передозування, від неї хворіють.

 

А до вечора примчав Ігорко.

 

- Ясенька, дурненька, дівчинка моя, кому були потрібні твої тренування? Звичайно, він уже все знав, турботлива мама все йому розповіла.

- Я для тебе старалася, - промовила кволим голосом.

- Навіщо? Я ж тебе люблю, ти це знаєш, і не хочу, щоб ти змінювалася.

- Прости мене, але я хотіла як краще.

- Тільки не турбуйся. Все добре, - Ігор гладив мою руку, і це заспокоювало мене краще всяких ліків.

 

У лікарні я пролежала недовго, виявилося, що нічого серйозного, перетренування в поєднанні з суворою дієтою підірвали організм. Зараз продовжую ходити у фітнес-клуб. Три рази на тиждень качаю свої м'язи, і вже ніяка подружка не скаже, що в мене живіт висить. А з дієтами я покінчила раз і назавжди, не потрібні вони мені.