Чергова українсько-російська війна переростає у Другу «холодну» війну ?

Червень 6, 2014

Ярослав Потапенко, доктор історичних наук, місто Переяслав-Хмельницький, Київська область, Україна

 

Коли десятки вантажівок з сотнями російських диверсантів, підготовлених на базі ГРУ в Ростові й завербованих у воєнкоматах Російської Федерації, безперешкодно перетинають російський кордон, щоб нести смерті, каліцтва, мародерство і дикий безлад на сході нашої держави, – всім, хто при здоровому глузді, стає очевидно: йде чергова російсько-українська війна, розпочата, як завжди, через нахабство і зажерливість «північного сусіда».

 

Військовий експерт Олексій Арестович ще рік тому   сказав, що постійна війна з Росією – це доля України, адже Росія успадкувала «ординський архетип» сваволі й деспотії, на противагу притаманним європейській цивілізації цінностям свободи та поваги до людської гідності. Очевидно, слід погодитися з подібним висновком, як і з тезою видатного грузинського реформатора Михаїла Саакашвілі: хаос і безлад у сусідів – єдина мета Кремля.   Дійсно, як бачимо, «стара імперія намагається повернути втрачені кордони», – але без України, її територіального, економічного, культурно-історичного, людського ресурсу будь-які потуги Путіна відродити колишню «велич» заздалегідь приречені на повну поразку.

 

Всі ми добре пам’ятаємо, що нинішній повномасштабній війні на сході передувала низка «пробно-експериментальних» воєн: м’ясна, молочна, газова, митна, торгова тощо. Всі вони ще тоді якнайкраще підтверджували висновок авторитетного британського політолога Едварда Лукаса про те, що найзгубніша помилка Заходу після 1991 року – це припущення, буцім-то Росія потроху стає «нормальною» країною.

 

Російський мислитель Петро Чаадаєв ще в позаминулому столітті скрушно констатував: «На противагу всім законам людського співжиття, Росія рухається лише в напрямку свого власного уярмлення та уярмлення всіх сусідніх народів». Як бачимо, за півтора століття нічого, по-суті, не змінилося. Мало того, діагноз сучасній Росії, поставлений Фрідріхом Енгельсом у столітті дев’ятнадцятому, слушний і понині: Росія – «окупантка величезної кількості украденої власності, яку їй доведеться віддати в день розплати».

 

Про холодну війну «на рівні народів» між Росією та Україною рік тому писав російський журналіст Матвій Ганапольський. Повне й безповоротне відторгнення України від Росії вже стало очевидним і беззаперечним фактом цивілізаційної історії Європи, котра (а не тільки ми) звільняється від фальшивих мантр про два «братні народи».

 

Рухаючись у фарватері «північного сусіда», Україна перманентно деградувала десятиліттями. Що маємо в результаті: найнижчий рівень життя в Європі й найвищий рівень корумпованості. Міф про «братні народи» тане на очах разом із міфами про т.зв. «міжнародні гарантії безпеки». Захід, на жаль, виявився лицемірним і непослідовним, проте порівнювати його з Росією – все одно, що порівнювати зрадливого залицяльника з брутальним ґвалтівником. Україна – украй важливий форпост Західної цивілізації у протистоянні з Кремлівським режимом, котрий виявився ще більшою загрозою для світу, аніж ісламський тероризм.

 

Чого в кремлівській агресії 2014 року більше: манії величі параноїдального Путлера чи характерної для багатьох росіян зверхності та зневаги до «неповноцінної держави Україна», заселеної «бандерлогами» – салоїдами і п’яницями-зарізяками з Правого сектора? Кремль просто-таки вбиває мозок своїх громадян, задурманює потоками брехні у ЗМІ, підриває психічне здоров’я нації, позбавленої майбутнього з такими керівниками і «журналістами».

 

Я дуже поважаю велику російську літературу, кіномистецтво, видатні шедеври Чайковського й Рахманінова, проте щиро ненавиджу великодержавний шовінізм «вєлікоросов», прекрасно усвідомлюючи його не лише антиукраїнську, антиєвропейську, але й антилюдську сутність. «Поневолення розуму» мільйонів росіян, затуманеного розгнузданою вакханалією пропаганди, становить небезпеку не лише для України, але і для світової безпеки загалом. Схоже, Дмітрій Кісєльов став реінкарнацією доктора Геббельса, одже має понести аналогічне покарання.

 

З іншого боку, постає закономірне питання: як нам перемогти лютого ворога, якщо такою потужною залишається «п’ята колона» окупантів: моральні виродки-депутати Калєтнік і Олійник – досі псують повітря в будівлі на Грушевського, а моральний натхненник сепаратистів Єфремов досі є головою парламентської фракції? Коли терористи вбивають наших патріотів, антиукраїнська бидлоеліта плює всім нам в обличчя, називаючи зарізяк та садистів з Чечні «мирними протестувальниками», котрі потребують захисту від «геноциду».

 

Перемогу в цій війні не здобуде ніхто, але обидва народи страждають і, схоже, страждатимуть ще більше. Припинити це безглуздя можливо тільки шляхом піднесення й мобілізації масового патріотизму з українського боку – і паралельним до цього, процесом прозріння росіян, котрим варто згадати волелюбні традиції Степана Разіна, відчайдушну мужність Євпатії Коловрата, саможертовність героїв-панфіловців і покласти край абсурдно-бездушній та безмірно-нахабній деспотії Путлера.

 

Станьмо разом за нашу і вашу свободу! (Гасло польських патріотів, котрі вітали виступ декабристів проти царя). Найбільший ворог України – Путін – є й ворогом Росії також.

 

Слава Україні!