Хроніки АТО. Війна на сході. Частина 1

СЛОВО РЕДАКТОРА

 

Україна 22 роки жила в умовах застою, тотальної корупції, розваленої економіки. Але країна за ці роки незалежності не бачила війни, яку їй передрікали багато західних експертів відразу після розвалу СРСР. І ось, схоже, їх прогноз починає збуватися зараз. У 2013-2014 роках Україна вже пережила більше, ніж за попередні роки своєї незалежності - криваву революцію, втрату території і до всього цього - справжню, хоч і неоголошену, війну на Сході.

Здавалося, загибель Небесної сотні в лютому - це найгірше, що могло очікувати Україну. Українці змінили владу, поплатилися за це десятками життів і сподівалися на світле майбутнє. Не виключено, що воно таким і буде, але спочатку нам довелося пережити гіркоту втрати Криму, гіркоту втрати близьких на такій незрозумілій, але такій справжній війні. Сотні загиблих військовослужбовців, сотні загиблих мирних жителів, тисячі потерпілих, сотні зруйнованих будинків, шкіл, лікарень, мільярди збитків - ось ціна помилкової політики Києва минулих років. Сьогодні ця рана почала кровоточити, і платити довелося всім.

Адже це ще не кінець. Невідомо, скільки ще загине синів України, скільки проллється материнських сліз, скільки мільярдів ще втратить країна – грошей, які могли б піти на освіту, науку і медицину.

З вірою в перемогу йдуть в цей котел нові батальйони, з надією на швидкий мир ми їх проводжаємо зі сльозами на очах. Тисячі добровольців пішли служити в розвалену українську армію, сотні мільйонів гривень пожертвували на їх потреби ті, хто служити не може, рівень патріотизму в країні зашкалює, навіть у звільнених містах Донбасу все частіше чутно «Слава Україні!». Кажуть, саме так будується справжня нація.

Упевнений, війна скоро закінчиться. Потім все залежатиме від мудрості нової влади. Чи вистачить у неї розуму і бажання не повторювати помилки минулих років, раз і назавжди вирішити проблеми Донбасу? Це питання майбутнього, а тут ми пройдемося по сторінках недалекого минулого, згадаємо, як все починалося ...

Головний редактор «Хроніки 112»

Сергій Звиглянич

РЕГІОНАЛЬНИЙ СЕПАРАТИЗМ В УКРАЇНІ

Прояви сепаратизму на українських землях фіксувалися на всіх етапах історії країни: за від'єднання від центру воювали як в княжі часи, так і в період Гетьманщини, і навіть на початку ХХ століття. Після здобуття Україною незалежності в 1991 році проблема нікуди не поділася, прихований сепаратизм залишився на Закарпатті, Галичині, в Криму, на Донбасі, оскільки ці регіони протягом досить довгого історичного періоду входили до складу різних держав Європи, були відірвані один від одного. Існує думка, що за багато століть роздільного проживання різних етнічних груп української нації, у них склалися досить відмінні ментальні та культурні особливості, особливості традицій і способу життя.

Жителів центральних і західних регіонів певною мірою об'єднує почуття історичної належності до розвиненої держави - Київської Русі, її наступника - Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини, в той час як південно-східні регіони до Древньоруської держави не входили, а північно-східні - опинилися під управлінням Російської імперії ще в XVII столітті і залишалися в її складі аж до повалення в 1917 році царської династії Російської імперії. Татарський Крим Росія за два століття володіння русифікувала так, що татар там стало в рази менше, ніж етнічних росіян.

 

Подібних проблем вистачає у багатьох країн. Втім, у економічно розвинених держав приводів для головного болю поменше - рівень життя громадян високий, прагнення шукати кращого життя не таке гостре. Україна ж 20 років незалежності тупцювала на місці, виховувала олігархів, нарощувала соціальну нерівність.

 

Твердження, що в Україні є тільки східний сепаратизм, в корені невірно. Євромайдан і європейський вибір для Сходу також був сепаратним. На цій хвилі і з'явилося твердження, що Донбас "не чують".

Цікаво, що ідейністю українські сепаратні рухи не обтяжені. Всі спроби надати сепаратизму хоч якогось ідейного забарвлення закінчуються банальностями Сходу - "федералізація країни" та "російська мова друга державна" - або банальностями Заходу - "Україна для українців", "йдемо в Європу".

При цьому він додає, що сепаратизм Сходу України є прямим наслідком євроорієнтованого сепаратизму решти України. "Найбільш активним сьогодні є сепаратизм Сходу України, тому що саме він змушений захищати свою неєвропейську ідентичність, і за підтримки Росії роздирає країну на шматки", - пише Дацюк.

Олександра Подураго, 
мешканка Стаханова 
Луганської області, 
про розкол країни:

"Наша Україна молода, але це не робить її менш улюбленою або менш бажаною. І нехай свою думку я висловлюю російською мовою, але це не говорить про те, що я проти української, або, що я бажаю стати частиною Росії, або ж, що я - найзатятіший сепаратист. Просто, як мешканка Донеччини, я звикла до цієї мови. Знаєте, є приказка: "Звичка - друга натура". Ніякої ненависті до української мови, до людей, які нею розмовляють, до українських традицій, культури я не відчуваю і тим більше, не бажаю розпаду держави, яка так довго збирала себе по шматочках. Сьогодні моя улюблена країна перебуває у стані справжнього розколу. Ми вже не єдине суспільство, а "Захід", "Південний Схід", "Донбас", "Крим". Кожен, немов став маленьким окремою державою і намагається тягнути ковдру на себе, у той час як від розподілу портфелів і численних змін чиновників страждаємо ми - простий народ. Народ, який кожен день відправляється в небезпечні для життя шахти, іде на заводи, де обладнання застаріло і потребує модернізації, працює на полях під жарким і палючим сонцем. Прикро і по-справжньому страшно за свою країну. Адже так довго вона домагалася незалежності, так довго намагалася стати єдиною, а в підсумку виходить, що кожен з нас так і не зміг прийняти іншого, свого сусіда, свого ближнього. Всі ми, хто живе на території однієї держави, шанує її традиції, примудрились відділитися один від одного словами "схід", "захід", "бандерівець", "сепаратист".

СТРАХИ ТА НАДІЇ ДОНБАСУ

Донбас - край шахтарів і металургів. Формування Донбасу пов'язано з відкриттям тут вугілля в 1721 році. Вуглевидобувне виробництво починає розвиватися на початку XIX століття, слідом за ним створюються металургійні та машинобудівні підприємства. Перетворення регіону в промисловий призводить до його активного заселення людьми, яке продовжується і після створення СРСР. В результаті на сході України на момент проголошення незалежності України в 1991 році зосереджена величезна кількість промислових підприємств, на яких зайнята більшість жителів регіону.

Однак разом з незалежністю Україна отримала і самостійність в управлінні "активами". В цьому плані підприємства на сході країни, які раніше функціонували в тісній зв'язці з іншими промисловими регіонами СРСР, виявилися на крок позаду інших регіонів.

Жителі західних областей їздять на заробітки в сусідні країни, з розвитком технологій зростає цінність інтелектуального капіталу, який розвивається в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові. У західних та центральних регіонах України продовжує розвиватися агропромисловий комплекс, "легкі на підйом" обробна, легка і харчова промисловість.

Для розвитку зосередженої на сході і півдні України важкої промисловості необхідна модернізація, що вимагає часових і грошових витрат, яких охоплені "ринковим бумом" керівники підприємств і їх власники воліють уникати. Зокрема, активна модернізація української промисловості почалася тільки в середині 2000-х рр.

Ще однією характерною рисою Сходу є великий відсоток етнічних росіян, які проживають на Донбасі. За даними перепису населення 2001 року, в Донецькій області частка українців становить 56,9%, а росіян - 38,2%. Російську мову вважають рідною 74,9 % населення. У Луганській області на 2001 році частка українців складала 56,7%, а росіян - 38,2%. 68,8% населення області назвали рідною російську мову.

Проблема статусу російської мови неодноразово використовувалася як один з інструментів у політичній боротьбі - особливо велика її роль була у президентських кампаніях 1994 та 2004 років. Так, в ході виборів 1994 року три чверті україномовних виборців підтримали "націоналістичного" Леоніда Кравчука, а три чверті російськомовних виборців віддали голоси за Леоніда Кучму, який виступав за надання російській мові статусу другої державної. У 2004 році Донбас налякали націоналізмом Ющенка. У той час як Віктор Янукович обіцяв у разі обрання його президентом зробити російську мову другою державною, Ющенко асоціювався з "помаранчевим американським" Майданом і примусовою націоналізацією Сходу.

Тоді у Сєвєродонецьку ледь не сталося те, що сталося в 2014 році - з'їзд депутатів усіх рівнів намагався відокремити від України південно-східні території. Так, місцеві олігархічні групи шантажували владу на тлі скандальних виборів президента. Проти учасників з'їзду почалися переслідування з боку політичних структур, були відкриті кримінальні справи. Найбільш постраждали від політичного переслідування голова Харківської області Євген Кушнарьов і голова донецької обласної ради Борис Колєсніков, яких звинуватили в сепаратизмі і "спробі насильницької зміни кордонів України" і ув'язнили. Однак, незабаром всі кримінальні справи були закриті за відсутністю складу злочину, залишивши після себе тільки політичний резонанс.

"Реванш" Донбасу в 2010 році, здавалося, заспокоїв Схід, однак розбурхав Захід. Прийняття мовного закону Колєсніченка-Ківалова в 2012 році супроводжувалося протестами. А скасування цього закону в лютому 2014 року взагалі спровокувало східні регіони на повномасштабний бунт.

Оскільки "мовна" проблема в Україні приносить чималі політичні дивіденди, її підтримують і розвивають ряд політичних сил - КПУ, Партія регіонів, ПСПУ Вітренко, "Родина" Маркова та ін. Росії проблема російської мови в Україні дозволяє впливати на офіційний Київ. Для цього РФ контролює в Україні ряд громадських і політичних структур - від УПЦ МП до "Російськомовної України" Колесніченка, "Українського вибору" Медведчука, партій "Руське єдинство" і "Руський блок", численних козацьких організацій.

Прихильники єдиної державної мови в Україні вважають, що в країні відсутні які-небудь проблеми з використанням російської мови. При цьому російська мова є "спадщиною колоніального минулого" і засобом впливу Російської Федерації на Україну, а надання російській мові статусу державної сприятиме сепаратистським тенденціям у південних і східних регіонах країни.

При цьому їхні опоненти впевнені, що невирішені проблеми у мовній сфері можуть викликати відцентрові тенденції в державі, а наявність офіційного статусу у двох або більшої кількості мов є поширеною практикою в сучасному світі. Навіть деякі експерти вказують, що вирішення мовного питання може стати передумовою подолання розколу, який існує в сучасному українському суспільстві.

Особливо яскраво цей розкол проявився взимку-влітку 2014 року.

Причин цьому є декілька. Місцевий бізнес переважно був проти підписання УА з ЄС. Неконкурентна на європейських ринках продукція продавалася в Росії, яка пригрозила закриттям свого ринку. Бізнес пригрозив звільненнями працівників, зростанням безробіття та соціальної напруги. Робочі місця і так звана "стабільність" - головні цінності, за які Схід дякував Януковичу під час його президентства. Тому відмову влади від підписання УА на сході України сприйняли з полегшенням.

А ось Євромайдан асоціювався з заворушеннями, замахом на "стабільність", традиційні цінності, насильницькою українізацією, втручанням Америки. Події на Євромайдані доходили до жителів східних регіонів через ЗМІ, зокрема, через призму телебачення, об'єктивність якого за станом на кінець 2013 - початок 2014 року викликала певні сумніви. Прикладом є скандал навколо телеканалу "Інтер", 16 журналістів якого заявили про цензуру і закликали керівництво об'єктивно висвітлювати події на Євромайдані.

 

 

"Каменем спотикання" для жителів східних областей стала участь націоналістичних "Свободи" і "Правого сектора" у Євромайдані, масовий "повал" пам'ятників Леніну, хвиля штурмів адмінбудівель у багатьох західних і центральних областях країни. Ці фактори призвели до формування думки у багатьох мешканців Сходу, що євроінтеграція України в першу чергу призведе до втрати декларованої Януковичем "стабільності", підвищення цін і рівня безробіття, в той час як Євромайдан сприймався як майданчик для висунення опозиційних політиків і націоналістичних рухів.

Вже після зміни влади в лютому Верховна Рада допустила ключову помилку - скасувала "мовний закон". На Донбасі це сприйняли як наступ на людські права, що в принципі було досить очікувано.

Євген Середа, 
політичний експерт з Донецька, 
про страхи мешканців Донбасу

"Якщо хтось думає, що на Південному Сході Україні, зокрема в Донбасі, для багатьох тутешніх жителів уособленням нинішньої влади є Майдан, Юлія Тимошенко, або Віталій Кличко з їх політичними силами, то це не зовсім так. Вчорашня опозиція і сьогоднішнє керівництво країни часом більшою мірою асоціюється з більш категоричним Олегом Тягнибоком та "Свободою", незважаючи на те, що українські націоналісти, потрапивши в Раду, все ж трохи знизили свої радикальні оберти. Тому нині вже не повертається язик називати їх "ультраправими". З цієї ніші "свободівців" зараз активно витісняє "Правий сектор", який показав під час революційних подій більш значну націоналістичну рішучість і лють. Внаслідок цього з "Правим сектором" у сьогоднішньому Донецьку пов'язуються більші страхи, ніж зі "Свободою". Саме поняттям політичного страху, вочевидь, можна пояснити, чому люди в шахтарському регіоні, як, власне, і в інших південно-східних областях, судять про нову владу саме за цією організацією. Очевидно, у багатьох українців чутливість до політичних подій, явищ і процесів виявляється якраз в області страхів, побоювань і тривог, а не в площині якихось очікуваних вигод і цивільних завоювань. Зрозуміло, що такі витівки, як скасування мовного закону або "свободівське" свавілля у НТКУ значною мірою підживлюють всі ці страхи. Але в Донецьку не так легко переконати місцевого жителя, обуреного з приводу спроби скасувати мовний закон, в тому, що ця ініціатив замислювалася не стільки в якості націоналістичного удару по російськомовним регіонам, скільки як урочиста піар-акція, метою якої було викликати масове схвалення серед окремих національно-патріотичних громадських кіл. Загалом, треба робити вибір: або політичне марнославство, або шлях до національної консолідації через подолання регіональних страхів"

Ірина Тимофєєва, 
жителька Луганська, 
про вакуум Донбасу

"Звичайно, є й екстремісти, і радикали, але їх меншість. А основну масу складають прості люди, які, як і представники Майдану, хочуть кращого життя. Уявіть собі цілий регіон, який зрадили їх депутати і президент, а від нової влади чує тільки образи. Це страшно. І слова федералістів у Донецьку, сказані Ахметову про "нема за кого голосувати" - цілком відображають той вакуум у свідомості мешканців багатомільйонного регіону. Нова влада цього не бачить, і це дуже небезпечно, оскільки вакуум легко наповнюється проросійськими організаціями та їх гаслами, які надзвичайно прості і небагатозначні"

Дмитро Яровий, 
медіа-аналітик з Луганська, 
про утиски на Донбасі

"Я не хочу сказати, що наша влада веде себе бездоганно правильно. Багато, дуже багато дурних кроків як у тактиці, так і в ідеології. Так, влада слабка. Так, незаконні збройні угруповання дійсно існують, хоч з ними борються. Так, долар росте (о, як же у нас люблять до цього апелювати ті, хто долар бачив тільки на плакатах в банку!). Але нічим не можна виправдати тих, хто продукує ненависть і розпалює громадянську війну. Серед моїх знайомих на Луганщині немає жодного (жодного!), хто виступав за відділення від України. Однак, мабуть, у мене просто таке коло спілкування, бо коли я дивлюся відео з місць подій, читаю коментарі реальних земляків, я розумію, наскільки мало шансів, що вони полюблять нашу країну. Захист прав російськомовних? Хто чіпав нашу мову на Донбасі? Хто забирав у нас День Перемоги? Не знаю. Єдиним, хто за все життя намагався обмежувати мене за російську мову, був напівп'яний мужичок, який у 2004 році на ескалаторі в метро "Хрещатик" обізвав мене "кацапурой" за моє "извините". Однак на Донбасі ні я, ні хто б то не було з таким може не зіткнутися за все життя. Про які утиски можна говорити?"

ЄВРОМАЙДАН ПОСВАРИВ ЗАХІД І СХІД

Події Євромайдану загострили суперечності між Києвом і південно-східними регіонами, зокрема, Донбасом, де були сильні позиції президента Януковича і його прихильників з Партії регіонів. Особливо протистояння посилилося з 22 січня 2014 року, після серії масових акцій протестів з незаконним заняттям адміністративних будівель, які прокотилися Україною, а також усуненням і звільненням з посад голів обласних, міських і районних держадміністрацій.

Станом на 25 січня було захоплено 10 обласних державних адміністрацій. Загарбники і опозиція заявили, що вважають президента Януковича та Верховну Раду нелегітимними, а тому оголошували про створення "Народних рад", які перебирали на себе управління регіонами.

Облради південно-східних регіонів вимагали від Януковича вжити рішучих заходів і навести порядок в країні, щоб уникнути дестабілізації і розповзання протестів.

На тлі цієї боротьби взимку деякі керівники регіонів Південно-Східної України та суспільно-політичні діячі висловлювали ідею федералізації України і децентралізації влади як можливий вихід із кризи. Втім, тоді їх голоси губилися на тлі вибухів і пострілів в Києві. В підтримку федералізації України виступили губернатор Харківської області Михайло Добкін, народні депутати Вадим Колєсніченко, Олег Царьов, колишній комуніст Леонід Грач.

Втім, ідеї "федералістів" 14 лютого придушив президент Віктор Янукович. В інтерв'ю журналісту Віталію Коротичу заявив, що "питання введення федеративної моделі державного устрою України на даний момент не актуальне".

Проте вже через тиждень Янукович був відсторонений від своєї посади, а колишня опозиція після приходу до влади почала кримінальне переслідування посадових осіб, які підтримували ідею федералізації, звинувативши їх у сепаратизмі. Зокрема, кримінальну справу за звинуваченням у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України було порушено стосовно вже колишнього харківського губернатора Михайла Добкіна.

22 лютого - в той же день, коли Верховна Рада відсторонила Януковича від влади, в Харкові був проведений з'їзд депутатів всіх рівнів південно-східних областей України (в основному Харківської, Донецької, Луганської областей), міста Севастополя та Автономної Республіки Крим.

Втім, хід з'їзду в Харкові пішов за іншим сценарієм. Його учасники виступили за мир і єдність України, а також за протидію фашизму. Заступник керівника фракції Партії регіонів Верховної Ради України Олег Царьов на з'їзді заявив, що в Україні відбулося збройне захоплення влади, а тому він закликав учасників з'їзду домовитися про подальші дії з метою недопущення перенесення політичної дестабілізації з Києва на Південний Схід першочергово, мова йшла про Дніпропетровськ, Харків, Крим.

В тексті прийнятої резолюції підкреслювалося: "Опозиція не виконала умови договору про врегулювання кризи в Україні від 21 лютого, незаконні збройні формування зброю не здали, продовжують захоплювати центральні органи влади, вбивати мирних людей і співробітників правоохоронних органів. Верховна Рада України працює в умовах терору, загрози зброєю. Рішення українського парламенту, прийняті в таких умовах, викликають сумніви щодо їх добровільності, легітимності і законності".

Констатувавши, що "центральні органи влади паралізовані», делегати з'їзду ухвалили, що "на період до відновлення конституційного порядку і законності органи місцевого самоврядування всіх рівнів, Верховна Рада АР Крим та Севастопольська міська рада вирішили взяти на себе відповідальність за забезпечення конституційного ладу, законності, прав громадян та їх безпеки на своїх територіях", при цьому обласні, районні ради, Севастопольська міська рада, Верховна Рада АР Крим повинні "відкликати делеговані органам державної виконавчої влади повноваження".

Делегати закликали правоохоронні органи "забезпечити тісну взаємодію з місцевими органами влади", війська - "залишатися на місцях дислокації, забезпечити збереження складів зі зброєю та боєприпасами і військовою технікою, не втручатися в протистояння і конфлікти», а населення - "самоорганізуватися для взаємодії з правоохоронними органами на місцях".

Очікуваної появи Віктора Януковича на з'їзді так і не відбулося. Президент транзитом через Харків поїхав у Донецьк, а потім через Крим - в Росію.

24 лютого було оголошено про перехід в опозицію фракції Партії регіонів, 25 лютого про це оголосила фракція Компартії України.

У суботу, 1 березня, мітинги проти нового керівництва країни прокотилися Харковом, Донецьком, Дніпропетровськом, Одесою, Луганськом та іншими містами південного сходу. Не обійшлося без сутичок з активістами Євромайдану. Учасники мітингу "За Харків" взяли штурмом будівлю ОДА, прорвавши оборону євромайданівців, і встановили на даху російський прапор. Під час штурму були травмовані кілька десятків людей. Над міськими і обласними адміністраціями Донецька і Луганська замайоріли російські прапори. У Донецьку мітингувальники вперше обрали собі "народного губернатора" - командира "Народного ополчення Донбасу" Павла Губарєва.

Наступного дня, 2 березня, у південно-східних регіонах знову пройшли численні мітинги. Виконуючий обов'язки президента України Олександр Турчинов звільнив губернаторів Донецької та Дніпропетровської областей, призначивши на їх місця бізнесменів Сергія Таруту та Ігоря Коломойського.

1 березня на позачерговій сесії Донецької міської ради депутати вирішили підтримати ініціативи, що прозвучали на мітингах у Донецьку, і запропонували обласній раді негайно провести референдум "про подальшу долю Донбасу". Міськрада також ухвалила рішення вважати російську мову офіційною нарівні з українською і вимагати прийняття відповідних рішень від депутатів Донецької обласної ради. Росію вирішено було розглядати як стратегічного партнера Донбасу.

"До з'ясування легітимності прийнятих Верховною Радою законів і визнання нових органів державної влади всю повноту відповідальності за життєзабезпечення територій покласти на органи місцевого самоврядування", - говорилося в документі. Крім того, "з метою забезпечення спокою громадян на території Донецька і захисту від можливих агресивних проявів з боку радикально налаштованих націоналістичних сил" депутати постановили створити власну муніципальну міліцію.

Аналогічне рішення прийняла Луганська обласна рада, яка, більш того, заявила про "нелегітимність нових органів виконавчої влади", вимагала роззброїти незаконні збройні формування, заборонити профашистські і неофашистські організації і заявила, що в разі невиконання її вимог, "подальшої ескалації громадянського протистояння і виникнення прямої загрози життю і здоров'ю населення Луганської області" залишає за собою право звернутися за допомогою до братнього народу Російської Федерації".

Як видно з текстів цих заяв, закликів до федералізації або відділення областей від України тоді не звучало.

 

На тлі конфлікту в Криму і на початку діяльності нового Кабміну, ці події залишалися далеко не в центрі уваги. Крім того, ці акції сприймалися як тимчасові.

Віта Огиря, 
журналіст з Луганська, 
про початок протестів в місті:

"Події подібного роду викликають велике занепокоєння. По-перше, збунтувався один з найбільш помірних і соціально пасивних східних регіонів України, а по-друге, Луганщина є однією з найбільш неоднорідних за своїм соціальним складом областей. Масла у вогонь підливають і російські телеканали, яким, за традицією, населення довіряє більше, ніж українським ЗМІ. Надії деяких представників влади на те, що ювілей 200-річчя народження Тараса Шевченка примирить луганчан, і хвилю різношерстих протестів вдасться збити масовими святковими заходами, також не виправдалися. Найбільш небезпечним є той факт, що у людей Луганщини за чотири місяці революційних подій в Україні не склалася власна точка зору щодо майбутнього своєї малої і великої Батьківщини. Луганчани стоять на роздоріжжі у пошуках третього шляху, що принесе їм добробут і процвітання. Подібний стан невизначеності та коливань є вкрай небезпечним і може пробудити гени Дикого поля, що так давно спали в крові його жителів. Тоді події будуть розвиватися значно швидше, а можливостей вплинути на них з Києва бути значно менше..."

Володимир Плотніков, 
публіцист із Санкт-Петербурга, 
про сприйнятті протестів у Росії:

"Більшість росіян продовжує вірити центральним ЗМІ. Для дуже багатьох, що відбувається - всього лише гуманітарна операція з надання допомоги російськомовним людям на споконвічних російських землях, а ніяк не військові дії проти братнього народу - українців. Чому так виходить? По-перше - всевладдя офіційних ЗМІ. Пропаганда надзвичайно посилилася. Пересічний громадянин не хоче і не може копатися в тонкощах політичної кон'юнктури, йому вистачає регалій вченого, політика або військового фахівця, який виціджує"абсолютну істину" з багатьох відеороликів і фотографій. І все це показують по центральним каналам, які дивляться десятки мільйонів людей, і альтернативи їм просто немає. Другий момент - це етнічний націоналізм, який одержав масове поширення в російському суспільстві. Російське суспільство переживає різкий сплеск расизму. "Свої" для середньостатистичного росіянина - це ті, хто говорить "своєю" мовою. Третій момент, який успішно роздувається офіційними ЗМІ, - це активна участь ультраправих сил останніх подіях в Україні. Дуже багатьох росіян з того ж опозиційного табору відштовхнули чорні маски Правого сектору та кельтські хрести вуличних бійців С-14. Нікому не хочеться відчувати себе об'єктом агресії, і ніякі звернення Правого сектора в дусі "ми не русофоби, ми проти імперій" тут не допоможуть"

ПРИКЛАД КРИМУ ЗАРАЗЛИВИЙ

Найбільш масштабні суспільно-політичні зміни в лютому - березні 2014 року сталися на території Автономної Республіки Крим та Севастополя. Початок цим змінам поклали протести місцевого, в основній масі російськомовного населення проти дій нової влади. 23-27 лютого була здійснена зміна виконавчих органів влади Севастополя і Автономної Республіки Крим, а ті, у свою чергу, відмовилися визнати легітимність нового українського уряду, і звернулися за сприянням і допомогою до керівництва Росії. РФ, як пізніше зізнався Володимир Путін, відправила на півострів спецназ, який допоміг провести 16 березня референдум про відокремлення Криму від України і оформити його подальше приєднання до Росії.

Через Крим Україна і Росія ледь не розпочали війну. Але у нової української влади армії як такої не було, півострів довелося здати. Після входження Криму до складу РФ на півострові запанував спокій. Це стало прикладом для проросійських елементів південно-східного руху. Мовляв, Росія захистить від "бандерівців" і принесе мир, як у Криму. У Києві заговорили, що історія з АРК - це лише початок, наступними стануть південно-східні області. Плацдарм для цього був підготовлений.

Саме в цей час активізується підміна понять, і створюються нові асоціативні ланцюжки на рівні суспільства. Так, новій українській владі, яку називають не інакше як "київська хунта", приписуються ознаки фашистської ідеології, а Росії - миротворча визвольна роль.

Крім того, наростає соціальний конфлікт щодо ролі в мітингах місцевих жителів і "туристів" з Росії. Вперше інформація про участь росіян у мітингах з'явилася ще в лютому - нібито російський триколор на будівлю Харківської ОДА повісив молодик, місцем проживання якого є Москва. Крім того, про участь росіян у мітингу 1 березня проти нової влади йдеться в заяві Донецької облдержадміністрації, а в репортажі російського видання "Лента.ру" відзначається присутність 5 березня в Донецьку колишнього лідера організації "Щит Москви" Олексія Худякова, який, як уточнювало видання, раніше проходив в Росії по кримінальній справі щодо збройного нападу на гуртожиток гастарбайтерів.

Також, за неофіційною інформацією, у мітингах та їх організації приймали і інші російські персонажі - зокрема, представники політичної партії "Інша Росія" Ростислав Журавльов та Ігор Щука.

Крім того, замовлені автобуси з російськими номерами нібито були помічені під час захоплення Харківської ОДА.

 

Україна намагалася обмежити в'їзд в Україну громадян РФ, відключала російські канали, але крім скандалів та суперечок з Росією ці заходи нічого не дали. Українська влада звинувачувала у фінансуванні протестів колишнє керівництво країни, зокрема, Віктора Януковича. Дипломати США акцентували увагу, що спонсором тероризму є Росія, чим викликали гнів і лайку міністра Лаврова.

Протягом березня відбуваються численні зіткнення прихильників федералізації і прихильників територіальної цілісності України. 13 березня з'являються перші жертви зіткнень - після бійки в Донецьку загинули 2 учасника мітингу "За єдину Україну".

Триває ескалація конфлікту, наступним етапом якого, в результаті, стало оголошення 14 квітня про початок антитерористичної операції.

Сергій Костеж, 
журналіст 112.ua, 
про телефонну розмову 
з жителем Севастополя:

"Ну, ось так от вийшло. Ти ж сам тут бував кожен рік, ти ж ніби в курсі справ, - голос на тому кінці трохи буденний, ніби його господар нарешті розслабився від цілої маси проблем. - І що тепер? - Мені здається, відверто кажучи, нічого. Навряд чи що-то для нас тут зміниться. Як російські прапори висіли на кожній другій установі, так і будуть висіти, як ходила гривня, так, сподіваюся, і буде ходити. Зрештою, якщо статус автономії не поміняють, то у нас, в Севастополі - змін ніяких. Просто буде трохи стабільніше. Кладу трубку. Потім замислююся. Набираю номер. - ... Так, постривай, якщо жодних змін, для чого було все це затівати? - Ти не подумай - для нас Москва так само далека, як Київ, якщо серйозно! Росія своїм флотом дає нам роботу, без нього не працювали б заводи і вся сфера обслуговування! Це просто гарантія того, що робота буде і завтра, і післязавтра. Так, повір, маса незручностей, хамство і нахабство з боку приїжджих козаків, але їх приберуть, повір. Зате нам буде спокійніше. Потім було ще кілька хвилин не то міжміського, не то вже міжнародного монологу, в якому мене переконували у відсутності якої-небудь українофобії в діях кримчан, що підтримали на референдумі вступ в РФ. - Ніхто не має ненависті до України! Я серйозно. Нам просто у Росії буде дещо краще. Так, трохи неконституційно, так, недобре, так, зі скрипом, та, на референдумі голосували не тільки кримчани, але так буде краще для всіх, повір"

Валентин Краснопьоров, 
координатор руху "Чесно" 
в Донецькій області, 
про підтримку протестів:

"Так, Донбас насправді був переляканий перемогою Майдану. Люди регіону живуть в своїй системі координат та очікували помсти від "переможців". Але сталося все навпаки. Агресія, порушення законодавства, захоплення адмінбудівель прийшли зовсім з іншого боку. Прихильники зближення з РФ, незважаючи на небезпеку поспішних дій, майже відразу почали діяти вкрай різко й поспішно. Технологи російського руху очікували серйозну протестну віддачу, особливо на тлі переляку від подій на Майдані". Але саме поспішність і нерозуміння донецької ментальності сплутало всі карти"

СТВОРЕННЯ НАРОДНИХ РЕСПУБЛІК НА СХОДІ

З 6 квітня учасники протестів на Південному Сході України перейшли до активних дій, захопивши ряд адміністративних будівель в Донецькій, Луганській і Харківській областях. 7 квітня проросійські активісти оголосили про створення Харківської і Донецької народних республік. Відразу ж було заявлено про намір провести 11 травня референдум по кримському зразку.

Створення народних республік стало можливим завдяки підтримці проросійських активістів у місцевих радах та міліції.

Так, у Харкові група активістів подала заяву на ім'я голови облради Сергія Чернова, в якій закликала скликати позачергову сесію облради. Активісти провели "збори обласної громади", на яких було висловлено недовіру депутатам Харківської облради і оголошено список тих людей, які записалися в "альтернативні депутати" і мають намір провести сесію, щоб призначити референдум. Ці "альтернативні депутати" на сходинках перед ХОДА прийняли присягу. Вони нібито "взяли на себе всі повноваження державних інститутів влади". В ході сесії було прийнято рішення про створення суверенної держави "Харківська народна республіка", яка "буде будувати відносини з іншими державами у відповідності з міжнародним правом". Крім того, було озвучено рішення "звернутися до президента України Віктора Януковича з проханням легітимізації зборів та прийнятих документів, а також до уряду Російської Федерації з проханням виступити в ролі посередників і забезпечити мирне проведення референдуму в Харківській області. Все це супроводжувалося сутичками між прихильниками "республіканців" і Євромайдану. Бійці харківського підрозділу "Беркут" відмовилися застосовувати силу проти харків'ян, які зайняли обладміністрацію, через що викликали гнів в. о. міністра внутрішніх справ Авакова.

У Донецьку вже наприкінці лютого з'явився одіозний "народний губернатор" Павло Губарєв. У березні спецслужби його заарештували, проте проросійський рух продовжив діяльність. 6 квітня після чергового мітингу його учасники протесту захопили будівлю Донецької облради. 7 квітня протестуючі зачитали декларацію про суверенітет Донецької Народної Республіки.

В даному документі, зокрема, регламентувалися питання управління новоутвореною державою. Центром управління республікою стала будівля Донецької облради, над якою було піднято російський прапор. За повідомленнями деяких ЗМІ, декларація про суверенітет була прийнята депутатами облради; інші джерела, однак, спростували цю інформацію і повідомили, з посиланням на відеозапис з будівлі облради, що в будівлі засідала "Республіканська народна рада". Журналістів у залу, де зачитали декларацію, не пустили. Як і в Харкові, в Донецьку міліція також не перешкоджала захопленням адмінбудівель. Пізніше влада в Києві звинуватить правоохоронців у саботажі.

Народна рада виголошує прохання до Володимира Путіна ввести миротворчі війська на територію Донецької Народної Республіки.

У Луганську про створення народної республіки було оголошено лише 28 квітня, однак проведення в Луганській області референдуму про самовизначення регіону активісти вимагали відразу ж за "колегами" з Донецька, із загрозами в разі невиконання вимоги створити парламент Луганської республіки. Армія Південно-Сходу в Луганській області з'явилася ще 6 квітня. Першою дією ополченців було захоплення будівлі СБУ і тиск на місцеву обладміністрацію. 29 квітня ополченці зайняли будівлі обладміністрації та облпрокуратури, не зустрівши опору силовиків. Співробітники міліції, які охороняли будівлю, перейшли на бік мітингувальників. Над будівлею облдержадміністрації було піднято прапор Росії. 30 квітня ополченці увійшли в будівлю міської ради ще одного великого міста Алчевська. З будівлі зняли прапор України, а через кілька годин на флагштоку замість державного прапора був вивішений прапор РФ.

 

Російське інформагентство "РИА "Новости" повідомило про те, що уряд України у відповідь перекинув на Донбас для придушення сил Донецької Народної Республіки підрозділи внутрішніх військ, бійців Національної гвардії, "Правого сектора" і американських найманців Blackwater у формі загону МВС України "Сокіл".

 

Вранці 8 квітня в. о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про проведення в Харкові антитерористичної операції, яку сам і очолив. В рамках операції був перекритий центр міста і станції метро. 8 квітня влада України відновила контроль над Харковом. Силові структури зайняли будівлю обласної адміністрації, затримавши там більше 60 проросійських активістів. За словами міністра внутрішніх справ України Авакова, операція проводилася без застосування вогнепальної зброї. Ситуацію в Харкові вдалося стабілізувати, в місті в наступні дні проходили тільки проросійські мітинги, були сутички, але нових захоплень адмінбудівель не було. А після замаху на життя мера міста Геннадія Кернеса 28 квітня Харків остаточно заспокоївся. Сам Кернес заявив, що отримав кулю за свою "проукраїнську позицію", при цьому запідозривши владу в організації замаху.

В той же день, 8 квітня, спецназ СБУ звільнив захоплена напередодні проросійськими активістами будівля Донецького управління СБУ.

У відповідь лідер ДНР Денис Пушилін оголосив про створення "Донецької народної армії". Ця армія організувала наступ на сусідні з Донецьком міста, розширювала територію ДНР.

12 квітня озброєна група проросійських активістів провела успішний наступ на місто Слов'янськ, яке позначилося як один із фронтів Війни на сході України. Саме захоплення міста було безкровним, проте вже на наступний день у перестрілках на виставлених навколо Слов'янська блокпостах загинув офіцер СБУ і ополченець Донбасу. Також ополченцям вдалося встановити контроль над містами Артемівськ та Краматорськ, де над будівлями міськрад були підняті прапори ДНР. Також надходили повідомлення про захоплення адміністративних будівель у містах Красний Лиман та Дружківка в ході проросійських мітингів.

13 квітня юрисдикцію ДНР визнали Єнакієве, Макіївка і Маріуполь, де мітингувальники за підтримки ополченців і бездіяльності місцевої міліції зайняли будівлі міськадміністрацій та підняли прапори ДНР. 14 квітня під контроль сил ДНР перейшла Горлівка, Харцизьк, Жданівка та Кіровське.

16 квітня прапор ДНР замайорів над містом Новоазовськ. 18 квітня - Сіверськ, 19 квітня - Комсомольське та селище Старобешеве, а 1 травня - Красноармійськ та Родинське.

Разом з тим, контроль ДНР за тією чи іншою територією розраховувався виключно за фактом контролю за адміністративними будівлями, тоді як військові частини нерідко залишалися в підпорядкуванні у влади України. Так двовладдя в Горлівці зберігалося до 13 травня, також сепаратисти двічі захоплювали Артемівськ.

На тлі мітингів та інформаційної війни місцеві жителі на Донбасі розділилися на "співчуваючих" ідеї радикальної федералізації аж до виходу Сходу зі складу України і прихильників єдиної України. Нерідко між ними відбувалися сутички. Напруженість ситуації в областях посилювалася за рахунок приїжджих учасників акцій, поранення на мітингах стали регулярним явищем.

У той же час серед населення в інших регіонах, на тлі фактичної втрати Криму, зростає кількість прихильників радикальних дій для боротьби з проявами сепаратизму, зокрема, проведення антитерористичної операції.

Активне розширення ДНР змусило керівництво країни почати повномасштабні військові дії на Донбасі.

Павло Губарєв, 
народний губернатор Донбасу, 
про референдум:

"Наш штаб почав підготовку до початку проведення Народного референдуму жителів Донецької області. Основними питаннями, які будуть винесені на голосування, є: 
1. Питання про майбутній державний устрій (Донецька область як частина федеративної України, Донецька область як незалежна Донецька республіка, Донецька область як частина Російської Федерації); 
2. Питання про вибір майбутнього губернатора Донецької області (П.Ю. Губарєв або С.А. Тарута); 
3. Питання про майбутню державну мову на території Донецької області (лише російська, тільки українська, російська і українська разом)"

Ганна Дульфан, 
мешканка Харкова, 
про мітинги Євромайдану в місті

"- Іди працюй! - сказала мені тітка, що проходила повз "живий ланцюг", в якому я стояла з тільки що набутим українським прапором. І чого вона вирішила, що я не працюю? Працюю, між іншим, на двох роботах, причому не тільки, щоб прогодувати двох дітей, але і просто тому, що люблю те, чим займаюся, незважаючи на зірваний від роботи в холодних аудиторіях голос і багато в чому марні спроби пояснити закони квантової фізики. Дійсно, ходити по місту з національною символікою або говорити по-українськи - страшнувато. Можна і в обличчя отримати. А вже зауважень мій старший україномовний (з принципу) син наслухався в маршрутках, поліклініці, навіть в магазині - просто море! І не дивлячись на заклик активістів вивісити національний стяг на балконах - не повішу: в моєму спальному районі можуть і побити вікна і двері підпалити"

Ігор Балута, 
голова Харківської ОДА, 
про ситуацію в місті 6 квітня:

"У неділю, 6 квітня, на вулиці Сумській в Харкові відбулася чергова провокація. У мене немає ніяких сумнівів в тому, що сценарій цього конфлікту писався не в нашому місті і не в нашій країні. Схожі події у Донецьку і Луганську - зайве тому підтвердження. Дестабілізація і розгойдування ситуації в східних областях - головна мета авторів цього сценарію. Зазнавши фіаско у спробі організувати масові акції протесту, була зроблена ставка на агресивні дії і відкриті зіткнення"

Євген, 
викладач з Донецька, 
про соціальні настрої
в регіоні:

"Я восьмий рік працюю викладачем в університеті управління, моя зарплата становить 2400 гривень. В цьому році я захистив дисертацію кандидата юридичних наук, витратив шалені гроші на поїздки, щоб захиститися, а до зарплати додали всього 120 гривень. Тим часом колеги в Криму уклали контракти з російською стороною і вже з цього місяця отримують зарплату 14 тисяч гривень. Для нашого педагогічного колективу це шок. Різниця божевільна. Незважаючи на це, приєднання південно-сходу до Росії я не хочу. В Росії такий же рівень корупції, як у нас, сильний олігархізм. Путін дозволяє платити нормальну зарплату, але ніякої волі там немає. Там можна займатися тільки тим бізнесом, яким не займаються Путін, Медведєв і їх оточення. Ті люди, яких я зустрічаю біля Донецької облдержадміністрації, - це в основному п'яні ідіоти. Інтелігенції тут немає, в основному - ображений робочий клас. Цей рух я не підтримую. Правда, від української влади за два місяці ми не побачили жодних реальних реформ. Люди, які вийшли на Майдан у Донецьку, вже нікому не вірять, і я їх частково розумію. Але приєднання до Росії не вирішить їхніх проблем"

Дмитро Кутовий, 
житель Харкова, 
про мітинг під ОДА 8 березня:

"Тільки що пішов з площі перед ОДА, де йде не надто численний, на щастя, погано організований і помірно агресивний проросійський мітинг... Велика частина людей обурена тим же: законом про мови, чутками про легалізацію загонів Яроша, олігархами, які прийшли до влади, багато хто впевнені, що ВСІХ у Києві вбили "бандерлоги", також люди не розуміють, чим зайнята нова влада. Через 15 хвилин підійшов якийсь тип і назвав мене провокатором, вимагав документи, але люди навколо самі заступилися за мене, мовляв, він наш харків'янин... Ще один агресивний чоловік кричав про озброєних "бандерлогів", на моє пряме запитання про те, на якому боці він буде у випадку прямого конфлікту, не вагаючись, відповів: Росії. Його підтримало ще кілька людей..."

Ганна Агафонова, 
економіст з Донецька, 
про роботу і бажання виїхати:

"Моя професія пов'язана з західним напрямком. Якщо Донбас приєднають до Росії і присвоять йому такий же статус, як Криму, це безпосередньо позначиться на моїй роботі. Всі західні компанії в такому випадку закриваються і йдуть. Це стосується всіх програм technical assistance - вони не можуть платити податки в країні перебування, а на території Росії їх зобов'язують це робити. Так, швидше за все, станеться з програмою міністерства екології Німеччини в Донецьку, в якій я зараз працюю. Страх з приводу подій у мене зараз вже пройшов. Коли трапляється щось нове - чергові протести, захоплення, - волосся стає дибки, але кожен раз з цим змиряєшся, до всього звикаєш швидко. Але якщо Донбас приєднають до Росії, я, мабуть, поїду. Я щаслива, що у мене є такий привілей, як шенгенська віза, і друзі в Європі, які кличуть до себе і готові забезпечити всім необхідним. У кожного свої ілюзії, а у мене є ілюзія, що в мене є майбутнє. Але якщо прийде Росія, я відразу буду знати, що майбутнього немає"

Андрій, 
бізнесмен з Донецька, 
про допомогу ополченцям:

"Я хочу, щоб Донбас був приєднаний до Росії. Там можна нормально розвивати бізнес, для цього там є всі можливості. Це стабільна країна з сильним президентом, який не допускає того, щоб люди виходили на вулиці і підпалювали міліцію, розгулювали із зброєю і били вітрини. Кому це взагалі може бути цікаво? Мені хочеться, щоб Донецька область розвивалася, щоб люди жили нормально, а не в злиднях, як зараз. Ви подивіться, як живуть донеччани. Це, звичайно, і Ахметова рук справа, він добре посприяв розвалу. Можна скільки завгодно говорити, що ще трошки, і в Україні стане жити добре, але це брехня. Країні доведеться ще років десять відновлюватися після такої розрухи. У Донецьку у мене успішний бізнес, тому, коли ЗМІ говорять про те, що нам тут нібито платять за участь у протистоянні під облдержадміністрацією, - це смішно. Мій заробіток - кілька тисяч доларів на місяць, навіщо мені ще чиїсь копійки? Вже кілька років я кожен місяць відраховую гроші на підтримку різних громадських ініціатив, хочу, щоб щось навколо змінювалося. Зараз після роботи разом зі своїми співробітниками йду в облдержадміністрацію, стежу за обстановкою, допомагаю хлопцям. Зброю свою туди приніс на всяк випадок"

Ігор Балута, 
голова Харківської ОДА, 
про квітневі протести в місті:

"Черговий сплеск агресії у Харкові з боку проросійських сил - ще одна ланка в ланцюзі подій, спрямованих на ескалацію конфлікту в східних областях України. У мене більше немає сумнівів у тому, що вимоги референдуму і особливого статусу російської мови - це лише ширма, за якою організатори заворушень намагаються приховати свою справжню мету - дестабілізувати ситуацію і зірвати президентські вибори. На нараді з регіональними елітами в Донецьку 11 квітня влада дала чітко зрозуміти, що готова зробити конкретні кроки для подолання кризи. Зокрема, прийняти нову редакцію Конституції України. Була обіцяна реформа місцевого самоврядування, закон про референдуми, особливий статус російської мови. Але незважаючи на це, протести не тільки не послабли, а переросли в нові збройні захоплення адміністративних будівель. У Харкові об'єктом для здійснення провокацій була обрана міська рада, однак спроба захоплення була жорстко припинена правоохоронними органами"

ХТО ВОЮЄ НА ДОНБАСІ

Сили ополчення

Різнорідні нерегулярні військові формування бойовиків в Донецькій області умовно прийнято називати "Народне ополчення Донбасу", в Луганській - "Армія південно-сходу". Загальну кількість бойовиків так і не встановлено. У силових відомствах у травні-червні говорили про цифри в 5-10 тисяч. За підрахунками російських ЗМІ - 20-25 тисяч ополченців.

Угруповання бойовиків не підпорядковуються єдиному центру, діють розрізнено, іноді ворогують між собою. За станом на травень-червень найчисельніше угрупування сил зосереджене в Донецьку - понад 6 тисяч осіб, за даними російських ЗМІ.

Столицю ДНР охороняють відразу декілька підрозділів ополченців, які формально підпорядковуються "прем'єр-міністру" ДНР Олександру Бородаю. Найвідоміший із них - добровольчий батальйон "Схід", організований в самому початку протистоянь. Командир "Сходу" - колишній головний альфівець донецької СБУ Олександр Ходаковський, він же голова служби безпеки ДНР. Спочатку підрозділ формувався на основі колишніх "беркутівців" і "альфівців", згодом у нього стали брати і простих добровольців. Українські ЗМІ заявляли, що в батальйоні воюють чеченські найманці, проте в ДНР категорично спростовують цей зв'язок. Саме "Схід" поніс великі втрати при битві в аеропорту міста. За деякими даними, тоді загинуло близько сотні бійців. При цьому загальна чисельність батальйону, за різними даними, становить від 500 до 2500 бійців.

Також в Донецьку діє батальйон "Оплот". Саме його бійці у свій час взяли під контроль будівлі донецької мерії та обласного телебачення. Керує батальйоном Олександр Захарченко, колишній співробітник МВС. Російські ЗМІ пишуть, що тут дуже жорстка дисципліна і казармений стан. Чисельність "Оплоту" порівняна з чисельністю батальйону "Схід".

Один з лідерів ДНР Андрій Пургін в червні створив шахтарський батальйон "Кальміус" чисельністю кілька сотень людей.

В батальйоні Ігоря Безлера ("Бєса") в Горлівці і в "Руській православній армії", за даними українських спецслужб, в травні-червні служили близько 350 ополченців.

У ЛНР збройні сили менш розрізнені. Панує тут одна сила - "Армія південно-сходу" з командиром Валерієм Болотовим. ЗМІ пишуть, що в неї входять близько 6 тисяч бійців. Ветеран-десантник стояв біля витоків акцій ще тоді, коли вони носили мирний характер. Найближче оточення Болотова - це офіцери-відставники. Відповідно, за армійським принципам вибудовується і вертикаль підпорядкування в "Армії південно-сходу". "Болотовці" практично повністю контролюють Луганськ. Так само як і донецькі ополченці, луганські дотримуються оборонної тактики, залишаючись у межах міста. Винятком можна вважати бої біля міста Щастя, селищ Станично-Луганська, Металіст поблизу обласного центру.

Також у Луганську діє батальйон самооборони "Зоря" під командуванням майора Плотницького.

У Лисичанську орудує один із підрозділів Армії південно-сходу - батальйон "Привид" Олексія Мозгового. Це одне з найбільш боєздатних формувань ополченців. Нечисленний, але добре організований. При цьому лисичанські ополченці не обмежуються обороною міста, часто беруть участь у проведених на суміжних територіях операціях, допомагаючи Ігорю Стрєлкову. Мозговий стояв біля витоків створення Луганської народної республіки, але у боротьбі за лідерство поступився Болотову. У результаті угруповання Мозгового були змушені покинути Луганськ, його люди взяли під контроль Свердловський та Станично-Луганський райони, а пізніше міста Лисичанськ та Сєвєродонецьк. У травні Болотов і Мозговий під пильним наглядом нардепа Олега Царьова уклали перемир'я, але приховане протистояння між ними триває.

Керівництво ополчення

У Слов'янську на початку квітня окопалися сили Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Він же головнокомандувач "Народного ополчення Донбасу". За різними даними, до складу його загонів входять добровольці з України, Росії та інтернаціональні бригади з Сербії, Угорщини, Італії та інших країн. У Слов'янську до його взяття силовиками базувався батальйон "Новоросія". Чисельність армії Гіркіна становить близько 2 тисяч осіб. Однак саме тут ополчення несло найважчі втрати. За час боїв диверсійні групи Стрєлкова здійснили кілька вилазок на суміжні території. Зазначимо, що в квітні Слов'янськом командував "народний мер" В'ячеслав Пономарьов, який у результаті був заарештований Стрєлковим.

На початку червня у Сніжному з'явилося угруповання бойовиків з важкою технікою і зенітками. Відразу ж почали окопуватися, створюючи потужний укріплений вузол. Місцеві жителі відзначали - бійці однаково екіпіровані, колони техніки рухаються за всіма правилами військової науки. Примітно, що ця група ополченців так і не визначила свого лідера.

У Красному Лучі і Антрациті окопалися козаки під керівництвом отамана Всевеликого війська Донського, генерала армії козачих військ Миколи Козіцина. Неоднозначний отаман зі своїми сотнями зайшов у шахтарські міста Луганської області на початку травня і, по суті, взяв їх під свій контроль. Він діє виключно за власним рішенням і, схоже, практично не узгоджує їх з іншими лідерами ополченців. За що неодноразово піддавався критиці з боку Болотова і Стрєлкова.

СИЛИ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ

Сили МВС і Нацгвардії

Після зміни влади в Україні було ліквідовано спецпідрозділ "Беркут", а також Внутрішні війська. Замість них депутати створили Національну гвардію України. Туди були записані частина колишніх "беркутівців" і "вевешників", оголошений набір добровольців. Слід сказати, що мобілізація в Нацгвардію пройшла досить успішно. Вже створено три батальйони, розпочато формування четвертого. Зараз у зоні АТО знаходяться 1,2,3 і ("Донбас") резервні батальйони Нацгвардії, спецпідрозділи МВС: "Луганськ-1", "Київщина", "Артемівськ", "Азов", "Миколаїв", "Шторм", "Київ-1", "Слобожанщина", "Харків-1", "Харків-2", "Дніпро-1", "Чернігів", "Шахтарськ" і кілька інших. Готуються до відправки батальйони "Золоті ворота", "Київ-2", "Миротворець", "Тернопіль" та інші. Зараз загальна чисельність батальйонів у зоні АТО становить до 4 тисяч бійців. Чисельність спецназу МВС в зоні АТО не розсекречується.

Головна проблема - та ж, що у ВСУ - низький рівень підготовки бійців, незадовільне матеріально-технічне забезпечення, відсутність техніки. Все це повільно, але поліпшується. "Це ситуація, яку ніхто не очікував, і в яку ми ввійшли, не маючи ні нормальних збройних сил, ні тилу. Рівно місяць тому в Національній гвардії було рівно нуль БТР-ів. А зараз 53 БТРа. У нас боєздатних було тут 120 чоловік, а зараз спецназу 450", - заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Втім, не все так гладко. Дезертирство і страйки в силах МВС і Нацгвардії - справа нерідка. За документами, бійці Нацгвардії знаходяться не в зоні АТО, а на навчаннях. Також бійці скаржаться на нестачу зброї та засобів захисту і пересування. Деякі батальйони взяли на утримання бізнесмени. Через це виникла загроза появи в Україні "феодальних" армій, які служать не державі, а своїм меценатам, які будуть використовувати їх для шантажу влади.

Одним з найвідоміших добровольчих батальйонів є "Дніпро-1", створений у Дніпропетровську в середині квітня за фінансової допомоги Ігоря Коломойського. Стверджувалося, що мета створення підрозділу - забезпечення правопорядку і безпеки громадян України, яким загрожує діяльність невідомих диверсійних груп і незаконних збройних формувань" на території Дніпропетровської області, а також на територіях сусідніх Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької областей.

До складу батальйону входять активісти "Правого сектора". Ця праворадикальна організація стала ядром, навколо якого і виник батальйон. На 15 квітня штатна чисельність була визначена в 500 чоловік. Командує батальйоном керівник Штабу національної безпеки в Дніпропетровській області Юрій Береза. Особовий склад батальйону одягнений в уніформу чорного кольору і озброєний вогнепальною зброєю, в тому числі автоматами АКС-74У і АК-74. За кордоном були придбані 50 гвинтівок М-16.

Батальйон взяв під контроль сусідні з Дніпропетровською областю райони Донецької області та не дозволив просунутися туди бойовикам. Під час зіткнень в Маріуполі на травневі свята з Дніпропетровська надійшов наказ спалити всі адміністративні будівлі, де ховалися противники. "Коли почали гинути наші хлопці, ми дали команду діяти більш радикально щодо тих місць, де засіли сепаратисти. Будівлі були спалені, щоб нічого було охороняти, і ніде було там сидіти. Ці будівлі нічого не варті. Життя людей коштує дорожче", - заявив помічник Коломойського Геннадій Корбан.

Ще один батальйон, створений не без участі Коломойського - "Донбас". Формування батальйону "Донбас" почалося в Дніпропетровську в середині квітня 2014 року під керівництвом Семена Семенченка, який оголосив себе його командиром. Достовірних даних щодо біографії Семенченка, який весь час ходить у масці-балаклаві, немає. Семенченко представляється етнічним росіянином, родом з Донецька, стверджує, що має родину і чотирьох дітей; до початку збройного конфлікту на сході України нібито був приватним підприємцем.

Коломойський надав у його розпорядження територію піонерського табору для розміщення добровольців. Загін Семенченка став структурним підрозділом створюваного за зразком резерву ізраїльського Цахалу - Полку національної захисту Дніпропетровської області, надав бійцям Семенченка казарми і харчування.

29 травня 2014 року Семенченко погодився з пропозицією голови МВС України Арсена Авакова про створення на основі батальйону загону спеціального призначення "Донбас" Національної гвардії України. Планується, що створюваний загін спецназу буде займатися проведенням розвідувальних, протидиверсійних і штурмових операцій, а також прикриттям державного кордону на сході України. Штатний розклад - 460 бійців. Станом на 7 червня 2014 року кількість добровольців в спецбатальйон склала 630 осіб.

"Донбас" серед всіх батальйонів має найбільшу популярність у ЗМІ. Батальйон здійснив ряд бойових рейдів. Так, 22 травня батальйон взяв під контроль Володарський район. А вже 23 травня бійці "Донбасу" потрапили в засідку батальйону "Схід" в районі села Карлівка. Бій тривав більше 4 годин. За словами Семенченка втрати батальйону "Донбас" склали 4 вбитих, 1 боєць помер від ран, близько 20 поранених, кілька тих, хто потрапив у полон. Через кілька днів командування батальйону заявило про 11 загиблих. Батальйон контролює ряд районів Донецької області, звільнених від бойовиків ДНР.

На півдні Донбасу діє батальйон "Азов". Добровільне формування має у складі роту патрульної служби міліції особливого призначення МВС України і охороняє морський кордон в Донецькій області. Батальйон сформований у травні 2014 року в м. Маріуполь. Перебазований в Бердянськ Запорізької області, в даний час дислокується в районі Маріуполя. Чисельний склад спочатку був визначений у розмірі 300 чоловік, пізніше збільшений до 500 осіб. Бійці батальйону "Азов" отримали широку популярність в інтернеті як "чорні чоловічки".

Ядро батальйону складають ультраправі націоналісти з руху "Соціал-національна асамблея", "Правого сектора", "Патріота України" та "Самооборони Майдану". Командир - Андрій Білецький, лідер "Патріота України", за звинуваченням в екстремізмі і замаху на вбивство відсидів 2,5 роки в СІЗО, звідки вийшов у відповідності з постановою Верховної Ради, прийнятою 24 лютого 2014 завдяки перемозі Майдану.

Батальйон також фінансується українським бізнесменом Ігорем Коломойським. На озброєнні батальйону є стрілецька зброя, в тому числі автомати АКС-74, снайперської гвинтівки СВД і кулемети ПКМ.

9 травня батальйон брав участь у подіях в Маріуполі, 26 травня брав участь у спільній операції з батальйоном "Україна" Олега Ляшка в селищі Урзуф Першотравневого району.

У Росії батальйони "Дніпро", "Азов" і "Донбас" вважають терористичними угрупованнями.

Зазначимо, що Коломойський, за словами його заступника Бориса Філатова, причетний до формування ще як мінімум двох батальйонів - "Артемівськ" на чолі з Костянтином Матейченком (вже став головою РДА в Артемівську) і "Шахтарськ" на чолі з Русланом Онищенком.

Крім частин Нацгвардії в зоні АТО діють спецпідрозділи МВС. 8 квітня спецпідрозділ "Ягуар" здійснив штурм будівлі Харківської обласної державної адміністрації, яка зайняли прихильники федералізації. В результаті, 70 протестувальників були заарештовані і відправлені у слідчі ізолятори Київської та Полтавської області. В ході операції бійці "Ягуара" мали зброю і дозвіл на її застосування, проте застосовувати зброю не стали.

15 квітня спецпідрозділ внутрішніх військ МВС "Омега", спецназ МВС і спецпідрозділ СБУ "Альфа" зайняли аеродром в Краматорську. Після початку антитерористичної операції в Маріуполі, 17 квітня співробітники "Омеги" були перекинуті в Маріуполь. 24 квітня співробітники "Омеги" і частини Національної гвардії брали участь у штурмі Слов'янська, а 5 травня бійці загонів спецназу МВС "Омега" і "Ягуар" знову вступили в бій, змусивши відступити велику групу ополченців, що йшла на прорив з міста.

ХТО КОМАНДУЄ АТО

Збройні сили України

"РНБО ухвалила рішення почати масштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій в східному регіоні України. Кров пролилася на війні, яку проти України веде Російська Федерація", - заявив 13 квітня в.о. президента Олександр Турчинов. За заявою Міністерства оборони Російської Федерації, в операції на сході України задіяне угруповання українських військ чисельністю понад 11 тис. осіб, що має на озброєнні близько 160 бойових танків, понад 230 бойових броньованих машин, не менше 150 артилерійських систем, велику кількість авіації.

Деякі експерти і народні депутати заявляють, що участь армії в антитерористичній операції є незаконною. У Міноборони зазначають, що ВСУ не бере безпосередньої участі в АТО "За міжнародними стандартами, це сили, так звані, стримування, в першу чергу. Щодо силового компонента - його роблять професіонали - фахівці СБУ і МВС", - заявив радник міністра оборони Юрій Повх. Міністерство запевняє, що військовослужбовці ЗСУ охороняють блокпости і стратегічні об'єкти.

Про чисельності угруповання ЗСУ на Сході штаб не повідомляє. Якщо оцінювати за замовленим бронежилетам, то до АТО залучено близько 25 тисяч військовослужбовців. "Станом на 6 липня військовослужбовці забезпечені бронежилетами першого, другого і четвертого рівнів захисту на 67%. Потреба становить 24 тис. 857 комплектів, в наявності 17 тис. 648, замовлено 28 357 тис. комплектів", - заявив заступник міністра оборони України - керівник апарату Петро Мехед. Цю цифру 112.ua неофіційно назвали в Міноборони.

Експерти вказують на незадовільний стан української армії. У часи кримської кризи армії як такої Україна не мала. Генералів, які знають військову справу, в армії одиниці. Матеріально-технічний стан ЗСУ не відповідає поставленим завданням. Ще два місяці тому армія не мала ні бронежилетів, ні шоломів, ні уніформи. Про спецзасоби типу приладів нічного бачення взагалі мови не йшло. Громадяни зібрали на потреби збройних сил вже близько 150 млн грн. В останні місяці ситуація покращилася. Хоч і зі скрипом, але почалися закупівлі бронежилетів і кевларових касок. Допомогу в цьому плані надали США. Вони ж направили в Україну сухпайки (які, за деякими даними, були успішно розкрадені).

Втім, зараз ВСУ не є серйозним бойовим підрозділом сил АТО (за винятком спеціальних аеромобільних бригад). Українська армія навчається воювати шляхом проб і помилок, з непідготовленими солдатами, майже повною відсутністю амуніції, слабкою логістикою, слабким керівним складом. Всі успішні спецоперації проводили або спецназ, або батальйони Нацгвардії.

У підпорядкуванні Міноборони в Луганській області діє відомий батальйон "Айдар".

 

Спецназ СБУ

Найтаємничішою для ЗМІ є діяльність у зоні АТО спецназу СБУ. "Альфа" комплектується офіцерським складом, частина з офіцерів має бойовий досвід виконання спецзаходів у "гарячих точках" планети. "Альфа" є основним антитерористичним підрозділом України. Точна кількість "Альфи" невідома. Для ЗМІ СБУ звітує про затримання в зоні АТО диверсантів і підозрюваних у сепаратизмі зловмисників.

Таким чином, загальна чисельність сил АТО на сході України становить близько 30 тис. осіб.

Додамо, що російські ЗМІ неодноразово вказували на залучення офіційним Києвом солдатів американської приватної військової компанії Academi (колишньої Blackwater, до складу якої входить Greystone Limited) під час протистояння на південному сході України. Українська влада категорично спростовує ці звинувачення. В батальйонах Нацгвардії служать представники інших держав.

ЯК ПОЧИНАЛАСЯ АТО

Опитування КМІС 10-15 квітня 2014 року про можливість громадянської війни в Україні:

"Можливою громадянську війну вважають 46% жителів Південного Сходу України. При цьому 16,4% вважають її неминучою. Про це свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) на замовлення в Одеській, Миколаївській, Херсонській, Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях. З іншого боку, тільки 12,5% вважають, що війни не буде точно, а 20,2% вибрали варіант "скоріше ні". При цьому в "гарячій" Донецькій області громадянський конфлікт вважають неминучим 19,3%, а у відносно спокійній Дніпропетровській - 20,3%. У "заведеній" Луганській - 13,9%, а в менш напружених Миколаївській та Херсонській - 17,4% і 17,8%, відповідно"

Жителі Слов'янська в очікуванні початку АТО:

"Так ми і першого етапу антитерористичної операції не побачили. Гвардійці приїхали і поїхали, а ситуація не змінилася. Вже зачистили б місто як слід, лише попередивши мешканців заздалегідь, щоб ми поховалися. А інакше як жити далі? Адже Слов'янськ - відомий в регіоні курорт. Але якщо тут викрадають і вбивають людей, хто поїде відпочивати?...

В російських новинах передають, що навколо Слов'янська нібито знаходиться вже 15 тисяч українських військовослужбовців, 160 танків, понад 200 бронемашин... А ми думаємо: "Де ця армія? У нас в Слов'янську? Зате кожен вечір бачимо, як у двір однієї з лікарень (неподалік від відділу СБУ), в якій розмістилися бойовики, приїжджають фури з продуктами, медикаментами, зброєю - там бачили і РПГ 18 "МУХА", і ЗРК "ГОЛКА". Хворі, питаєте, куди поділися? Виписали їх, напевно...

Весь центр міста перекритий, всі магазини, які там розташовані, офіси нотаріусів та ресторани не працюють. Господарі кажуть, що не сподіваються повернути своє майно та товар. Ринок напівпорожній. Ще б! Адже по ньому ходять козаки і якісь бородаті кавказці у формі бойовиків першої війни в Чечні.

Ринок в шести кілометрах від мого будинку, але, щоб доїхати туди, доводиться минути чотири барикади і чотири блокпоста, і скрізь перевіряють документи. У місті більше 20 блокпостів, всі постові з автоматичною зброєю. Кажуть, що вони місцеві, але таких насправді мало. Та й піди дізнайся - у масках майже всі.

Вчителі не рекомендують водити дітей в школу, але ми і самі не пускаємо їх за поріг. Завдання учні отримують по телефону, інтернету. Що ви хочете: на вулиці махновщина. Бойовики та місцеві ополченці ганяють по місту на автобусі місії ОБСЄ, змітаючи все на своєму шляху. Повій возять до себе на барикади прямо з траси... найцікавіше, що цим жінкам вони платять! З'явилося навіть оголошення для таких дам: мовляв, незаміжні дівчата і самотні жінки, хочете заробити - звертайтесь, допоможемо. Підпис: "Барикада". Обурює мене і інше: деякі люди настільки зомбовані російськими телеканалами, що радіють з того, що їх... не захопили "бандерівці", яких ніхто в очі не бачив! Кажуть: "Визволителям, спасибі!" і фотографуються разом з дітьми на тлі танків з людьми у балаклаві. Не розуміють, що завтра хтось із них або їхніх родичів може опинитися в підвалі СБУ. І звернутися за допомогою нема до кого! Міліція працює у "підпільному" режимі. Навіть не знаємо, де вони тепер розташувалися. Створюється враження, що київська та місцева влада "здають" нас ось так, без бою. Як і Крим"

Олександр, житель Слов'янська, про ситуацію в місті: "Близько п'ятої ранку мене розбудив звук сирен цивільної оборони. Я вийшов на балкон подивитися, що трапилося. Відразу побачив стовп диму, вочевидь, горить блокпост на комбікормовому заводі. Над містом літали вертольоти, була чутна безладна стрілянина, пару раз розкотисто прогриміли вибухи... Батько годину назад ходив в гараж, каже, що зустрів свого знайомого, який агітував прийти всією сім'єю на площу і розповісти російським журналістам, як нас тут пригнічують, а потім, пропонував піти будувати барикади в місті. Кажуть, що збили два вертольоти - радіють. По обидві сторони гинуть люди, як можна радіти? Сьогодні нам по-справжньому страшно, думали, що таке може статися де завгодно, але не в Слов'янську... Магазини, які ще залишилися відкритими, практично пусті - хліба немає. Дуже погано працює зв'язок, точніше, зовсім не працює. Слов'янськ наче вимер, людей дуже мало. Батько каже, люди валять дерева, перекривають дороги. А навіщо? Ясна річ ніхто з нормальних людей не піде ні на які барикади. Я позавчора заради інтересу прогулювався неподалік від виконкому та міліції. Ви б бачили цих людей! Вся місцева алкашня позбиралась... їм як в Україні погано жилося, так і в Росії нічого не світить. Люди не розуміють, що поки самі не візьмуться за розум, то ніхто їм нічого не дасть"

Богдан Ковальчук, журналіст з Луганська, про надії патріотів Донбасу: "Офіційний Київ ніяк не може змиритися з тим, що чарівних паличок не існує. Ось сепаратисти на сході - існують, ще й активно розвивають свою мережу. На озброєнні у них, крім кримської тактики, тепер ще й запозичені у Євромайдану прийоми, наприклад - захоплення адміністративних будівель, примусове відправлення у відставку чиновників різного рангу, паралізації роботи силових відомств, будування барикад, блокування районів міст (а у випадку зі Слов'янськом - міста взагалі) і так далі. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков не раз і не два заявляв, що готовий до "рішучих дій", якщо сепаратисти не звільнять конкретні державні установи протягом певного терміну. Певний час давно минув, а молодики як блокували будівлі, так і блокують. Скажу більше - і будуть блокувати, тому, напевно, вирішив пан міністр, що все якось само собою владнається. І з зовсім недавніх подій ми прекрасно знаємо, що так не станеться. На тлі тотальної бездіяльності маленьким проблиском надії виявилася заява, що МВС таки відправило до Слов'янська спецназівців і почало звільняти місто, яке ледь не стало плацдармом для російського повітряного десанту. А українці сходу знаходяться у страху, що їх кинуть напризволяще так само, як залишили кримчан. Молодь у тому ж Луганську збирається на марші Миру і під українськими прапорами проводить свої акції - акції, підкреслю, не агресивні, а просто через дорогу в тамтешньому СБУ сидять бойовики і слухають російський реп. Боже збав, але ось-ось почнуться масові зіткнення... Патріоти сходу деморалізовані. Їх відносно мало, а сепаратистські сили все збільшуються. Виникає питання: а для чого, власне, створили Національну гвардію, яка була покликана охороняти громадський порядок?"

Олексій, житель Краматорська, про ситуацію в місті:"В даний момент над містом літає багато літаків і вертольотів, але якихось відкритих і активних військових дій я не бачу. Я живу на околиці Краматорська біля аеродрому, так, чув, що в старому місті стоять БТРи і танки з російськими прапорами, але в нашому районі все спокійно. Не знаю, як зараз справи в старому місті, але у нас все спокійно. Я особисто не бачив тут ніяких БТР. Життя триває, ми спокійно йдемо на роботу, в магазини, вечорами теж не боїмося вийти з дому. Тим не менш, загальне положення не дуже, тому що живемо в невідомості. Не всі, але дуже багато хочуть проведення референдуму. Існують дві думки: або схід України залишається у складі країни на умовах федерації або ж просить про приєднання до Росії. Мені дзвонять мої знайомі з Росії або Латвії, запитують, що тут у нас діється. Я відповідаю, що все більш-менш нормально. У нас же тут в основному тільки українське телебачення. Російське відключали, але потім повернули пару каналів. Народ же зараз ставить тарілки, щоб дивитися все"

Олександр Турчинов 13 квітня заявив, що РНБО ухвалила рішення почати масштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України, щоб "дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичних дій зі зброєю в руках". Того ж дня Арсен Аваков написав, що "почалася АТО в Слов'янську, керує АТЦ СБУ України, залучено сили з усіх силових підрозділів країни".

Турчинов висунув ультиматум із вимогами до ополченців покинути зайняті будівлі держорганів до 09:00 місцевого часу 14 квітня, пригрозивши силовою операцією. Ультиматум був відкинутий, а в.о. президента в той же день офіційно ввів у дію рішення РНБО. 15 квітня Турчинов заявив у Верховній Раді про початок антитерористичної операції на півночі Донецької області. Керувати Антитерористичним центром доручили генералові Крутову, АТО керує військовий генерал, ім'я якого силові відомства вважали за краще не називати.

АТО почалася саме у Слов'янську, що став в підсумку гарячою точкою на Сході. Там ополченці захопили управління міліції, почали роздачу зброї населенню. Перший штурм міста, який нібито здійснили бійці "Альфи", був успішно відбитий, з'явилися перші людські жертви. 14 квітня ополченці захопили місцевий аеродром, який днем пізніше був відбитий українськими військовими, а ще через день - знову був заблокований ополченцями.

Мер міста Неля Штепа заявила, що озброєні люди являють собою "ополчення Донбасу", вони виступають за референдум, і вона багатьох з них знає особисто.

"Весь Слов'янськ сьогодні вийшов на вулиці міста і підтримує активістів. Ці люди прийшли до нас з миром, у них немає агресії по відношенню до нас", - заявляла Штепа. Втім, вже через кілька днів вона змінила свою точку зору. Особливо після того, як В'ячеслав Пономарьов оголосив себе народним мером міста. "Той, хто сьогодні проголосив себе мером, я не знаю, хто це, що це. Вони і правда сьогодні захопили виконком... Дійсно, там сьогодні "зелені чоловічки", вони не приховують, що вони з Криму, з Росії", - сказала Штепа. Такі неоднозначні висловлювання призвели до того, що ополченці захопили Штепу і посадили під арешт.

Вранці 16 квітня українська бойова техніка вступила в місто. Цю бронетехніку згодом заблокували беззбройні місцеві жителі. Міністерство оборони уточнило, що даний інцидент стався в сусідньому Краматорську, у Слов'янськ бойові машини десанту вже прибули під російськими прапорами. Турчинов визнав тактичну поразку і звинуватив українських військових з 25-ї бригади ВДВ з Дніпропетровська до здачі зброї "сепаратистам". Влада визнала втрату 6 одиниць бронетехніки.

В той же день загострилася ситуація в Маріуполі, коли провалилася спроба штурму частини внутрішніх військ № 3057, а ополченці втратили 3 чоловік, 63 людини потрапили в полон. Саме Маріуполь став першим містом, в якому місцева адміністрація була звільнена від бойовиків. Громадські активісти і футбольні фанати в ніч на 24 квітня відбили міськраду. Ввечері 23 квітня у Маріуполі пройшов ще й тисячний мітинг за єдність України. Проте в наступні місяці контроль над містом неодноразово переходив з рук у руки.

Українська криза стурбувала весь світ. США і ЄС звинуватили Росію в дестабілізації ситуації на Донбасі. Західні країни спробували домовитися про припинення вогню, з цією метою були організовані переговори в Женеві, а 17 квітня було підписаночотиристоронню угоду щодо врегулювання ситуації в Україні. Вона передбачало роззброєння незаконних збройних груп, звільнення захоплених адміністративних будівель і амністію учасникам протестів.

 

Заява викликала діаметрально протилежні тлумачення в Україні і в Росії. В.о. міністра закордонних справ України Андрій Дещиця заявив, що ця заява не спрямована проти прихильників євроінтеграції, тоді у МЗС Росії зазначили, що роззброєння стосується насамперед бійців "Правого сектору" та інших угруповань, які брали участь у "лютневому перевороті" у столиці України. На бунтівному Південному Сході України представники Донецької Народної Республіки побачили в заяві сигнал Києву, щоб той припинив антитерористичну операцію і звільнив заарештованих бойовиків.

Деякі експерти вказували, що тема Криму і його приєднання до Росії в Женеві не піднімалася, і саме цього добивалася Росія.

Як би не було, але Женевська угода не принесла ніяких результатів. У Слов'янську заявили, що народне ополчення Слов'янська не має відношення до домовленостей, досягнутих на переговорах в Женеві. Бої тривали.

Після святкування Пасхи українські військові відновили АТО спробою штурму Слов'янська. В результаті операції було знищено 3 з 7 блокпостів ополчення на під'їзді до міста, до вечора Слов'янськ був фактично взятий у кільце. Після стягування російських військ до кордону з Україною операція була припинена, а на наступний день влада заявила, що переходить до блокування бойовиків всередині міста, без спроб нових атак.

Відразу після цього керівництво АТО звинуватили в небажанні домагатися повної перемоги над бойовиками. Аргументи критиків підкріпили самі ополченці, збивши з допомогою РПГ вертоліт МІ-8 на аеродромі в Краматорську 25 квітня. Цього разу обійшлося без жертв.

У Росії заявили про зрив Києвом женевських угод у зв'язку з початком військової операції в Слов'янську. Європа також закликала відновити прямі переговори між Росією і Україною для врегулювання конфлікту. Втім, це не завадило бойовикам захопити автобус з членами військової верифікаційної місії ОБСЄ. МВС назвало затримання представників місії тероризмом, і ця акція викликала найбільше обурення на міжнародній арені. Також були захоплені співробітники СБУ, що в черговий раз "підмочило" репутацію керівництва АТО. Повідомлялося, що вже на кінець лютого в полоні у бойовиків знаходилося близько 40 осіб.

Весь березень і квітень, поки в Донецьку створювали республіку, в Луганській області проросійські мітингувальники продовжують проводити мітинги і ставити ультиматуми офіційній владі. Але 28 квітня народна республіка з'явилася і в Луганську. ДНР і ЛНР почали підготовку до проведення 11 травня референдуму про статус республік.

 

У березні-квітні співчуття сепаратистам відчували налякані подіями в Києві і підживлювані російською пропагандою по ТБ робітники та пенсіонери. Чутки про "карателів" і "Правий сектор", які ось-ось прийдуть на Донбас, лише додавали ополченню електорату. Не грали на руку владі і повідомлення про загибель мирного населення в ході АТО. У ДНР і ЛНР розгорнули пропагандистську діяльність, почався збір коштів на потреби ополчення. Про підтримку руху на Сході свідчили людні мітинги, які збиралися в містах і містечках Донбасу.

Андрій, 
бізнесмен з Донецька, 
про допомогу ополченцям:

"Я хочу, щоб Донбас був приєднаний до Росії. Там можна нормально розвивати бізнес, для цього там є всі можливості. Це стабільна країна з сильним президентом, який не допускає того, щоб люди виходили на вулиці і підпалювали міліцію, розгулювали із зброєю і били вітрини. Кому це взагалі може бути цікаво? Мені хочеться, щоб Донецька область розвивалася, щоб люди жили нормально, а не в злиднях, як зараз. Ви подивіться, як живуть донеччани. Це, звичайно, і Ахметова рук справа, він добре посприяв розвалу. Можна скільки завгодно говорити, що ще трошки, і в Україні стане жити добре, але це брехня. Країні доведеться ще років десять відновлюватися після такої розрухи. У Донецьку у мене успішний бізнес, тому, коли ЗМІ говорять про те, що нам тут нібито платять за участь у протистоянні під облдержадміністрацією, - це смішно. Мій заробіток - кілька тисяч доларів на місяць, навіщо мені ще чиїсь копійки? Вже кілька років я кожного місяця відраховую гроші на підтримку різних громадських ініціатив, хочу, щоб щось навколо змінювалося. Зараз після роботи разом зі своїми співробітниками йду в облдержадміністрацію, стежу за обстановкою, допомагаю хлопцям. Зброя свою туди приніс на всяк випадок" 

 

ОДЕСЬКА ТРАГЕДІЯ: КРАХ ПЛАНІВ ПУТІНА ЧИ "РЕКЛАМА" СЕПАРАТИСТАМ

Максим Мотін, одеський муніципальний депутат, про події в Одесі 2 травня: "Сьогодні був футбол. "Чорноморець" з Одеси проти "Металіста" з Харкова. Фанати всі виступають за єдину Україну, тому вони зустрілися перед грою і хотіли пройти мирним маршем за Єдину Україну. Коли вболівальники і просто одесити повертали до Соборної площі, на них з провулка пішла атака людей в масках, з ланцюгами, арматурою і зброєю. Природно, ніхто з одеситів і харків'ян до цього не був готовий. Але і нападники не очікували, що місцеві дадуть відсіч. А вони її отримали по повній. Протягом години одесити організувалися"

Користувач Facebook Poll Lenec про події в Одесі 2 травня: "Ми (Євромайдан) зібралися в 15:00 на Соборній площі і готувалися піти маршем по Одесі, що б показати, що Одеса - це Україна. Близько 15:30, на Грецькій вулиці, від Афіни в нашу сторону почала наближатися колона проросійських активістів, у повній бойовій амуніції. Міліція вибудувала 2 живих загородження, одним блокуючи нас, і другим блокуючи їх. Люди з обох сторін досить швидко почали розбирати вулицю на бруківку і кидати один в одного через кордони міліції. У хід також пішли фаєри і петарди. Така перепалка камінням тривала близько півгодини. Почали виносити перших поранених. Реальне розташування сил ніхто не розумів. Через півгодини група від Євромайдану вирішила обійти проросійських з флангу, по маленькій вулиці Жуковського. І я був в цій групі. Коли наші обійшли їх з флангу з камінням, і між нами не виявилося міліції, проросійські почали стріляти з бойових пістолетів(!). Ті, хто були в кінці нашої групи, почали тікати, а я і кілька людей впали на підлогу й почали ховатися за машинами. Тоді проросійські пішли в контратаку, закидаючи нас камінням і фаєрами. Величезний камінь впав в парі сантиметрів від моєї голови, від нього відколовся осколок і потрапив мені в брову. Крові хлинуло дуже багато, було реально страшно. Після цього я зрозумів, що відлежатися не вийде і як тільки наші почали кидати каміння у відповідь, я зумів втекти в натовп за кут. Там я зустрів першого пораненого вогнепалом. Хлопцеві прострілило артерію на нозі, і червона кров просто юшила з неї як з фонтану. При цьому він був в шоковому стані і запевняв, що з ним все в порядку. Ще з кількома хлопцями ми винесли його, в якійсь саморобний медпункт".

Олег Козирєв, російський журналіст, про події в Одесі 2 травня: : "Значна група антиукраїнських бійців за потурання (а може і підтримки) міліції напала на мирну ходу за єдність України. Можливо, хотіли влаштувати таке ж побоїще, яке було в Донецьку. Нападали серйозно, з кийками, битами, саперними лопатками, а деякі навіть стріляли. Частина з травматичної зброї, а частина використовувала вогнепал"

Володимир Голишев, російський журналіст, про події в Одесі 2 травня: "При появі противника жменька самооборонівців висунулася вперед, щоб закрити собою значний натовп ошатних городян і харківських гостей. І тут почалося пекло, до якого ніхто не був готовий. Пекло це влаштувала компактна група диверсантів, які діяли під ментовським прикриттям... І у нальотчиків, і у ментів однакові розпізнавальні знаки на руках - смужки червоного скотча. Ментівський ланцюг по команді розступається. Менти віддають нальотчикам свої щити".

Користувач Facebook Poll Lenec про події в Одесі 2 травня: "Коли повертався назад на вулицю Жуковського, побачив страшну картину у своєму житті. Мертвий хлопець лежав накритий українським прапором. Випадковий чоловік дістав у нього з кишені мобільний, зателефонував батькові і сказав: "Вашого сина застрелили. Приїдьте, заберіть його на Дерибасівську". Перший кадр, який я побачив, повернувшись на Жуковського, - це те, як з проросійського натовпу, прикритого щитами, стирчить автомат Калашникова (!) і просто стріляє в наш натовп чергами. Тут же з'явилася купа поранених. Одного з них ми з іншими людьми схопили і почали відносити в бік. У нього був пробитий бронежилет. Ми віднесли його в саморобний медпукт волонтерів. Швидкі на той момент були переповнені і всі роз'їхалися"

Максим Мотін, одеський муніципальний депутат, про події в Одесі 2 травня: "Після того як одесити самоорганізувалися, вони загнали провокаторів в торговий центр "Афіна" (частина розбіглася і зникла в Будинку профспілок). Все йшло до розправи з ними в межах (торгового центру. - Ред.). Але поліція закрила вхід і вихід (думаю, тим самим врятувала провокаторів). Пізніше приїхав туди спецназ, увійшов у будинок, скрутив провокаторів і завантажив в автозак"

Зоя Казанжи, активістка одеського Євромайдану, про події в Одесі 2 травня: "Коли з торгового центру "Афіна" бійці "Сокола" виводили проросійських активістів, юрба була готова їх роздерти. Дивом вдалося відправити їх у спецмашинах у відділення міліції. Люди кричали: Забирайтеся в свою Росію! Що ви робите з Одесою??? Одеса - це Україна, покидьки!"

Борис Херсонський, психіатр, поет, житель Одеси, про події в Одесі 2 травня: "Ультрас були готові до нападу. І незабаром самі перетворилися в нападників... Як би там не було, але ультрас пішли добивати ворога в його лігві". Самі пішли, або їх повели? Чи діяли в середовищі розлючених молодих людей холоднокровні бувалі люди в бронежилетах зі зброєю в кишені? Чи Вели юрбу, як досвідчений форвард веде м'яч до воріт, щоб забити гол? Вели, звичайно. Я помітив кількох людей цього типу в натовпі. Та й на фото вони виділяються із загальної маси. Той, хто натиснув на спусковий гачок і вбив першого хлопця, одночасно свідомо дав старт масовому насильству"

Користувач Facebook Poll Lenec про події в Одесі 2 травня: "Патріоти переформувались і колонами пішли на Куликове поле, де перебувало наметове містечко сепаратистів. Коли туди прибув, їх намети вже палали, а самі вони забарикадувалися в Будинку Профспілок. Звідти, з вікон, проросійські почали сильний обстріл зайнятої нами площі. Але вже на Куликовому полі я побачив пістолети і в нашому натовпі. Дуже незабаром Будинок Профспілок підпалили коктейлями Молотова. Він почав горіти і проросійські перемістилися на 4 поверх. Відразу стало зрозуміло, що якщо нічого не зробити - вони там згорять. Міліції не було взагалі. Раніше вони просто стояли і не діяли, а на Куликове поле навіть не пішли"

Володимир Голишев, російський журналіст, про події в Одесі 2 травня: "Хто ж підпалив Будинок профспілок? Якщо уважно дивитися запис, очевидно, що тут обидві сторони постаралися. Є як мінімум два випадки (на високих поверхах), коли джерело займання явно знаходився всередині будівлі. В той же час добре видно, як коктейлі Молотова летять ззовні (судячи по силі полум'я на вході - їх кидали в основному туди). Фатальну роль відіграли дві обставини: "відлюдники", очевидно, погано орієнтувалися в будівлі, а центральний вхід вони самі завалили меблями і швидко розібрати барикаду вже не могли. Плюс ще два чинники: вони панічно боялися людей зовні (в них же стріляли - самосуд був дуже навіть вірогідний) і панічно боялися вогню, як всі жертви пожежі"

Іван Стахів, одеський репортер, про події в Одесі 2 травня: "Активістам вдалося прорватися в Будинок профспілок з запасного входу і зайняти бічні приміщення на поверхах. В цей час з боку залишків барикад перед головним входом на фасад будівлі полетіли коктейлі Молотова. Після чого сталося загоряння коридору за головним входом. Коли дим дійшов до 3 та 4 поверхів, з вікон почали вилазити люди, в тому числі і жінки"

Користувач Facebook Poll Lenec про події в Одесі 2 травня: "Дуже скоро, на інтуїтивному рівні, всі зрозуміли що їх треба рятувати. А з моменту початку підпалів на Куликовому минуло більше години, але ні одна пожежна машина не приїхала. Патріоти розібрали сцену, і притулили 2 основних її колони до вікон, що б проросійські змогли вилізти. Багато полізли наверх, щоб їх рятувати. Деякі люди не могли витерпіти своєї черги і просто викидалися з 4 поверху, прямо на асфальт. Це було жахливо, тому що після приземлення ніхто вже не піднімався. Ті ж проросійські, яких рятували - вели себе агресивно(!). Деякі примудрялися лізти в бійку з натовпом, тільки зійшовши зі рятувальних колон. Не знаю, що рухало цими людьми. В основному їх за це били до втрати свідомості. Нарешті приїхали пожежні машини і почала підходити міліція. Пожежники діяли огидно. Нікуди не квапились, зволікали і взагалі вибирали самі безпечні позиції. Люди просто забирали у них рятівні сходи і самі лізли рятувати сепаратистів. Під час всього цього кошмару, Одеса показала, що патріотів в ній у десятки разів більше, ніж проросійських. Народ просто, як і в Майданівські часи, задавив супротивників багаторазовою чисельною перевагою і неймовірною сміливістю. Дуже сподіваюся, що питання сепаратизму і проросійських настроїв вирішено на довгий час".

Події, що задавали тон в інформаційному просторі чи не весь травень, відбулися за сотні кілометрів від зони бойових дій. Те, що сталося в Одесі 2 травня увійде в українську історію чорною сторінкою.

На тлі наближення травневих свят в суспільстві наростали побоювання щодо можливих провокацій з людськими жертвами. Про це заявляли чиновники усіх рангів, про це говорили у ЗМІ. Турчинов і Парубій попереджали суспільство, що Росія спробує поширити сепаратистські хвилювання на всі регіони Південно-Сходу.

Силові відомства в якості доказів повідомляли про доставку великої партії георгіївських стрічок та прапорів РФ в російське посольство. Нібито у святкові дні повинні відбутися ходи сепаратистів зі спеціальними знаками (стрічками) у багатьох містах. Як відзначали силовики, такі дії можуть спровокувати негативну реакцію і навіть силове протистояння з боку націонал-патріотичних сил, зокрема, "Правого сектора". "Висвітлення зазначених подій у вигідному ракурсі представниками ЗМІ провідних російських телеканалів дасть керівництву Росії зайвий привід звинуватити українську владу в русофобії, утиску прав російськомовного населення і зневажливому ставленні до ветеранів війни", - говорили в СБУ.

Неоднозначними є багато деталей цієї трагедії - неефективна робота співробітників міліції, поведінка прихильників єдиної України та антимайданівців, особистості стрільців, а також виявлений в приміщенні хлороформ. Влада України висунула версію про спланований характер трагедії російськими спецслужбами з метою дестабілізації ситуації в Україні та зриву президентських виборів. У той же час в Росії події 2 травня назвали "проявом злочинної безвідповідальності київської влади, що потурає знахабнілим націонал-радикалам". Міжнародні організації та інші країни засудили насильство в Одесі, при цьому в багатьох заявах визнавався спланований характер трагедії. Досі немає чіткої відповіді, що ж насправді сталося в Будинку профспілок в Одесі.

 

Єдине, що можна стверджувати проросійські хвилювання так і не змогли охопити ні Одеси, ні інші міста Південного Сходу. Конфлікт був заморожений на Донбасі. У Києві заявили, що плани Путіна про створення Новоросії провалилися.

Однак на Донбасі і в Росії скористалися інцидентом у своїх інтересах. Інформаційна атака щодо "кровожерливих бандерівців" посилилася, що допомогло мобілізувати електорат ДНР і ЛНР напередодні нових штурмів української армії, а головне - референдумів, запланованих на 11 травня. Пройшли "антифашистські" мітинги з гаслами "Не забудемо, не пробачимо", "Референдум", "Фашизм не пройде", георгіївські стрічки наділи тисячі нових прихильників проросійського руху Донбасу.

 

Олександр Марчук, 
житель Новосибірська, 
про зіткнення в Одесі:

"В Одесі довелося і побитися, взяти участь у масових заворушеннях - це було ще до 2 травня. Була масова бійка між Майданом і нами. Що мене вразило - якоїсь злості не спостерігалося, ми їх, звичайно, побили, викинули з того місця, де вони засідали, але нікому і в голову не приходило добивати когось - навпаки, стримували в натовпі найбільш лютих... Це був пам'ятник Дюку - місце, де збирався Майдан. Ситуація, як і все, що там відбувається, злегка пахла провокацією, я впевнений, що там є якесь друге дно, про яке особисто я нічого не знаю. Уявіть, два мітинга в неділю проходили одночасно, і була зона - перехрестя вулиць, на якому дві ходи просто стикалися. Природно, це призвело до сутички. Незважаючи на зусилля міліції, яка намагалася запобігти зіткненню з обох сторін. Але порівняно з тим, що там сталося 2 травня, мене там вже не було, не було ніякого бажання вбити когось чи покалічити... В Одесі сильно розвинений одеський патріотизм, і люди дійсно хотіли, щоб не було протистоянь з убитими. Але в результаті приїхали з України вчити Одесу, і сталося 2 травня. Я впевнений, що це були не місцеві - ні один одесит на таке не пішов би. Побитися - так, але вбивати... В Одесі розклад такий: 25-27 % за незалежність або приєднання до Росії, 17-18 % - за єдину Україну, інші - радше проросійські, але без фанатизму, просто хотіли статусу російської мови і виключення пробандерівських настроїв... Ми зарплату не отримували. Були гроші, які були отримані від різних російських організацій. Притому більшість навіть не від організацій, а від приватних осіб, які представляли ті чи інші організації. На жаль, я не отримував дозволу говорити, хто саме. Дехто і з новосибірських політичних діячів нам допоміг. Гроші пішли на закупівлю квитків на проїзд, обладнання та харчування. В день на людину витрачалося приблизно 100 гривень. Вистачало на один проїзд на таксі в день плюс їжа - одне харчування в їдальні коштувало 30-40 гривень. Не думаю, що комусь платили великі гроші - були розмови, що антимайданівський табір треба знімати, оскільки грошей не вистачало" 

 

ШТУРМ СЛОВ'ЯНСЬКА І МАРІУПОЛЯ

Олександр Сирота, житель Слов'янська, про ситуацію в місті:

"У рідне місто приїхав у п'ятницю (18 квітня, - ред.). Дорога в принципі без проблем, перший блокпост був на кільці в Костянтинівці, ніхто не зупиняв, потім ще в Дружківці і на виїзді з Краматорська. Найцікавіше почалося в самому Слов'янську. Починаючи від в'їзду і до площі нарахував п'ять блок постів. На постах стоять хлопці в масках і регулюють пропускний режим, досить оперативно і грамотно пропускають машини, за яким принципом зупиняють і перевіряють, мені було не зрозуміло. Нас так на в'їзді ніхто і не перевірив. Але відчуття відразу склалося тяжке. Доїхавши до батьків, посиділи, як водиться, і ввечері пішов пройтися по місту і подивитися, що і як. Нічого аж такого страшного, про що пишуть журналісти, не побачив. Але і те, що побачив, не додало оптимізму. Барикади, перекриті вулиці, а найгнітючіше враження, це велика кількість людей зі зброєю і повна відсутність міліції. Городяни вже навіть звикли. Увечері в п'ятницю був мітинг, зібралося напевно чоловік 500, було багато моїх знайомих, ніхто не зазомбований, всі радісні. Кричали про референдум і захист від фашистів. Взагалі нічого нового. Люди вірять і сподіваються, що так їм буде краще, причому відразу і всім. В суботу зустрічався з багатьма людьми, з абсолютно різними як за переконаннями, так і щодо своєї професійної приналежності, так і за соціальним статусом не схожими. Постараюся об'єктивно сформулювати свою суб'єктивну думку про сформовану ситуацію.
1. Народ не те що наляканий, більше напружений.
2. Для всіх те, що відбувається дуже несподівано і незрозуміло. Чому саме Слов'янськ?
3. Людей, які бажають приєднається до Росії небагато. Набагато більше людей бажають бути в Донецькій республіці. Також і небагато людей, що бажають жити в Єдиній Україні.
4. Місто працює у звичайному режимі. Продукти є, банкомати гроші видають. Бензин є, машини їздять. Чутки і плітки поширюються також швидко і обростають подробицями так само грандіозно.
На барикадах дуже багато молодих хлопців 16 -18 років. У багатьох з них зброя, у деяких автоматична. Знаю, що видавалася вона просто під розписку. Це ті стволи, які були вилучені із захопленого міськвідділу. Зелені чоловічки ходять по місту, патрулюють, відрізняються від всіх інших зброєю та екіпіруванням. Дуже зухвалі, з відчуттям безкарності. Під час спроби сфотографувати, спочатку намагались відібрати телефон, потім спрямувавши на мене пістолет Стєчкіна з одного боку і автомат АК-100 з іншого, не заспокоїлися, поки я не видалив фотографії. Далі - крутіше. Прямо в центрі міста був відкритий вогонь з автоматичної зброї по вертольотах, що низько летіли. На вулиці перед СБУ стоїть бронетехніка і велика кількість зелених чоловічків, які, повторюся, разюче відрізняються за зовнішнім виглядом і озброєнням від самооборони Слов'янська. Міськвідділ заблокований з усіх боків, міліцію пропускають з заднього боку, по дві три людини, забрати речі. Що кажуть самі міліціонери "а нах нам це треба, ми сидимо і не висовуємося, тому що вулицями ходять люди зі зброєю, яких ми закривали протягом останніх декількох років". Судді, в більшості своїй, з міста звалили. Штепа знаходиться в Слов'янську під арештом для того що б на 22-е скликати позачергову сесію (має право тільки мер) і переобрати мера, а так само призначити референдум на 11 травня. Багато криміналітету, влаштовують розбірки між собою. Тут треба віддати належне самообороні, вони намагаються це припиняти на корені. Правда виходить не завжди. Коли поїхали в Святогорськ, виявилося що виїздів зі Слов'янська залишилося тільки два, решта перекриті барикадами зі скатів і повалених дерев. На трасі в районі БЗС поста ДАІ вже немає, замість нього-блокпост і чергує самооборона, перевіряє автомобілі і фури. За весь час пересування ні на одному блокпосту не побачив жодного даішника або міліціонера. У самому Слов'яногорську тиша і спокій, нічого не нагадує про складну ситуацію, хіба що тільки незвично мала кількість людей і машин, а як для свята так практично повна їх відсутність у порівнянні з минулими роками. Поверталися ввечері, на БЗС глянули і махнули, не перевіряючи, а на повороті до Червоного Лиману вже стояло десь 20 зелених чоловічків у масках, озброєних АК-100 і "мухами", професійно розставлені пости і розподіл по вогневим точкам. Зупинили, запитали куди, звідки, перекинулися парою фраз на перевірку місцевий чи не місцевий і дозволили їхати далі, звичайна розмова, говір донецький. В цей день в Слов'янську ввели комендантську годину, про що нас попередили на першому блокпості, я сказав, що до цього часу поїду. Коли виїжджав зі Слов'янська мене вже не перевіряли, привітно помахавши рукою і піднявши великий палець вгору. Між Слов'янськом і Краматорськом стояли машини місії ОБСЄ, які у Слов'янськ не пустили. Далі перевірили тільки в Краматорську і все, до самого Донецька все було тихо і... пусто, ні машин, ні даїшників. Взагалі у мене склалося враження, що Слов'янськ це якась навчально-тренувальна база для моделювання подальшого розвитку ситуації на Сході України. Інакше незрозуміло навіщо в тихому, спокійному, аполітичну містечку затівати весь цей каламбур".

2 травня українські силовики відновили штурм Слов'янська, де ополченці зосередилися особливо міцно. Командування операцією було передано від МВС голові СБУ Валентину Наливайченку. Національна гвардія за підтримки бронетехніки і вертольотів збройних сил України атакувала блокпости на підступах до Слов'янська. Українським військовим вдалося встановити контроль над телевежею на горі Карачун і відключити телебачення в місті, вони оточили місто і відбили 10 блокпостів, відтіснивши прихильників Пономарьова до центру, де ті почали зводити барикади. Втім, ополченці змогли відстояти місто. Силовики втратили три вертольоти - два Мі-24 були збиті з ПЗРК, ще один Мі-8 був пошкоджений. У збитих вертольотах загинули п'ять осіб. Бої продовжувалися до 5 травня, після чого українські війська почали практикувати періодичний обстріл позицій бойовиків в районі Слов'янська. 

 

 

З 3 по 10 травня центром уваги став Маріуполь. 3 травня з'явилися повідомлення про появу в місті так званих "чорних чоловічків" (спецбатальйон "Азов"). Кілька днів у місті проходили зіткнення, 6 травня силовики взяли в полон міністра оборони ДНР Ігоря Какідзянова. Вранці 7 травня українські силовики зробили зачистку міськради Маріуполя від проросійських активістів із застосуванням сльозогінного газу. Активісти, які знаходилися в міськраді, були заарештовані.

9 травня в Маріуполі загинули 11 осіб. Вперше з початку антитерористичної операції бої велися в досить великому населеному пункті, посеред міста, в якому знаходилося безліч мирних жителів. Що сталося насправді, невідомо.

Перестрілка сталася біля будівлі міської міліції. Невідомі атакували УВС, загинув начальник маріупольської ДАІ Віктор Саєнко, заступник командира батальйону територіальної оборони Дніпропетровській області Сергій Демиденко, боєць "Азова" Родіон Добродомов та ін. В ДНР звинуватили силовиків в розстрілі мирного мітингу до Дня Перемоги. У полон ДНР потрапив начальник міської міліції Валерій Андрощук.

У ніч на 10 травня Маріупольська міськрада була підпалена і частково згоріла. Після цього Нацгвардія відвела свої війська з Маріуполя.

Загибель людей в Одесі та Маріуполі посилили хвилювання мешканців Сходу, зігравши на руку прихильникам народних республік.

Начальник штабу 
ополчення Маріуполя 
Василь про ситуацію 
у місті 9 березня:

"Сьогодні вранці о 10 ранку люди Маріуполя зібралися вшанувати День Перемоги, вшанувати ветеранів, подарувати ветеранам квіти. Зібралися біля драмтеатру і пройшлися колоною на площу Комсомолу. Мітинг проходив, в принципі, нормально, мирно. Коли з боку центру міста, від УВС почулася стрілянина, були автоматні черги. Потім почали наближатися в бік площі Комсомолу. Влада України ввела у місто військову техніку, БМП, БТР, Національну гвардію і почала застосовувати зброю в центрі міста проти мирних людей. Національна гвардія була в місті, провокації відбувалися щодня. Вони відбивали міськвиконком, то ми його знову займали. Проходило все без істотних жертв. Але з такою стріляниною... Розумієте, вони вже гармати застосовують проти населення... Тільки при мені з боку аеропорту заїхало близько шести БМП. Але у нас в місті 6 під'їзних доріг, вони обложили з усіх боків, так як місто було в оточенні. Зараз ось бої йдуть, йде розстріл мирних жителів в центрі міста"

Мешканка Маріуполя 
Алла про ситуацію в місті 9 березня:

"Ми вийшли з квітами привітати ветеранів. Нас, звичайно, лякали, говорили, не ходіть. Але як ми могли не піти в такий день? Мирна демонстрація, абсолютно, ми навіть без чоловіків були. Почалася стрілянина. Нам почали говорити, відводьте дітей. Моя подруга пішла з онукою трирічною, мами з колясками... Коли почалася стрілянина, стріляли з усіх боків. Так страшно і моторошно, що не насниться й у страшному сні... Я працюю вчителем, можу вам сказати, що в місті немає зброї, взагалі немає зброї. Єдине, що захопили міськвиконком, тому що хотіли достукатися до нашої влади. Але це був символ. Там у міськвиконкомі сиділи точно такі ж люди. Ми хочемо провести референдум, і ми хочемо сказати своє слово, а нам цього не дають. Нас постійно залякують. У нас в Маріуполі живуть в основному російські жителі, у нас ніколи не було міжнаціональних чвар. Якщо раніше я була патріотом України, то після цих подій в Одесі, Слов'янську, у нас в Маріуполі, я вважаю, що у мене немає Батьківщини"

Телефонна розмова 
мешканки Маріуполя з донькою, 
опублікована в російському виданні:

"Пєтя по телефону розповідав, що добровольцем допомагав виносити тіла з ГУВС. Каже, ніяк не менше сотні загиблих. І від куль, і від вогню. Багато фрагментів тіл, тому що падали перекриття, порахувати складно. Він вважає, стільки людей було в той момент тому, що їх викликали на нараду з приводу мітингувальників. Та ще й була перезмінка. А офіційно скільки? МВС України відзвітувало: сім осіб загинули. Я українські канали вже і не дивлюся. Зробили з людей ідіотів. Виходить, ми живемо в цьому місті і не бачимо, що відбувається? І як нас тільки не ображають: і "ватники", і "колоради". Донбас годує всю Україну - і ми "ватники". На ТВ7 показували Хотлубея (мера Маріуполя, - ред.), який назвав неадекватними тих, хто вийшов на демонстрацію 9 травня, хто захищав ГУВС, і тих, хто в районі міськвиконкому зупиняв БТР. Його-то і раніше не поважали, а тепер? Або ось Порошенко каже, що провели референдум без людей"

Мешканка Маріуполя про
події в місті 9 травня 
в інтерв'ю російському виданню:

"Було страшно. Моя подруга опинилася там випадково, довелося тікати. Після цього міліція кілька днів не показувалася на вулицях. Почалися грабежі. Після 9 травня люди, звичайно, дуже налякані, ходять з оглядкою, у вечірній час намагаються не виходити... Якось вночі представники Донецької народної республіки намагалися захопити військову частину, розташовану в центрі міста, тоді загинули дві людини з боку протестувальників, були поранені. Протистояння владі в Маріуполі загострилося після подій в Одесі: захопили міськраду, спалили одне з центральних відділень "Приватбанку", що належить олігарху Коломойському... В порівнянні з минулим роком в 2,5-3 рази піднялися ціни на необхідні продукти, такі як картопля, цибуля. На 20% подорожчав сир, трохи піднялися ціни на м'ясні продукти. Ціни зросли в аптеках. В середньому в 2 рази. Це катастрофа для людей, яким ліки потрібні постійно. Я сама з цим стикалася"

РЕФЕРЕНДУМИ ПРО СТАТУС ДНР І ЛНР

Мешканка Макіївки Юлія спеціально для 112.ua про участь у референдумі ДНР:

"Після роботи йду на свою звичну ділянку голосування, коли я була прописана у батьків. Зараз я прописана взагалі в іншому місті, але вже дзвонила додому і знаю, що сестра, яка прописана зі мною, проголосувала. Тобто ніяких відкріпних талонів або голосування за місцем реєстрації. Біля воріт стоїть машина, в ній сидять чоловіки, біля воріт стоїть стілець, на ньому сидить людина. (Стрічку у вигляді українського прапора і прапора Євросоюзу я зняла ще після роботи, а побачивши таку межу, зупиняюся, добре, що розлогі кущі, і знімаю з грудей значок у вигляді Малого Герба України, - я йду проявити громадянську позицію, а не вмирати). У дворі біля перших сходів - підлітки з пивом, припустимо, просто стоять. Однак на сходах будівлі - чоловіки з пивом, але ясно, що це також охорона. (Лінії оборони в очікуванні провокацій "Правого сектора", не інакше. З пивом - воно захищатися легше). На дверях немає графіка роботи комісії і вивіски про те, що тут знаходиться виборча дільниця. Заходжу, тітонька праворуч у вестибюлі каже: "Ідіть геть до дівчат". Для цього треба зайти в коридор і повернути ліворуч до упору. Там стоять чотири столи, за якими сидять дві жінки різного віку. На столах лежать листівки про "Донецьку народну республіку". Я даю паспорт, там, ретельно затуливши від мене список виборців, записують мої дані. При цьому місце реєстрації записують місцеве, наче не бачать штамп про зняття з цієї реєстрації, а де я зареєстрована зараз, взагалі нікого не хвилює. Коли розписуюся (навіщо було загороджувати перелік, якщо я розписуюся?), бачу, що я - №199. Паралельно чую розмову про те, що "нехай ти будеш заступником голови, а ось цю дівчинку (помах голови зліва) візьмемо секретарем, яка різниця-то?" (Тобто склад лічильної комісії формується тільки близько семи годин вечора). Мені дають бюлетень, що приємно - двомовний - українською та російською, але з гербом "Донецької народної республіки". Пояснюють, що галочку я можу поставити хоч на їхньому столі, хоч ось на тих столах є ручки. (Так, а ще у них сидить людина). Кабінок для голосування немає. Оскільки маю свою ручку, на стіні біля тих столів ставлю галочку в полі "Ні", згортаю і йду до непрозорої виборчої урни з гербом "Донецької народної республіки", паралельно відповідаючи на зауваження чоловіка, що "ось же столи", мовляв, "я поспішаю, а це нахилятися". Виходжу, пройшовши третину шляху додому, чіпляю на груди значок..." 

Геннадій Корольов, мешканець Луганської області, проживає в Києві, про референдум:
"Луганськ. 11 травня. Голосувати йдуть. Не натовп - але і не одиниці. В голові у кожного своє: проти хунти, за більшу незалежність у складі України, за незалежну республіку. За приєднання до Росії - мізер. Української влади немає зовсім в місті. Бандитське свавілля: менти, слідчі і т.д. - проти автоматників не рипаються. Луганському прикордонзагону (місцеві контрактники) тиждень тому поставили ультиматум. Провели збори, піти ніхто не захотів, вирішили відбиватися до останнього, виділили групу бійців, які повинні будуть підірвати склад зброї і боєприпасів, якщо нікому буде захищати... Про сім'ї переживають, все ж тут... Від Києва - жодних дій. Взагалі. Інформаційно - російські канали тільки, наші відключені" 

Євгенія Вецько, журналіст "Кореспондента" з Алчевська, проживає в Києві, про референдум:
"Взяла участь у так званому референдумі в Луганську. Ну що ж... явка там буде навіть не 100, а 150%. І не тому, що всі скажено хочуть в Росію або створити Луганську народну республіку (хоча, зізнатися, такі настрої переважають). Для того, щоб "проголосувати" мені не знадобився навіть паспорт. Його просто не запитали. Записали, дали "бюлетень" і привіт. Іноді - тим, хто вселяє особливу довіру - дають кілька бюлетенів. Так би мовити, Росія оптом. А! і кабінки для голосування теж далеко не на кожній дільниці є. Доводиться ставити галочки, спершись прямо на стіл "дільничної комісії". Мені довелося відійти. Земляки мої останнім часом агресивно вести себе стали, а за створення Луганської народної республіки я не готова голосувати, навіть коли працюю "під прикриттям" 

Олена Степова, правозахисник, проживає в Свердловську, про референдум:
"Сьогодні збирала думки, чому "за" і чому "ні". Свердловськ. Луганська обл. Прийшла до висновку - шиза косить тут усіх. Соціальна незадоволеність, помножена на страх перед ілюзорним ворогом, - ось формула революції Донеччини. 
За що голосують свердловчани. 
1 місце рейтингу - я голосую за свою пенсію. За пенсію, в різних її інтерпретаціях голосують всі бабусі. Аргумент у кожного свій - прийдуть бандерівці і віднімуть пенсію. Пенсія буде тільки для бандерівців, а нам платити не будуть. Путін буде платити хорошу пенсію. 
2 місце рейтингу - за відокремлення від України і приєднання до Росії. Лідер аргументації - 45 років, дружина шахтаря, домогосподарка, освіта середньо-технічна, не працює, чоловік поруч мовчить: "Краще бути рабами Ахметова або Путіна, ніж м'ясом для бандерівців". Детальніше пояснити не змогла. 
Люди обговорюють соціальні проблеми - пенсії, зарплати, безробіття, чекають покращень, мотивують, що втомилися від бездіяльності влади, що їм набридло, що влада на них наживається. Дуже подобається слово "народна" - значить свої, народ, усе буде спільне, народне. Всі чекають, що завтра буде рай - з високою пенсією, зарплатою, а багато хто навіть чекають, що зарплата буде навіть без роботи, всі чекають, що у багатих все заберуть і віддадуть бідним. Хіт сезону - на одній з ділянок яскраво нафарбована молодичка незрозумілого віку, мовить: "Ось вчора в Маріуполі наші вибили нацистів (мається на увазі Нацгвардію) і народна влада сказала - беріть все, що хочете. Моя сестра з чоловіком стільки додому принесли - і праски, фени, і купу речей, і горілку (на мою думку, вона розповідала про участь в грабежі і мародерство)". Народ оживився і почав мріяти, як завтра так само будуть відбирати у багатих. Коротше, кожен тут голосує за своє, у кожного своя думка і таргани в голові. Проти ЛНР голосувати нема кому. Ті, хто проти і вважають це абсурдом, голосувати не пішли з причини невизнання референдуму та його явної незаконності"

Поки київська влада готувалася до проведення виборів президента, на Донбасі ополченці проводили останні приготування до свого волевиявлення. Після створення ДНР і ЛНР керівництво республік заявило про намір провести референдум про подальшу долю республік. Фактично, це було копіювання "кримського сценарію". У керівництві республік спростовували можливе приєднання ДНР і ЛНР до Росії після референдумів.

У ЦВК ДНР спростували інформацію про те, що після проведення референдуму 11 травня повинен відбутися референдум про приєднання регіону до Російської Федерації.

Приготування до проведення референдумів проводилися в екстремальних умовах. Київ відмовився надати списки виборців, тому бажаючі проголосувати вносилися в додаткові списки прямо на виборчих дільницях. Бюлетені для референдумів були роздруковані на принтері і не мали ніякого захисту. У бюлетенях стояло єдине питання двома мовами (російською та українською): "Чи підтримуєте Ви акт державної самостійності Донецької/Луганської Народної Республіки?" і пропонувалися два варіанти відповіді: "Так", "Ні".

Референдуми відбувались лише в низці населених пунктів, де ситуацію контролювали прихильники ДНР і ЛНР. Найбільш активно референдуми проходили в районах, де "федералістів" підтримувала місцева влада. Були численні повідомлення про порушення при проведенні "референдумів", можна було голосувати без паспорта, ЗМІ писали про вкидання бюлетенів. Відзначалися великі черги, викликані активністю людей, що прийшли на голосування і малою кількістю виборчих дільниць.

Референдуми в Донецькій і Луганській областях пройшли 11 травня і, за заявами їх організаторів, мали відповідно явку 75% та 75% і кількість тих, хто проголосував "за" 89% і 96%. Згідно із заявою в. о. президента України Олександра Турчинова, у референдумах взяли участь відповідно близько 24% і 32% виборців областей. 

 

За результатами референдумів самопроголошена влада обох республік оголосила 12 травня суверенітет і висловила бажання увійти до складу Росії, а також об'єднатися в Новоросію і вступити в Митний союз. Були прийняті конституції республік, сформовані уряди. Донецький очолив росіянин Олександр Бородай, а луганський - українець Валерій Болотов. Ігор Стрєлков став міністром оборони ДНР і, фактично, очолив збройний опір на Донбасі.

У ЦВК заявили, що так званий референдум не матиме жодних правових наслідків. "Дії, які імітовані на території окремих міст Донецької і Луганської області, не мають нічого спільного з референдумом", - заявив член ЦВК Андрій Магера.

Найяскравішу характеристику референдумів 11 травня дав міністр закордонних справ Великобританії Вільям Хейг, який заявив, що результати пісенного конкурсу "Євробачення" заслуговують більшої довіри і значущості, ніж результати референдуму в Донецькій та Луганській областях України. У Росії вважали за краще утриматися від виразних заяв з цього приводу.

Прихильники федералізації заявили, що планують зірвати заплановані на 25 травня вибори президента України на підконтрольній їм території шляхом блокування роботи тих же окружних виборчих комісій, знищення зв'язку і комунікацій, а також позбавленням печаток. Варто сказати, їм це вдалося. 

Павло Губарєв, 
народний губернатор Донбасу,
про референдум:

"11 травня на референдум буде винесено єдине, але найголовніше питання нашої новітньої історії: "Чи підтримуєте Ви акт про державну самостійність Донецької Народної Республіки? - ТАК чи НІ". У разі, якщо Ви ставите галочку в графі "НІ", Ви тим самим приймаєте для себе рішення залишитися у складі нинішньої фашистської України, а також визнаєте та поділяєте всі звірства київської хунти. Якщо Ви ставите галочку в графі "ТАК", то Ви, своїм голосом підтверджуєте незалежність Донецької Народної Республіки. 
Коли всі ми - народ Донбасу - загальним голосуванням затвердимо акт про державну самостійність Донецької Народної Республіки, ми зможемо приступити до формування нового уряду і визначити структуру своєї народної економіки. Ми зможемо залишати всі зароблені гроші у себе в республіці, а не годувати київську хунту і її поплічників. Ми будемо виступати на міжнародній арені як повноцінна незалежна держава зі своєю армією. Ми більше ніколи не будемо підпорядковані київським чиновникам і олігархам! 
Ми зобов'язані зробити цей вибір, бо за нашим прикладом підуть інші регіони Південно-Сходу, щоб потім всім нам об'єднатися в федеративну державу НОВОРОСІЯ, яка буде у складі Митного Союзу і зможе стати країною-учасницею організації Договору про колективну безпеку, завдяки чому ми будемо перебувати не тільки в економічному, але і в військовому союзі з РОСІЄЮ. Ми зможемо вільно пересуватися з НОВОРОСІЇ в РОСІЮ і БІЛОРУСІЮ і бути єдиною частиною великого Російського Світу!"

Житель Маріуполя 
Станіслав про референдум 11 травня:

"На День Перемоги у Севастополі проходив парад - любо-дорого подивитися. А наша влада в цей час пригнала бійців на танках і почали нас, громадян України, мочити, місто потонуло в крові. Тільки прапори Росії нам на Донбасі не потрібні, у нас будуть свої прапори - Донецької народної республіки... Веземо хворих, кульгавих - всіх веземо... Після того, що з нами зробили, вибір очевидний для всіх"

Житель Донецька
про референдум 11 травня:

"З ранку на виборчих дільницях вишикувалися величезні черги. Це було несподіванкою навіть для мене. Здається, донецьке болото, що прилипло в невиразною тривогою до телевізора, таки розворушили останні "подвиги" Києва в Одесі та Маріуполі. Навряд чи можна було київській владі зробити щось більш дурне і безглузде, щоб налаштувати проти себе жителів Південного Сходу, ніж те, що вони зробили. Розігравши зловісний і кривавий сценарій, в якому з самого початку все було помилкою, системною помилкою, яка вилилася в жахливий злочин проти власного народу. Судячи з того, як розгорталися події з того самого повсякчас пам'ятного 21 лютого, можна було б навіть припустити, що Турчинов і компанія саме свідомо робили все, щоб події прийшли до результату, який ми скоро будемо мати. Але оскільки складно собі уявити, що Турчинов або хтось із найближчого оточення, є агентами Кремля, швидше, мова йде про жахливу політичну недалекоглядноість і фактичну неспроможність зрозуміти сподівання власного, такого різного на сході і заході, народу і адекватно відповісти на них зі свого задзеркалля, і вийти назустріч власним громадянам. Здається, це все. Кінець і розлучення. Ми йдемо, як це мало статися рано чи пізно. Україна, український, українське і все, що з цим пов'язано, стає сном. Кошмарним сном, переважно, у світлі жахливого досвіду останніх двох місяців. Вони ввели українські школи, скасували Пушкіна та іншу російську літературу, яка тепер віднесена до світової літератури, вони хотіли знищити нас як народ, знищивши нашу мову - наш спосіб побудови власної реальності, відмінної від української. Економічно вони просто перетворили нас у робочу худобу, яка живе заради простого відтворення, отримує свої рабські 2-3 тисячі гривень, яких вистачає на те, аби тільки не вмерти з голоду, ні більше, ні менше. Система створена і налаштована таким чином, що олігархи мають можливість заробляти мільярди за рахунок перерозподілу і привласнення продукту, створюваного мільйонами простих громадян, зарплата яких дозволяє їм хіба що не вмирати з голоду. Якщо відкинути кольорові картинки центральної частини наших міст, економічна ситуація в Україні ідентична ситуації в Європі й Америці кінця 19 - поч. 20 століть. Нас завели у безвихідь, у глухий кут, вихід з якого - агресія або повільна деградація і смерть. Сподіваюся, сьогодні зусиллями простих мужиків з Луганська, Слов'янська та інших населених пунктів у нас з'явився реальний шанс все виправити і звільнитися від цієї невірної, невдалої, непотрібної держави. А простіше кажучи, виправити ту помилку 23-річної давності, яка мало не стала для нас фатальною".

Павло Губарєв, 
народний губернатор Донбасу, 
про референдум:

"Друзі і Соратники! Від імені Народного ополчення Донбасу вітаю всіх нас з нашою першою цивільно-політичною перемогою - з проведенням референдуму і створенням Донецької Народної Республіки! Майже 90% виборців, які прийшли на дільниці, проголосували за свою незалежність і свободу. Відтепер ми нова незалежна держава, де влада і закони України більше не мають ніякої сили. Зараз ми стоїмо на самому початку свого шляху. Тепер ми самі будемо визначати своє майбутнє нашої молодої республіки: у нас будуть свої закони, своя Конституція, свій парламент, який буде призначати і контролювати наш новий уряд. Тепер ми зможемо самі визначати структуру своєї народної економіки і залишати всі зароблені гроші у себе в республіці. В недалекому майбутньому буде розпочато процес формування нового бюджету, в якому будуть визначені всі наші соціальні витрати"

СХІД В ОЧІКУВАННІ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА

Дмитро Яровий, медіа-аналітик, про громадянськое протистояння:

"Так-так, дорогі громадяни так званої "Новоросії", які підтримують інтервентів. Невже ви думаєте, що для росіян і для їх влади ви можете стати повноцінними співгромадянами і земляками? Немає. Для них ви завжди будете і залишитеся "хохлами", навіть якщо проживете під Росією десятки років. І, зрозуміло, коли ви і "майданівці" стріляєте і підпалюєте один одного, Путіну це тільки в радість, бо смерть і "майданівця", і "антимайданівця" для нього має однакову питому вагу, і будь-яка смерть українця з будь-якого табору йому на руку. Для того нас і навчають один на одного; для того і тренувалися протягом кількох років на території південної України, завідомо для керівництва українських спецслужб і Януковича, ті бойовики, частина з яких увійшла в той самий "Правий сектор"; для того й ініціюють деякі радикальні сили роздачу зброї людям - адже як можна розв'язати повноцінну громадянську війну, коли зброя є лише у десятків тисяч людей?... Не знаю, чи є мирний вихід із ситуації; чи можна зупинити гігантський маховик, який перемелює наших громадян в борошно заради інтересів іноземних політиків?... Навряд чи влада зможе це зробити, не утиснувши кого-небудь в правах. А зараз, коли люди навчилися вбивати один одного, прикриваючись захистом прав, будь-яке обмеження вже не виглядає безневинним" 

Енріке Менендес, житель Донецька, директор "AdFactory - Фабрика реклами", про активну фазу АТО:

"Я все-таки скажу про АТО. Все правильно робить Київ (звичайно несвідомо). Не потрібна ніяка активна фаза. Це ні до чого не призведе. Зараз основне поле бою - ідеологічне. 50% не визначилися, не радикальних жителів Донбасу, які не розуміють, що відбувається, і просто хочуть працювати в мирному регіоні. Референдум нічого не вирішує. Незалежність ДНР не потрібна місцевим елітам - вони будуть проти будь-яких радикальних закликів можуть порушити цей крихкий баланс сил. З такими закликами ми швидше опинимося в епіцентрі громадянської війни, ніж в Європейському Союзі. Бардак потрібно припинити на рівні всієї країни. Тоді й неспокійні регіони підтягнуться. Займіться економікою - Донбас панікує, що через "війну слів" з Росією ми тут втрачаємо роботу. Скажіть людям, щоб їх заспокоїти! Включайтеся у війну з брехнею і пропагандою. Ще один ключ у вирішенні проблеми Донбасу - позиція силовиків. Ну, немає тут в України союзників. Потрібно або всіх прибрати і поставити нових, або таки щось запропонувати таке, щоб міліція повернулась до нормальної роботи" 

Олександр Черненко, голова Комітету виборців, про залежність тексту від контексту:
"Фейсбучним розумникам присвячується... Я зараз трохи катаюся по Україні і ось що я бачу: ось в Києві і в Донецьку один і той ФБ, я читаю одних і тих же людей, пишу одні і ті ж теми, але залежність тексту від контексту колосальна. Ось, наприклад, в Києві я придумав уїдливий коментар про те, яка беззуба українська влада і як потрібно всіх колорадів жорстко зачистити. Придумав, написав, запостив і пішов на кухню їсти борщ. А днем пізніше в Донецьку викликав таксі, щоб їхати на зустріч. А таксист такий - вдвічі більше за мене - і з таким же великим георгіївським бантом на грудях. Їдемо, мовчимо. Тут дзвонить мені телефон і журналіст з Києва запитує: "А що, на вашу думку, повинна зробити влада, щоб навести порядок на Сході?". А я такий: "Вибачте, зайнятий. Я передзвоню вам пізніше". 

Голова Донецької ОДА Сергій Тарута про наближення виборів президента:
"Члени так званої "ДНР" роблять все для зриву виборів президента України у Донецькій області. Методи їх роботи є злочинними, антилюдськими, аморальними і неприйнятними для XXI століття: використовуючи зброю, вони погрожують тисячам громадян, зайнятих у виборчому процесі. Злочинці трощать виборчі дільниці і комісії, крадуть оргтехніку і списки виборців, псують муніципальне майно, що їм не належить. Людей залякують і погрожують фізичним знищенням за право здійснити свій громадянський обов'язок... Звертаюся до жителів області з проханням не піддаватися на провокації, вірити тільки офіційним повідомленням Донецької ОДА і виконати свій громадянський обов'язок на тих ділянках, які відкриються 25 травня".

У травні коротка передвиборна кампанія швидкими темпами підходила до свого завершення. Кандидати в президенти грошима не смітили. Згідно з соцопитуваннями, на виборах очікувалася перемога Петра Порошенка. Питання полягало тільки - в якому турі виграє Порошенко. Штаб кандидата в рекламних роликах переконував закінчити з виборами вже в першому турі, закликав виборців мобілізувати зусилля, прийти на дільниці і проголосувати "за перемогу України і закінчення війни".

Тимчасова влада заявляла, що успішне проведення виборів є пріоритетним у внутрішній політиці. По телебаченню транслювалася ідея, що тільки обраний на загальних виборах президент зможе зупинити війну і заспокоїти Схід. Критики влади вказували, що АТО штучно затягується, щоб законсервувати рейтинги кандидатів, зірвати вибори на Донбасі, щоб Порошенко виграв вже в першому турі, озвучувався ряд інших звинувачень.

Таким млявим і невиразним ходом АТО щосили користувалися бойовики, влаштовуючи все нові засідки і обстріли позицій українських військових. 12 травня Стрєлков заявив, що прийняв посаду командувача збройними силами Донецької народної республіки і оголосив про введення режиму "контртерористичної операції". У виданому Стрєлковим наказу містилося звернення до Російської Федерації "вжити адекватних ситуації заходів до захисту населення ДНР, включаючи можливість введення контингенту миротворчих сил зі сторони східного кордону". У ньому також було заявлено, що "в рамках АТО всі бойовики українських неонацистських угруповань підлягають затриманню, роззброєнню, а в разі збройного опору - знищуються на місці".

 

Перестрілки стали практично щоденними, причому більшість з них завершувалися на користь "народних республік", а сили української армії регулярно зазнавали втрат. Так, 13 травня колона українських військових потрапила в засідку ополченців в районі села Жовтневе, в 20 км від Краматорська. В ході перестрілки загинуло 7 десантників 95-ї аеромобільної бригади.

16 травня ополченці Донбасу атакували базу українських силовиків у районі Ізюму, а також заблокували і обстріляли військовий аеродром в Краматорську. 18 травня 2014 року силовики при підтримці важкої артилерії і штурмової авіації здійснили черговий штурм по осі Слов'янськ-Краматорськ. Їм вдалося прорватися в Краматорськ, зав'язалися вуличні бої. У підсумку українські підрозділи відійшли в сторону гори Карачун. 19 травня ополченцям вдалося підбити один БТР Нацгвардії в селищі Черевковка. Також під час мінометного обстрілу гори Карачун був убитий один і поранені двоє силовиків.

Найтрагічніший на той момент епізод АТО відбувся 22 травня, коли бойовики здійснили напад на блокпост ВСУ під Волновахою, в результаті якого 18 українських військових загинули та 32 отримали поранення. За свідченнями очевидців, представники ДНР приїхали на джипі та трьох інкасаторських машинах "Приватбанку", обстріляли з автоматичної зброї і гранатометів, після чого покинули місце бою.

Викладене в мережу відео про повсякденне життя поста до трагічних подій викликало певні питання. Повідомлялося, що блокпост знімали на камеру місцеві жителі.

За словами бійців мотострілецької бригади, що вижили, їх розташування і результат бою в деякій мірі визначили ставлення місцевих жителів і накази керівництва. Боєць розстріляної бригади Андрій розповів, що місцеві жителі не дали можливості бригаді правильно розставити техніку. Він також звернув увагу, що солдати не можуть облаштовувати пост, і зокрема, готувати окопи, без дозволу керівництва. "Ми хотіли б окопатися, але у нас не було такої команди", - зазначає він. Його колега Володимир додав: "Ми не були готові до такого нападу просто... ми були як мішені".

Служба безпеки України кваліфікувала трагедію під Волновахою як терористичний акт, трагічні події почала розслідувати військова прокуратура, командир "розстріляної" бригади Володимир Яцків був відсторонений від служби. Однак, як свідчить опубліковане бійцем бригади Олегом Кобилинським звернення за підсумками офіцерського зібрання 51-ї мехбригади, її бійці не вважають Яцківа винним у трагедії.

Вранці 23 травня добровольчий батальйон "Донбас" потрапив в засідку бойовиків батальйону "Схід" в селі Карлівка Мар'їнського району. За словами командира "Донбасу" Семена Семенченка, в результаті зіткнення загинули 5 бійців "Донбасу", ще 6 отримали поранення. Ворожа сторона понесла значні втрати: 11 загиблих і 6 поранених. Семенченко звинуватив керівництво АТО в ігноруванні прохання про допомогу. За його словами, можливість з повітря знищити все угрупування сил ополчення, алек керівництво її проігнорувало.

Інформація про успішні атаки українських силовиків була практично відсутня, в зв'язку з чим заяви керівників силових відомств про протидію сепаратистам сприймалися з недовірою. Крім того, в травні Міноборони України стає учасником скандалів із забезпеченням армії. Все це сприяло наростанню невдоволення в суспільстві діями керівництва АТО. У містах пройшли десятки пікетів проти неефективності операції на Сході. Матері та дружини військових неодноразово перекривали дороги, щоб заблокувати відправку військових на Донбас.

На україно-російському кордоні відбувається концентрація збройних сил РФ, а в східних областях погіршується гуманітарна ситуація. У місцях зіткнень періодично зупиняється робота транспорту, виникають проблеми з водопостачанням, держструктури і багато приватних компаній закривають роботу своїх відділень і філій, внаслідок чого виникають перебої з постачанням продуктів, видачею пенсій та інших соціальних виплат. У зв'язку з використанням сторонами важкого озброєння збільшується рівень небезпеки для мирних жителів. Ускладнюється робота місцевих підприємств, жителі регіонів починають покидати місця проживання. Внутрішні протистояння серед бойовиків сприяють погіршенню криміногенної ситуації.

У містах, які не повністю контролюються представниками "народних республік" місцеві мешканці і керівництво промпідприємств організували добровольчі дружини для захисту правопорядку і почали проводити акції в підтримку миру в Україні, однак їх діяльність була обмежена.

Саме в таких умовах проходила підготовка до позачергових виборів президента України. Під час виборчого процесу очікувані труднощі виникли з організацією виборів у Донецькій та Луганській областях - у зв'язку з контролем населених пунктів бойовиками були зафіксовані численні випадки тиску на членів виборчкомів і пов'язаних з ними осіб аж до викрадень.

 

За кілька днів на контрольованих бойовиками територіях зафіксовані випадки спроб захоплення бюлетенів і погромів виборчих дільниць. У день виборів у Донецькій області, зокрема, працювали тільки 9 з 22 виборчкомів, причому їх більша частина відкрилася значно пізніше часу початку виборів. Інші ділянки були закриті внаслідок тиску або контролю представників "народних республік", через неможливість доставити бюлетені. В цілому, за словами начальника Головного управління Генеральної прокуратури Миколи Гошовського, станом на 24 травня 83 кримінальні провадження за фактами перешкоджання виборчому процесу на території Донецької і Луганської областей.

Мешканка Слов'янська 
Олена про наближення 
виборів президента України:

"Які вибори? Про що ви?! У нас ні вчора, ні позавчора, ні тиждень тому нікому навіть і в голову навіть не приходило, що тут можуть бути якісь вибори. Маячня абсолютна! Ви зрозумійте, Слов'янськ - це територія, яка повністю контролюється бандформуваннями. Тут не починала працювати ні одна дільнична комісія. Тут не було ніякої агітації. Це окрема територія, це інша зона. Скажу більше: у людей телевізори не працюють, тому багато хто дійсно не згадали про це волевиявлення... Вчора досить багато стріляли, але бувало, звичайно, й гірше. Коли йде бій, чутно всюди в місті. Стріляють з усіх видів зброї: міномети, автоматні та кулеметні черги. А коли все це починалося, ховалися в льох від кожного одиночного пострілу. Вчора спостерігала картину: сусіди сидять компанією у дворі, п'ють, закушують, сміються, а над Андріївкою кулі свистять. Причому стріляють поруч зовсім, нам гору Карачун у вікно видно. А ви кажете - вибори"

Житель Старобільська 
про вибори президента 
України в коментарі 
російському каналу:

"Ділянки є, вчора блокпости поставили на в'їздах у місті. Активність ніби як нульова, військові з автоматами стоять на дільницях. Під дулом автомата голосувати якось не хочеться. Вибори не визнають. Всі кажуть, що вони є нелігітимними"

Мешканка Краматорська 
про вибори президента 
України у коментарі 
російському каналу:

"Не знаю, правда це чи ні, але кажуть, що в паспортний стіл завезли бюлетені з приводу виборів... Вони ніхто не гідний бути нашим президентом. Ми як би погано при Януковичі не жили, але ми жили, не було такої війни. У мене дитина в неділю, коли розбомбили "Станкобуд", у мене дитина плакала"

 

Народний губернатор 
Донбасу Павло Губарєв 
про вибори президента:

"Ми вважаємо, що президентські вибори 25 травня нелегітимні, вони порушують 103-ю статтю конституції. Проведення їх на території наших незалежних держав (Донецької і Луганської народних республік) незаконно, і, я думаю, навіть не буде такої спроби. Безумовно, можу сказати, що ми не визнаємо ці вибори... Буде підписано кабальну угоду про асоціацію і будуть продовжені проекти про розробку сланцевого газу на території України. Права російськомовних людей будуть також утискати, з ветеранів будуть зривати стрічки. Все це викликає у нас тривогу... Для того, щоб почати діалог, київська хунта повинна піти і повинен бути сформований – там, в Україні, уряд адекватних, притомних людей, з якими можна сісти за стіл переговорів, домовитися, і не боятися того, умови домовленостей не будут дотримані"

Глава ЦВК ДНР 
Роман Лягін 
про вибори президента України:

"Виборів президента України у нас в Донецькій області не буде. Формально Віктор Янукович ще є чинним президентом, а поки що чинний президент не склав повноваження, обрання нового президента не проводиться.. Сьогодні ЦВК ДНР контролює всі 22 окружні виборчі комісії, тобто вибори президента України на території ДНР неможливі ні технічно, ні з міркувань безпеки"

ВИБОРИ: НАДІЯ НА НОВОГО ПРЕЗИДЕНТА

Мати військовослужбовця про порушення під час мобілізації сина:

"У мене син і чоловік є військовослужбовцями 95-ї повітряно-десантної бригади, яка з перших днів стоїть у Слов'янську на передовій. Мобілізовані, покликані, вони були покликані з порушеннями. Мами вимагають їх ротації, щоб їх замінили. Оскільки 45 діб минуло. По-друге, наші діти, наші чоловіки офіційно не вважаються як такі, що перебувають в зоні АТО. Офіційно зараз вони знаходяться на навчаннях в Миколаївській обл. на Широкому полі" 

Мати військовослужбовця про порушення при мобілізації сина: 
"Вони знаходяться в Луганській області, де йдуть стрільби. Нам були обіцяні бронежилети ще 16 числа, сьогодні вже 27, ніяких бронежилетів немає. Ми вимагаємо, щоб наших хлопців повернули на територію Харкова та Харківської області для проходження подальшої військової служби саме тут. Було обіцяно на прес-конференції начальником облвійськкомату та представником ОДА, що цей батальйон буде перебувати на території Харкова та області" 

 

В.о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков про загиблого генерала Кульчицького: 
"В той день Кульчицький був збентежений. У бойовому таборі АТО він вишикував бійців перед зустріччю з Арсенієм Яценюком. Підійшов до Арсенія стройовим кроком і почав доповідь:
- Товариш віце-прем'єр ... - затнувся - прем'єр...- особовий склад сил АТО вишикований. Без пригод. Арсеній тоді посміхнувся, тепло привітався. Типу не помітив.
Сергій Петрович відійшов, засмучений застереженням. Роздосадуваний, звернувся до мене:
- Вибачте, ніколи прем'єру не рапортував. Збився... 
- Та хіба ж це важливо. Вихованці ваші тут за вас скажуть - я тоді кивнув на перший батальйон Нацгвардії - на хлопців, яких Кульчицький готував від навчального полігону... 
Вихованці не підвели. Як і сам генерал. Від куль не ховався. Передової не цурався. Як і важкої чорної роботи. Працював непомітно, по-військовому чітко і чесно. А сьогодні загинув. Загинув разом зі своїми товаришами від рук терористів... Я жену від себе гнів і клубок у горлі... Згадую сьогодні те ранкове непорозуміння і ще нашу зустріч у великодню неділю... У навчальному містечку в Павлограді ми тоді сіли в курилці з хлопцями з першого резервного батальйону Нацгвардії - розбирали проблеми - що не так у справі, яку ми тоді тільки починали.. Говорили відверто і, отже, не надто комплементарно... І тут в кінці зустрічі, став хлопчик і видав: 
- А ще просимо зазначити нашого генерала! Він класний! - і почали плескати. А хлопці щиро підхопили... Я тоді просто обімлів і порадів... 
Майданівці плескали генералу МВС! Пам'ятайте, хлопці, той день? Під першою весняною листвою ми всі плескали генералу Кульчицькому Сергію Петровичу, справжньому офіцерові! Ви не помилялися. Слава героям!"

Вранці 25 травня в Україні відкрилися виборчі дільниці. Втім, на Донбасі вибори відбулися тільки в 10 округах з 34. В Донецьку, Луганську і Слов'янську голосування не відбувалося, оскільки на виборчі дільниці цих міст виборчі бюлетені не були доставлені. Згідно з підрахунками Комітету виборців України, бойовики ДНР завадили участі у виборах майже 82% виборців області. Але і з решти 18% проголосувала досить незначна кількість. І справа тут не стільки в страху перед можливими провокаціями, скільки в банальному небажанні голосувати через відсутність реального кандидату від Донбаса, здатного перемогти. Електорат Партії регіонів і КПУ просто відмовився йти на дільниці.

Зіткнення українських військових і бойовиків на Донбасі тривали і 25 травня - під Слов'янськом бойовики здійснили напад на сили АТО, в Луганській області було затримано 14 осіб, які прийшли на дільниці зі зброєю і намагалися вкрасти бюлетені.

Середня активність виборців, за даними ЦВК, склала близько 10% Донецькій області і близько 20% у Луганській. Однак, незважаючи на низьку явку жителів східних областей, вибори були визнані такими, що відбулися. За підсумками голосування перемогу здобув Петро Порошенко - таким чином, країна отримала законно обраного президента, головнокомандуючого і шанс на вирішення конфлікту. 

Після виборів сили АТО продовжили військові дії проти бойовиків. 26 травня силовики завдали удару по ополченцям, спробували взяти під контроль міжнародний аеропорт Донецька. Була задіяна авіація, проведена висадка десанту. У ЗМІ повідомлялося, що сили АТО підбили дві вантажівки з бойовиками, нібито загинули декілька десятків чоловік.

Операція силовиків в Донецькому аеропорту вселила впевненість, що після обрання Порошенка сили АТО почнуть повномасштабну боротьбу з ополченцями, адже тепер загроза зриву виборів дамокловим мечем вже не висіла над тимчасовою владою. Але подальші події показали, що невиразна АТО до виборів була такою не тільки через політичні процеси, але і через банальний непрофесіоналізм українських сил.

29 травня бойовики на південно-східній околиці Слов'янська в районі селища Червоний Молочар збили військовий український вертоліт Мі-8, в результаті падіння загинуло 14 українських військових, які знаходилися на борту, у тому числі генерал внутрішніх військ України Сергій Кульчицький. В той же день ополченці атакували українську колону з Ізюму в районі села Долина. 

6 червня над Слов'янськом пострілом з ПЗРК був збитий літак повітряного спостереження Ан-30Б ВПС України, при цьому загинуло п'ятеро членів екіпажу, трьом вдалося успішно покинути літак. З'являлися повідомлення про збиті бойовиками Су-25, але в Міноборони цю інформацію спростовували.

На цьому тлі губився навіть успішний наступ військових в районі Красного Лиману.

Черговий скандал, пов'язаний з АТО, стався 2 червня. В Луганську стався вибух в будівлі Луганської ОДА. Бойовики заявили, що це був авіаудар українських ВПС, за заявою української сторони це був не удар, а вибух в результаті невмілого пуску ракети ПЗРК, випущеної по українському літаку. Як би там не було, але загинули 8 людей, подія викликала чималий резонанс. 

На початку червня бойовики зосередили свої зусилля на контролі кордону з Росією. 5 червня відбувся бій у пункті Маринівка із застосуванням БТР і авіації. За даними української прикордонної служби частина нападників атакувала з боку російського кордону, а після прибуття підкріплення до прикордонників - бігла на територію Росії. Паралельно, через несприятливу ситуацію українське керівництво евакуювало ряд прикордонних пунктів на українсько-російському кордоні. Покинуті пункти пропуску зайняли луганські ополченці. За заявами керівництва АТО, вони ж налагодили постачання озброєння і живої сили з Росії.

Кореспондент
"Комсомольської правди" 
Артем Маслаков про 
ситуацію в Донецьку після виборів:

"У Донецьку зараз люди не думають про те, хто став президентом, принаймні, про це говорять мало. Ситуація напружена, напіввійськова, люди бояться. Сьогодні вночі самопроголошена Донецька Народна Республіка оголосила в області воєнний стан ... тобто в першу чергу говорять про небезпеку. А вибори президента відійшли на другий план, хоча до Порошенка тут ставляться досить лояльно і спокійно. Озброєні люди приходили сьогодні вранці в донецький аеропорт і спробували взяти його під свій контроль, були переговори, які ні до чого не привели, і дали дирекції аеропорту добу на те, перейти на сторону Донецької народної республіки" 

Командувач військами 
ДНР Ігор Стрєлков 
про свої очікування 
від Порошенка:

"Я думаю, ситуація зміниться в гіршу сторону, оскільки тепер цей так званий легітимний негайно звернеться за допомогою до країн НАТО і Заходу. Ми будемо чекати у себе нові натовські танки, радників і найманців. Більше буде снарядів, солдатів та жертв... Співвідношення сил залишається досить важким. Більша частина артилерії противника зосереджена на позиціях, які для нас недосяжні. Вони розстрілюють нас з далеких відстаней. Ми можемо тільки вриватися в землю, будувати укріплення, але протидіяти цьому ми не в змозі. Наші міномети не дістають до позицій гаубиць. Тим більше що там є такі калібри, як 240 міліметрів" 

 

СПАДЩИНА ТУРЧИНОВА

Офіційно Петро Порошенко став президентом України 7 червня, коли відбулася урочиста інавгурація. Олександр Турчинов скинув важку ношу відповідальності за долю країни, долю українських солдатів і громадян, які проживають у зоні бойових дій. Пізніше в інтерв'ю він заявить, що ще не вирішив, чи варто йти на наступні вибори.

Що Турчинов передав Порошенку? Сам спікер парламенту заявляє, що найголовніше, що вдалося - "зімкнути кільце навколо бойовиків, у тому числі суттєво обмежити їх зовнішні канали постачання підкріплення, зброї і т.д". Турчинов визнає, що багато чого було зроблено неправильно, але відзначає слабку підтримку Заходу.

 

"Європа і весь цивілізований світ не були готові до агресії. Вони боялися масштабної континентальної війни. Боялися, що війна прийде в Європу, яка сама воювати не готова. Так, на папері є країни-гаранти, але на ділі все, що ми отримали - співчуття і сухі пайки. Все. При цьому я зустрічався з багатьма керівниками європейських країн, США, Канади, просив надати нам допомогу у вигляді озброєння, технічних засобів. Наявність нової надточної зброї дозволила б нам не тільки більш ефективно воювати, але більш ефективно захищати цивільне населення. На жаль, ми не отримали від них навіть рогатки. Це правда", - заявляє Турчинов.

Він упевнений, що спочатку Крим РФ розглядався як плацдарм. Плацдарм для повноцінного вторгнення, з захопленням Донецької, Луганської, Харківської, Одеської, Дніпро "Потрібно було зберігати холоднокровність і діяти. Було непросто, звичайно. З одного боку, потрібно було відновити всі інститути державної влади, відновити систему управління країною. З іншого боку, в умовах економічної кризи та дефіциту необхідних ресурсів, підготувати країну до оборони. У той період ми по кілька разів на день отримували інформацію про підготовку вторгнення. І це, на жаль, не було фейком. Майже кожну ніч ми проводили в командному пункті, армія - в окопах вздовж кордону", - говорить Турчинов.

На цьому тлі бойовики на Донбасі отримали сприятливий грунт для своєї діяльності. Лояльність місцевої влади та міліції дозволила їм майже безперешкодно окупувати величезні території на Донбасі, заволодіти зброєю. Широка підтримка населення на початковому етапі забезпечила бойовикам живі тили, а також аргументи про "бажання жителів Донбасу жити в ДНР". Ситуація на Донбасі за станом на 8 червня, перший день Порошенка на посаді президента, зображено на карті.

На карті видно, що бойовики утримують всю промислову агломерацію, включно з Донецьком і Луганськом. Північна межа контрольованих військом територій 8 червня проходила по лінії Червоний Лиман - Сіверськ - Сєвєродонецьк - Станично-Луганське. Західна та південна межі проходили по околицях міст Дружківка - Костянтинівка - Дзержинськ - Авдіївка - Донецьк - Старобешеве - Комсомольськ. У Маріуполі готувалася повна зачистка міста від ополченців. Під контролем сил АТО залишалися найменш урбаністичні райони.

Заслугою Турчинова і його військових командирів слід вважати локалізацію конфлікту в межах Донецької та Луганської областей, недопущення розповзання конфлікту на Харків і Одесу, проведення виборів президента і спокійну передачу влади, а також початок процесу відродження української армії.

В мінус тимчасовій владі можна занести низький рівень організації проведення АТО, непрофесійне керівництво, десятки жертв, яких можна було б уникнути (з 15 квітня по 11 червня 2014 р. на Донбасі, за даними МОЗ, загинуло 257 осіб, серед яких - 59 військовослужбовці), гальмування обмундирування військовослужбовців, створення фактично непідконтрольних державі батальйонів, нездатність запобігти, а пізніше і розслідувати ситуації, подібні тим, що відбулися в Одесі та Харкові.

Тим не менш, під час вступу на посаду президента України Петро Порошенко подякував армії за виконану роботу і висловив упевненість, що ситуація на Сході така, що в лічені дні можна домогтися перемоги над бойовиками.

Про те, які кроки Порошенко і нове командування зробили на Сході, і як змінилася АТО, читайте у другій частині нашого журналу на порталі 112.ua.

Президент України 
Петро Порошенко 
про своє бачення 
вирішення конфлікту 
на Сході:

"Я не хочу війни. Я не хочу помсти. Хоча перед очима - великі жертви, принесені українським народом. Я хочу миру і доб'юся єдності України. Тому починаю свою роботу з пропозиції мирного плану. Наполегливо закликаю всіх, хто незаконно взяв в руки зброю, скласти її. У відповідь гарантую, по-перше, звільнення від кримінальної відповідальності тих, на чиїх руках немає крові українських воїнів і мирних людей. І тих, хто не причетний до фінансування тероризму. По-друге - контрольований коридор для російських найманців, які захочуть повернутися додому. По-третє, мирний діалог. Зрозуміло, що не зі "стрєлками", "абверами", "бєсами" або іншою нечистю. Мова йде про діалог з мирними громадянами України. Навіть з тими, хто дотримується інших, ніж я, поглядів на майбутнє країни. Сьогодні окремо хочу звернутися до співвітчизників з Донецької та Луганської областей. Дорогі наші брати і сестри, співвітчизники! Багато хто з вас вже встигли відчути на собі "принади" правління терористів. Вони, крім мародерства і знущання над мирним громадянами, привели і без того кризову економіку регіону на грань повної катастрофи. Але ми ні за яких обставин не залишимо вас у біді... З чим я як Президент приїду до вас найближчим часом? З миром. З проектом децентралізації влади. З гарантією вільного використання у Вашому регіоні російської мови. З твердим наміром не ділити українців на правильних і неправильних. З шанобливим ставленням до специфіки регіонів. До права місцевих громад на свої нюанси в питаннях історичної пам'яті, пантеону героїв, релігійних традицій. З проробленим ще до виборів Спільним проектом з нашими партнерами з Євросоюзу щодо створення робочих місць на Сході України. З перспективою інвестицій, з проектом програми з економічної реконструкції Донбасу. Сьогодні нам потрібен легітимний партнер по діалогу. Говорити з бандитами ми не будемо. А діючі місцеві депутати вже нікого не представляють. І ми готові оголосити дострокові місцеві вибори на Донбасі. Такий мій мирний план для Донбасу та всієї країни. Дискусії не підлягає питання про територіальну цілісність України".