Об'єкти Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні

На сьогодні ЮНЕСКО сформовано ряд списків/реєстрів нематеріальної культурної спадщини людства та практик її охорони, зокрема:

 

Список нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони (31 номінація з 15 країн).

 

Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства (включає 257 об’єктів, поданих 86 країнами) – аналог Списку світової культурної спадщини. Він забезпечує наочність і популярність нематеріальній культурній спадщині та має сприяти поглибленню усвідомлення її значення та заохочення діалогу на основі поваги до культурного різноманіття.

 

Реєстр передового досвіду (має 10 позицій). Містить кращі практики (програми, проекти, заходи) з охорони нематеріальної культурної спадщини, що найкраще відображають принципи і цілі Конвенції.

 

Лідерами з внесення своїх об’єктів до Списку є Китай (37 позицій) та Японія (21). Росія та Білорусь мають відповідно два та один об’єкти.

 

Власне об’єкти є надзвичайно різноманітними. Це й колективні номінації, подані від кількох країн (аргентинське танго, середземноморська кухня, ісламське свято Навруз), так і індивідуальні, як то Киргизьке мистецтво виготовлення традиційних повстяних килимів, вірменський епос «Давид Сасунський» чи традиційний чоловічий словацький танець вербунк, в якому зображається навчання селян, завербованих до армії. Як свято, що потребує захисту через міграцію населення в міста та втрату інтересу до нього серед молоді було визнано традиційний білоруський новорічний обряд Царі Колєди, відомий з XVII ст. та поширений в селі Семежово. Від Росії ще в 2008 р. було номіновано культурний простір та усну творчість семейських старовірів Забайкалля та якутський героїчний епос «Олонхо».

 

Україна приєдналася до Конвенції у 2008 році (Закон України №132 від 06.03.2008 р.).14 У грудні 2012 року Міністром культури України було сформовано Перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України (Наказ Міністерства №1521)15, який сьогодні переглядається незалежними експертами та фахівцями.

 

Зокрема, до зазначеного вище Списку попередньо включено такі елементи:

 

1) Косівська кераміка як традиційне ремесло Карпатського регіону (територія побутування – Івано-Франківська обл., м. Косів);

 

2) Кролевецькі ткані рушники – традиційна техніка перебору з ремізночовниковим ткацтвом у поєднанні червоно-білих кольорів (територія побутування – Сумська обл., м. Кролевець);

 

3) Опішнянська кераміка – гончарне традиційне мистецтво (територія побутування – Полтавська обл., Зіньківський район, смт. Опішне);

 

4) Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне малярство (територія побутування – Дніпропетровська обл., Петриківський р-н, смт.Петриківка).

 

Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини : Закон України від 06.03.2008 № 132-VI // Відом. Верховної Ради України. – 2008. – № 16. – ст. 153.

 

Про затвердження примірного зразка форми облікової картки об'єкта (елемента) нематеріальної культурної падщини України та визначення об'єктів нематеріальної культурної спадщини України : наказ Мва культури України від 14 грудня 2012 року № 1521 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

 

http://document.ua/pro-zatverdzhennja-primirnogo-zrazka-formi-oblikovoyi-kartki-doc140422.html. – Назва з екрана.

 

Першим українським елементом, внесеним 5 грудня 2013 року до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО став Петриківський розпис.

 

Петриківський розпис, або «петриківка» – українське декоративноорнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.

 

Хутір Петриківка був заснований у 1772 р. останнім кошовим отаманом Запорізької Січі Петром Калнишевським. Світові «Петриківку» відкрив у ХІХ столітті один з найзначніших українських істориків та етнографів Дмитро Яворницький.

 

Під час 8 сесії Міжурядового Комітету з питань Нематеріальної Культурної Спадщини (ЮНЕСКО), коли до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства було включено перший елемент від України – «Петриківський декоративний розпис як феномен українського орнаментального народного малярства», С. Є. Пахлова, наук. співробітник УЦКД Міністерства культури України, В. С. Балюрко, заст. міністра культури України (2013–2014 р.).

 

Визначальними рисами розпису, що відрізняють його від інших видів малярства, є техніка виконання, візерунки, їх кольори, біле або світло-жовте тло.

 

Петриківський розпис бере початок з настінного розпису придніпровських хат. Селяни розмальовували свої хати зовні та зсередини, зображали найчастіше квіти, іноді жанрові сценки з життя.

 

На фарби брали кольорову глину й відвари з трав, ягід, овочів. Такі фарби були недовговічними, тому щороку до Великодня господарі Вважалося, у кого хата ліпше розмальована - у того й життя краще буде. З часом народні умільці почали малювати композиції з квітів на папері («мальовки») та продавати на ярмарку недорого «на радість», для прикрашання печей та стін.

 

Свої шедеври мешканці села створюють за допомогою пензликів, паличок, обмотаних тканинами або просто пальцями. Кожна господиня прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим, вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. Найстаранніших господарочок в Петриківці називали «чепурушками». Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.

 

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, ніби розгорнутий на площині стіни, аркуша паперу чи декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і гілок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листя, ягоди) мають силуетне зображення, що само собою підкреслює декоративне зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти – в анфас.

 

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розпису є декоративні панно, що нагадують мануфактурні килими XIX сторіччя, «вазон», «букет», окрему «гілочку» і «фриз». Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компоненти архітектурного декору інтер'єра. Характерною рисою традиційної композиції, петриківського «букета» є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав.

 

фантастичними візерунками по всьому тулубі, а не звичайний різнокольоровий птах.

 

Головна колірна гама класичного петриківського розпису – червоно-зелена, а побічна – жовто-синя.

 

Справжній петриківський розпис має бути лише на білому або світло-жовтому тлі, але не на чорному, бо початки цього мистецького ремесла – у побутовому розписі печей та хатніх стін, які на Україні здавна білилися в білий колір.

 

«Петриківський розпис – це не просто гарні картини, там безліч символів, які в давнину були оберегами, прикрашали життя»16. Мак символізує боротьбу любові та ненависті, життя і смерті, волошки – молоде покоління. Червоний колір – добро, темно-коричневий – зло. Оскільки червоного в розписі найбільше, добро перемагає.

 

Федір Панко. Цілу плеяду майстрів декоративного розпису виховала Тетяна Пата.

 

До когорти її учнів належать Марфа Тимченко, Віра Павленко, Галина ПавленкоЧерниченко та інші.

 

Щоб майстри селища могли доводити покупцям автентичність своєї продукції у 2013 році створено логотип «Петриківка».

 

У Києві є церква, оздоблена петриківським розписом.

 

Внутрішню частину Свято-Юріївського храму, що належить Київському патріархату, за кілька тижнів розписали Войтенко Анна. Народитися художником можна, якщо місце народження – Петриківка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://petrykivkapaint.livejournal.com. – Назва з екрана.

 

художниці із села Петриківка Галина Назаренко та Ірина Кібець. Це перший храм в Україні та світі, розписаний петриківським розписом. Він розташований на Михайлівській площі.

 

Розпис у храмі відповідає православним християнським звичаям, кожна квітка і колір мають своє символічне значення. Оскільки храм присвячено святому великомученику Юрію (Георгію) Переможцю, а колір мучеників – червоний, то в оздобленні багато червоних «юріївських» хрестів.

 

Легенда виникнення петриківського розпису Легенда про виникнення петриківського розпису реставрована за допомогою переказів місцевих жителів, зокрема «чепурушок», котрі є носіями яскравого та самобутнього петриківського розпису.

 

В невеличкому селі, що розкинулося на берегах мальовничої річки Чаплинки, на землях, які ніколи не знали кріпацтва, мирно та дружно мешкали селяни. Серед них жила велика і працелюбна родина, але при цьому бідна.

 

Якось навесні вся родина поїхала на ярмарок, тільки старшу дочку Оксану залишили, аби наглядала за господарством. Впоравшись з домашніми справами, дівчина зайшла до оселі, щоб перепочити. І саме в цей момент її увагу привернула нещодавно вибілена стіна. Дивлячись на неї, вона згадала батьків, яких вона щиро любила та поважала. Дівчина вирішила створити щось таке, що потішило б маму, тата, сестер та братів.

 

Оксана зробила фарби декількох кольорів з природних матеріалів. Зелений видобула із зеленого соковитого листя папоротника, жовтий – з відвару польових трав, червоний – з відвару буряка, який якраз був залишений на печі у горщику.

 

Щоб фарби стали густішими та краще лягали, вона розвела їх з жовтком.

 

Інструменти для малювання дівчина також зробила власноруч – щіточку скрутила з палички та пасемця котячої шерсті, а з рогозу вирізала рогозинку.

 

Підготувавши інструменти з фарбами, чепурушка взялася за справу. І тут сталось диво. На білій стіні враз розквітли польові квіти, зачервоніли мальви, спалахнули жовтим цвітом кульбабки, налились соками кетяги калини. А далі, на велике здивування дівчини, з-під намальованих квітів та різнотрав’я залопотіла крилами золота жар-птиця. Вона враз вилетіла на подвір’я та почала кружляти над селом.

 

Саме ця жар-птиця принесла родині достаток та благополуччя, а мешканці селища й досі вважають, що всі, хто зустріне цього чудо-птаха, більше ніколи не знатиме бід та злиднів.