Відповідальне батьківство в сучасному світі

ФАКТИ ТА ЦИФРИ

 

Відповідальне батьківство

 

89% неповних сімей України – це сім’ї, де дітей виховує одна мати.

 

1. 4 хвилини в день приділяєуваги вихованню дитини середньостатистичний український батько, 32% татусі вдопомагають дітям робити уроки, 24% татусів у своїх обов’язках мають супровід дітей до школи.

 

2. Реалізація прав дітей

100 500 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування сьогодні проживає в Україні.

 

3. 488 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховується 3288 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування функціонує в Україні.

 

4. 3653 дітей усиновлено протягом 2008 року.

 

Тривалість життя чоловіків тажінок: на 12 років менше живуть чоловіки в Україні у порівнянні з жінками.

 

40% чоловіків у віці від 16 років помирають до досягнення ними пенсійного віку.

 

Стрімкі зміни, які відбуваються в сучасному світі, не можуть на впливати на життя пересічних жінок і чоловіків. З одного боку, вимоги часу диктують необхідність відходу від стереотипу, за яким жінка – домогосподиня та берегиня, а чоловік – здобувач та захисник, а з іншого боку – в суспільстві продовжують домінувати норми сімейних стосунків, за якими будь-які зміни вважаються порушенням традицій і навіть норм моралі.

 

Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована, система поглядів, ідеалів та засобів батьківського впливу на дітей. Батько в українській сім’ї був її головою, годувальником, опорою й захисником. На ньому трималося сімейне господарство, від нього залежав матеріальний статок родини. Авторитет батька в українській родині був незаперечним. І коли на мати покладалась відповідальність за догляд та виховання дітей, батько формував у молодших членів сім’ї такі якості, як відповідальність, розуміння свого обов’язку, самостійність, уміння відстоювати власну гідність. Від батька до сина передавались навички господарювання, основи сімейного ремесла. Традиційні українські чесноти й норми християнської моралі пильно оберігають усталені родинні взаємини.

 

В сучасному світі жінкам і чоловікам доводиться долати існуючі стереотипи, адаптувати традиції сімейного життя і виховання дітей, до вимог часу.

 

Якщо жінки мають краще вміння пристосовуватися і успішно освоюють нові ролі, то для багатьох чоловіків зміни усталених канонів породжують значні труднощі. Сьогодні все частіше говорять про так звану «кризу маскулінізації», яка характеризується зсувом уявлень і очікувань від чоловіка у виробничих відносинах, політичній сфері, сімейних відносинах, і відображається у нових критеріях чоловічої краси, емоційної чутливості, нових видів взаємин між самими чоловіками, характері чоловічої сексуальності та ін. Що стосується виробничих відносин та політичної сфери, то можливість жінок отримати хорошу освіту дозволила їм вийти на політичну арену і ринок праці поряд із чоловіками та навіть створити певну конкуренцію. Освоєння нових ролей помітно вплинуло на психіку і поведінку представників обох статей. Якщо сучасні жінки мають розвивати в собі незалежність, рішучість, наполегливість, стійкість, ініціативність, то втрата чоловіками монополії у цих традиційних для них сферах спонукає розвивати в собі здатність до компромісу, співпраці, порозуміння, вміння ставити себе на місце іншої людини, що у багатьох чоловіків породжує певні труднощі.

 

Трансформуються і очікування від поводження чоловіка у сімейних відносинах. Чоловік перестав бути єдиним годувальником, що послабило його владу в родині. Тому в сучасній родині, авторитарний стиль поведінки чоловіка призводить лише до конфліктів і неможливості співіснування, і тому він має змінитися на інший - авторитетний, що передбачає взаємозамінність у виконанні сімейних ролей, гнучкий розподіл домашніх обов’язків, відповідальність за виховання дітей, спільний внесок у сімейний бюджет та інше.

 

Сучасна соціалізація хлопчиків також має свої проблеми. З одного боку, спільне навчання з дівчатками дає їм можливість для побудови рівних відносин. З іншого боку, майже тотальне ожіночнення освітньої сфери, а також відсутність батька у багатьох сім’ях створює для хлопчика труднощі в пошуку адекватного чоловічого образу для наслідування.

 

ХХ сторіччя сформувало чоловічий образ, як образ непохитного, впевненого, агресивного та скупого на емоції героя, мачо, який самотужки вирішує всі, і в тому числі, емоційні проблеми. Достатньо лише пригадати вислів: «Чоловіки не плачуть. Чоловіки тільки засмучуються» та його вплив на формування емоційної сфери хлопчика. При дотриманні цієї «норми» у чоловіків часто виникають труднощі із саморозкриттям, довірою своїх почуттів іншим, співчуттям, здатністю емоційно підтримати близьких. Загальновідомим є факт, що відсутність емоцій не вирішує проблеми, а тільки трансформує її в іншу форму, що згодом виливається в алкоголізм, наркоманію, агресію, суїцид. Останнім часом лікарі все частіше говорять про алекситимію – хворобу, що виражається у неможливості проявляти емоції та сприймати емоції інших людей.

 

Сучасні чоловіки – потенційні кандидати на це захворювання.

 

Відбуваються і ускладнюються відносини між самими чоловіками. Характерна змагальність та ієрархічність стосунків між ними поступово відходить на другий план. Перевагу сьогодні здобувають не стільки фізично сильні, агресивні та безкомпромісні, скільки розумні, гнучкі та винахідливі. Окрім того, ускладнюються стосунки між батьком і дітьми: від сучасних чоловіків очікують, щоб вони проявляли ніжність, турботливість, обговорювали з дітьми проблеми, успіхи та невдачі, виявляли почуття.

 

Змінився також характер чоловічої сексуальності. Оскільки сексуальна революція ХХ століття була, насамперед, жіночою революцією, сучасні молоді жінки очікують від своїх партнерів, у першу чергу, «розуміння, ласки та ніжності», внаслідок чого «поняття сексу, як полювання та завоювання, змінюється цінностями партнерства, заснованого на взаємній довірі та згоді».

 

Стереотипи чоловічої поведінки в Україні, протягом всього її історичного розвитку, були і залишаються суперечливими. Звернення до недалекого радянського минулого України допоможе прояснити причини сучасних кризових явищ в інституті сім’ї та батьківства.

 

Радянська влада, з одного боку, апелювала до звільнення жінки від домашнього рабства та її рівності з чоловіками у праці. З іншого боку, сформувала образ жінки, як особи, що несе повну відповідальність за родину, дітонародження і таким чином, зробила її пануючою фігурою в сім’ї. Війна фактично зробила основною роль жінки і в економіці. Декілька повоєнних поколінь українських родин, вижили завдяки тому, що головну функцію збереження та захисту родини взяли на себе жінки. Свій внесок до зростання кризи маскулінності внесли також голод та репресії, що фактично позбавили сім’ю батька, знищили інститут батьківства.

 

Радянська державна політика втрутилася в самі основи сімейного життя і силоміць розірвала зв’язки, які формувались віками. Жінки на рівні з чоловіками були мобілізовані на розбудову комуністичної держави, яка в свою чергу взяла на себе обов’язки виховання дітей. Діти, з раннього віку виховувались у державних закладах, де вони отримували харчування, догляд, навчання, але були позбавлені емоційної прив’язаності, яка є вирішальною у формуванні особистості.

 

Саме цим втручанням Україна сьогодні завдячує кількістю розлучень, неповних сімей, соціальному сирітству та інституційним формам опіки над дітьми. Нині в закладах державної опіки в Україні виховується десятки тисяч дітей, більшість з яких мають живих батьків, неспроможних на емоційну близькість та відповідальність за життя і долю дитини.

 

У результаті була втрачена значущість і роль чоловіка в родині. Кілька поколінь дітей виросло без батьків. І хлопчики, і дівчатка виховувалися державою та мамами, які, по можливості, замінювали їм і тат. Стаючи дорослими, вони створювали свої власні родини, але як би їм не хотілося створити повну щасливу сім’ю, дуже часто це закінчувалося невдачею, тому що ні чоловік, ні дружина не мали перед собою моделі чоловічої поведінки в родині, не розуміли, які ж основні функції чоловіка і батька. У результаті чоловік потребував посиленої уваги і опіки, що нагадувало роль дитини.

 

Сучасні вимоги, які чоловіки висувають самі до себе, на протилежність тим, які пред’являють до них близькі та суспільство, ставлять чоловіків у ситуацію постійного суперечливого вибору, що часто призводить до неврозів і депресій. Окрім того, життя сучасного чоловіка ускладнено такими негативними реаліями, як залежність від тютюну, алкоголю, наркотиків, азартних ігор, поширення ВІЛ-інфекції, і туберкульозу, захворювань серцево-судинної системи. Саме серед чоловіків найбільше випадків насильницької поведінки, злочинності, суїцидів, що призводить до скорочення тривалості життя, від чого програють і чоловіки, і жінки, як на рівні міжособистісних відносин, так і на рівні держави та нації. Отже, підтримувані чоловіками маскулінні цінності обертаються проти них самих.

 

Проявом кризи маскулінності та кризи сім’ї є «криза батьківства», що є одним із головних аспектів чоловічої ролі.

 

Про значення батька у житті хлопчика вже наголошувалося. Але варто відзначити, що тато надзвичайно важливий і для дівчинки. Від батьківського ставлення до доньки залежить формування її адекватної самооцінки, самоповаги, позитивного самосприйняття, впевненості у собі та послідовності у своїх діях, оволодіння конструктивними засобами розв’язання конфліктів. Хоча часто, наслідуючи стереотип, батько відгороджується від виховання дочки, вважаючи це справою матері.

 

Низка статистичних досліджень свідчить про зростання кількості дітей, які виховуються без батька; послаблення зв’язків батьків зі своїми дітьми; некомпетентність батьків; небажання, незацікавленість і нездатність здійснювати виховні функції, особливо що стосується догляду за маленькими дітьми.

 

Певною мірою це можна пояснити з огляду на традиційний канон батьківства, що сформувався ще в далекому минулому і закріпився у масовій свідомості: на батька покладалися дві головні функції – захист і матеріальне забезпечення, але реальної участі у вихованні дитини він практично не брав.

 

Нова тенденція полягає в тому, що чоловіки турбуються про вагітну дружину, супроводжують її під час пологів, виявляють інтерес і опановують нові компетенції, «мистецтво і науку» догляду, піклування та виховання дітей, беруть соціальну відпустку по догляду за дитиною, стають справжніми батьками, а несторонніми спостерігачами.

 

Науковці стверджують, що у сучасному світі чоловіки будуть більше залученими до домашніх справ, родинних і сімейних стосунків, які ставатимуть для них все більш вагомими. Коло чоловічих інтересів у вільний від роботи час розшириться, в нього будуть включені заняття, пов’язані з творчістю.

 

Ідея відповідального батьківства, тобто залучення та активна участь чоловіків у вихованні дітей, також стає дуже популярною з причини зниження ризикованої поведінки. У традиційній чоловічий ролі здатність до ризику сприймається як необхідна і схвалювана. Результати довготривалих шведських досліджень свідчать про те, що, коли тато бере безпосередню участь у житті та вихованні дитини, то краще усвідомлює відповідальність за її розвиток та благополуччя, прораховує ризики, намагається уникати небезпечних ситуацій.

 

Варто зважати на той факт, що професійне зростання і досягнення є важливими як для чоловіка, так і для жінки. Тому ще однією причиною популяризації ідеї відповідального батьківства є можливість справедливого балансу і розподілу сімейної і професійної залученості дружини і чоловіка. Соціальна відпустка, за якою тато доглядає за дитиною, а мама працює, або навпаки в залежності від інтересів сім’ї і дитини – це сімейний вибір, що забезпечує збереження кваліфікації, особисте задоволення обох членів подружжя, покращення матеріального стану сім’ї та країни в цілому.

 

Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Верховною Радою України у 1991 році, відкривається з визнання країнами-учасницями того факту, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Стаття 18.1. Конвенції ООН про права дитини говорить «Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування».

 

«Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей», – зазначено у Статті 11 Закону України «Про охорону дитинства».

 

Але, попри ці пріоритети, для сучасних чоловіків гостро стоїть проблема «доступу» до дитини, особливо після розлучення. Де-юре – це можливо, де-факто –батько дитини фактично не має батьківських прав. Водночас, результати численних соціологічних досліджень свідчать, що причиною значної кількості розлучень є небажання або незмога жінки й надалі самостійно опікуватися тягарем неоплачуваної домашньої роботи й догляду як за дітьми, так і за старшими хворими родичами. Справедливий розподіл домашньої роботи є способом запобігання руйнації сім’ї.

 

Розуміння між батьками, підтримка, самореалізація, баланс сімейного та особистого, змістовне дозвілля, спільна участь у вихованні дітей, рівний розподіл домашньої роботи, як компоненти ідеї ґендерної рівності, створюють сімейне середовище, сприятливе для розвитку дитини, дотримання її прав,  формування гармонійної особистості, попереджують насильство і брутальне поводження з дітьми.

 

Щаслива сім’я – найкращий життєвий сценарій, приклад для наслідування як дочками, так і синами.