Міфологічні події, старовинні ритуали свята: Івана Купала

Івана - Купала - з 23 на 24 червня (за старим стилем) і з 6 на 7 липня (за новим стилем) Слов'янське свято літнього сонцестояння. Вважалося, що в цю ніч відбувається чарівництво. Відкриваються двері в тонкі світи, і духи (не завжди добрі) можуть проникати в наш світ.

У цей день трави досягали найбільшої активності в росту, від чого презнаходять деякі магічні властивості, саме тому існувало повір'я, що в ніч на Івана купалу зацвітає Папороть. Хоча відомо що рослини папороті не мають квітів. За такою квіткою у святкову ніч починалося теперішнє полювання не тільки людей але й духів, відьом і чаклунів. Тому хто знайде таку квітку відкривалося незриме, за допомогою квітки можна відшукати скарб або виконати заповітне бажання.

З учасників свята, людей знаючих обрядові правила, вибирається «урядник», що займеться підготовкою й проведенням свята. Славлення й різні обрядові заклинання по ходу свята читають: священики (волхви, жерці й ін.), урядник, старійшина.

З ранку дівчини збирають трави й квіти, плетуть вінки й припасають трави-обереги (полинь, звіробій, кропива) для всіх учасників свята. Трави-обереги звичайно кріпляться на поясі. Хлопці загодя зрубують деревце (берізку, вербу, чорноклен) висотою в полторадва людських росту. Його встановлюють на місці, обраному для проведення гулянок (чисте рівне поле, горбок, беріг ріки, озера).

Дівчини прикрашають дерево квітами й кольоровими шматками тканини. Дерево в народі називають «марена» або «купала». Під деревце приладжують зображення Ярили - ляльку завбільшки половину людського росту.

Ляльку в'яжуть із соломи, гілок, іноді ліплять із глини. «Ярилу» облачають в одяг, прикрашають вінком, квітами й стрічками. Йому варто прилаштувати символ чоловічого достоїнства й родючості - дерев'яний гой (дітородний член) значних розмірів, пофарбований у червоний колір. Перед «Ярилой» на блюді або у хустці розташовують страви. Хлопці заготовлюють дрова й складають неподалік від деревця два багаття.

Один, великий («Купалец»), висотою до чотирьох ростова людини; у середині його встановлюють височенна тичина, на вершині якого прикріплене дерев'яне просмолене колесо або пук соломи, сухих гілок. Біля цього багаття й підуть самі веселощі.

Інше багаття, складений у вигляді колодязя, не настільки великий, до пояса чоловіка. Це багаття похоронний (крада), для спалення лику Ярили.

Вінки, кропива для купання й трави-обережи, складені при капищі (якщо таке є) або під берізкою, освячуються водою й вогнем присутніми священнослужителями (волхвами, жерцями), або тими, хто може їх замінити (урядник, старійшина).

Трави-обереги й вінки лунають всім учасникам. Свято починається біля чотирьох годин дня.

Усі стають навколо берізки. По рядах пускають келих - ківш із хмільним напоєм. Після читають кожне з відомих прославлянь Ярили. Навколо деревця всі вчачи-стники заводять хоровод, награють у гудки, трещетки, бубни так колокольци, заспівують пісні проводів Ярили (звичайно співають «Кострому»): «У поле було в поле, Стояла береза. Вона ростом висока, Листом широка. Як під цією березою Лежав Кострома; Він убитий - не вбитий, Так убрусом покритий. Дівиця - красуня До нього підходила, Убрус відкривала, В особі визнавала: «чи Спиш, милий Кострома, Або чого чуєш? Твої коні вороні У поле кочують». Дівиця - красуня Водицу носила. Водицу носила, Дощичка просила: «Створи, Боже, дощу, Дощичка частого, Щоб травоньку змочило, Остру косу притупило», Як за річкою, за рікою Кострома сіно косить, Кинув свою косу Серед косовиці.» Після цих слів хто-небудь із танцюючих усередині хороводу ненароком зачіпає опудало Ярили й воно падає.

Отут народ починає кричати, що «Ярила» вмер.

Хоровод зупиняється.

Чоловіки піднімають «Ярилу», термосять його, намагаючись розбудити.

Дівчини голосять: «Ой, Господи! Помер він, помер! Який же він був гарний! Не встане він більше! Ой, так як же нам розставатися з тобою? И що за життя, коли немає тебе! Піднімися хоч на годиночку!» Хлопці піднімають «Ярилу» і несуть його навколо деревця, задкуючи задом наперед, дівчини нерозважно плачуть: «Панотець Кострома, світло Ярила, На кого ти нас покинув! Закрилися твої ясні оченьки!» і т.д. Хід доходить до похоронного багаття, поверх якого кладуть «Ярилу».

Багаття запалюють і, поки зображення згоряє, Ярилу поминають, п'ють медяний напій за нього, їдять страви, говорять про його відродження по весні.

За іншим правилом «Ярилу» не спалюють, а розламують його зображення (глиняне) і кидають у ріку; солом'яні зображення Ярили палять або заривають у поле.

Страви, що лежали перед «Ярилою», уживають на його поминках.

Провівши весну, зустрічають червоне літо. Усі вибудовуються або півколом біля капища, або навколо берізки. Волхв, уставши перед Богами й піднявши руки до неба, творить зачин: «Разидись темно, Розгорися добро, Заблискай світло, Яри ясне, Сонце червоне. Стани-Стань частки, Яко Рід вели. Стани-Стань частки, З неба до землі.» (останні чотири рядки вимовляються тричі).

А далі рекут: «Зашуми моря светлопения, Шелести дуби вековечния, Заблискай мечі разудалия, Расплодися землица бо затята, Всполими вогню искрозарье. Так творите славу превеличезну, Самому Купале Сварожичу!» Викликують: «Гой!» Клич підхоплюється всіма.

Волхв або урядник читає славлення Триглава, кожний рядок якого, слідом за волхвом, вимовляють всі ті, що зібралися: «Влике Триглаве - многославе! Диде-Дубі-Снопі нашиа, Вминьте сварожцей що славить, Кие есте отроче ваше. Свароже, кие нам дорожче, Свароже - наш великий Боже. Перуні, бради златоруне, Перуні силі нам даруе. Велесеві, дерзаце небісі, Велесеві, благо даруй веси. Брюссельському над нами доброти Божское, Ноне а прісно, від століттю а до століттю! Гой!» Усі творять земний уклін.

Далі старійшина виголошує славлення Триглава з «Велесовой Книги»: «Рє бо ящете Первие Триглаву поклонящете Рє яхом А тому влику славу поящехом Хвалихом а Сварога - Дида Божиа Яко чекаєте але е Рє роду Божеському нащельнико А всенску Роду " студиц вещен Яко вотеце в літі од крине сва А в зимі николе ж не взмерзе А тоя воді живенце пиуще Живихомсия, доконе не прейдехом Якожде све до нього убендехом До луце гойех райстиех А Богові Перуневи - громоверзецу А Богові про а борениа орцехом Живинта явленои А не переставши ате вращате колие А кии ни венде стезеу правоу До брание а до тризні влика Про всия павшиа Якові ж ідуть бої, живенте вещние По полку Перуниу А Богові Велесеві славу рцехом Рє бо ста Бог Прави а Вияви А тому поема песинема Яко світло есе А чрезе оне видяхом свиет Зрящете - а Яві побуті А ти нас про Навие убрежешет А тому хвалу поемо Поехом плясащетему А взивахом Богові нашому Якожде ти земе суне нашиу Азвездиадерзац А світло крепце!» Після творять прославляння Купали: «Гой Купало червоне Стань у небі ясний Папороть що іскрить Огнецвет купавий У ночі палаючий Скарби випростані Кади викочені Копиці жита золотого Казани пива хмеляного У ночі еси чудесної Купи многи составлятись Під куполищем небесним Благо роду совершатись Повели почать купанье Здраву чисту за старанье Слався сам Купалец Великої молодець.» Кличуть: «Гой Купале Сварожичу! Гой!» Жрець від кожного збирає требу Купале (хліб, млинці, пироги, зерно, горох, печива), кладе її на капище, де освячує зі словами: «Божия треба - світи освячуйся, Від землі до неба - світи освячуйся, Від солі так хліба - світи освячуйся, Пребуди лепа - світи освячуйся!» Потім, вибравши найбільший коровай, проходить із ним уздовж ряду.

Кожний повинен торкнутися хліба правою рукою, загадавши бажання. Треба покладається у Вогонь, що горить на капище. Тоді ж, перед ликом Божества, на окремому блюді освячується пищачи, для роздачі частин її на бенкеті.

Дівчини заводять хоровод навколо берізки й співають: «Як ходили дівчинки Біля Мареночки Біля Купало Сонце заграло...» Хлопці на цей хоровод роблять «набіги», не в повну, звичайно, силу, намагаючись вихопити берізку.

Той, кому це вдається, біжить до ріки, де чекає інших. Волхви відламують від берізки шматочки й роздають кожному. Ці шматочки - родючі.

Деревце кидають на воду, а волхви творять вирок: «Пливи, Купало, за водою, Так за святою росою...» У воду кидають квіти, освячені трави, кропиву (оберіг від русалок) і, оголившись, починають купатися.

Удосталь насолодившись водою, ближче до сутінків збираються до багаття - Купальцу. Возжигать його покладається дівчині.

Отут уже й починається гулянка.

Шум так гамір коштує, у ріжки так бубни, трещетки так колокольци награють, так співають голосно, хороводячи: «Ой на святого Купалу Ой на святого Купалу Там ластівка купалася На бережочке сушилася Червона дівиця журилась Було літо, иль не було Мати гуляти не пускала Златим ключем замикала Я ж на святого Купалу До милого побігла... Купало, Купало Де ти зимувало? Лотів червоно в лісі Зимувало в стресе На святого Купалу Летіли гусаки ряд по ряду На святого Купалу На святого Купалу Крикнули гусаки раз по разі На святого Купалу На святого Купалу Дівки ялинки збирали Збирали й не знали Збирали й не знали У Купалича катували Купала, Купала Що це за зілля Що це за зілля Святе коренье? Девицкая краса Мальчоцкая сухота Дівиць умиванье Хлопців воздиханье Як на святого Купалу Сонце ясно заграло Ай люли люли, ай люди люли (приспів) Ходив чижик по вулиці Біля Мареночки Погуляти із синицею Зібрати дівок на Купалу Так ребяток на гулянку А дівчинок вінки вити А хлопцям шапки бити У дівчинок своя воля У ребяток того боле.» Діються веселощі, загадують загадки, ходять ряженими, улаштовують грища: «ящір», «струмочок», «коняшки». Молодці бої на потіху показують. Дівчини в сторонці кумятся, наречених наглядають. Коли багаття прогорить так осяде, починається вибір наречених. Дівчина ляскає хлопця по плечу й тікає, а той біжить неї доганяти. Піймавши, веде неї до багаття, через який вони стрибають, тримаючись за ляльку на ціпку. Якщо при стрибку руки не розійдуться, то пара склалася. А розійдуться, то кожний шукає собі пари. Коли все пари складуться, старійшина запитує: « чи Всі простили образи?» Якщо найдуться скривджені, судять прилюдно. Поруч багаття влаштовують бенкет (каша, яйця, сало, млинці, пиво - обов'язкове). Кожному в руки покладається по шматку освяченої їжі, принесеної з капища. У вогню співають пісні, говорять розповіді старовини, билини й небилиці. Після, у ночі, запалюють дерев'яне колесо й котять його до води. На ріці наречені обмінюються вінками, після чого кожний кладе свій вінок на плотик з гілок і соломи й пускає його по воді. Дівчини співають: «Ой на святого Ой на Купалу Дівки ворожили Вінки кидали Кидали у воду У воду швидку Скажи (ласкава назва ріки) Про життя молоду З ким наша (ріка) Століття вековати Кого наша (ріка) Будь-яким назвати Довго ль я жити чиДовго буду Неси (ріка) віденок Не дай потонути.»

Волхви з ночі до зорі збирають цілющу купальскую росу, зрізують чарівні трави (оман, чертогон, Чорнобиль, звіробій, богородицкая трава, велесов корінь, трипутник, зяблицяя, тирлич, одолень-корінь, плакун, розрив-трава, і ін.). Сміливці шукають у ночі цвіт папороті.

На світанку свято закінчується.

Ще Симеон Полоцкий в XVII в. писав про віру народу в те, що сонце в дні Купали скакає й грає. Етнографами записано багато повір'їв про те, що в день Івана Купали й на петров день «сонце при сході грає, переливається всіма квітами веселки, скакає, поринає у воду й знову з'являється».

У купальских піснях виражені ці ж подання: «На Івана рано соунцо грало...»; «Сонце сходити граї...». Спостереження за «граючим» сонцем тривали аж до петрова дня (купали), якому треба, мабуть, розглядати як день прощання із сонцем, що поступово убуває після літнього сонцестояння. Існував звичай «вартувати сонце». З вечора, захопивши їжу, молодь, а в першій половині XIX в. і літні селяни йшли на гірку, де всю ніч гуляли, палили багаття й чекали сонячного сходу, щоб бачити гру сонця.