Вечір. У зорях безлистий ліс

Павличко Д.
В лісі, наче проділ, біла

В лісі, наче проділ, біла путь.
Сніг і сонце - празник чистоти.
Ти сніжинкою хотіла буть - 
Впасти й не розбиться з висоти.

Сніг на віях. Правда і брехня. 
Мить, що потім мрією стає. 
Сніг, сніжок, сніжечок, сніженя, 
Сніженятко, сніженяточко моє.

* * *

Павличко Д.
Вечір. У зорях безлистий ліс

Вечір. У зорях безлистий ліс.
Хати попід лісом заметами здрібнені.
Падає груддя снігове з беріз,
Мов поблискують крилами птахи срібні.

Задивився в долину села гомінку 
Місяць, що повен золотої ліні. 
Він лежить і гойдається в гамаку 
Високовольтної лінії.

* * *

Павличко Д.
Вся земля - неначе дно

Вся земля - неначе дно 
Склянки з тьмою... Вітер стих... 
Грає темінь, як вино,
Іскрами сніжин дрібних.

Осідає чорна ніч 
Білим снігом на хати. 
Осідає - дивна річ - 
Білина із чорноти.

* * *

Павличко Д.
Зима, немов античний храм

Зима, немов античний храм 
Упала і лежить в руїні. 
Залишені воді й вітрам, 
Стовпи скришилися камінні.

Уламки снігу навкруги - 
Поколоті долівок брили. 
Поволі топляться боги, 
Що діти їх колись ліпили...

* * *

Павличко Д.
Летять по полю білі коні

Летять по полю білі коні - 
Вітрів січневих табуни. 
Стоїть мороз на підвіконні 
І на шибках малює сни.

А що, скажіть, коли не сон це - 
Розкішні пальми з тих сторін, 
Де в тім'я б'є жорстоке сонце, 
Де не бував ніколи він?

* * *

Павличко Д.
Сніг і сонце. Золоті цимбали

Сніг і сонце. Золоті цимбали. 
Вічності дихання молоде.
Гей, міщани, все, що ви придбали, 
Прахом розлетиться й пропаде.

А поет, що, ніби кущ калини, 
Кетяг серця виніс над замет, 
Молодості цвітом перелине 
У віки майбутні, - лиш поет!

* * *

Павличко Д.
Так радісно, що сніг пішов!

Так радісно, що сніг пішов! 
Дух незбагненний носить мною - 
То тішиться селянська кров 
Накритою озиминою.

Так сніг пішов, аж день осліп, 
Та бачу я в надії добрій: 
Той сніг - немов до неба сніп, 
Колосся, схилене за обрій.

* * *

Павличко Д.
Яблуні в інеї - ніби сніжинки-велетні

Яблуні в інеї - ніби сніжинки-велетні, 
В мільярди разів побільшені атоми. 
Виїжджає з-за овиду на полотна постелені 
Армія сонця незчисленними автами.

Сади, наче хмари, на прожектори настромлені, 
Піднімаються вгору, в небо хмураве. 
Попереду сонця списаті промені, 
А позаду - стовпи снігової куряви.