Берези, в снігу занімілі…

Симоненко В.
Берези, в снігу занімілі…

Берези, в снігу занімілі, 
Іній на вітах слізьми, 
Про що ви мрієте, білі? 
- Про сонце мріємо ми… 

Дуби в крижаній кольчузі, 
Одягнуті в сиві шовки, 
Про що замислились, друзі? 
- Про сонце наші думки… 

Вітри із морозяним шпаром, 
Куди вас несуть чорти, 
Чого галасуєте даром? 
- Хочемо сонце знайти… 

Очі, наповнені горем, 
Очі сумні мої, 
Чому ви блукаєте зором? 
- Хочем побачить її… 

Серце, недавно кволе, 
Муко моя мала, 
Чому щемиш, як ніколи? 
- Хочу її тепла… 

Розуме мій байдужий, 
Вируч мене хоч ти - 
Над чим ти думаєш, друже? 
- Хочу надію знайти…

* * *

Симоненко В.
З вікна

Синиця в шибку вдарила крильми.
Годинник став. Сіріють німо стіни.
Над сизим смутком ранньої зими
Принишкли хмари, мов копиці сіна.

Пливе печаль. Біліють смолоскипи
Грайливо пофарбованих ялин - 
Вони стоять, немов у червні липи,
Забрівши в сивий і густий полин.

Полин снігів повзе до видноколу,
Лоскоче обрій запахом гірким.
Лапаті, білі і колючі бджоли
Неквапно кружеляють понад ним... 

* * *

Симоненко В.
Завірюха

Ой,  зима!
Біжить,  регоче  біло,
Бубонами  брязкає  в  степу...
Вам  усе  на  світі  зрозуміло?
Просвітіть,  премудрі,
Недозрілу
Душу  мою,
Зрячу  і  сліпу!
Душу  примітивну,
Як  метелиця,
Білу  й  зрозумілу,
Наче  сніг!
Їй  в  очах
Чомусь  туманом  стелються
Істини  одвічні  і  нудні.
Ну  й  зима!
Сміється,  свище,  сіє,
Гонить  дум  урочистий  кортеж:
Як  усе  на  світі  зрозумієш,
То  тоді  зупинишся  
І  вмреш!

* * *

Симоненко В.
Зимовий  вечір

Зимовий вечір,
Закуривши люльку,
Розсипав зорі,
Неначе іскри,
Пустив хмарки,
Мов кільця диму,
І, проскрипівши чобітьми,
Шепнув морозам,
Щоб готували вікна,
Ліси вбирали
У білий ній
Та готували 
Йому постіль.