Суджений-ряжений…

Місяць грудень багатий на свята. І одним з найцікавіших, особливо для молоді, є свято Андрія Первозванного, або як його ще називають у нас – Андрея. З давніх-давен в ніч із 12 на 13 грудня дівчата гадають на судженого, а хлопці збираються ватагами і чинять шкоду.

Родом з язичництва

У християнському календарі 13 грудня – день Святого Андрія, одного з 12 апостолів, якого Христос найпершим покликав до числа своїх послідовників. Саме тому Андрія називають Первозванним. За стародавньою християнською легендою, Андрій проповідував християнство скіфам. Піднявшись одного разу вгору за течією Дніпра, він благословив київські схили і напророчив бути тут великому осередку християнства.

Але свій початок це свято бере зі значно давніших часів. Колись наші предки в цей день відзначали свято Калити – божества людської долі. У дні перед зимовим рівноденням Сонце вважалося особливо беззахисним, і Калита спускався на землю, щоб оберегти його від злих сил темряви. Саме тому Святий Андрій, що заступив місце Калити, став вважатися захисником і провісником людської долі, і тому ворожіння в ніч на Андрія є традиційними серед українок.

На Андрія ворожу

Головні запитання, які найбільше цікавили панянок з доісторичних часів і аж до періоду емансипації, стосувалися вибору майбутнього чоловіка.

Серед таких ворожінь  – відомі «посівання»: набравши у жменю насіння конопель, дів­чата вибігали на подвір’я і, розсіваючи їх, примовляли:

Я, святий Андрію,

Конопельки сію.

Дай же, Боже, знати,

З ким весілля грати…

Робили це переважно ввечері: напередодні Андрія. Крім того, дів­чата рахували кілки у парканах, плотах, відливали фігурки з воску, пекли та їли на ніч солоного коржа, щоб їм наснився суджений. Коли ж сходилися до гурту, то ворожили на коржиках чи балабушках. Увечері влаштовували вечорниці, на які сходились і парубки. Тоді починалися різноманітні розваги, з яких найпоширенішою була «калита». Так називали круглий, змащений медом і посипаний маком корж, що на шнурку підвішували до стелі.

З-поміж гурту обирали жартівника за «писаря», який мав розсмішити кожного, хто, підстрибуючи на кочерзі, намагався відкусити шматок підвішеного коржа. Інший парубок був за «вартового»: він то підтягував, то опускав на шнурку «калиту». Тому, хто під час гри розсміявся, але не вкусив коржа, «писар» мастив лице сажею. Якщо вже всі парубки спробували свого «щастя», а корж ще залишався, його ділили на частини й роздавали усім присутнім.

Журналісти розпитали сучасних дівчат, чи ворожать вони в ніч на Андрія, та чи збувається напророчене. Студентка Оксана розповідає: «Про ворожіння на Андрея розказувала ще моя прабабця. Одну розповідь згадую дотепер. У ті часи дівчата збиралися всі в якійсь одній хаті на вечорниці. І було таке гадання – після опівночі виходити надвір і рахувати кілки на тині. Якщо останній був парний, то вийдеш заміж цього року, а якщо непарний – ще доведеться дівувати.

А хлопці тоді над ними піджартували – вимазали всі кілки, м’яко кажучи, фекаліями. Надворі було темно, дівчата собі погадали, а як прийшли до хати і побачили свої руки, довго на хлопців гнівалися. Зараз ми з подружками у гуртожитку також ворожимо. Найбільше подобається розкладати взуття. Виходимо всією компанією на коридор, і кожна скидає з ноги тапочок. Розкладаємо їх: котрий перший стане біля порога, та перша вийде заміж».

«Звісно, на Андрея ми ворожили, – розповідає вже заміжня Оля. – Найсмішніше було ворожити на трьох тарілках: під одну клали перстень, під другу – ляльку, під третю – копійку. Що вибереш, так і заміж вийдеш. Перстень – по любові, копійка – з розрахунку, а лялька – «по зальоту». А одне гадання дотепер пам’ятаю. Насипали ми в тарілку гречки, в неї заховали три персні: простенький, срібний і золотий. Який перстень витягнеш, таким і заміжжя мало бути. Так золотого тоді ніхто не витягнув, його взагалі не знайшли. Довелося потім скидатися і відкуповувати дівчині колечко».

Сталася весела історія в ніч на Андрея і з менеджером Наталкою. «Я тоді ще вчилася в університеті, – згадує вона. – Вирішили ми з подругами податися на вулицю, питати ім’я першого зустрічного чоловіка. Уявіть: ніч, всюди темно, людей майже нема, ми – компанія чоловік зо п’ятнадцять. Побачили далеко попереду якогось дядька і кинулися всі гуртом за ним. Так він бідний так тікав, що наздогнати його не змогли».

Кажуть, на Андрія можна не тільки дізнатися ім’я судженого, його фах і як житимете у шлюбі, але навіть побачити обличчя. Для цього треба сісти перед трельяжем, вимкнути світло і запалити свічку. Дивитися в дзеркало і кликати судженого. «Моя подружка один раз так гадала. Потім розказувала, що їй там чорт привидівся. Спати не могла, вся знервована ходила. Дійшло до того, що мама її повела до бабки віск зливати», – розповідає Наталка.

Брама не винна

Коли дівчата ворожили, хлопці традиційно робили збитки. Чинити шкоду мали у тій господі, де була дівчина на віддані. Зазвичай знімали з воріт хвіртку чи підпирали двері. Особливою ознакою молодецької майстерності вважалося непомітно винести віз на хату.

Нині роблять збитки переважно підлітки, яким все одно – є в хаті дівчина, а чи тільки бабуся.

Так, може, не варто псувати комусь свято недоречними витівками? Адже в цей час привідкриваються двері майбутнього, і в ту щілинку можна підгледіти свою долю. Андріївська ніч – така незвичайна…