З історіі літочислення народів світу. Літочислення в Україні

Прийнятий нині в Европі та інших частинах світу звичай відзначати Новий рік 1 січня встановився порівняно недавно. Ще в середні віки навіть у Европі літочислення велися за різними календарями. Новоліттям у Франції з 8 до к. 10 ст. було Різдво (25 грудня), в Англії до 1752 р. - Благовіщення (25 березня), у тій же Франції з 10 до 14 ст. - Пасха, у Візантії в 9 - 13 ст. - 1 вересеня.

У стар. Римі довгий час користувалися місячним календарем, за яким рік триває 355 діб, а для узгодження календарних чисел з порами року верховний жрець на власний розсуд встановлював що два роки додатковий місяць. Календар ставав дедалі заплутанішим, зсувалися пори року, свято жнив почало припадати на зиму. За словами французького філософа Вольтера, римські полководці завжди перемагали, але ніколи не знали, в який день це трапилося.

У 46 р. до н.е. (до Христа) верховний римський жрець і полководець Юлій Цезар, ознайомившись, із простим, і відносно точним єгипетським календарем, вирішив припинити цю плутанину, запросивши до себе єгипетського олександрійського астронома Созігена. Наприкінці того ж року з`являється найпростіший з нинішніх календарів - Юліанський, за яким звичайний рік тривав 365 днів, а кожний четвертий (високосний) - 366 днів.

За наказом імператора Констянтина з 321 року н.е. у Римській імперії почали святкувати „день Господній” - неділю.

У 525 р. римський чернець (скіф за походженням) Діонісій Малий, що служив папським архіваріусом, запропонував вести літочислення від Різдва Христового. З того часу високосними почали вважати ті роки, кінець днів яких ділиться на 4.

Попри всю логічність, Юліанський календар мав суттєвий недолік: календарний рік тривав довше сонячного і календар перестав відповідати природним явищам.

Потрібно було реформувати календар за що взявся італійський лікар і математик Луїджі Ліліо.

24 лютого 1582 р. папа Григорій ХІІІ видав спеціальну буллу, за якою відлік днів було пересунуто на 10 діб уперед: після четверга 4 жовтня 1582 року слід вважати п`ятницю не 5, а 15 жовтня. Весняне рівнодення знову стало на своє місце - 21 березня.

У словян до прийняття християнства, як і у стар. Римі, Новий рік починався з 1 березня. Про те, що словяни запозичили цей календар у римлян, свідчать назви місяців року в російській мові, сентябрь (September) - сьомий, октябрь (Oktober) - восьмий, ноябрь (November) – дев`ятий, декабрь (Dezember) - десятий. Це не відновідає нинішній нумерації тому, що кількість днів та місяців у році в ті часи була меншою. Такий календар словян збігався з пробудженням природи і початком робіт коло землі. Тож природньо, що наші предки пов`язували початок року з початком річного циклу сільськогосподарських робіт.

Після того, як Володимир Великий хрестив Русь-Україну, на наші землі прийшов з нового вірою і новий календар від так званого створення світу (5508 р. до народження Христа). Проте рік і надалі починався з весни і так було аж до 1348 р., коли громадянський рік, як і церковний, стали відзначати 1 березня.

На Україні під впливом Польщі почало поширюватися січневе літочислення за юліанським календарем, т. з. старий стиль. Тобто Новий рік відзначали 1 січня. У 16 ст. Україна стала ареною запеклої сутички між прихильниками юліанського та григоріанського календарів.

Новий стиль, який папа Григорій ХІІІ запровадив у 1582р. прийняли у всій католицькій Европі (на поч. ХVІІІ ст його почали визнавати і протестанти), крім православного Сходу. Отже, православна церква відмовилася прийняти Григоріанську календарну систему, хоча у 1583 р. на Константинопольському соборі визнано неточність Юліанського календаря. Календарем старого стилю користується і Греко-католицька церква в Україні.

Реформа календаря поглибила суперечності між двома течіями християнства: православ`ям і католицизмом.

Отже, починаючи з 1582 р., Різдво, Новий рік, а від того и інші свята православні і католики відначають в різний час.

У 16 ст. ця різниця становила 10, а тепер сягнула вже 13 днів.

Українські греко-католики і православні залишили прадавні традиції літочислення Юридичний і народний календарі існували паралельно довший час.

Свідченням тому є те, що роки у нас рахували літами (літа Божого такого-то ...) У народних переказах ще живе таке літочислення, як: То було того літа, як помер князь і закладено нову церкву на селі ....

Наші предки, яким була недоступна велика астрономічна наука, не могли і не хотіли відразу прийняти новий календар. А тому 1-ше січня, яке нічого не значило в житті простих людей, вони не приймали.

На Україні ми не відзначаємо християнські свята за григоріанським календарем, тобто відзначаємо не за новим стилем, а за старим.

Новий рік - блукаюча на континентах дата.

Поряд з офіційним Григоріанським календарем у багатьох країнах існують традиційні календарі і системи літочислення.

В Ізраїлі користуються винятково складним місячно-сонячним календарем, введеним ще у 499 р. н.е.

Літочислення Євреї ведуть від створення світу: 7 жовтня 3761 р. до н.е., понеділок, 5 година після полудня. Саме тоді, за їхніми підрахунками, настав перший в історії Всесвіту новий Місяць.

Новий рік - Рош Ашан - євреї святкують 1-го і 2-го числа осіннього місяця тішрі (між 5 вересня і 5 жовтня). Отже, Євреї новий 5765 рік зустріли в 2004 р.

Мусульмани рахують роки від хіджри - дня переселення пророка Магомета із Мекки в Медіну 16 линя 622 р.

Здебільшого вони користуються місячним календарем, за яким рік триває 354 (355) дні, 12 місяців. Священний день тижня у мусульмани – п`ятниця. Оскільки місячний рік коротший за сонячний, а додавати до календаря 13-й місяць забороняє Коран, мусульманський Новий рік блукає з однієї пори року в іншу і за 30 років обходить всі сезони.

В Японії, Китаї, Кореї та країнах східної Азії вже кілька тисяч років користуються 60-річним циклічним календарем.

Уперше його запровадили в Китаї, де три тисячоліття тому існувала астрономічна обсерваторія. В основу циклу покладено співвідношення часу оберту планет-гігантів Юпітера і Сатурна довкола Сонця. Цикл розділено на 12 частин, кожній з яких дали назву конкретної тварини: миша (пацюк), бик (корова, віл), тигр, заєць (кролик) дракон (крокодил) змія, кінь, вівця (баран), мавпа, курка (півень), собака, свиня (кабан). Розпочинавться цикл роком Миші, бо, за легендою, саме ця тварина прибігла на клич Будди. Теперішній 60-річний цикл триває з 1984 р.

В етнографічній науці є дві теорії розгляду календарного циклу свят слов`ян. Одна із них пов´язує їх з річним рухом Сонця, а інша за німецьким вченим Е. Шнеєвайсом, - за рухом Місяця. За солярною  (сонячною) теорією у календарі відзначаютьця дні весняного, літнюго, осіннього та зимового сонцестояння. Зимове і літнє сонцестояння були головними. На користь цієї теорії говорять головні свята українців: Великдень, Різдво, а такоже поділ року на чотири пори. Проте і лунарну (місячну) теорію важко заперечити, бо на Україні ще живі окремі місячні свята, або календи (римське), приурочені до фази молодого місяца. Тут і Різдво, і Стрітення, і Воскресіння, і Юрія, і Зелені Свята, і Купала, і Спаса, і Покрова, і Андрея і т.п.

Як би там не було, ми схильні до першої теорії, бо культ сонця наші предки шанували понад усе. Його зображення було на засобах виробництва, на прикрасах, амулетах. Прадавня назва зимого сонця Корочун є і в українців, і в словаків, і в росіян, і в румунців, і в угорців, і в молдаван, і в болгар та ін. Вважаюь, що Корочун - це назва слов´янського Бога Зими, смерті Сонця. Дослівно цю назву можна пояснити і як короткий день, тобто Бог найкоротшого дня у році.

На користь солярної теорії служать і обрядові пісні року (веснянки, ягілки - від Ягело, заклички, колядки, щедрівки та різні форми ворожби). Не виключено, що давним-давно вели літочислення не з 1-го, а з 20-22 березня, та з плином часу і змін у календарі змінилася і ця дата. На користь такої версії свідчать Великодні свята. Великий день, тобто день весняного ровнодійства, мав за головні атрибути солярні знаки: Лозова неділя, крашанки (як символ сонця і життя) та ін.

В основі народного календаря українців, безумовно аграрний зміст, це підтверджують назви місяців року. Вони поєднують річне коло трудових процесів народу і поетично-пісенний склад характеру нашого народу:

січень - походить від звичаю робити просіки в лісах для майбутніх полів (сікти). Водночас у цей час січе колючний сніг;

лютий - лютує мороз, вирують заметілі;

березень - (березозол) - період випалювання березових гаїв і пнів під ярину, береза виділяє сік;

квітень - цвітуть дерева, кущі;

травень - виростає трава для випасу худоби й сінокосу;

червень - бджолині матки відкладають личинки (черву), заквітають квіти черевички;

липень - цвіте липа, головний медонос і неабияка лікувальна рослина;

серпень - час збирання врожаю, коли головним знаряддям праці є серп;

вересень - рясно цвіте верес;

жовтень, листопад і грудень - характеризують стан природи у ці місяці.

Таким чином, український календар був своєрідного енциклопедією народної мудрості, неписаним розпорядником життя хлібороба протягом року.

Канвою землеробського календаря українців, як і всіх східних слов´ян, служать церковні свята.