Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Влітку 1902 року студент Ігор Стравінський познайомився з батьком однокурсника з університету Андрієм Римським-Корсаковим. З цього часу він двічі на тиждень упродовж п’яти років отримував безцінні уроки композиції, наполегливості та дисциплінованості в роботі - це була єдина композиторська школа Стравінського. 14-річним Ігор потрапив на Волинь у райський куточок, звідки родом його мати. В Устилузі був маєток Носенка, чоловіка старшої сестри матері Ігоря Стравінського. Відтоді він приїздив сюди кожного літа. А у серпні 1906 року у Ярмолинцях (Хмельниччина) завітало до юнака трепетне почуття. З першого погляду на дівчину "рідкісної душевної краси" Катерину Носенко, хоч і старшу за нього на один рік. Палке взаємне кохання цього ж місяця уквітчалося заручинами й увінчали весіллям. Його відгуляли в селі Омельне у маєтку Дмитра Носенка, близького родича сім’ї Катерини. У придане Катерина отримала землі у Устилузі, де у 1907 році за проектом Ігоря Стравінського було побудовано шале. Кожне літо до 1914 р. родина проводила в Устилузі; у власному маєтку, композитор написав 16 музичних творів. 
Ігор Стравінський з Катериною прожив у шлюбі понад тридцять років. Звісно, шлюби з двоюрідними сестрами церква не освячувала, але, як кажуть старі люди: "коли гроші єсть, то і дупі честь". У щасливого подружжя народилося четверо здорових дітей: Федір (1907-1989), Людмила (1908-1938), Святослав (1910-1994, у дорослому віці він змінив ім’я і став "Святослав Сулима Стравінський" на честь родового герба "Сулима", роду Стравінських), а також Мілена (народилася в 1914 р., жила в США). Молодий композитор разом із родиною кожного року зимував у пансіоні чи готелі Кларані (частина Монтре), бо його дружина хворіла на туберкульоз і не могла переносити холодні зими Петербурга. За цей час Стравінський зблизився з далеким родичем (п’ятиюрідним братом) по материнській лінії Сергієм Дягілєвим, який сприяв розвиткові композиторської кар’єри (й реклами). На "Російських сезонах" у Парижі відбулися прем'єри балетів "Жар-птиця" в 1910 році, "Петрушка" у 1911 році і "Весна священна" в 1913 році. Сталося так, що на початку 1914 р. народилася Мілена й родина замість повернення до Росії провела літо в горах. І з’ясувалося, що на заваді поверненню родини Стравінських стала війна, потім революція, яка забрала у нього маєток, гроші в банку, батьківщину. А діти є діти: старшим треба було вчитися, малій – виростати. Крім того Стравінський утримував матір і родину сестри Катерини. До 1920 р. пробули в Швейцарії, потім були важкі часи у Франції. Радянський уряд відмовився підписувати міжнародні закони про авторське право, тому з’явилася можливість виконувати всі опубліковані в Росії твори, нічого не платячи автору. Дягілєв, який був вічно без копійки, цим скористався – і брати посварилися. Ну, не був Ігор Стравінський чоловіком однієї дружини, мав таємничий любовний роман із Коко Шанель. Музика, парфуми, кохання… 37-літня Мадам Елегантність отримала таке натхнення, що винайшла свої знамениті "Шанель № 5" і подарувала їх дружині коханого. Коко віддала свою віллу "Бель Респіро" в Гарші сім’ї Стравінських і два роки утримувала їх. Коко навіть найняла російську кухарку й прислугу. І пізніше упродовж 13 років день у день відправляла чималу суму на підтримку творчості Стравінського. А композитор на концертах почав сам виконувати твори або диригувати (як розумієте, гроші). 
Кажуть, що в похилому віці Стравінський зустрічався з Шанель, і вони довго згадували минуле. Померли вони в один рік із різницею у три місяці. Коко Шанель померла від серцевого нападу у вишуканому паризькому готелі Ріц, поряд із ліжком знаходилася ікона, яку їй подарував Стравінський у 1920 році. 28 травня 1921 року Дягілєв у кав’ярні Парижа познайомив Ігоря з актрисою і художницею Вірою (уроджена Боссе, в заміжжі — Люрі, потім — Шиллінг, нарешті — Судейкіна). Тривалим був їхній паралельний роман (прикметно, що композитор приховував цей зв'язок тільки від власної матері). Віра стала перекладачем, потім менеджером Ігоря Стравінського. Вона приятелювала з дружиною та дітьми коханця. Мав Стравінський і милі нюанси натхнення з хореографом і режисером постановок його творів у паризькій "Гранд-опера" Броніславою Ніжинською, сестрою Вацлава Ніжинського, вчителькою Сержа Лифаря. Була в житті Стравінського й танцівниця Іда Рубінштейн. "Байку про Лисицю…" Стравінський подарував княгині Віннаретті Едмон де Поліньяк, доньці відомого фабриканта Ісаака Меррита Зінґера у 1925 р. створив і присвятив їй свою "Фортепіанну сонату". У Франції пристрасний шанувальник віскі (Стравіскі) знайшов однодумця – Пабло
Лише 1962 року після довгої еміграції композитор відвідав радянську Росію. На запитання "Чому ви покинули Росію?" він відповів: "Я такий самий росіянин, як і ви, і ніколи не був емігрантом. Моя дружина мала слабке здоров’я, і тільки тому не міг залишатися". 
Сергій Дягілєв помер сміючись і наспівуючи "Богему", яку щиро любив. Ігор Федорович Стравінський помирав поступово: упродовж п’яти років втрачав пам'ять і частково координацію, хоч віддавав собі в цьому звіт. Він назавжди покинув цей світ 6 квітня 1971 - за два місяці до свого 89-ліття. З Нью-Йорку його перевезли до Венеції і поховали на місцевому цвинтарі Сан-Мікеле недалеко від могили Сергія Дягілєва. На честь Стравінського названий кратер на Меркурії, Фонтан Стравінського на площі Стравінського перед Центром Жоржа Помпіду в Парижі. Перший у світі музей Ігоря Стравінського відкритий на Україну в місті Устилуг (Волинь) у 1990 році.