Як 93-річна донька відомого європейського художника Георгія Косміаді відкрила у Рівному його музей.
Тут можна побачити не лише картини художника-новатора, світлини, платівки з улюбленою музикою, а й особисті сімейні речі — вишиту бісером театральну сумочку дружини, круглу коробку для її капелюхів, важку люстру з їхньої вітальні, скриньку, в якій Георгій Косміаді зберігав листи жінок, котрі його обожнювали. Є тут і незвичне генеалогічне дерево, намальоване художником навпаки — з пращурами у кроні й нащадками в корінні.
«Я тут під номером 44, — посміхаючись, — розповідає Надія КОСМІАДІ. — Для когось ці речі можуть видатися дивними, але насправді тут все має сенс». Ці предмети дбайливо зберігав її батько, після його смерті — матір, а потім і вона сама. Жінка давно мріяла відкрити Арт-ательє Георгія Косміаді, де була б відтворена атмосфера їхнього дому. Щоби втілити цей проект, більш ніж півроку тому 93-річна пані Надія переїхала з Німеччини у місто її дитинства та юності — у Рівне. Адже тут її родина була щасливою...
У Рівному прожив 24 роки
Георгій Косміаді народився на Кавказі, певний період був у Москві, де продовжував освіту, працював. У Рівному він прожив 24 роки. Був не лише художником, а й архітектором, актором-режисером-декоратором і вчителем-новатором. Працював викладачем малювання, креслення, каліграфії в усіх гімназіях міста (українській, польській, російській, єврейській), художній школі та інших навчальних закладах. Щоб вільно спілкуватися з учнями, швидко вивчив українську й польську мови. Інколи діти приходили малювати додому до вчителя. Саме завдяки Георгію Косміаді малюнки рівненських школярів 1936 року побачили в Парижі на престижній виставці. Перед війною родина художника змушена була переїхати до Німеччини, де мешкали родичі дружини. У Рівне він більше так і не повернувся, але не забував його ніколи і згадував до кінця життя.
«Мій батько приїхав до Рівного 1916 року. Він взяв із собою картину з Москви. На сьогодні це найдавніша робота, яка зберігається в Арт-ательє, — розпочинає екскурсію галереєю Надія Косміаді. — Батько любив не тільки малювати, а й «гратися». Раптом йому спадало на думку зробити щось із металу чи дерева. Так з’явився макет каплички, який потім стояв у нашому садку. Цей витвір милував око... А ще батько любив каміння і сухі рослини, він у них щось бачив. Саме тому тут, в Арт-ательє, є також сухі квіти. Коли ми виїхали до Німеччини, батько працював художником у державній опері. А викладати і працювати з молоддю, як було тут, йому не дозволили. Тому він багато «грався». Малював на всьому, що знаходив. У тому числі на посуді. І робив це в різних стилях».
Взагалі Георгій Косміаді був із тих художників, котрі малюють тільки під настрій і в жодному разі не на замовлення. Картину він писав упродовж одного дня, не довше. Адже на завтра настрій міг бути зовсім іншим, тож її треба було завершити сьогодні, пояснює його донька.
«Вдома секретів не було»
В Арт-ательє зібрані роботи різних періодів. Є декілька картин, які пов’язані з Москвою. Йому було довірено архітектурний догляд за Кремлем. Є волинські краєвиди. Є і зображення рівненського будинку, де мешкала сім’я. А в деяких картинах відчувається смутний настрій, бо була війна, пояснює пані Надія.
Взагалі Георгій Косміаді написав понад 5000 робіт. Як потім казав директор галереї в Гамбурзі, художник постійно малював — і коли розривалися бомби, і коли доводилося голодувати.
«Тут батько використовував олійні фарби, іноді акварель (зазвичай це були картини в подарунок). А в Німеччині — тільки темперу (це фарби, які готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів). Її він вперше спробував саме там. Серед його робіт є й монотипії. Це різновид графіки. Зображення наноситься на скло, а потім перебивається на папір. Для нього ця техніка теж була цікава, — пояснює пані Надія. — І, звичайно, батько малював жінок. Він їх любив, ми це знаємо, то не був секрет. Тоді їх називали «бабами». І тут не було й натяку на щось образливе. Чоловіки, описуючи «баб», казали: «Цікава, крупна, вродлива, розумна, ах!» Це було приємне слово. Ну, а зараз, звичайно, його краще не вживати, бо відтінок значення дуже змінився. У нас в сім’ї знали, що тато любить жінок, а мама любить тата. Це був наш закон. Мама казала, що вона перша з тих, хто обожнює Георгія Косміаді. А він казав, що його Фріда (так звали маму) — це його скеля, де він знаходить порятунок».
З майбутньою дружиною Бригіттою-Фрідою Георгій Косміаді познайомився в Москві, у вегетаріанському клубі. На той час він був доволі успішним і популярним. Саме в цьому клубі художник зустрів і своє перше кохання — Надію Сорокіну. Але вона захворіла і померла. А на її честь Георгій Косміаді назвав свою доньку.
«Батько іноді повторював: «Ах, моя Надя!» — а ми знали, що він має на увазі своє перше кохання. Все-таки вдома секретів не було», — згадує жінка.
Художник не хотів їхати в Німеччину
1940 року сім’я Косміаді мусила тікати з Рівного, бо батько ж був офіцер. Вони їхали до Німеччини.
«Пам’ятаю, як тоді на вокзалі люди подарували нам книжку. Її зараз можна побачити в галереї. Це був січень, холод, ми в шубах. Від них залишилося тільки це...» — жінка витягає з коробочки старовинні защібки, що радше нагадують брошки.
У той час багато чого просто не дозволяли брати з собою. А художникові хотілося мати пам’ять про Рівненщину. Георгій Косміаді зробив зі своїх картин ящик із подвійним дном і заховав туди малюнки своїх учнів. Так вони потрапили за кордон.
Тим часом на одній із перших робіт, яку художник намалював у Німеччині, зображений храм. Він любив церкви. Це була його тема. Також там Георгій Косміаді розписав одну із церков усередині. Все-таки у нього був особливий стиль, пояснює пані Надія.
До речі, перша виставка робіт Георгія Косміаді в Німеччині відбулася того ж 1940 року. Його родина ще перебувала в таборі (їх відпустили тільки через чотири місяці), а картини представили на загал.
Взагалі художник не хотів їхати в Німеччину, розповідає пані Надія, показуючи документи батька і матері, які дозволяли їм перетнути кордон. Георгій Косміаді казав, мовляв, як він туди поїде, якщо тут люди розмовляють, як він, їдять, як він, радіють, як він, і сваряться теж так, як він. До речі, до кінця життя німецької досконало він так і не вивчив. І залишився таким же художником, як і був. Взагалі картини Георгія Косміаді відрізнялися від робіт тамтешніх авторів. Вони були зовсім іншими, тому й подобалися.
«Тут мені подобаються люди»
Георгій Косміаді більше так і не потрапив на Волинь. А ось його донька приїхала сюди 52 роки по тому. Вона не знала, що тут побачить і кого зустріне.
«Пам’ятаю, як запитала таксиста, чи залишився у місті собор. Адже стільки років минуло, була війна. Багато чого могло статися. Але таксист відповів, що собор стоїть», — пригадує жінка. Відтоді вона стала періодично приїжджати в Рівне. Спочатку привезла роботи учнів Георгія Косміаді, а потім і частину його картин. А тепер і сама переселилася сюди.
«Мене запитували, чому я їду в Рівне. Насправді все дуже просто. По-перше, я тут народилася і тут мені було добре. А по-друге, тут мені подобаються люди. На Заході все зовсім по-іншому. Там люди дедалі більше віддаляються одне від одного. Не знаю, чого вони бояться, але дуже відчувається замкнутість. А тут з людьми можна посидіти і поговорити. Звісно, кожен має свої турботи. Але в момент зустрічі все це відкладається. І настає приємна перерва, яка надихає і додає енергії, — розповідає Надія Косміаді. — У Німеччині я влаштовувала виставки разом із батьком. Пізніше, коли його не стало, — з мамою. А потім сама. У якийсь момент я зрозуміла, що мої діти і внуки цієї традиції не продовжать. А для Рівного роботи мого батька цікаві й потрібні. Одного разу тут мене запитали про щастя. Це було доволі несподівано. Я відповіла, що це дуже цінна річ. Не кожен у житті її має. Але, як на мене, воно починається з відчуття задоволення собою. Мій батько умів бути щасливим».
Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
