У українців, як і в кожної іншої нації, є звички і традиції, які ми, як постколоніальний народ, недооцінюємо, а то й відверто їх соромимося. Хоч вони можуть стати нашою перепусткою у майбутнє.
Нещодавно у Римі відбувся Третій симпозіум із сталого розвитку (далі — СР), де експерти із семи країн презентували найновіші дослідження щодо стану довкілля, економічних моделей СР, галузевих проблем (пластик, відновлювальна енергія тощо). Як учасника Симпозіуму, мене вразила співзвучність деяких проривних трендів із нашими «народними» звичками і практиками. Пропоную коротко їх оглянути і, хто зна, можливо, після невеликого ребрендингу вони теж стануть нашою «візитною карткою» у світі, який прагне стало розвиватися.
1. Дача і город
Кумедні меми про дачників і «саджальників» картоплі періодично веселять офісний планктон у соцмережах. Поки дотепники змагаються в гуморі, економісти-любителі підраховують собівартість і збитки від такого хобі.
Однак не все так однозначно. Дослідники Thomas L. Theis і Joseph F. Bozeman, з Університету Іллінойс (Чикаго, США), презентуючи харчові звички американців та аналізуючи вплив індустрії їжі на довкілля, дійшли до висновку, що так звані urban gardens&farms (міські сади і міні-ферми) є одним із чинників покращення харчової безпеки та зниження рівня забруднення довкілля.
Все більше американців та мешканців інших розвинутих країн охоче проводять час, вирощуючи овочі та фрукти біля свого дому. По-перше, це відповідає принципам «циркулярної економіки» — одному із стовпів СР. Адже мова йде про короткий цикл виробництва продукту, так би мовити «з поля — до столу», без потреби в переробці, упаковці та логістиці. По-друге, урбан-сади та ферми потребують менше води і мають кращу урожайність завдяки кращим технологіям і догляду. І, зрештою, це суттєво покращує раціон споживача, а, відповідно, позитивно впливає на здоров’я.
Тому нам не треба винаходити нічого нового, хіба що позбутися звички недооцінювати власні традиції. Більше того, знамениті українські дачі у перехідному періоді від планової до ринкової економіки стали чинником харчової безпеки, адже саме там у буремні 90-ті українці вирощували «калорії», які були для них недоступними через економічну ситуацію.
Вже зараз можна планувати модернізацію цієї звички і створення умов для подальшого розвитку міської агрокультури, наприклад, через стимули для забудовників (теплиці на дахах), можливості для обміну продукцією (локальні ринки), навчання про нові технології (вертикальні грядки, гідропоніка тощо).
2. Не викидай — пригодиться
Пригадуєте жарти на адресу представників старшого покоління через їхню звичку не викидати, а зберігати речі, бо «колись пригодиться»? А тепер зайдіть у Фейсбук і погляньте на кількість «лайків» під фотографією блогера, який хвалиться шопінгом з еко-торбинкою.
Не викидати, а повторно використовувати речі — один із потужних світових рухів на підтримку цілей СР. Скажімо, в розвинутих країнах, за різними підрахунками, 20−30% їжі викидають на смітники. В українських господарствах такі залишки часто використовують для приготування органічних добрив або як їжу для тварин.
Загалом, зменшення рівня споживання так званих commodities (товарів широкого вжитку) є однією з умов покращення стану довкілля. А зменшити споживання можна через продовження життєвого циклу продукту (ремонтувати, а не викидати) або через повторне використання для інших цілей. Як тут не згадати опудала з використаного одягу, теплиці із старих вікон чи меблі з ящиків?
3. Головне, щоб діти були щасливі
Після появи результатів «Глобального дослідження щастя і політичних поглядів» від компанії Schoen Consulting (опитано громадян 15 країн, репрезентативна вибірка — 51,9% всього населення світу), багато українських експертів поспішили посипати голову попелом: як так, найважливішим чинником в житті українців є щастя їхніх дітей (32% від усіх запропонованих варіантів). Багато говорилося про незрілість суспільства, невміння жити «тут і тепер».
Однак, чи так вже й погано перейматися долею своїх же ж нащадків? Адже сама концепція СР передбачає таку соціально-економічну модель, в рамках якої ми мінімізуємо існуючі, або, щонайменше, не створимо нових проблем для наступних поколінь. Загалом, СР — це не про щастя «тут і тепер» за будь-яку ціну. Це про те, яке середовище для життя ми залишимо нашим нащадкам. Звичайно, нам залишається ще багато домашньої роботи, адже бажання бачити дітей щасливими часто не корелює з рівнем відповідальності батьків і їх готовністю щось робити для цього, особливо, коли мова йде про речі, які не зачіпають людину безпосередньо.
Але саме таке бажання — дуже добрий грунт для подальшої промоції і впровадження практик СР у щоденне життя. І саме від «бажання щастя дітям» можна відштовхуватися у формуванні необхідних смислів для українців під час інформаційних кампаній.
4. Зв’язок поколінь
Ще одна дуже потрібна звичка (хоч не лише українська). Спільні зустрічі, підтримка, емоційні зв’язки, передаваність традицій — все це набуває нового значення у світлі сталого розвитку. Скажімо, однією з цілей СР є подолання бідності та нерівності.
Багато дослідників вважають, що уряди самі по собі, без залучення громадян, не здатні справитися із цим завданням. Про яке залучення йдеться? Передусім, про підтримку неспроможних осіб в межах своєї родини. Це важлива етична проблема сучасного людства, зосередженому на власному гедонізмі і споживанні.
Адже підтримка (матеріальна, психологічна) хворого родича чи старенької бабусі не лише покращує становище цих людей, а й формує корисні навички та інший рівень емпатії того, хто допомагає. Людина, яка підтримує старшого родича, зовсім по-іншому сприйматиме дискримінацію через вік (ейджизм), ніж той, хто ніколи близько не контактував із представниками «не свого» покоління.
Зв’язок поколінь допомагає не лише краще бачити зміни, яких зазнає людство, але й також бачити потреби інших груп суспільства та ідентифікувати загрози для них (наприклад, дискримінації).
5. «Спробуйте, це домашнє»
Сьогодні нікого не здивуєш словом «крафт». Але ж це те, чим ми займаємося вже десятиліттями — загляньте-но у підвал чи комору вашої бабусі, де красивими рядами розташувалися банки з варенням та консервацією.
Попри певний скепсис до такої діяльності з боку «прогресивної» публіки, любов до крафту в його українському варіанті — це теж одна із звичок в дусі сталого розвитку.
Адже крафтова їжа, одяг чи предмети інтер'єру — це використання локальної сировини, зменшення відходів та повторне використання (наприклад, банок чи діжок). Скажімо, у США, за даними Craft and Hobby Association 64% домогосподарств в тій чи іншій мірі залучені у крафтове виробництво, а ринок крафтової продукції стабільно зростає.
Тому українські «домашні мануфактури» — це теж національне надбання, яке до того ж — дружнє до довкілля.
6. Цінність спільноти
Звичка зважати на те, «що люди скажуть» — не найприємніша українська риса характеру, яку, втім, можна використати з користю. Українці звикли перебувати у спільнотах і зважати на думку інших її членів. Можна сперечатися, до якої міри ця звичка корисна, однак фактом є те, що практики СР передбачають ріст ролі локальних громад. І вміння співіснувати в спільноті, знаходити компроміси та розвивати спільні проекти — це те, що стане основою економіки майбутнього.
Абревіатура LMDCE (Locally Managed Decentralized Circular Economy) перекладається як «локально керована децентралізована циркулярна економіка», основною ідеєю якої є підтримка локальних економік з коротким шляхом від виробництва до споживача. Однак LMDCE не лише про місцеве виробництво. Це передусім така модель, в якій кожен учасник розуміє власну відповідальність і вигоди від практик сталого розвитку. Наприклад, на місцевому рівні легше домовитися про те, як поводитися з відходами, що робити, щоб їх було менше. Скажімо, замість того, аби викидати чи утилізувати залишки/відходи, підприємства можуть пропонувати їх тим, кому це потрібно для переробки.
Економіст Yoram Krozer з Університету Твенте (Нідерланди) представив дослідження «Фінансування переходу до економіки з низьким рівнем споживання вуглеводнів (low-carbon economy)», в якому довів, що жоден уряд в світі не спроможний повноцінно профінансувати необхідні для цього заходи. Виходом є приватні інвестиції, в тому числі — домогосподарств та локальних громад. Тому підтримка децентралізації паралельно із стимулюванням залученості громадян до діяльності громад може стати ще однією цеглинкою нашого спільного майбутнього.
Володимир Хіцяк, Керівник Центру етики і технологій Львівської бізнес-школи УКУ, викладач УКУ
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
