"Ніхто не зрозуміє, що я пережила, вбиваючи дітей" - історія акушерки Аушвіцу

Угорська лікарка-гінеколог Гізелла Перл не мала змоги дотримуватися клятви Гіппократа, але вона зробила все, щоби врятувати життя жінок у нацистському таборі смерті.

Стаття містить деталі, які можуть неприємно вразити.

15 квітня 1945 року доктор Гізелла Перл прийняла пологи у польки на ім'я Маруся.

Як і під час усіх попередніх пологів за останній рік, угорська гінеколог не мала ані інструментів, ані анестетиків, ані допомоги. Втім, цього разу була одна суттєва різниця: на відміну від інших, ця дитина житиме.

Стогін Марусі на останньому етапі пологів змішався з переможними звуками сурм і криками британських солдатів, які увійшли в Берген-Бельзен.

Коли Маруся взяла на руки немовля, її стан почав погіршуватися. Обличчя і губи зблідли, жінка втрачала кров, їй була негайно потрібна операція, але у Перл не було інструментів.

Біля казарми вона наштовхнулася на полковника британської армії і попросила в нього антисептики і воду - розкіш, якої в неї давно не було.

"За пів години у мене було все необхідне, щоби зробити операцію не як безпорадний в'язень, а як лікар", - згадувала вона у мемуарах 1948 року "Я була лікарем в Аушвіці".

Це була мить тріумфу наприкінці немислимо болісної подорожі.

З квітня 1944 року Перл була ув'язненою жіночого табору Аушвіц-Біркенау.

Коли головний лікар табору доктор Йозеф Менгеле дізнався про її фах, він наказав Перл особисто повідомляти йому про кожну вагітну жінку. Незабаром лікарка усвідомила, що це означало смертельний вирок.

Народження дитини завжди було для Перл справжнім дивом, але вона одразу зрозуміла, що їй треба робити. Щоб чинити опір нацистському плану винищення та допомогти жінкам вижити, їй довелося кардинально змінити своє призначення лікарки, яка дає життя.

Вона ховала кожну вагітну жінку, яку їй вдавалося виявити і, якщо було потрібно, переривала вагітність або приймала пологи, а потім убивала немовля.

Для цих жінок це був єдиний шанс вижити і колись, як сподівалася Перл, народити дитину на свободі.

Читайте також: "Друга світова – це смерть, голод, сироти, інваліди й розруха. Про це радянська влада воліла не згадувати"

"Ніхто ніколи не зрозуміє, що я пережила, вбиваючи цих дітей, - пише вона. - Але якби я цього не зробила, і мати, й дитина померли б жорстокою смертю".

Завдяки своїй статі і медичному фаху Перл опинилася в самому центрі гітлерівської машини, яка прагнула "знищити біологічну основу єврейства": матерів і майбутніх матерів.

"Я думаю, коли вона повністю усвідомила, що відбувається, вона ні хвилини не вагалася", - каже Єва Гоффман, письменниця, яка написала післямову до перевиданих 2019 року мемуарів Перл. Батьки самої Гоффман вижили в Голокості.

"У неї просто не було вибору".

Згадки про те, що Перл довелося зробити, переслідували її роками після завершення війни. Але відповідь на питання моралі, чи переривати вагітність ув'язненим єврейським жінкам, була для неї однозначною.

Початок

Юдаїзм був важливою частиною дитинства Перл. Вона народилася наприкінці XIX століття у невеликому угорському містечку Сигіт, яке пізніше стало частиною Румунії, а також було батьківщиною майбутнього лауреата Нобелівської премії миру Елі Візеля.

Перл народилася в угорському місті Сигіт (тепер Румунія), яке також було батьківщиною майбутнього лауреата Нобелівської премії миру Елі Візеля

Довоєнний Сигіт мав велику єврейську громаду, за переписом 1910 року більше третини його мешканців були євреями. Місто мало десятки синагог та єврейських підприємств.

Семеро дітей в родині Перлів годинами вивчали Тору, а п'ятничними вечорами їхній будинок завжди наповнював шабатній спів.

Батько Гізелли, Моше, був доволі успішним підприємцем, мати, Фріда, - домогосподаркою. Майже всі діти в родині здобули ступені докторів медицини та інших наук. Гізелла розмовляла багатьма мовами, зокрема угорською, румунською, німецькою, французькою та їдишем.

Гізелла Перл - юна студентка-медик

Дівчина рано виявила академічні здібності. У 16 років вона стала єдиною жінкою і єдиною єврейкою, яка закінчила середню школу, але коли вона сказала батькові, що хоче вивчати медицину, він був проти.

Він хвилювався, що донька відступить від єврейської віри. Щоби заспокоїти його, Перл склала обітницю над молитовником: "Клянуся, куди б мене не привело життя, за будь-яких обставин я завжди залишатимуся доброю, вірною єврейкою". І батько здався.

Роками пізніше, коли в неї вже були власні пацієнти, вона купила йому ще один молитовник і вигравіювала на ньому своє ім'я. Моше Перл пішов із ним до газової камери в Аушвіці.

Перл вступила до медичного училища і навчалася у Берліні, який на той час був меккою для єврейських медиків. За часів Веймарської республіки євреї були добре інтегровані до німецької медичної громади, понад половина берлінських лікарів були євреями.

Але коли 1933 року до влади прийшли націонал-соціалісти, єврейських лікарів, зокрема гінекологів, почали позбавляти посад в університетах, професійних товариствах та уряді.

Перл вдалося повернутися до Угорщини, де вона стала улюбленою лікаркою і працювала разом зі своїм чоловіком, хірургом Єфремом Краусом.

У них було двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Вона згадуватиме ідилічні вечори, коли її син грав на скрипці, а зі вікном були мальовничі краєвиди Карпатських гір.

Але й життя угорських євреїв незабаром починає погіршуватися, їх теж знімають з посад та поступово витісняють із суспільного життя.

Ангел смерті

У березні 1944 року німецькі війська остаточно вторглися до Угорщини. Перл і більшість її родичів відправили до переповненого гетто у Сигіті.

Гізелла не знала, що її дочку Габріеллу сховала неєврейська родина і таким чином врятувала дівчинці життя.

Зі кілька місяців понад 400 тисяч угорських євреїв, зокрема і майже всіх мешканців сигітського гетто, відправили до Аушвіцу.

Коли вони вийшли з товарних вагонів, озброєні охоронці почали розлучати сім'ї. Перл яскраво згадує свої перші враження від табору смерті: чорні хмари диму над крематорієм, в які уривалися червоні язики полум'я".

Коли Перл і її чоловік востаннє обнялися, вони пообіцяли одне одному: "Зустрінемось колись у Єрусалимі".

Оглядав щойно вивантажених в'язнів головний лікар табору 33-річний Йозеф Менгеле. Одним рухом пальця він відправляв людей в один бік - на смерть, або в інший - на працю, а потім смерть.

Менгеле став загальним символом жахів Голокосту - і протягом багатьох місяців особистим кошмаром Перл.

Коли почалася війна, Менгеле пророкували блискучу кар'єру в галузі антропології та медицини. Аушвіц став для нього безкінечним джерелом професійних можливостей: людські суб'єкти будь-якого сорту і жодних етичних обмежень, які зазвичай стримують антропологічні дослідження.

Усі експерименти Менгеле об'єднувала одна мета: довести, що будь-які переваги та недосконалості людини, від кольору очей до зросту, мають генетичне походження.

Забезпечивши наукову основу нацистського світогляду, дослідження Менгеле гарантували йому провідну роль у новому режимі.

Але йому була потрібна допомога. І стоячи на пандусі Аушвіцу, він ретельно відбирав серед в'язнів тих, чиї професійні навички відповідали його потребам.

Головний лікар Аушвіцу Йозеф Менгеле став уособленням жахів Голокосту

Перл була однією з п'яти лікарів і чотирьох медсестер, яким наказали створити лікарню у таборі.

Одразу після прибуття німецький лікар відібрав у неї інструменти. "Ви будете гінекологом, - сказав він Перл. - Але про свій медичний набір не хвилюйтеся… він залишиться у мене". Їй підстригли волосся, а на правому передпліччі зробили татуювання: В'язень №25404.

Хоча Перл призначили відповідальною за жіноче відділення, їй доводилося лікувати майже все, а насамперед травми і пошкодження, нанесені в'язням. Вона перев'язувала рани на голові, витягувала заражені зуби та намагалася зафіксувати зламані ребра.

У неї був папір для перев'язки та невеликий ніж, який вона заточувала об камінь. Коли вона не могла допомогти своїм пацієнтам, вона просто розмовляла з ними, згадуючи минуле і обіцяючи краще майбутнє.

Коли Менгеле дізнався про фах Перл, він дав їй нове завдання - повідомляти безпосередньо йому кожен випадок вагітності серед ув'язнених жінок. Він сказав, що їх відправлять до спеціального табору, де вони отримуватимуть додатковий пайок хліба і навіть молоко.

Але Перл незабаром дізналася правду. Одного разу на плацу біля крематорію вона побачила групу вагітних жінок, солдати били їх палками і цькували собаками. Коли жінки впали на землю, їх живими кинули у крематорій.

Перший крематорій, побудований в Аушвіці. Пізніше будували значно більші з розміром споруди - швидкість знищення в'язнів зростала

Перл не могла отямитися від того, що вона побачила. "Поступово жах перетворився на бунт, який дав мені новий стимул до життя", - згадувала вона.

Вона дала обітницю: в Аушвіці більше не буде жодної вагітної жінки.

Найбільшим злочином в Аушвіці була вагітність

"Трагічно, але виправдано"

Перл була не першою, хто дійшов цього висновку. Медична етика давно стверджує, що, коли вагітність загрожує життю матері, лікар повинен надати пріоритет її життю, а не дитині.

Медики адаптували цей принцип до концтаборів, пояснює Сарі Дж. Сігель, історик, який вивчає опір та примус у житті медиків-в'язнів.

"Ми, лікарі-в'язні, тихо виконували це правило, - писала Люсі Адельсбергер, лікарка, яка також робила аборти в Аушвіці. - Дитина мала померти, щоби врятувати життя матері".

Єврейські жінки були першочерговою ціллю винищення нацистів, тоді як "арійських" жінок спонукали народжувати якомога більше. У багатьох гетто під страхом смерті жінкам було заборонено народжувати.

У таборах небезпека була ще більшою. Як зазначає Перл: "найбільшим злочином в Аушвіці була вагітність".

Принцип жертвувати дитиною заради життя матері допускали й рабини в гетто і таборах, пояснює Мікаель А. Гродін, директор проєкту "Етика і Голокост" у Центрі юдейських студій Елі Візеля.

"Єврейські закони не схвалюють аборти, але очевидно, що плід не має статусу людини. Це важко вимовляти, але життя жінки має перевагу. Це було трагічне рішення, але виправдане".

Перл зробила допомогу жінкам своєю місією. Коли вона дізнавалася, що ув'язнена вагітна, вона робила все можливе, щоб приховати цей факт. Якщо це було неможливо вона переривала вагітність.

Вона робила аборти вночі у світлі свічки, яку тримала 17-річна дочка однієї з медсестер табору. Іноді їй доводилося це робити у темних кутках казарм на брудній підлозі і голими руками.

Одного разу вона прийняла пологи у жінки на ім'я Йоланда, яка також була із Сигіта, і не змогла вбити немовля. Але вона розуміла, що перш ніж плач дитини приверне увагу, їй доведеться діяти.

Удень Перл допомагала Менгеле в його дослідженнях. Він наказав їй прийняти пологи першої пари близнюків, народжених в Аушвіці, які були призначені для його сумнозвісних експериментів з близнюками.

Він змусив її дістати восьмитижневий плід вагітної жінки і помістити його у скляну банку, щоби відправити до Берліна.

Близнючки Лія Губер та Джудіт Барнеа з Ізраїлю, які пережили сумнозвісні експерименти Менгеле в Аушвіці

"Він міг робити з нами все, що завгодно - бити нас, штурхати черевиками або просто відправити у крематорій", - писала Перл.

Перл робила нічні аборти з великим ризиком для власного життя. "Вона була не лише лікарем, а й в'язнем концтабору... Вона теж була об'єктом геноциду", - зазначає Сара Р. Горовітц, дослідниця Центру юдейських студій Гольди Кошицького при Йоркському університеті в Канаді.

І хоча вона не могла дотриматися клятви Гіппократа "не нашкодь", вона робила все, що було в її силах, щоби зменшити величезну шкоду навколо.

"Життя лікаря варте того, щоб його прожити, - напише вона в своїх мемуарах, - за будь-яких обставин".

Лехаїм - За життя!

У березні 1945 року Перл перевели з Аушвіца до Берген-Бельзена на півночі Німеччини, де вона стала свідком звільнення таборів. Вона ще кілька місяців працювала в лікарні, допомагаючи з'являтися на світ тепер вже вільним дітям.

А потім вона пішки вирушила на пошуки своєї родини.

З жахом вона дізналася, що її чоловіка забили до смерті незадовго до визволення, а сина відправили у крематорій. Вперше вона не хотіла жити і зробила спробу самогубства, отруївшись.

Одужавши, Перл повернулася до медицини не одразу. Вона почала подорожувати світом, щоби розказати всім, свідком чого вона стала. Вона також збирала гроші для біженців.

Поворотним моментом в її житті стала випадкова зустріч з тодішньою першою леді США Елеонорою Рузвельт, яка почула історію Перл і запросила її на обід. Перл відмовилася, посилаючись на кашрут, але Рузвельт наполягала. Перша леді влаштувала кошерний обід, на якому закликала Перл повернутися до лікарської практики.

"Я не хочу бути лікарем. Я хочу бути свідком", - заявила вона в інтерв'ю New York Times.

Утім, вона здійснила обидві місії. 1948 року вона оприлюднила мемуари, в яких першою розповіла світу про жахи вагітності і народження дітей, через які проходили жінки-в'язні.

Вона також написала до військового відомства США, запропонувавши себе свідком за будь-якою справою Менгеле, назвавши його "найбільш збоченим масовим убивцею XX століття" і засвідчивши, що "під його керівництвом Аушвіц став ідеальним табором смерті".

(Суду над Менгеле так ніколи і не відбулося, він ховався у Південній Америці до самої смерті у 1979 році, коли загинув у корабельній аварії).

Того ж року президент Гаррі Трумен надав Перл постійне громадянство США.

Перл (внизу ліворуч) була єдиною жінкою-лікарем на кафедрі акушерства і гінекології в нью-йоркській лікарні Маунт-Сінай. Фото зроблене восени 1966 року

Перл почала працювати у пологовому відділенні лікарні Маунт-Сінай на Мангеттені.

Доктор Кармель Коен, який працював з Перл з 1958 року, пам'ятає її як "енергійну і невтомну", навіть після безсонних ночей, під час яких вона приймала пологи.

Хоча вона ніколи не розповідала про Аушвіц, вона завжди носила одяг так, що її татуювання було видно. "Здавалося, вона показувала його як почесний знак", - зазначав доктор Коен.

Зрештою вона відкрила власну практику на Парк-авеню, де допомагала жінкам із безпліддям. Багато з них пережили Голокост, і декого вона знала особисто.

Перл відкрила власну практику в Нью-Йорку, де лікувала безпліддя у жінок, доки 1978 року не іммігрувала до Ізраїлю

З 1955 до 1972 року вона написала сама і у співавторстві дев'ять наукових праць, присвячених лікуванню ускладнень під час вагітності, побічним ефектам протизаплідних таблеток та діагностиці молочниці.

У 1978 році Перл під час однієї з лекцій дізналася, що її дочка пережила війну завдяки протестантській родині, яка сховала дівчинку.

Перл переїхала до Ізраїлю, виконавши таким чином свою давню обіцянку чоловікові. Вона приїхала до своєї дочки і онука Гіора Іцака Ярдені. Вона також знайшла свою сестру Розу, яка поїхала до Ізраїлю вчитися у 1938 році.

Ярдені, якому тепер 70 років, пам'ятає, як жінки на вулиці падали на коліна перед бабусею і називали її лікаркою Гізі, так її кликали у таборах. "Вони боготворили її", - каже чоловік.

В Ізраїлі Перл продовжувала працювати акушеркою у медичному центрі Шааре Зедека в Єрусалимі. Вона приймала пологи до самої смерті у 1988 році.

Щоразу коли вона заходила до пологової кімнати, вона молилася. Молитва була завжди однаковою: "Боже, ти зобов'язаний мені життям, живою дитиною".

"Вона була дуже сильною жінкою, - каже Ярдені. - Достатньо сильною, щоби сказати, це - минуле, нам треба дивитися у майбутнє. Проте вона ніколи не забувала, що сталося".

В Аушвіці Перл довелося зробити жахливий вибір між життям і смертю.

Але щойно вона вийшла на свободу, її єдиною метою стало принести у світ якомога більше життів.

Рейчел Е. Гросс

Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.