Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Колись віспа вбивала мільйони людей. Але одне випадкове відкриття зробило революцію в охороні здоров'я людства і врятувало життя багатьох.
Віспа - жахлива хвороба.
"Ломота в тілі, лихоманка, біль у горлі, головний біль та утруднене дихання", - описує симптоми епідеміолог і редактор сайту "Історія вакцинації" Рене Нахера.
Але це ще було не найгірше. "Усе тіло хворого вкривалося жахливим висипом, який спотворював людину. Пухирці з гноєм були на голові, ногах, у горлі і навіть легенях. Протягом декількох днів вони висихали і відпадали", - розповідає Нахера.
З поширенням міжнародної торгівлі та зростанням імперій віспа спустошувала цілі поселення в усьому світі.
Близько третини дорослих і вісім із десяти немовлят, які захворіли на віспу, вмирали.
На початку XVIII століття лише в Європі хвороба щороку вбивала близько 400 тис. людей.
Насамперед страждали портові міста. Спалах віспи 1721 року в американському Бостоні знищив 8% населення. Навіть одужавши, багато хто втрачав зір, і всі мали потворні рубці на тілі.
"Коли струпи відпадали, шрами на шкірі були такими жахливими, що дехто вважав за краще вкоротити собі віку, ніж жити з такою зовнішністю", - каже дослідник.
Лікування було або неефективним, або химерним та не ефективним. Хворого поміщали у гарячу кімнату, а іноді й в холодну, не дозволяли їсти дині, загортали у червону тканину і, як розповідав один медик XVII століття, кожні 24 години давали по "12 пляшок слабоалкогольного пива". Інтоксикація принаймні допомагала притамувати біль.
Втім, один вид терапії був дійсно ефективним. Гній від хворого втирали у подряпину на тілі здорової людини. Інша техніка передбачала вдування віспяних струпів у ніс. Це називали щеплення.
Вперше цей метод почали застосовувати в Африці та Азії, а вже у XVIII столітті він прийшов у Європу та Північну Америку, куди його привіз невільник на ім'я Онисим. Щеплення сприяло легкому перебігу хвороби.
Але не завжди. Дехто хворів у важкій формі, до того ж всі вакциновані ставали носіями інфекції, поширюючи її серед інших. Потрібне було краще рішення.
На початку XVIII століття у сільській Англії було вже відомо, що деяких людей віспа не бере. А от доярки хворіли на відносно легку форму хвороби, якою заражалися від великої рогатої худоби і від якої не залишалося рубців. Її називали коров'ячою віспою.
Під час епідемії віспи на заході Англії в 1774 році фермер Бенджамін Джесті вирішив дещо спробувати. Він втер у шкіру своєї дружини і сина трохи гною від хворої корови, і жоден з них не захворів на віспу.
Однак про це стало відомо лише через багато років. Чоловік, якого вважають винахідником і що важливо, популяризатором вакцинації, зробив схожі спостереження і дійшов схожих висновків.
Едвард Дженнер працював сільським лікарем у містечку Берклі в Глостерширі.
Він навчався в Лондоні у одного з найвидатніших хірургів того часу. Як вважають, інтерес Дженнера до лікування віспи викликав його дитячий досвід щеплення.
"Дженнер із жахом згадував вакцинацію віспою у дитинстві і тому вирішив знайти альтернативний спосіб, безпечніший і менш жахливий", - каже Овен Гавер, керівник Будинку-музею доктора Дженнера.
У 1796 році, зібравши кілька випадкових історій фермерів та доярок, Дженнер вирішив провести експеримент. Потенційно смертельний експеримент. І спробувати його на дитині.
Він взяв трохи рідини з гнійників коров'ячої віспи на руках молодої доярки Сари Нелмс і втер його у шкіру восьмирічного Джеймса Фіппса. Після кількох днів легкої хвороби Джеймс одужав, після чого Дженнер прищепив хлопчика гноєм з пухиря звичайної віспи. Джеймс не захворів на віспу сам і не заразив нікого, з ким контактував.
Хоча експеримент вдався, за сучасними мірками він порушував принципи медичної етики.
Англійський лікар Едвард Дженнер, увіковічений у цій статуї, що зображує, як він вакцинує свого сина, провів етично сумнівний експеримент із щеплення коров'ячою віспою
"Це не було клінічним випробуванням, а вибір об'єкта досліду змушує ніяковіти", - зазначає Шейла Круйкшенк, професорка імунології з Університету Манчестера.
Дженнер також не розумів наукового підґрунтя того, що він робить. Ніхто не знав, що віспу спричинює вірус variola, а про існування імунної системи організму - і поготів.
"Те, що він робив, покладалося на створення імунітету, антитіл, пам'яті, але лікарі тоді й гадки не мали про все це, - каже Круйкшенк. - Це вражає і водночас трохи лякає".
Дженнер, однак, зрозумів, що його вакцина від віспи - власне слово "вакцина" походить від латинської назви коров'ячої віспи vaccinia - може створити революцію в охороні здоров'я і порятунку життя.
Але він також усвідомлював, що зупинить хворобу лише тоді, коли зможе зробити щеплення якомога більшій кількості людей.
"Дженнер не прагнув заробити гроші на своїй вакцині, він не намагався запатентувати її", - пояснює Гавер.
"Все, чого він хотів, це розповісти про неї людям і поширити її".
Він перетворив сільський будинок у своєму саду на храм вакцинії та запрошував місцевих жителів на щеплення після недільної меси.
"Він писав іншим лікарям, пропонуючи їм зразки вакцинного матеріалу та заохочуючи їх виробляти його самостійно, щоб люди отримували щеплення від своїх місцевих лікарів, яким вони довіряють", - розповідає Гавер.
"Це те, що ми тепер розуміємо у пропаганді щеплення, це має бути правильний меседж від правильної людини".
У XIX столітті лише в Європі віспа забирала життя 400 тисяч людей щороку
Після того, як Дженнер оприлюднив висновки своїх досліджень, новина швидко облетіла Європу. А потім, завдяки підтримці короля Іспанії, й весь світ.
Король Карл IV втратив кількох членів своєї родини, а його дочка Марія Луїза вижила, але на все життя залишилась у шрамах.
Почувши про вакцину Дженнера, він доручив лікареві очолити всесвітню експедицію, щоб доставити її до найвіддаленіших кутків Іспанської імперії. Хоча справедливості заради, у більшість із цих місць віспу привезли саме європейські колоністи.
1803 року до Південної Америки вирушив корабель, на борту якого були 22 дитини-сироти, які виступили носіями вакцин.
"Оскільки масового виробництва вакцини тоді не існувало, її робили дітям, - пояснює Нахера. Коли у дитини на шкірі з'являвся пухирець, від нього прищеплювали наступну дитину і так далі".
Під час подорожі дітьми опікувалася директорка дитячого будинку Ізабель де Зендала-і-Гомес, яка взяла з собою власного сина для участі в місії.
Розділившись, експедиція об'їхала Карибський басейн, Південну і Центральну Америку і згодом перетнула Тихий океан, діставшись до Філіппін.
Протягом 20 років після відкриття вакцина Дженнера вже рятувала мільйони життів. Незабаром щеплення від віспи стало поширеною практикою у всьому світі. Хвороба повністю зникла у 1979 році.
"Особисто мені це дає надію на вакцину від Covid-19, - зазначає Нахера. - Тепер у нас 200 років досвіду і знання про віруси та імунну систему, але Дженнер зробив все це, не уявляючи, з чим він має справу".
"Дженнер - один з моїх найкращих героїв-вчених, - додає Говер. - Його рішучість та новаторство змінили світ, врятували незліченні мільйони життів та продовжують їх рятувати".
Річард Голлінгем
Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebookі дізнавайтесь новини першими.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
