Старість…вона така…. От ти все молода, молода, молода, а потім онучка каже: – Ба, піси по молозино. А парубки у автобусі: – Сідайте, тьотю. І на селфі виходить не фото, а якесь чорті шо. І ти розумієш, що краще виставляти фото кота на аватарку, бо кіт і молодший, і фотогенічніший… Старість, вона така… Коньяк у каву не для доброго настрою, а від тиску. Без шапки холодно, ти нарешті абсолютно згодна з своєю покійною бабунею, що у мороз, в капронових колготках ходять тільки ненормальні, а в ожеледицю, каблуки одягають виключно самогубці. В гостях нудно, бо вдома краще… Старість, вона така… Коли випадково бачиш лисого дядька, який тридцять років тому був парубком і ти просто вмирала за ним, то тепер ховаєш обличчя за шарф, аби не впізнав і не підійшов вітатися.
Бо тепер ти точно вмреш, якщо тебе побачать поруч з цим алконавтом. Відсутність гормонів, виявляється провокує просто офігєнну здатність організму тверезо дивитися на світ… Старість вона така… Рожеві окуляри розбилися вщент. Зникли сотні тих, хто клявся у вічній дружбі, залишилися лічені одиниці тих, хто любить тебе на тверезу голову і без кінської дози заспокійливого. Старість вона така…
Ти вже не стріляєш оченятами, бо всі набої організм береже для ранкових пострілів у крижах та колінних суглобах. Порох в порохівниці ще є, але його треба ощадливо використовувати на той випадок, коли тре в пенсійний і по субсидію. В нирках пісок, в крові підвищений вміст заліза, в сечовому міхурі каміння.
От би ще десь найшли цемент і можна було б хату побудувати. Старість вона така… Тобі нарешті байдуже, що там скажуть люди. Тепер люди бояться, що скажеш ТИ…. ТИ ТАКА ДОРОСЛА, ЩО САМА МОЖЕШ ВИРІШИТИ, ДЕ У ТЕБЕ ТАЛІЯ І СКІЛЬКИ ТОБІ РОКІВ БУДЕ СЬОГОДНІ.
Тиск і вага, то вже абсолютно однакові цифри, але ти так щиро вмієш усміхатися, що на фоні світла твоєї усмішки, всі оті фігурні моделі, просто бліднуть і блякнуть, як ото штучні квіти на фоні живої, буйної трави. Старість, вона така… Старість, то у жінок не зовсім старість. То молодість.
Другого сорту. Життя триває. І бути бабусею, то значно краще, як бути мамою: онучку увечері заберуть додому його батьки і донька нарешті зрозуміє, чим ти їй помстилася за обмальовані нею в дитинстві шпалери.
Київська Відьма
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
