Святкування Великодня супроводжувалося різноманітними дитячими і дорослими іграми з головним символом свята – крашанками.
Дитячі ігри
«В блудька». Один із гравців клав крашанку на землю. Другому гравцеві зав’язували очі, тричі обкручували його і змушували зробити п’ять кроків. Потім розв’язували очі, і він повинен був дотягнутися рукою до крашанки. Якщо торкався, забирав яйце собі.
«В трапка». Гравця відводили далеко від крашанки, і він, закривши шапкою обличчя, повинен був її знайти.
«Битки» («навбитки» «в моцака»). Гравці стукалися крашанками. Спочатку били «ніс на ніс» (вдаряли яйця один одного гострими частинами), а коли з двох «носів» лише один залишався цілим, тоді били «пушку». Перед початком гри учасники пробували яйця на зуб або на вагу, адже щоб обдурити суперника особливо спритні гравці могли залити яйце воском або висушити, що робило його міцнішим.
«Котючки» («котка», «качанки»). Крашанки катали з горбів. Так, на Підляшші на другий і третій день Великодня, коли всі вже мали розбиті з двох боків крашанки, ними грали в «качанки» – спускали яйця з горба донизу, намагаючись одним яйцем поцілити в інше. Той, кому це вдавалося, забирав собі поцілену крашанку. Існують свідчення, що особливо вмілі гравці вигравали на таких змаганнях по копі яєць (60 шт.) Для таких ігор могли використовувати також спеціальні лотки (жолоби). У такому випадку гравці по черзі котили по жолобу крашанки, намагаючись своїм яйцем вдарити яйце попереднього учасника. Однак через те, що кожне яйце має свою особливу форму, різною була й траєкторія руху. Найчастіше вигравав останній учасник, адже лотки вже були повні крашанок, і потрапити в них було не складно. Дещо заплутані правила гри нерідко спричиняли сварки і навіть бійки між дітьми. Старші хлопці, помітивши «щасливчика» з повною пазухою крашанок, могли вдарити його у груди. Через те, що не всі крашанки були зварені як слід, у переможця вся сорочка була в жовтках та шкарлупах.
«В жука», «в кидка». Дві крашанки клали так, щоб між ними не могло прокотитися третє яйце. Гравець кидав між яйцями свою крашанку, намагаючись розбити одразу два яйця.
«Міньки навпомацки». Гравець брав писанку в одну руку, а крашанку – в іншу, ховав руки за спиною і звертався до іншого гравця: «Угадай, в якій руці писанка, а в якій крашанка – твої будуть. Не вгадаєш – мені даєш писанку чи крашанку». Хто вгадав, забирав великодні яйця переможеного.
Ховання крашанки. Вибиралося місце для гри. Усі діти відходили від нього на певну відстань і лягали ниць (лицем до землі). В цей час двоє чи троє гравців ховали свої писанки (під кущем, в штанині, в пазусі, в рукаві тощо). Сховавши, гукали тих, хто лежав на землі: «Хто одразу знайде мою писанку чи крашанку – одержує її. Не знайде – свою кладе».
Діти 4-6 років гралися з писанками на «карбу люлю». Четверо учасників сідали на траву один напроти одного. За правилами гри діти навхрест качали по землі один до другого писанку. Вибував той, чия писанка при зіткненні з писанкою противника розбивалася.
Кидання писанок угору. Хлопці по черзі підкидали писанки догори: переможцем був той, чия писанка падала на землю і не розбивалася. Для гри намагалися вибрати округлі писанки, адже вважалося, що вони довше не розбиваються.
Дорослі ігри
Дорослі зрідка «товкалися» (стукалися писанками). Існують свідчення, що на Галичині старші жінки «товкалися» на Проводи. При цьому вважалося: чия писанка сильніша – та жінка праведніша.
У наш час ігри з крашанками практично не зустрічаються, лише після повернення з великодньої служби, коли родина сідає за стіл, щоб розговітися, і дорослі, і діти можуть грати «в моцака».
Віктор Ткаченко, канд.іст.наук, провідний науковий співробітник Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав"