Рейтинг старіючих націй: на які держави чекає криза

Цивілізованому світу пора позбавлятися від пенсіонерів, – незрідка можна почути від самозваных “фахівців” з питань “старіння націй”. Пенсіонери тягнуть нас вниз, людей похилого віку нікому годувати, тих, що працюють скоро взагалі не залишиться, і пенсійний фонд спустіє. Про катастрофу говорять вже давно, закликаючи негайно приймати рятівні заходи: підвищувати пенсійний вік. Чи варто говорити про катастрофу, як йдуть справи зі старінням населення в різних державах? Дізнайтесь прямо зараз, як “старіють” різні народи

Відомо, що найбільш гостро проблема “старіння населення” стоїть в розвинених країнах Європи. Якщо, наприклад:

- Австралія і США навіть сьогодні демонструють приріст населення, то з європейських держав цим можуть похвалитися зовсім небагато – Кіпр, Великобританія, Швейцарія; - а ось що стосується Італії, Франції і особливо Німеччини, то тут проблема “старіння населення” виявляється найяскравіше. Найшвидше старіє населення Німеччини: з 1950 року кількість жителів віком понад 65 років подвоїлося, і до 2060 також збільшиться майже удвічі. При цьому народжуваність в Німеччині найнижча в Європі. Жінки в Німеччині живуть в середньому до 82-х років, чоловіки – до 78-ми. При цьому в цілому в Німеччині пенсіонери складають більше 18% від восьмидесятидвохмільйонного населення. В Італії – ледве менше 17%, а ось у Франції і зовсім 20%, не дивлячись на те, що темпи старіння там нижче, ніж в Німеччині. Пояснюється це тим, що пенсійний вік у Франції найнижчий в Європі – 60 років.

Зростає і доля ВВП, яку різні держави витрачають на підтримку громадян пенсійного віку. У США вона складає близько 6% (з 1935 року збільшилася тридцятикратно), в Туреччині – 8%, в Італії і зовсім 14%.

У пострадянських країнах ситуація ускладнюється тим, що “старіння населення” здійснюється в основному “знизу”. Тобто, не за рахунок збільшення тривалості життя (жителі чоловічої статі України і Росії в середньому і до 65-ти не дотягують), а за рахунок зниження народжуваності. За офіційною статистикою кількість пенсіонерів: - в Україні порівнялася з кількістю тих, що працюють - у Росії, за деякими даними, навіть перевищила, тобто, ситуація навіть гірше, ніж в “традиційно старіючій” Західній Європі. Проте тут експерти відзначають деякі маніпуляції з відсотками: наприклад, в Росії в число тих, що працюють деякі агентства по незрозумілих причинах не включають двадцять п’ять мільйонів особового складу ОМОН (з їх обліком кількість тих, що працюють перевищує чисельність пенсіонерів – шістдесят мільйонів проти сорока).

Крім того, в рамках цієї проблеми необхідно також враховувати факт нелегальної зайнятості. Коли йде мова про те, що податки не наповнюють в потрібній мірі пенсійний фонд, то це відбувається в першу чергу через недобір податків, а не внаслідок “роздмухування” пенсійного фонду. Але, як би там не було, проблема “старіння населення” виглядає актуальною і для Росії і України. Офіційні українські дані по середній пенсії – це 1 тисяча 225 гривень, російські – 8293 рублів (2063 гривни). Вантаж цих виплат, за твердженням чиновників, лягає на плечі працюючих громадян, яких стає все менше, оскільки зменшується “молоде поповнення”.

Плоди політики заборони народжуваності і одночасного стрибкоподібного поліпшення способу життя пожинає Китай. На сьогодні доля літніх (старше 60 років) китайців досягає дванадцяти відсотків загальної чисельності населення. За словами китайських чиновників, той поворот у віковій структурі населення, який європейські держави проходили протягом століття, в Китаї здійснений менш, ніж за двадцять років. При цьому складнощі додаються також у зв’язку з тим, що до старіння населення не готова система будинків пристарілих і установ з медичного догляду за літніми людьми. Проте про “фінансову” сторону проблеми, про те, що “людей похилого віку скоро нікому буде годувати”, китайці говорять набагато рідше, ніж європейці або, тим більше, чиновники пострадянських держав. Зв’язано це з фактичною відсутністю єдиної пенсійної системи в державі: пенсія виплачується лише окремим категоріям населення. Пенсія невелика; але люди похилого віку мають в Китаї величезні пільги:

-часткове або навіть повне звільнення від оплати комунальних послуг, -безкоштовний проїзд в суспільному транспорті, -безкоштовний вхід в цілий ряд суспільних місць.

Проте в сільській місцевості Китаю літніх підтримує лише клан; тому Китаю страшно не само по собі старіння населення, а відтік молоді з сіл в міста (внаслідок чого літні селяни ризикують залишитися взагалі без підтримки).

За останні декілька років багато країн вживають заходи по підвищенню пенсійного віку різними методами. Так: - Україна прийняла програму поступового підвищення пенсійного віку (жінкам до 60 років, чоловікам до 62) - Франція має намір поступово підняти пенсійний вік до 68 років (хоча зовсім недавно відмінила підвищення з 60 до 62 для працівників з великим трудовим стажем) - Італія – до 67 років - Естонія – до 65 років, і так далі. - у в Швеції і зовсім звучать пропозиції підняти пенсійний вік до 70 років. Відзначимо, що середня тривалість життя в Швеції, Іспанії, Німеччині і Франції – близько 80 років.

Звернете увагу: при всій наочності таблиця не дає підстав для яких-небудь однозначних виводів. Наприклад: нинішній “гігантський” відсоток пенсіонерів на сусідній Україні всього лише на 2% відрізняється від кількості 1996 років. Причому в абсолютному вираженні тоді пенсіонерів було більше на мільйон – 14 487 000 (28,4% від всього населення України в 1996 році). Крім того, з вказаних в таблиці майже 30% пенсіонерів далеко не все – пенсіонери через старість; таких на 1 січня 2012 року було лише 23%. Подібних нюансів в даному питанні – безконечна кількість, тому доводиться говорити лише про тенденції, і теж з великою обережністю. Наприклад: - у 1980 році на одного пенсіонера в УРСР припадало працюючих; - найближчим часом Україна може прийти до співвідношення 1:1. Проте експерти в черговий раз підкреслюють: потрібно враховувати зміну не лише у віковій структурі, але і в структурі зайнятості. Вочевидь, що чисельність нелегально зайнятих українців сьогодні на порядок вище, ніж в 1980 році. Можливо, ця проблема все ж важливіше, ніж “старіння населення”?

Само собою, відсоток пенсіонерів не пов’язаний з “старінням” нації безпосередньо, оскільки пенсіонер – характеристика не вікова, а соціально-статусна, яка визначається законодавчо (тобто штучно) встановленим кордоном. Ряд експертів сходиться в тому, що країни, в яких відсоток пенсіонерів перевищує 20 (п’яту частину всього населення), знаходяться на критичній відмітці. Пенсійні фонди цих країн можуть не витримати зростаючого навантаження, якщо не буде реформована система пенсійного забезпечення. Проте є і інші думки.

Старіння населення: міф і реальність

Загальноприйнятий погляд на старіння населення такий: розвиток цивілізації на сьогоднішньому етапі призводить до того, що в більшості країн збільшується кількість літніх людей і зменшується кількість молоді і людей середніх років, тобто, працюючого населення. Разом із старінням зазвичай згадують і падіння народжуваності: мов, саме поєднання старіння населення і падіння народжуваності наводить до того, що виникає криза. Як демографічний (населення “не оновлюється”), так і економічний (кількість працюючих платників податків зрівнюється з кількістю пенсіонерів, а поступово стає навіть менше), в рамках якого вичерпуються джерела наповнення пенсійних фондів. Зазвичай як загальноприйнятий же висновок заявляють про майбутнє банкротство систем соціального забезпечення і необхідності термінового вживання “непопулярних” заходів (в першу чергу – підвищення пенсійного віку).

Вірно тут лише одне: доля дітей і молодих у складі населення дійсно поступово поступається довше літніх. Що ж до “кризивості” цього процесу, то тут багато штампів і стереотипів, що далеко не завжди мають під собою реальні підстави.

Причиною “старіння” населення в розвинених країнах (наприклад, в Японії, в Німеччині) є, в першу чергу, зниження смертності. Медицина, зміна образу життя призводить до того, що вимирання поколінь сповільнюється. Вочевидь, що зниження смертності стосується і дітей (дитяча смертність ще століття назад була на порядок вище нинішньою). Дітей виживає більше, чим раніше, відповідно відтворення працездатного населення повинне підтримуватися. Проте характерне для Європи зниження народжуваності зводить цю тенденцію до мінімуму.

Необхідно усвідомлювати, що зниження народжуваності – це, в першу чергу, закономірна, природна реакція людства на збільшення тривалості життя. Це еволюція, якщо вже бути до кінця точними. Тут працює механізм зниження потреб, що викликає уповільнення або припинення демографічного зростання, для того, щоб понизити розрив між можливостями і потребами людства.

Зверніть увагу на ту ж Німеччину: за якістю з німецькою медициною можуть змагатися, мабуть, лише швейцарська і ізраїльська, які, проте, значно поступаються їй по доступності. Тому німецьке населення старіє: і тому знижується народжуваність в Німеччині, це саморегуляція населення. Ті, хто ллє сльози з приводу “старіння населення”, виходять з псевдо-норми, коли вікова структура суспільства представлена у вигляді піраміди (підстава – багаточисельна молодь, вершина – нечисленні люди похилого віку). Але ця сама піраміда зовсім не є єдиним варіантом вікової структури. Адже вона і природною-то не була, просто люди похилого віку вмирали у величезних кількостях і досить рано, ось і виходила пірамідка. Чи варто по ній горювати і сумувати?

З точки зору гуманітарної ця ситуація є виключно позитивною. І жодними формулами і графіками цього не спростувати. По-перше, довге життя – більше досягнень, повніше самореалізація. По-друге, багато поколінь в сім’ї (а адже раніше украй рідко зустрічалися сім’ї з живими прадідами і прабабусями) – це значиміша культурна база, ефективна спадкоємність, доступ молоді до всілякішого і стійкішого життєвого досвіду.

Але як бути з економікою? Регулярно звучать загрозливі заяви: пенсійні фонди пустіють, податки платити нікому, і людей похилого віку годувати теж нікому.

Проблема “старіння населення” і варіанти її рішення

На думку фахівців-демографів (А.Вишневський, Г.Босбах), в “популяризації” ідеї про те, що “старіння населення” – це катастрофа, чималу роль зіграли державні чиновники. Причому апокаліпсичні прогнози з однаковою інтенсивністю звучали в тій же Європі і восьмидесяті, і в п’ятдесятих, і навіть в двадцяті роки двадцятого століття.

Сьогодні міністри, депутати і керівники пенсійних фондів раз у раз нагадують, що вміст пенсіонерів здійснюється за рахунок тих, хто працює. Їм вигідно представляти проблему “старіння населення”, як помилку мироустройства, як стихійне лихо. Адже як засіб боротьби зазвичай пропонується підвищення пенсійного віку. Мов, працювати нікому, пенсіонерів надто багато.

Вітчизняні чиновники люблять кивати на зарубіжний досвід – в європейських країнах, мовляв, чоловіки на пенсію виходять в 65 років, а то і в 67-68. Зовсім недавно підвищення пенсійного віку сталося в багатьох європейських державах, наприклад, в Італії, Німеччині, Польщі. Правда, при цьому чомусь не згадують, що тамошні чоловіки після цього виходу на пенсії живуть ще років десять, не менше. А в пострадянських державах при такому пенсійному віці пенсіонерів просто може не залишитися (не дивлячись на оптимістичні, але слабо обгрунтовані заяви російській владі про те, що до 2018 року середня тривалість життя росіянина досягне 68 років). Що, звичайно, чиновників влаштувало б сповна.

Річ у тому, що вміст пенсіонерів зовсім не є винятковим персональним навантаженням тих, що нині працюють. Існує дві групи утриманців в сучасному суспільстві: діти і пенсіонери. Діти живуть в кредит”, який їм надається з розрахунку на їх майбутню трудову діяльність. Раніше, коли дитяча смертність була високою, цей “кредит” незрідка відлітав в порожнечу. Сьогодні, при зниженні народжуваності, навантаження на суспільну економіку за рахунок цієї утриманської групи знижується. Це поважно, оскільки діти – “чисті” або повні утриманці. А ось пенсіонери – це зовсім інша утриманська група:

- по-перше, своєю трудовою діяльністю вони вже внесли свій вклад до розвитку суспільної економіки. Ті, що сьогоднішні працюють в значній мірі користуються тим, що було створене сьогоднішніми пенсіонерами. У тому числі й існуюче виробництво, зокрема, будівлі, в яких працюють нинішні “годувальники”. Отже, утриманство пенсіонерів має частковий характер, тоді як ті, що працюють віддають борг за своїм “дитячим” кредитом.

- по-друге, пенсіонери мають таке ж право на ренту від використання природних ресурсів, як і все інші громадяни країни. У випадку з Росією це особливо поважно, якщо врахувати, яку частину бюджету складають вступу від продажу вуглеводнів.

- по-третє, рівень суспільного багатства навіть в пострадянських країнах, з врахуванням всіх негативних наслідків розпаду СРСР, значно виріс по порівнянню навіть з серединою двадцятого століття (разом з продуктивністю праці). Містити пенсіонера сьогодні суспільству значно легше, ніж тоді

- навіть при “катастрофічному” співвідношенні тих, що працюють і пенсіонерів один до одного. Крім того, не треба забувати, що пенсіонерів завжди менше, ніж було що працюють в їх поколінні, чиї накопичення (матеріалізована праця) якими використовується суспільством сьогодні.

Враховуючи вищесказане, постійно озвучувані “механізми порятунку“:

1) пропаговане МВФ підвищення пенсійного віку 2) недавні пропозиції Мінфіну по скороченню категорій громадян, що мають право на дострокові пенсії 3) пропозиції Мінтруда по збільшенню нормативного трудового стажу до 40-45 років, які були розкритиковані Рахунковою палатою представляються недоречними. Не треба забувати і про те, що підвищення пенсійного віку автоматично підвищить і без того не маленький рівень безробіття.

А ось необхідність переходу до іншого принципу організації і роботи пенсійної системи очевидна. Досить поглянути на приведену нами таблицю. Державні пенсійні системи, що існують сьогодні, зароджувалися і розвивалися в абсолютно інших умовах.

Сьогодні пенсійна система має бути максимально пов’язана з минулим трудовим вкладом нинішнього пенсіонера, з його заробітною платою. Збереження пенсійної системи, що діє, розподільної, не дозволить суспільству адаптуватися до нової соціальної ситуації. Накопичувальні пенсії або можливість самостійно відкладати на життя відповідають цій ситуації більшою мірою. Проте заходи в цьому напрямі потрібно приймати негайно, при цьому вони не мають бути різкими.

Одночасно експерти відзначають: повна відмова від солідарної пенсійної системи була б не лише аморальною, але і неписьменною. Лише солідарна пенсійна система дозволяє зберегти пенсіонерів як економічно активний шар – як споживачів, необхідних для економіки. Інша справа, що її можна і потрібно реформувати і доповнювати. Але – не відмовлятися.

“Задумайтеся, – закликає наш експерт: навіть найпростіший податок на розкіш в рази перекриє ту економію, яку дозволяє здійснити повна відмова від солідарної пенсійної системи. А ще можна по норвезькому прикладу об’єднати Пенсійний фонд із Стабілізаційним – чому цього чиновники не пропонують? Солідарна частина в пенсійній системі необхідна, стверджує експерт. Розмови з розряду “відкладайте на старість самі, ні на кого не сподівайтеся” дуже зручні державі, яка з готовністю зніме з себе відповідальність за значну частину власних громадян. А за сентенції типа “пенсіонери – дармоїди” взагалі штрафувати треба, як за антигромадську поведінку”

За кордоном використовується цілий комплекс заходів попередження потенційних труднощів, викликаних старінням населення (потенційних, оскільки там старіння, хоч і почалося раніше, але йде повільніше), у тому числі розвиток недержавних пенсійних фондів, створення спеціальних робочих місць для пенсіонерів.

Зрозуміло, безпосередньо переносити ці заходи на російський або український грунт безглуздо, ситуації дуже різні. Проте прийняти за зразок своєчасність розробки цих заходів, їх превентивна цілком можливо. І це було б куди ефективніше, ніж чиновницькі вислови про те, що “люди швидко виходять з буд, а держава не повинна за це платити”. А то виходить, що люди у нас сьогодні живуть довше, і це, судячи по офіційних заявах, дуже і дуже погано.