Сьогоднішні наші експерти до читання підходять практично, в один голос аргументуючи: це веде до професійного зростання! А ще — до духовного збагачення і посилення інтересу до життя. А там уже гадаєш: який світ принадніший: реальний чи книжковий?
Тетяна ЛОГУШ, президент Міжнародного
благодійного фонду «Мистецька скарбниця»:
— Оскільки я зі своїм чоловіком Юрієм (Юрій Логуш — директор компанії «Крафт Фудз Україна». — Ред.) безпосередньо причетні до організації Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова», то доводиться читати завжди. Потім же сидимо допізна і ділимося враженнями. І це приносить втіху. Півберезня і майже весь квітень пройшов у нас під знаком Ліни Костенко. Вранці й ввечері, а особливо на вихідні, у нашому домі звучав диск «Гіацинтове сонце». Ті поезії вже знаємо напам’ять: «Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди»...
Тепер, напередодні ювілейної церемонії, присвяченій десятиріччю конкурсу, звичайно, найбільше читаю-перечитую «коронаційні» твори, адже на подію запрошуємо, починаючи з перших переможців і лауреатів. Можу читати п’ять-шість книжок одночасно. Наприклад, романи Анни Багряної, Наталки та Олександра Шевченків, Олексія Волкова, Ірен Роздобудько... Ніколи не захоплювалася фентезі, аж поки не познайомилася з Люко Дашвар. Зараз у мене «в роботі» «Via Combusta, або Випалений шлях» Маріанни Малиної. Це — продовження її «Фіолетових дітей». Захоплююсь творами Раїси Іванченко — цікавить період княжої доби, який мені видається цілим світом.
Окрім того, що читання приносить задоволення, воно, фактично, стало частиною улюбленої роботи. Через книги відкривається дивовижний світ, сповнений почуттів і пригод. І хтозна, який принадніший — реальний чи вигаданий?
Зиновій ТВОРИЩУК, пенсіонер (Львів):
— До виходу на пенсію я працював учителем української мови та літератури, тож, зрозуміло, доводилося багато читати. Спершу, можна сказати, для самоосвіти, а потім, наприкінці 80-х — початку 95-х — більше для своїх учнів. Хотілося дізнатися справжню історію нашої літератури, а не написану радянськими ідеологами. Тому читав заборонених поетів і письменників, твори яких переховувалися з часів визвольних змагань у домі моїх батьків. А на початку незалежності доводилося виписувати «грубі» журнали, приміром, «Дзвін» та «Дніпро», — вилучена з української літератури поезія і проза окремими книгами ще не видавалися або видавалися вкрай рідко, до того ж — малими тиражами.
Тепер на пенсії з’явилося багато часу для читання. І цікавість до пізнання світу через книги — не зникла. Читаю передусім Книгу Книг — Біблію. Це, можна сказати, путівник по життю. Читаю українських і зарубіжних класиків: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Марка Кропивницького, Джека Лондона, Теодора Драйзера, Вальтера Скотта, Оноре де Бальзака... Із вітчизняних сучасників: Ларису Денисенко, Світлану Поваляєву, Любка Дереша, Сергія Жадана, звичайно, Марію Матіос...
Навіть коли читати якомога більше було моїм обов’язком, фактично ще тоді читання стало стилем життя.
Валентина МОРОЗОВА, телеведуча:
Сучасній людині просто необхідно читати — для особистісного і професійного розвитку. Інакше можна опинитися на узбіччі перспектив цього динамічного світу. Тому я завжди багато читаю. Причому відразу кількома мовами — щоб їх не забути. Що саме? Залежить від періодів, що їх переживаю. В якомусь — захоплювалася філософією, в іншому — мистецтвом, ще в іншому — японською літературою. Наразі мені імпонує українська сучасна проза. Зокрема, читаю Юрка Іздрика «Таке». На цей твір написано чимало рецензій, але я хочу скласти про нього власне враження. Також світовий шедевр — «Соляріс» Станіслава Лема в українському перекладі. Хоча не особливо захоплююся фантастикою, але ця книга мені «пішла». «У роботі» біографія Фаїни Раневської, до речі, однієї з моїх улюблених актрис. Із англомовних творів — «The Wealth of Nations» Адама Сміта. На сьогодні це моє книжкове «меню». А так, очевидно, я люблю поезію геніальної Ліни Костенко, прозу Юрка Андруховича, Оксани Забужко, Марії Матіос і Люко Дашвар. Навіть усім своїм друзям раджу прочитати «Солодку Дарусю» Марії Матіос та «Молоко з кров’ю» і «Село не люди» Люко Дашвар. А загалом раджу читати побільше. Це призведе до духовного збагачення, професійного росту і посилення інтересу до життя.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
