Незахищені великі «діти»

Ніби дитсадочок: акуратна хатинка посеред села Малий Кучурів, сучасна сантехніка, євроремонт, килимки... Лише "діти" – великі: мешканці відділення постійного або тимчасового проживання одиноких громадян"Наш дім". Колишня вчителька, колишня працівниця СБУ, колишній чиновник райвиконкому... 

Кучурівське відділення – одне з восьми, відкритих терцентрами соціального обслуговування на Буковині. Для порівняння: у сусідній Німеччині лише в одному містечку, меншому за Заставну, – сім таких будинків сімейного типу! 

На утримання одного – на місяць 3400-3600 гривень.

Відділення відкрили 2008 року за сприяння Українського фонду соціальних інвестицій. Вартість мікропроекту становила 410 тисяч гривень, сума внеску громади району – 82 тисячі. Спочатку там мешкало 15-17 осіб. Через два роки за кошти районного бюджету відремонтували другу частину приміщення – нині відділення розраховане на 38-40 осіб.

17 із 37 підопічних – лежачі. Вік – від 52 до 87 років. У декого і житла свого не було, наприклад, як у чоловіка, який проживав на фермі. В інших – лише хатинка і кіт. За морозів вода у хаті замерзала! Проте багатьох доводилося вмовляти переїхати. 

Хоч умови хороші. Біда у нашому менталітеті: на Буковині досі з осторогою ставляться до "будинків престарілих", як їх називають у народі. Хоч за кордоном – це нормальне явище, і нерідко батьків привозять самі діти.

– "А як же моя хата?" – хвилювалися вони, – розповідає директор Заставнівського терцентру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Лілія Семенюк. – А вже за кілька днів: "Та тут краще!"

П’ятиразове харчування, повне забезпечення, цілодобове медичне обслуговування. 

75 відсотків своєї пенсії мешканці передають на утримання. Решта коштів – із бюджету району (кошти терцентру). У середньому на утримання одного підопічного на місяць йде 3400-3600 гривень. 

До нас приїджають навіть із Полтавщини: дізналися, що тут добре. Із Тернопільщини – також.

На Новий рік – обов’язково Дід Мороз і Снігуронька, свята вечеря – на Різдво, на Пасху святимо величезний кошик – на всіх… 

Життя не без винятків. Лілія Орестівна каже, що є люди, які мають дітей, але... Сина, наприклад, знайти не можуть. Тоді комісія розглядає випадок, і спеціальним розпорядженням голови РДА людину направляють до відділення. 

– Інша ситуація: діти за кордоном, мати – інвалід І групи. Привезли з педикульозом… Вона мешкала у нас два роки, відійшла, повеселішала. Коли ж дізналася, що діти відмовляються від неї, – померла від туги… Ми потім весь день чекали, доки донька приїде забрати її, щоб поховати. Думали вже самим це зробити… 

Жінка із Чернівців мала чотирьох онуків, але вони відмовилися її ховати. Ми ховали. 

Запитую у Лілії Орестівни: "А якщо у людини є діти, але вони не мають можливості дбати за хворими батьками, як тоді?" Відповідає, що кожен випадок розглядають індивідуально. Наприклад, сім’я заробітчан привезла маму на зиму. Оплатили повну вартість перебування. 

– Але таких дітей – одиниці. Багато хто нині сам заледве виживає на 1,5-2 тисячі гривень зарплати. Звідки ще сплатити за перебування батьків? Слід внести зміни до законодавства, щоб ті, хто гостро потребує, могли за державний кошт перебувати тут. Хоча повторюю: ми завжди шукаємо вихід. 

Притуляється  до халата обличчям

Про мешканців пансіонату Лілія Орестівна розповідає, як про рідних. Каже, що рано поховала своїх батьків… Віддає тепло тепер своїм підопічним. 

Підопічні Лілії Семенюк – насправді як діти. Чоловік з однією ногою на візку Іван Семенович підкочує до лікаря Івана Яківчика, притуляється до халата обличчям. Запитую, як звати, – лише усміхається. Працівники розповідають, що він – із Хоровів Полтавської області, учасник бойових дій, колишній закрійник.  Багато хто не чує, забуває. Але усміхаються мило...

Колишній вчительці початкових класів Раїсі Миколаївні – 84. Вона заслужений вчитель України. Мала чотирьох синів, двоє з них померли. Коли її привезли – не ходила взагалі. Тепер ходить!

Намагаюся про щось запитати – марно: не чує. І раптом лікар із медсестрою щось кажуть на вухо – і бабуся щасливо усміхається. "Вона у нас завжди тішиться, коли кажемо, що тиск і пульс у нормі", – пояснюють медики, гладячи її по білявому волоссі... 

Прощаємося. Лілія Орестівна розповідає, як перед відкриттям відділення їздила до Німеччини, дивилася, як у них. "Ми відстаємо від них років на 45, – каже. – Страхування гарантує їхнім літнім людям перебування у таких будинках. І будинків для літніх людей там дуже багато. З тією лише різницею, що німці йдуть до них, як мені пояснювали, рятуючись від самотності. Наші ж – від голоду і холоду..."

Юлія Боднарюк

Куди звертатися

До районних управлінь праці соціального захисту населення, територіальних центрів з обслуговування одиноких непрацездатних громадян. 

Є ТАКА ДУМКА

"На виборах побував у кількох придністровських селах… Стареньких, убого одягнених людей возили на дільниці вишуканими іномарками або мікроавтобусами. Кожен уже знав за кого голосувати.., – пише у соціальній мережі користувач під ніком Valeriy. – Запитав, хто це такі. Відповіли, що таких у селах багато. Бідують. Живуть самі. Діти – у містах або виїхали на заробітки… У багатьох взагалі не залишилося нікого з рідних. Слухаються будь-якого начальства. Чимало з них хворі. Багато хто й не дуже розуміє, що довкола відбувається. Сприятливий матеріал для маніпуляцій і брехні. Взимку їх нищать голод, пожежі і холод. На виборах обманює і використовує влада. А суспільству байдуже. Допомагають лише тим, хто вже не може ходити. Ні місцеві громади, ні самі люди цю проблему не вирішать. Тож, судячи з усього, ситуація погіршуватиметься. Державі байдужі її громадяни, а громадянам байдужі їхні співвітчизники і сама держава…" 

Офіційно

Людмила Мар’янчук, 

директор департаменту соціального захисту  населення ОДА:

В області є вісім геріатричних відділень – це тільки у територіальних центрах. Також є геріатричний пансіонат у Чернівцях.

Перше відділення відкрили у селі Романківці на Сокирянщині 1990 року. 1998 року – у Коритному (Вижницький район), 2004-го – у Чудеї (Сторожинецький район), 2008-го – у Малому Кучурові (Заставнівський район), 2010-го – у Михальчі (Сторожинецький район), 2011-го – у Ленківцях (Кельменецький район) та Кіцмані, і 2012-го – у селі Стальнівці (Новоселицький район).

Наразі цієї кількості геріатричних відділень нам вистачає, щоб не залишити жодну людину напризволяще. У нас немає недостачі у ліжко-місцях, є відділення, які ще не заповнені.

Але ми плануємо відкрити при кожному терцентрі по одному геріатричному відділенні.

Ситуацію, коли діти хотіли б самі заплатити за перебування батьків, ми розглядаємо, але треба внести зміни до положення про територіальні центри. Уже деякі відділення прописали зміни у положеннях (Михальча, Чудей і Заставна): якщо є діти – сплачують за утримання.

Першого січня набере чинності новий закон про соціальні послуги. Там багато новацій, які нам потрібні. У тому числі – надання таких платних послуг. Окрім того, буде надана можливість і приватним структурам надавати людям такі послуги.  Важко наперед сказати, наскільки багато буде таких відділень. Попит диктує пропозицію. Буде потреба – відкриватимемо нові".