загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Неда Солтані: "Помилка журналістів зруйнувала мені життя"

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

У червні 2009 р. в Тегерані під час демонстрації було вбито молоду жінку – Неду Ага Солтан. Вона стала обличчям іранського руху протесту. От тільки спершу за неї прийняли іншу жінку – університетську викладачку Неду Солтані. Як це вплинуло на її життя – розповідає вона сама.

 

21 червня 2009 року я прийшла на роботу, зайшла в електронну скриньку і побачила 67 запитів про "дружбу" в Facebook. За наступні кілька годин їх прийшло ще 300.

Тоді я не знала, що мої фото та ім’я облетіли весь світ.

В той день студенти університету, в якому я викладала, проводили акції протесту, і я, як член адміністрації, мусила затриматись на роботі. Я все ще працювала, коли на мою пошту прийшов лист від якогось незнайомця.

З нього я довідалася, що минулого дня в Тегерані було вбито дівчину на ім’я Неда Солтані (так звали мене!). Оскільки про неї практично ні в кого не було інформації, автор імейла намагався знайти її сторінку на Facebook, перебираючи всіх Нед Солтані у соцмережі.

Коли я повернулась додому, то побачила, що протягом дня мені постійно дзвонили – студенти, колеги, родичі, друзі. Усі казали: "Ми бачили тебе на CNN, на Fox News, на іранських каналах".

 

Виявилось, що журналісти використали фото з моєї сторінки в Facebook у репортажах про смерть Неди Ага-Солтан.

Інша Неда: Неда Ага-Солтан

·         Їй було 26, коли її вбили пострілом в груди під час вуличного протесту. Вона не була політичною активісткою.

·         Відеозйомка останніх хвилин життя Неди швидко поширилася в інтернеті. "Тайм" назвав її смерть "можливо, найбільш публічною смертю в історії".

·         Родичам Неди заборонили провести меморіальну службу на її честь, а могилу дівчини сплюндрували.

·         Для матері Неди "найболючіше те", що дівчина не встигла здійснити свою мрію і стати матір’ю.

Я додала до друзів усіх, хто надіслав мені запити на Facebook – серед них було кілька міжнародних журналістів і блоґерів, і пояснила, що трапилась помилка: застрелили іншу людину.

Частина блоґерів опублікували уточнену інформацію, але журналісти продовжували використовувати моє фото.

Я отримала багато листів ненависті. Казали, що я агент Ісламської республіки Ірану, який зламав сторінку Неди в Facebook і прагне вкрасти її обличчя, яке стало символом опозиції й руху опору.

Звісно, родина Ага-Солтан опублікувала справжні фото дівчини. Але це сталося лише через дві доби – можна ж бо уявити, в якому стані вони перебували.

А на той час моє обличчя вже нерозривно асоціювалося з жертвою зокрема і опозиційним рухом в цілому. ЗМІ публікували його поруч із відео останніх хвилин справжньої Неди.

Смішно було подумати, що довкола звичайного фото з соцмережі закрутиться така історія.

Але крім того, мені було страшно – бачити своє обличчя поруч із відео смерті іншої людини. Люди в усьому світі виходили з моїм портретом на демонстрації, клали до нього квіти, ставили свічки, – я ніби спостерігала за власним похороном.

Неда Солтані сьогодні

·         Зараз 35-річна Солтані працює в американському університеті.

·         Після виїзду з Ірану вона жодного разу не бачилася з родиною.

·         Дехто з іранських чиновників досі твердить, що вона є Недою Ага-Солтан і імітувала власну смерть.

·         Вона написала книжку про свої випробування під назвою "Вкрадене обличчя".

Звісно, я відчувала, що могла би бути на її місці. Я могла померти так само, як ця нещасна невинна дівчина.

Іранський режим дратувало, що через смерть Ага-Солтан до нього прикуто увагу всього світу. Через три дні до мене прийшли агенти зі служби безпеки. Вони шукали способу відмежуватись від смерті дівчини. Це можна було зробити лише з моєю допомогою.

Справу хотіли подати так, ніби ніякої смерті не було, ніби її інсценізували вороги Ірану, і що фото було надане Євросоюзом, а не взяте з мого акаунту. Вони звинувачували Європейський Союз, Великобританію і, звісно, США.

Я відмовилася з ними співпрацювати.

Аналіз

Філ Кумз

Більд-редактор

BBC

ЗМІ завжди охоче публікують фотографії людей, які всупереч своїй волі опинилися у вирі історичних подій. Таким чином людська доля стає стрижнем новини і читачам є з ким себе ідентифікувати.

Колись репортери брали знімки безпосередньо у родичів, а агентства продавали фото національним і міжнародним ЗМІ. Але це потребує часу, а ми нині споживаємо новини – і вимагаємо їх – з небувалою швидкістю, тому новинарі часто шукають фото у соціальних мережах.

З цим пов’язано багато проблем, зокрема встановлення особистості чи авторських прав. Але є ще й етичний бік справи: чи мають право ЗМІ брати фото з одного контексту і використовувати його у іншому? Адже первинно це фото призначалося для зовсім іншої аудиторії.

Простої відповіді на це запитання немає. У кожному випадку її доводиться шукати заново.

Коли вони зрозуміли, що я не буду грати під їхню дудку, почався тиск. Пам’ятаю, як один агент сказав: "Одна-єдина людина для нас нічого не значить, коли йдеться про національну безпеку нашої ісламської батьківщини".

Моє становище дуже ускладнилося. Чимало колег і друзів вирішили, що стосунки зі мною можуть їм нашкодити. Серед них був і мій хлопець – він просто зник.

Інші друзі радили мені зібратися і подумати, що робити. Вони казали: "Тобі потрібен план Б". Але я їх не слухала, бо була дуже налякана і розгублена. Я просто не могла повірити, що звичайнісіньке фото може зруйнувати людині життя.

Потім до мого дому знову прийшли агенти і забрали мене, не дозволивши взяти нічого з собою.

Мене звинуватили у державній зраді. Сказали написати зізнання, що я працюю на ЦРУ. Я прекрасно розуміла, що в Ірані за таке дають смертний вирок.

Це був якийсь сюрреалізм. Я почувалася ніби в романі Кафки.

Усе це трапилось впродовж якихось дванадцяти днів. Менше ніж за два тижні я перетворилась зі звичайної людини, викладача англійської літератури, на вигнанця.

Виїзд з країни влаштували мої друзі. З їх допомогою я підкупила офіцера безпеки в аеропорту і залишила Іран. Це коштувало мені 11 тисяч євро.

Спершу я полетіла до Туреччини, і саме там мені запропонували ідею просити політичного притулку. Потім я опинилася в Греції і, врешті-решт, у Німеччині. Німецький уряд послав мене в табір для біженців, де я отримала їжу й дах над головою, а потім задовольнив моє прохання про притулок.

Навічно пов’язані

 

Ведуча: Як часто ти зараз думаєш про іншу Неду?

Неда Солтані: Щодня. Це – частина мене. Я не можу думати про себе, не думаючи про неї. Не можу думати про свою маму, не думаючи про маму Неди. Не можу думати про свого брата, не думаючи про її брата. Вона стала частиною мого життя і частиною моїх спогадів.

Бути біженцем – це бути листком на вітрі. Ти висиш у повітрі, ні з чим не пов’язаний. Тебе вирвали з коренем із ґрунту і не дають повернутись назад.

Я дуже зла на західні ЗМІ. Вони продовжували ставити моє фото навіть тоді, коли дізналися, що на ньому зображена не жертва вбивства. І цим свідомо наражали мене на смертельну небезпеку.

Моє життя вже ніколи не буде таким, як до того. Я досі перебуваю в депресії. Мені досі сняться кошмари.

Одначе я вирішила боротися за нове, краще життя – я заслуговую на нього, як кожна жива істота. І вірю у те, що з часом усе налагодиться.

До списку новин